Рішення № 82860218, 01.07.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2019 р. м. Київ

Справа № 911/726/19

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

при секретарі судового засідання Щербаковій В.О., розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "АВ - ПАК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Березанська птахофабрика" про стягнення 2 127 543,54грн, за участю представників сторін від:

позивача - Ярмолінський Ю.В. (ордер серії ЧК №644488 від 16.04.2019);

відповідача - Грищенюк Д.І. (ордер серії КВ №019976 від 15.05.2019)

встановив:

Приватне підприємство "АВ - ПАК" (далі - ПП "АВ - ПАК") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Березанська птахофабрика" (далі - ТОВ "Березанська птахофабрика") про стягнення 2 127 543, 54грн, у т.ч.: 1 812 810,36грн основного боргу, 86 350,53грн - втрат від інфляції, 17 585,08грн - 3% річних, 210 797,57грн пені.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на не виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №0000002 від 01.09.2017 щодо оплати продукції, переданої у період з 26.07.2018 по 22.11.2018, у встановлений договором строк (т.1 а.с.4-10).

Ухвалою від 22.03.2019 судом відкрито провадження у справі, вирішено розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 17.04.2019, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій (т.1 а.с.1-3).

Копія відповідної ухвали отримана відповідачем - 28.03.2019, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №0103267866248 (т.2 а.с.1), а позивачем - 03.04.2019, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення №0103267866647 (т.2 а.с.34).

15.04.2019 від відповідача, з дотриманням встановленого строку, надійшов відзив на позовну заяву (передано відділенню зв`язку №115 м. Києва - 12.04.2019, т.2 а.с.2-4).

У відзиві на позов відповідач заперечує проти позовних вимог та просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. При цьому, відповідач стверджує, що позивач не врахував зарахування однорідних вимог на суму 573 000грн, яке проведено 19.10.2018 відповідно до угоди між сторонами. Окрім того, відповідач не погоджується із вимогами позивача в частині відшкодування витрат на правову допомогу.

17.04.2019 учасники справи у підготовче засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце підготовчого засідання сторони повідомлені шляхом направлення копії ухвали від 22.03.2019.

Ухвалою суду від 17.04.2019 підготовче засідання відкладено до 15.05.2019; сторонам встановлено строки для подання відповіді на відзив та заперечення (т.1 а.с.25-26).

Протягом встановленого строку сторони не скористались правом на подання відповіді на відзив та заперечення.

15.05.2019 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 31.05.2019 (т.2. а.с.38-40).

В судове засідання 31.05.2019 з`явився представник відповідача, представник позивача відповідно до ухвали від 23.05.2019 брав участь в судовому засіданні в режимі відео конференції у приміщенні Господарського суду Черкаської області.

Під час розгляду справи по суті, представик позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти позову заперечував.

В судовому засіданні 31.05.2019 оголошено перерву до 01.07.2019 на стадії з`ясування обставин справи та дослідження доказів, про що прийнято ухвалу, занесену до протоколу судового засідання (т.2 а.с.54-58).

При цьому, представник позивача виявив бажання брати участь в судовому засіданні 01.07.2019 в режимі відеоконференції у приміщення Господарського суду Черкаської області, у зв`язку з чим суд постановив відповідну ухвалу про проведення судового засідання, призначеного на 01.07.2019, з використанням системи відеоконференцзв`язку (т.2 а.с.60).

Однак, представник позивача з`явився в судове засідання 01.07.2019, у зв`язку з чим судове засідання 01.07.2019 проводилось без використання системи відеоконференцзв`язку, за участі представників позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні просив прийняти до уваги під час розгляду його письмові пояснення, які надійшли до суду 25.06.2019.

Відповідно до наданих письмових пояснень, позивач просить стягнути з відповідача 2067514,43грн, у т.ч. 1561476,81грн основного боргу, 124286,75грн втрат від інфляції, 31915,81грн процентів, 349 835,06грн пені. Окрім того, позивач пояснив, що допустив описку у загальній сумі поставленого товару і вона фактично складає 4 464838,23грн.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо прийняття до розгляду відповідних письмових пояснень.

