Рішення № 82865878, 08.07.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2019 р. Справа№200/4937/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду в Донецькій області (місце знаходження: вул. Ціолковського, буд. 25, м. Костянтинівка, Донецька область, код ЄДРПОУ: 42171400) третя особа - Приватне акціонерне товариство «Веско» (місце знаходження: вул. Індустріальна, буд. 2, м. Дружківка, Донецька область, код ЄДРПОУ: 00282049) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

08 квітня 2019 року ОСОБА_1 , позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду в Донецькій області, третя особа - Приватне акціонерне товариство «Веско» про:

- визнання протиправним та скасування рішення Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 0000521 від 29 листопада 2018 року;

- зобов`язання Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах від 20 листопада 2018 року, як працівнику безпосередньо зайнятому на виробництві водієм вантажних автомобілів на ВАТ «Дружківське рудоуправління».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішенням відповідача позивачу відмовлено у призначені пенсії у зв`язку із недостатністю пільгового стажу роботи, оскільки безпідставно, на думку позивача, не включено до розрахунку пільгового стажу період відпусти без збереження заробітної плати за власним бажанням, а саме з 21.12.1993 року по 24.12.1993 року; з 07.12.1994 року по 12.12.1994 року, 05.04.1994 року по 06.05.1994 року та період роботи, яка не відноситься до п. «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 19.07.1993 року по 20.08.1993 року; з 01.12.1993 року по 31.12.1993 року, з 08.02.1994 року по 28.02.1994 року; 01.03.1994 року по 31.03.1994 року; 18.11.1994 року по 18.12.1994 року; 19.12.1994 року по 18.02.1995 року; з 19.02.1995 року по 18.03.1995 року; з 19.03.1995 року по 06.04.1995 року; з 03.05.1995 року по 12.05.1995 року; 01.07.1995 року по 01.09.1995 року; 14.02.1996 року по 27.02.1996 року; з 12.06.1996 року по 17.06.1996 року; 16.07.1996 року по 18.12.1996 року; 19.12.1996 року по 29.12.1996 року; 17.02.1997 року по 17.03.1997 року. Вказує, що протягом цих періодів працював на підприємстві ВАТ «Дружківське рудоуправління», що відображено у трудовій книжці, а відповідно до ст. 1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою КМУ № 637 від 12 серпня 1993 року, основним документом, що підтверджує стан роботи, є трудова книжка.

Позивач вважає дії відповідача щодо не зарахування стажу роботи протиправними та такими, що порушують його конституційні права, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, відповідно до якого вказує, що згідно даних документів ОСОБА_1 має страховий стаж 37 років 6 місяців 13 днів, в т.ч. стаж за вислугу років водія вантажних автомобілів складає 11 років 7 місяців 9 днів. Спеціальний стаж роботи для призначення пенсій на пільгових умовах включається за фактично відпрацьований час в шкідливих і важких умовах праці. Час простою та період відпусток без збереження заробітної платати працівників, що працюють в таких умовах, можуть бути зарахованими в пільговий стаж, якщо вони пов`язані з виробничою необхідністю і при цьому не більше одного місяця в календарному році. Зазначає, що у трудовій книжці за період роботи з 17.01.1984 року по 29.07.1997 року записів про переведення на іншу роботу пов`язаних з виробничою необхідністю немає. Однак, згідно довідки № 999 від 16.08.2018 року, що уточнює особливий характер роботи або умов праці, необхідних для призначення пенсії за вислугу років не були зараховані наступні періоди: відпустка без збереження заробітної плати за власним бажанням (21.12.1993 року по 24.12.1993 року; з 07.12.1994 року по 07.12.1994 року; з 05.04.1994 року по 06.05.1994 року; з 29.05.1996 по 31.05.1996 року) та інші роботи, які не відносяться до підпункту «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (19.07.1993 року по 20.08.1993 року; 01.12.1993 року по 31.12.1993 року; 08.02.1994 року по 28.02.1994 року; з 01.03.1994 року по 31.03.1994 року; з 18.11.1994 року по 18.12.1994 року; 19.12.1994 року по 18.12.1994 року; з 19.02.1995 року по 18.03.1995 року; з 19.03.1995 року по 06.04.1995 року; з 03.05.1995 року по 12.05.1995 року; з 01.07.1995 року по 01.09.1995 року; з 14.02.1996 року по 27.02.1996 року; з 12.06.1996 року по 17.06.1996 року; з 16.07.1996 року по 18.12.1996 року; з 19.12.1996 року по 29.12.1996 року; з 17.02.1997 року по 17.03.1997 року).

