Рішення № 82859888, 08.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.07.2019Справа № 910/4239/19

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянув без виклику представників сторін в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Споживчого товариства "УТФ" (04205, місто Київ, Оболонський район, проспект Оболонський, будинок 30, офіс 287; ідентифікаційний код 30839403)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, місто Київ, Дніпровський район, вулиця Пожарського, будинок 3; ідентифікаційний код 30160757)

про стягнення 16 298,87 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Споживче товариство "УТФ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс про стягнення 16 298,87 грн, з яких: штрафні санкції за накладною № 4 від 08.12.2017: 2 090,15 грн пені, 216,23 грн 3% річних, 2 859,46 грн інфляційних втрат; втрачена вигода в розмірі 1 609,29 грн; штрафні санкції за накладною № 5 від 08.12.2017: 1 122,99 грн пені, 116,17 грн 3% річних, 2 650,17 грн інфляційних втрат; штрафні санкції за накладною № 6 від 08.12.2017: 2 333,21 грн пені, 241,43 грн 3% річних, 3 059,17 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несвоєчасне здійснення відповідачем розрахунку за товар, поставлений позивачем на підставі договору поставки кукурудзи та пшениці № 291/2017/КАМ/О від 30.08.2017 (далі - Договір).

Ухвалою Господарського суд міста Києва від 05.04.2019 відкрито провадження у справі № 910/4239/19, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) та визначено сторонам строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.

17.04.2019 до відділу автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярії) суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог СТ «УТФ» в повному обсязі. Так, відзив обґрунтовано тим, що всупереч умов Договору, позивачем надавалися документи вибірково, не у момент поставки та не в повному об`ємі. До того ж, відповідно до квитанцій про реєстрацію податкових накладних доданих позивачем до позовної заяви від 20.12.2017, податкові накладні про поставку Товару не було зареєстровано продавцем. Також відповідач зазначає, що документи про поставку Товару були надані йому 13.12.2017, о підтверджується штемпелем на спірних накладних. Таким чином, відповідач наголошує на тому, що позивачем вчасно не надано всіх необхідних документів, передбачених Договором, зокрема сертифікатів якості, накладної, не зареєстровано податкові накладні, то за таких обставин у відповідача не настало зобов`язання по оплаті за поставлений позивачем Товар, відповідно до чого судом не можуть бути задоволені вимоги стосовно стягнення з ТОВ «Комплекс Агромарс» пені за прострочення виконання зобов`язання, 3% річних за користування чужими коштами, тому як строк виконання зобов`язання по оплаті за поставлений Товар не настав, відповідно відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій. Окрім того, відповідач зазначив, що розмір позовних вимог розраховано позивачем невірно, оскільки під час нарахування інфляційних збитків не були враховані положення абзацу третього пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань». Відповідач стверджує, що позивачем не обґрунтовано та не доведено підстав для нарахування збитків у вигляді упущеної вигоди, не подано доказів на підтвердження його реальної можливості щодо отримання доходів у вигляді недоотриманих відсотків від відкриття депозитного рахунку, з огляду на це вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди не можна визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

17.04.2019 від відповідача надійшло клопотання про застосування строків позовної давності, в якому міститься прохання застосувати строки спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

26.04.2019 представник позивача подав до канцелярії суду відповідь на відзив, відповідно до якої просить залишити без розгляду відзив відповідача та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач своїм правом на направлення заперечень на відповідь на відзив не скористався, у зв`язку із чим за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.08.2017 між Споживчим Товариством «УТФ», в особі Голови правління Кравець Ігоря В`ячеславовича (далі - позивач, постачальник, Товариство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (Філія «Київкомбікорм»), в особі Генерального директора Сігал Марини Анатоліївни (далі - відповідач, покупець, Комплекс) укладено договір поставки кукурудзи та пшениці № 291/2017/КАМ/О (далі - Договір), відповідно до пункту 3.1. якого постачальник бере на себе зобов`язання здійснити поставку Товару, який не обтяжений правами третіх осіб, передати його у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений постачальником Товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.

Предметом Договору, відповідно до пункту 3.2, є поставка кукурудзи та пшениці, що вирощується на полях (далі - Товар), кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю якого та вартість визначена специфікаціями до даного договору та товарно-супровідними документами а кожну окрему партію товару.

Пунктом 4.3. Договору встановлено, що строк поставки Товару складає 2 (два) робочих дні з моменту замовлення покупця.

Вартість Товару визначається у рахунку-фактурі, який виставляється постачальником на кожну окрему партію Товару (пункт 7.1. Договору).