Дослідивши подані письмові пояснення та вислухавши думку учасників судового процесу, суд відмовив у прийнятті відповідних пояснень до розгляду, оскільки вважає, що фактично позивач, надаючи такі пояснення, змінює кількісні показники заявлених вимог, які об`єднані у даній позовній заяві. Так, відповідно до письмових пояснень позивач просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі, якій менше ніж заявлено у позові, а втрати від інфляції, проценти та пеню у більшому розмірі, аніж заявлено у позові. Таким чином, фактично має місце збільшення позивачем вимог в частині втрат від інфляції, процентів та пені та зменшення вимог в частині основного боргу.

Однак, в силу п.2 ч.2 ст.46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Разом з тим, позивач подав відповідні пояснення, які за своєю суттю є заявою про збільшення та зменшення вимог в частині, після закінчення підготовчого засідання та стадії судового розгляду, тому відповідні вимоги не можуть бути прийняті. При цьому, суд роз`яснив позивачу його права відмовитись від позову в частині на будь-якій стадії судового процесу.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні обставини.

01.09.2017 між ПП "АВ - ПАК" (постачальник) та ТОВ "Березанська птахофабрика" (покупець) укладено договір поставки №ДГ-0000002 (т.1 а.с.60-62, далі - договір).

За умовами вищевказаного договору, постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених договором, передати партіями у власність покупцеві гофроящик картонний та тару пухирчату №20 (г/я, г/в100*80*80 Т-22К, прокладка горбкувата (лоток) і т.д), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити її (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору, ціна на продукцію визначається та узгоджується сторонами в протоколі узгодження договірної ціни на продукцію, який є невід`ємною частиною вказаного договору та може бути переглянута постачальником в разі зміни цін на сировину, енергоносії, нафтопродукти та на неоплачену покупцем продукцію, шляхом підписання нового протоколу узгодження ціни на продукцію.

Згідно п. 3.2 договору, розрахунки за кожну партію продукції покупець здійснює з постачальником безготівково, шляхом перерахування грошових коштів на його рахунок у строк не пізніше 14 календарних днів з дня її отримання.

Як визначено п.3.4 договору, у платіжному дорученні покупець робить посилання на номер договору та рахунка або видаткової накладної, по якій отримано товар. За відсутності такого посилання постачальник вправі зараховувати суму, що надійшла від покупця, на свій розсуд, але в рахунок оплат за отриману продукцію (п. 3.4 договору).

Згідно п. 5.1 договору, продукція передається покупцеві згідно видаткової накладної; право власності та ризик випадкового знищення або пошкодження продукції переходить від постачальника до покупця з моменту підписання видаткової накладної на партію продукції (п. 5.2 договору).

У відповідності до п. 8.4 договору, вказаний договір вступає в силу з моменту його підписання та за наявності відбитка печатки на договорі і є чинним: в частині поставки продукції - до 31.12.2017, а частині розрахунків - до повного виконання покупцем розрахунків за отриману продукцію. Сторонами також визначено, що у разі відсутності до дати закінчення дії договору письмового повідомлення від будь-якої із сторін про небажання продовжувати договірні відносини, строк дії договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного року включно.

Між сторонами підписані протоколи узгодження договірної ціни №№1, 2 (т.1 а.с.63-64).

Позивач під час розгляду справи пояснив, що допустив описку в позові і фактично поставив за цим договором товар на суму 4 464838,23грн, про що зазначив у письмових поясненнях, а відповідач у відзиві визнав факт поставки товару за відповідним договором позивачем на суму 4 464838,03грн.

Як встановлено під час розгляду справи судом на підставі зібраних первинних документів, позивачем за період з 29.09.2017 по 22.11.2018 поставлено відповідачу товар на підставі вказаного договору на загальну суму саме 4 464838,03грн, що підтверджується видатковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи разом з товарно-транспортними накладним, податковими накладними та рахунками-фактури (т.1 а.с.65-245).