У зв`язку з чим просив відмовити позивачу в задоволені позову.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 20 листопада 2018 року звернувся до управління відповідача з заявою № 5085 для призначення пенсії за віком згідно п. «а» ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що позивача:

- з 17.01.1984 року прийнято в цех безперервного транспорту слюсарем по ремонту автомобілів 4 розряду;

- з 17.05.1984 року переведено в тому же цеху водієм 2 класу;

- з 16.06.1990 року присвоєно 1 клас водієм БелАЗ;

- з 29.07.1997 року звільнений з підприємства Дружківське рудоуправління

- з 31.07.1997 року прийнято водієм в ПАТ «Веско».

Відповідно до довідки уточнюючої особливий характер роботи або умов праці, необхідних для призначення пенсії за вислугою років № 999 від 16.08.2018 року, виданої ПАТ «Дкружківське рудоуправління», вказано, що ОСОБА_1 працював повний робочий день на ВАТ «Дружківське рудоуправління» разом 11 років 09 місяців 13 днів в якості водія вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, що передбачено ст. 55 пунктом «а» Закону україни «Про пенсійне забезпечення» за вислугою років.

В графі додаткові відомості довідки вказано, що відпустка без збереження заробітної плати надавалась;

- з 21.12.1993 року по 24.12.1993 року;

- з 07.12.1994 року по 12.12.1994 року;

- з 05.04.1994 року по 06.05.1994 року;

- з 29.05.1996 року по 31.05.1996 року за сімейними обставинами;

Окрім того, вказано, що позивач:

з 19.07.1993 року по 20.08.1993 року знаходився в командировці до шовкосовхозу для надання шефської допомоги на період збирання врожаю;

з 01.12.1993 року по 31.12.1993 року знаходився у простої;

з 08.02.1994 року по 28.02.1994 року переведений мийником-прибиральником рухового складу до залізничного цеху у зв`язку з відсутністю основного робітника;

з 01.03.1994 року по 31.03.1994 року переведений мийником-прибиральником рухомого складу до залізничного цеху у зв`язку з відсутністю основного робітника

з 18.11.1994 року по 18.12.1994 року переведений водієм УРАЛ на час відсутності основного робітника;

з 19.12.1994 року по 18.02.1995 року переведений водієм УРАЛ на час відсутності основного робітника;

з 19.02.1995 року по 18.03.1995 року переведений водієм УРАЛ на час відсутності основного робітника;

з 03.05.1995 року по 12.05.1995 року переведений водієм УРАЛ на час відсутності основного робітника;

з 01.07.1995 року по 01.09.1995 року командировка до Новогригорівського шовкосчовхозу для оказання шефської допомоги на період врожаю;

з 14.02.1996 року по 27.02.1996 року переведений водієм УРАЛ на час відсутності основного робітника;

з 12.06.1996 року по 17.06.1996 року переведений водієм на КАМАЗ на час відсутності основного робітника;

з 16.07.1996 року по 18.12.1996 року переведений водієм УРАЛ, КАМАЗ, КРАЗ на час відсутності основних робітників;

з 19.12.1996 року по 29.12.1996 року переведений водієм УРАЛ на час відсутності основного робітника;

з 17.02.1997 року по 17.03.1997 року переведений водієм УРАЛ, КАМАЗ на час відсутності основного робітника.

