Рішення № 82859891, 05.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.07.2019Справа № 910/5520/19

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Асортимент», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК ДІНАР», Київська обл., Броварський район, смт. Велика Димерка

про стягнення 69 173,09 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Асортимент» (далі - ТОВ «Торгова компанія «Асортимент») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК ДІНАР» (далі - ТОВ «АПК ДІНАР») про стягнення 69 173,09 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки № 01/03-18 від 01.03.2018 в частині здійснення оплати поставленого товару на суму 50 838,46 грн, що стало підставою для нарахування пені в сумі 7 538,46 грн, штрафу в розмірі 10 167,69 грн та 3 % річних в сумі 628,48 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, 03.05.2019 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.05.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 02.05.2019, а саме: 03151, м. Київ, вул. Дніпропетровська, буд. 22.

Однак, конверт з ухвалою суду від 02.05.2019 було повернуто до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». Згідно з витягом з офіційного веб-сайту Державного підприємства «Укрпошта» поштове відправлення № 0103048925239 не було вручене 04.05.2019 відповідачу, про що зазначено: «відправлення не вручене під час доставки: інші причини».

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку (станом дату спроби вручення 04.05.2019), вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

В подальшому судом було встановлено, що згідно з актуальними відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 13.05.2019 відповідачем зареєстровано зміну місцезнаходження юридичної особи на адресу: 07442, Київська обл., смт. Велика Димерка, вул. Бобрицька, буд. 62.

У даному випадку господарський суд виходить з того, що відповідно до частин 1, 2 статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно з частиною другою статті 31 Господарського процесуального кодексу України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

Відтак, дана справа була прийнята судом провадження з дотриманням встановленої законом підсудності (за місцезнаходженням відповідача у місті Києві) та підлягає вирішенню по суті Господарським судом міста Києва. При цьому, зміна місцезнаходження відповідача під час розгляду справи не є зміною у складі відповідачів в розумінні частини другої статті 31 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи суд наголошує, що згідно з частиною сьомою статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У даному контексті також слід враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, Страсбург, 03.04.2008), згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Судом враховано, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа наказного провадження № 910/3259/19, в межах якої судом було видано судовий наказ від 19.03.2019 про стягнення з ТОВ «АПК ДІНАР» на користь ТОВ «Торгова компанія «Асортимент» заборгованості за договором поставки № 01/03-18 від 01.03.2018 у розмірі 53 838,46 грн. Ухвалою суду від 15.04.2019 за заявою відповідача наведений судовий наказ було скасовано судом, а позивачу роз`яснено право останнього на звернення до суду з позовною заявою в порядку спрощеного позовного провадження.

Відтак, відповідач є обізнаним про існування спору з позивачем, що покладає на відповідача обов`язок вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого йому судового провадження.

За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі як на офіційному веб-порталі судової влади України (http://ki.arbitr.gov.ua/sud5011/gromadyanam/csz), так і у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, у тому числі письмові пояснення позивача, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

01.03.2018 між ТОВ «Торгова компанія «Асортимент» (постачальник, позивач) та ТОВ «АПК ДІНАР» (покупець, відповідач) укладено договір поставки № 01/03-18 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується у встановлений договором строк, відповідно до заявок покупця, передати продукти харчування у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з п. 3.1 Договору найменування товару, кількість, вартість, ціна, вид тари (пакування), форма упаковки вказуються у заявці покупця, на підставі якої постачальником складається видаткова накладна.

Відповідно до п. 4.4 Договору перехід права власності на товар відбувається після проставлення покупцем відмітки про отримання ним товару на примірнику видаткової накладної. Ця обставина вважається достатньою для підтвердження необхідності оплати за отриманий товар.

У період дії Договору між позивачем і відповідачем склались сталі господарські відносини з постачання товару за Договором, що підтверджується наданою позивачем карткою рахунку 361 (операції) за період з 01.05.2018 по 23.04.2019., відповідно до якої всього позивачем було поставлено товар на загальну суму 519 203,19 грн.

Як вказує позивач, відповідач не належним чином виконував свої зобов`язання з оплати товару у встановлені договором строки. Зокрема, згідно підписаним обома сторонами з актом звірки взаєморозрахунків за квітень 2018 заборгованість відповідача станом на 30.04.2018 становила 77 176,11 грн. Згідно зі складеним позивачем актом звіряння за період з 01.05.2018 по 23.01.2019 заборгованість відповідача станом на 23.01.2019 становить 56 338,46 грн.