Як вбачається з платіжних доручень, в рахунок оплати товару відповідачем перераховано позивачу 2 903 361,42грн (т.1 а.с.246-269).

Отже, різниця між сумою поставленого позивачем та оплаченого відповідачем товару становить 1 561 476,61грн.

При цьому, відповідач у відзиві на позовну заяву вказував, що сторонами 19.10.2018 проведено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 573 000,00грн.

Відповідний факт суд вважає таким, що не встановлений, оскільки відповідач не надав доказів у підтвердження відповідних доводів, а позивач такий факт оспорює.

Так, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

Разом з тим, доказів у підтвердження факту зарахування, на якій відповідач посилається, не надано.

Як визначено ч.1 ст.75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання; обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Однак, факт зарахування вимог на суму 573 000грн позивач не визнав, отже, підстав для звільнення відповідача від доказування не має, між тим, така обставина ним не доведена.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару, а також застосування до відповідача відповідальності встановленої договором та чинним законодавством за неналежне виконання зобов`язань.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому п. 3.2 договору сторонами погоджено, що розрахунок за кожну партії продукції здійснюється у строк не пізніше 14 календарних днів з дня її отримання.

Оскільки відповідач не у повній мірі виконав взяті на себе зобов`язання з оплати переданого товару, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Позивачем стверджує, що відповідач має заборгованість за поставлений за цим договором товар у розмірі 1 812 810,36грн, у той час як матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача за поставлену та неоплачену продукцію у розмірі 1 561 476,61грн.

Як встановлено судом, різниця між заявленими позивачем вимогами в частині основного боргу та розміром заборгованості, який підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, виникла у зв`язку з тим, що позивач зарахував частину оплати, яка здійснена позивачем в рахунок оплати основного боргу (у графі призначення платежу наявних у справі платіжних доручень зазначено «за тару зг дог№ДГ-0000002 від 01.09.17…») в рахунок нарахованих ним односторонньо втрат від інфляції, процентів та пені. Так, фактично 251 277,75грн, які перераховані відповідачем в рахунок погашення основного боргу, позивачем зараховано у розрахунках до позову в рахунок сплати: втрат від інфляції - 50 268,86грн, 3% річних - 18 032,91грн, пені - 182 975,98грн.

Під час розгляду спору у даній справі позивач, в обґрунтування правомірності відповідних дій посилався на п.3.5 договору, відповідно до якого, в разі виникнення простроченої заборгованості за продукцію, за рахунок отриманих від покупця коштів в першу чергу погашаються штрафні санкції за невиконання зобов`язань та сума заборгованості строк виконання/оплати яких настав раніше, в т.ч. і за зобов`язаннями, що виникли між сторонами зі іншими договорами.

Також, як визначено ст.534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Отже, зважаючи на вимоги відповідної норми та положення п.3.5 договору, сторонами узгоджено погашення в першу чергу штрафних санкцій та заборгованості, строк оплати, якої настав раніше, у т.ч. за іншими договорами.

Між тим, позивач зарахував здійснену оплату не лише в рахунок сплати штрафних санкцій - пені, але й в рахунок процентів та втрат від інфляції, які за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, що не відповідає умовам договору. Окрім того, отримавши оплату з призначенням платежу, який не відповідав узгодженій домовленості щодо порядку погашення, - оплата за тару за договором, позивач прийняв її та не здійснив дій щодо її зарахування в рахунок інших платежів та не повідомив відповідача про таке своє волевиявлення, отже, фактично погодився з прийняттям перерахованих грошових коштів в якості оплати товару за договором - тобто основного боргу.

Так, під час розгляду справи по суті позивачем не надано доказів проведення зарахування здійсненої оплати в рахунок виконання інших зобов`язань - щодо оплати штрафних санкцій (як визначено договором) або інших платежів після отримання коштів від відповідач та повідомлення його про таке волевиявлення.

З урахуванням зазначеного, суд не може погодитись з тим, що таке зарахування мало місце до звернення до суду з відповідним позовом.