Рішенням Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області № 0000521 від 29.11.2018 року позивачу відмовлено в призначені пенсії за вислугу років, оскільки не враховано стаж, вказаний в довідці № 999 від 16.08.2018 року за недостатністю стажу.

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно відмови в призначені пенсії позивачу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 N 280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; виконання інших завдань, визначених законом.

Відповідно до ст. 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що за наявності у позивача основного документу, що підтверджує стаж роботи та відповідного запису у ній, відсутні підстави та необхідність у підтвердженні стажу роботи позивача відповідно до Постанови КМУ № 637, у зв`язку з чим положення Порядку підтвердження стажу роботи, затвердженого вказаною постановою застосуванню у даному випадку не підлягають.

Судом встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що позивач самостійно для призначення пенсії надав документи, серед яких є довідка про підтвердження наявного трудового стажу, виданою ПАТ «Дкружківське рудоуправління» № 999 від 16.08.2018 року, за змістом якої вбачається, що позивачу відпустка без збереження заробітної плати надавалась; з 21.12.1993 року по 24.12.1993 року;з 07.12.1994 року по 12.12.1994 року; з 05.04.1994 року по 06.05.1994 року; з 29.05.1996 року по 31.05.1996 року за сімейними обставинами. Окрім того, вказано, що позивач: з 19.07.1993 року по 20.08.1993 року знаходився командировка до шовкосовхозу для оказання шефської допомоги на період збирання врожаю; з 01.12.1993 року по 31.12.1993 року простой, особовий рахунок по заробітній платі за 1993 рік: з 08.02.1994 року по 28.02.1994 року переведений мийником-прибиральником рухового складу до залізничного цеху у зв`язку з відсутністю основного робітника; з 01.03.1994 року по 31.03.1994 року переведений мийником-прибиральником рухомого складу до залізничного цеху у зв`язку з відсутністю основного робітника; з 18.11.1994 року по 18.12.1994 року переведений водієм УРАЛ на час відсутності основного робітника; з 19.12.1994 року по 18.02.1995 року переведений водієм УРАЛ на час відсутності основного робітника; з 19.02.1995 року по 18.03.1995 року переведений водієм УРАЛ на час відсутності основного робітника; з 03.05.1995 року по 12.05.1995 року переведений водієм УРАЛ на час відсутності основного робітника; з 01.07.1995 року по 01.09.1995 року командировка до Новогригорівського шовкосчовхозу для оказання шефської допомоги на період врожаю; з 14.02.1996 року по 27.02.1996 року переведений водієм УРАЛ на час відсутності основного робітника; з 12.06.1996 року по 17.06.1996 року переведений водієм на КАМАЗ на час відсутності основного робітника; з 16.07.1996 року по 18.12.1996 року переведений водієм УРАЛ, КАМАЗ, КРАЗ на час відсутності основних робітників; з 19.12.1996 року по 29.12.1996 року переведений водієм УРАЛ на час відсутності основного робітника; з 17.02.1997 року по 17.03.1997 року переведений водієм УРАЛ, КАМАЗ на час відсутності основного робітника.

Проте, як вже було зазначено судом, згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи та повний робочий день, є трудова книжка.

Судом встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що у трудовій книжці за періоди роботи з 17.01.1984 року по 29.07.1997 року записів про переведення на іншу роботу пов`язану з виробничою необхідністю відсутні. Вказана обставина також викладена відповідачем у рішенні № 0000521 про відмову в призначені пенсії по вислузі років та у відзиві.

Відповідно до абз. 2 п.2.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 N 58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Таким чином, всі відомості щодо переведення до інших робіт повинні зазначатися в трудовій книжці.

Позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про відповідний трудовий стаж із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію за віком, відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Щодо неврахування відпусти без збереження заробітної плати, суд зазначає наступне.

Відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України, оформленого листом від 08.02.2016 №713/039/161-16, час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов`язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.