23.01.2019 позивачем направлено відповідачу претензію вих. № 87 від 23.01.2019 з вимогою сплатити заборгованість в сумі 56 338,46 грн. Вказану претензію отримано відповідачем 29.01.2019.

Згідно з довідками АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 13.03.2019 № СН-0000-157-01/143 та від 22.04.2019 № СН-0000-157-01/253 відповідачем було сплачено позивачу за товар: 07.02.2019 - 500,00 грн, 08.02.2019 - 1 000,00 грн, 18.02.2019 - 500,00 грн, 27.02.2019 - 500,00 грн, 28.03.2019 - 2 000,00 грн, 11.04.2019 - 1 000,00 грн.

Станом на дату звернення до суду 23.04.2019, як вказує позивач, заборгованість відповідача становить 50 838,46 грн, яка складається з заборгованості за видатковими накладними:

№ 3987 від 26.10.2018 на суму 27 567,13 грн (з них не оплачено - 23 863,41 грн);

№ 4563 від 31.10.2018 на суму 3 592,80 грн (з них не оплачено - 3 592,80 грн);

№ 1434 від 12.11.2018 на суму 20 328,37 грн (з них не оплачено - 20 328,37 грн);

№ 2700 від 20.11.2018 на суму 3 053,88 грн (з них не оплачено - 3 053,88 грн).

Вказані видаткові накладні підписані представниками постачальника і покупця без зауважень та заперечень, а також скріплені печатками господарських товариств.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, як вказує позивач, виконанням відповідачем грошових зобов`язань з оплати поставленого товару на суму 50 838,46 грн, що стало також підставою для нарахування пені в сумі 7 538,46 грн, штрафу в сумі 10 167,69 грн та 3 % річних в сумі 628,48 грн за порушення грошового зобов`язання.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір поставки № 01/09-18 від 01.03.2018 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (підписаними сторонами видатковими накладними № 3987 від 26.10.2018 на суму 27 567,13 грн, № 4563 від 31.10.2018 на суму 3 592,80 грн, № 1434 від 12.11.2018 на суму 20 328,37 грн, № 2700 від 20.11.2018 на суму 3 053,88 грн) підтверджується факт постачання позивачем товару, внаслідок чого у відповідача виникло зобов`язання поставлений товар оплатити.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що покупець сплачує постачальнику вартість товару протягом 21 календарного дня з дати його поставки. Датою поставки є дата підписання покупцем видаткової накладної.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та пункту 6.3 Договору, з огляду на факт підписання видаткових накладних відповідачем, останній повинен був здійснити оплату протягом 21 календарного дня з моменту підписання ним відповідної видаткової накладної.

Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов`язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як вказує позивач, відповідач оплатив поставлений товар за Договором частково. Останній платіж на суму 1 000,00 грн було здійснено 11.04.2019, що підтверджується довідкою АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 22.04.2019 № СН-0000-157-01/253.

Згідно з розрахунком ціни позову станом на день звернення до суду заборгованість відповідача становить 50 838,46 грн, яка складається з заборгованості за видатковими накладними: № 3987 від 26.10.2018 на суму 27 567,13 грн (з них не оплачено - 23 863,41 грн); № 4563 від 31.10.2018 на суму 3 592,80 грн (з них не оплачено - 3 592,80 грн); № 1434 від 12.11.2018 на суму 20 328,37 грн (з них не оплачено - 20 328,37 грн); № 2700 від 20.11.2018 на суму 3 053,88 грн (з них не оплачено - 3 053,88 грн).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було подано до суду відзиву на позовну заяву та не спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 50 838,46 грн.

Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов`язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 50 838,46 грн підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення пені, штрафу і 3 % річних за прострочення оплати поставленого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом пункту 7.2 Договору за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу до моменту погашення заборгованості у повному обсязі, тобто за весь період заборгованості. У випадку затримки оплати вартості товару у строк , що перевищує 30 календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф в розмірі 20 % вартості неоплаченого в строк товару.

При цьому, застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов`язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк не виконано свого обов`язку з оплати поставленого товару, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення штрафу та пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

Разом з тим, при перевірці розрахунку заявленої до стягнення суми пені судом встановлено, що позивачем при здійсненні нарахувань були допущені арифметичні помилки та невірно визначено перший день прострочення.