В силу ч.1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За вказаних обставин, суд вважає вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 1 561 476,61грн, оскільки саме така сума основного боргу підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно у вимогах позивача про стягнення з відповідача 251 333,75грн основного боргу у задоволенні позову суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 86 350,53грн втрат від інфляції та 17 585,08грн - 3% річних, нарахованих починаючи з боргу за видатковою накладною №РН-0000055 від 26.07.2018 (окрім видаткової накладної №РН-000093 від 14.11.2018, яку позивач вважає повністю погашеною) за загальний період з 10.08.2018 по 31.01.2019.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, за розрахунком, здійсненим судом, за заявленими позивачем в позовній заяві накладеними та вказаними періодами нарахування розмір 3% річних складає 17 403,76грн.

Вказана невідповідність виникла у зв`язку з тим, що позивач у деяких випадках невірно визначає початкову дату, з якої зобов`язання з оплати за певною накладною є простроченим. Наприклад, за видатковою накладною №РН-0000057 від 04.08.2018 останній день періоду у 14 календарних днів припадає на 18.08.2018, що є вихідним днем (субота).

В силу ч. 5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, останнім днем для розрахунку за поставлену продукцію за вищевказаною накладною є перший за 18.08.2018 робочий день - 20.08.2018 (понеділок), відповідно прострочення з оплати вказаної накладної почалось з наступного дня - 21.08.2018, в той час як в розрахунку позивач нараховує 3% річних на заборгованість за такою накладною з 19.08.2018.

Окрім того, зважаючи на проведені зарахування оплат не в рахунок основного боргу, невірно визначено у деяких випадках розмір боргу на певні дати за певною видатковою накладною.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню у розмірі 17 403,76грн; у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 181,32грн - 3% річних у задоволенні позову суд відмовляє.

За розрахунком суду, розмір втрат від інфляції за заявленими позивачем накладними та періодами становить 84 525,39грн; у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 1825,14грн втрат від інфляції у задоволенні позову суд відмовляє.

Різниця у нарахованих сумах втрат від інфляції пов`язана з вищезазначеними неточностями у визначенні першого дня, з якого зобов`язання за певною поставкою є простроченим, та невірним визначенням розміру заборгованості на певні дати.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 210 797,57грн пені за загальний період з 10.08.2018 по 31.01.2019.

Як визначено ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

При цьому, згідно ч. 3 вказаної норми пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 6.5 договору визначено, що покупець несе відповідальність за своєчасність оплати продукції; у випадку несвоєчасної оплати поставленої продукції, покупець від суми замовлення сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня за кожен день такого прострочення.

За розрахунком суду, розмір пені за заявленими позивачем накладеними, враховуючи здійснені оплати та дати з яких зобов`язання можна вважати простроченими, а також заявлений період становить 208 628,42грн. Таким чином, вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню у вказаному розмірі; у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 2169,15грн пені у задоволенні позову суд відмовляє.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем у розмірі 32 000грн, підлягають частковому відшкодуванню йому за рахунок відповідача у розмірі 28 080,51грн - пропорційно задоволеним вимогам.

В силу ч.1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, як визначено п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В орієнтованому розрахунку судових витрат позивач повідомив про те, що очікує понести витрати на оплату правової допомоги у розмірі 41 000,00грн, проте, доказів понесення позивачем таких витрат під час розгляду справи не надав.

Згідно чч.1,2 ст.221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог

Між тим, до закінчення судових дебатів позивач відповідної заяви не подав.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Березанська птахофабрика" (ідентифікаційний код 41434761; 07534, Київська обл., Баришівський р-н, с. Садове) на користь Приватного підприємства "АВ - ПАК" (ідентифікаційний код 40995876; 49054, м.Дніпро, вул. Сергія Подолинського, буд. 31 Ж, офіс 501) 1 561 476,61грн основного боргу, 84 525,39грн втрат від інфляції, 17 403,76грн - 3 % річних, 208 628,42грн пені, а також 28 080,51грн в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3. В частині стягнення 251 333,75грн основного боргу, 1825,14грн втрат від інфляції, 181,32грн - 3% річних, 2169,15грн пені у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 08.07.2019.

Суддя А.Р. Ейвазова