Суд зазначає, що відповідачем застосовано вказані роз`яснення Міністерства соціальної політики України та не зараховано до стажу роботи позивача в повному обсязі не зараховано до стажу роботи періоди надання позивачу відпусток без збереження заробітної плати та час простою.

Згідно з статтею 26 Закону України «Про відпустки» за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

За таких обставин, період відпустки зараховується до загального стажу роботи, а також до спеціального стажу роботи, який дає право особі на пенсію за вислугу років. При цьому виключається можливість зменшення тривалості трудового стажу в зв`язку з невиконанням під час відпустки своїх безпосередніх трудових обов`язків.

До аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 22 травня 2018 року справі №607/6447/17-а (адміністративне провадження №К/9901/32448/18).

Суд зазначає, що позивачу надавалась відпустка без збереження заробітної плати з 21.12.1993 року по 24.12.1993 року; з 07.12.1994 року по 12.12.1994 року; з 05.04.1994 року по 06.05.1994 року; з 29.05.1996 року по 31.05.1996 року за сімейними обставинами.

Тобто, в 1994 році позивачу протягом одного року було надано відпуску без збереження заробітної плати протягом більше, ніж місячний термін (з 07.12.1994 року по 12.12.1994 року; з 05.04.1994 року по 06.05.1994 року), що перевищує встановлений законом час надання такої відпуски, а саме 15 днів протягом 1 календарного року.

Таким чином, з урахуванням положень законодавства щодо відпусток, суд вбачає достатньо обставин для зарахування повивачу до загального стажу роботи період відпуски в 1994 році протягом 15 днів.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову позивачу в призначенні пенсії не відповідає вимогам щодо всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів, є протиправним, а тому суд вважає позовну вимогу про скасування цього рішення обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

Також, оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozerv/the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Othersv. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, статті 14 Закону № 1788, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що рішення Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 0000521 від 29.11.2019 року про відмову в призначені пенсії ОСОБА_1 , з підстав зазначених в рішенні є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасування рішення Костянтинівсько-Дружківське об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 0000521 від 29.11.2019 року про відмову в призначені пільгової пенсії ОСОБА_1 та зобов`язати Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 5085 від 20.11.2018 року на призначення пенсії згідно норм пенсійного законодавства з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково та зарахування стажу роботи позивача на підприємстві за період з 21.12.1993 року по 24.12.1993 року; з 05.04.1994 року по 19.04.1994 року; з 29.05.1996 року по 31.05.1996 року; з 19.07.1993 року по 20.08.1993 року; з 01.12.1993 року по 31.12.1993 року; з 08.02.1994 року по 28.02.1994 року; з 01.03.1994 року по 31.03.1994; з 18.11.1994 року; з 19.12.1994 року по 18.02.1995 року; з 19.02.1995 року по 18.03.1995 року; з 03.05.1995 року по 12.05.1995 року; з 01.07.1995 року по 01.09.1995 року; з 14.02.1996 року по 27.02.1996 року; з 12.06.1996 року по 17.06.1996 року; з 16.07.1996 року по 18.12.1996 року; з 19.12.1996 року по 29.12.1996 року; з 17.02.1997 року по 17.03.1997 року.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем сплачено судовий збір в сумі 1 536,80 грн.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду в Донецькій області суми судового збору у розмірі 1536, 80 грн. на користь ОСОБА_1 , як того вимагає ч.2 ст. 4 Закон України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду в Донецькій області (місце знаходження: вул. Ціолковського, буд. 25, м. Костянтинівка, Донецька область, код ЄДРПОУ: 42171400) третя особа - Приватне акціонерне товариство «Веско» (місце знаходження: вул. Індустріальна, буд. 2, м. Дружківка, Донецька область, код ЄДРПОУ: 00282049) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 0000521 від 29 листопада 2018 року.

Зобов`язати Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах від 20 листопада 2018 року, як працівнику безпосередньо зайнятому на виробництві водієм вантажних автомобілів на ВАТ «Дружківське рудоуправління» з урахуванням висновків суду по справі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 08 липня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л.В. Арестова