Зважаючи на умови пункту 6.3 Договору останнім днем (терміном) належного виконання грошового зобов`язання, наприклад, за видатковою накладною № 3987 від 26.10.2018 є 16.11.2018, а першим днем прострочення є 17.11.2018.

За перерахунком суду, приймаючи до уваги визначену позивачем кінцеву дату періоду прострочення (23.04.2019), сума пені за прострочення оплати товару на суму 50 838,46 грн становить 7 488,58 грн, з яких:

3 718,77 грн - сума пені, нарахована за період з 17.11.2018 по 23.04.2019 за прострочення оплати 23 863,41 грн згідно з видатковою накладною № 3987 від 26.10.2018;

542,17 грн - сума пені, нарахована за період з 22.11.2018 по 23.04.2019 за прострочення оплати 3592,80 грн згідно з видатковою накладною № 4563 від 31.10.2018;

2827,04 грн - сума пені, нарахована за період з 04.12.2018 по 23.04.2019 за прострочення оплати 20 328,37 грн згідно з видатковою накладною № 1434 від 12.11.2018;

400,60 грн - сума пені, нарахована за період з 12.12.2018 по 23.04.2019 за прострочення оплати 3 053,88 грн згідно з видатковою накладною № 2700 від 20.11.2018.

Отже, позовні вимоги про стягнення пені в сумі 7 538,46 грн підлягають частковому задоволенню на суму 7 488,58 грн.

При перевірці наданого позивачем розрахунку суми штрафу судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а вимоги про стягнення штрафу в сумі 10 167,69 грн (50 838,46 грн х 20 % = 10 167,69 грн) підлягають у повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару, вимоги про стягнення 3% річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

За перерахунком суду, приймаючи до уваги визначену позивачем кінцеву дату періоду прострочення (23.04.2019), сума 3 % за прострочення оплати товару на суму 50 838,46 грн становить 624,05 грн, з яких:

309,90 грн - сума 3 %, нарахована за період з 17.11.2018 по 23.04.2019 за прострочення оплати 23 863,41 грн згідно з видатковою накладною № 3987 від 26.10.2018;

45,18 грн - сума 3 %, нарахована за період з 22.11.2018 по 23.04.2019 за прострочення оплати 3592,80 грн згідно з видатковою накладною № 4563 від 31.10.2018;

235,59 грн - сума 3 %, нарахована за період з 04.12.2018 по 23.04.2019 за прострочення оплати 20 328,37 грн згідно з видатковою накладною № 1434 від 12.11.2018;

33,38 грн - сума 3 %, нарахована за період з 12.12.2018 по 23.04.2019 за прострочення оплати 3 053,88 грн згідно з видатковою накладною № 2700 від 20.11.2018.

Отже, позовні вимоги про стягнення 3 % в сумі 628,48 грн підлягають частковому задоволенню на суму 624,05 грн.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Асортимент» та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК ДІНАР» заборгованості за поставлений товар в розмірі 50 838,46 грн, пені в сумі 7 488,58 грн, штрафу в розмірі 10 167,69 грн та 3 % річних в сумі 624,05 грн.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 919,49 грн. Інша частина судового збору в сумі 1,53 грн покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Асортимент» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК ДІНАР» про стягнення 69 173,09 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК ДІНАР» (07442, Київська обл., Броварський район, смт. Велика Димерка, вул. Бобрицька, буд. 62; ідентифікаційний код 38613022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Асортимент» (02100, м. Київ, вул. Попудренка, буд. 22; ідентифікаційний код 31455995) заборгованість за поставлений товар в розмірі 50 838 (п`ятдесят тисяч вісімсот тридцять вісім) грн 46 коп., пеню в сумі 7 488 (сім тисяч чотириста вісімдесят вісім) грн 58 коп., штраф в сумі 10 167 (десять тисяч сто шістдесят сім) грн 69 коп., 3 % річних в сумі 624 (шістсот двадцять чотири) грн 05 коп. та судовий збір в розмірі 1 919 (одна тисяча дев`ятсот дев`ятнадцять) грн 49 коп.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви, в сумі 1,53 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 05.07.2019.

Суддя В. В. Князьков