Згідно пункту 7.2. Договору, розрахунок за Товар здійснюється на умовах 100% після оплати вартості замовленого Товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 (семи) календарних днів за умови настання наступних умов:

з дати поставки Товару Покупцю;

за умови отримання оригіналів документів, зазначених в п. 4.4. даного Договору;

за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.

В свою чергу пункт 4.4. Договору встановлює, що у момент поставки на кожну партію товару Постачальник надає Покупцю наступні документи:

сертифікат якості;

товарно-транспортна накладна (ТТН);

видаткову накладну;

оригінал рахунку-фактури;

інші супровідні документи згідно діючого законодавства.

В пункті 8.3. Договору сторони погодили, що покупець за несвоєчасну оплату Товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого Товару.

На виконання умов укладеного Договору постачальник здійснив поставку узгодженого Товару покупцю за наступними накладними:

- № 4 від 08.12.2017 на суму 190 631,20 грн (рахунок фактура № 4, ТТН № 561002, податкова накладна № 511 від 08.12.2017);

- № 5 від 08.12.2017 на суму 176 678,40 грн (рахунок фактура № 5, ТТН № 561003, податкова накладна № 9 від 08.12.2017);

- № 6 від 08.12.2017 на суму 203 984,80 грн (рахунок фактура № 6, ТТН № 186, податкова накладна № 611 від 08.12.2017).

Однак, як зазначає позивач, в порушення умов укладеного Договору, відповідачем за вищевказаними накладними було здійснено розрахунок за Товар поза межами 7 (семи) календарних днів, як то передбачено пунктом 7.2. Договору, а саме

- за накладною № 4 від 08.12.2017 152 504,96 грн було сплачено 27.12.2017 (платіжне доручення № 9623043878) та 38 126,24 грн було сплачено 05.01.2018 (платіжне доручення № 9623044027);

- за накладною № 5 від 08.12.2017 141 342,72 грн було сплачено 20.12.2017 (платіжне доручення № 9623042738) та 35 335,68 грн було сплачено 03.01.2018 (платіжне доручення № 9623043999);

- за накладною № 6 від 08.12.2017 163 187,84 грн було сплачено 27.12.2017 (платіжне доручення № 9623043879) та 40 796,96 грн було сплачено 05.01.2018 (платіжне доручення № 9623044030).

У зв`язку з тим, що відповідач порушив умови Договору, несвоєчасно розрахувавшись за отриманий Товар, позивачем нараховано штрафні санкції за накладною № 4 від 08.12.2017: 2 090,15 грн пені, 216,23 грн 3% річних, 2 859,46 грн інфляційних втрат; втрачена вигода в розмірі 1 609,29 грн; штрафні санкції за накладною № 5 від 08.12.2017: 1 122,99 грн пені, 116,17 грн 3% річних, 2 650,17 грн інфляційних втрат; штрафні санкції за накладною № 6 від 08.12.2017: 2 333,21 грн пені, 241,43 грн 3% річних, 3 059,17 грн інфляційних втрат, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Таким чином, предметом позову у справі є вимога позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені, 3% та інфляційних витрат) у розмірі 14 689,58 грн та втраченої вигоди у розмірі 1 609,29 грн.

В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає про те, що позивачем не були надані оригінали документів, зазначені в пункті 4.4. Договору, що є порушенням пункту 7.2. Договору. Крім того, податкові накладні не були зареєстровані продавцем, що свідчить про не вірний та не обґрунтований розрахунок заявленої позовної вимоги щодо визначення дати початку нарахування пені, 3% річних та інфляційних витрат.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 ЦК України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських, згідно статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 ЦК України і у відповідності до приписів статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб. (частини 2, 3 статті 712 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 7.2. Договору сторони погодили, що розрахунок за Товар здійснюється протягом 7 (семи) календарних днів за умови настання наступних умов: з дати поставки Товару покупцю; за умови отримання оригіналів документів, зазначених в пункті 4.4. даного Договору; за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.

Тобто, між сторонами було погоджено оплату Товару не пізніше 7 (семи) календарних днів з дати поставки Товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних. Саме дата реєстрації податкової накладної і є початком відліку для виникнення обов`язку у покупця оплати отриманого Товару.

Відповідно до квитанцій про реєстрацію податкових накладних доданих позивачем до позовної заяви, податкові накладні були зареєстровані позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних лише 21.12.2017. Таким чином, розрахунок за Товар повинен був бути здійснений покупцем до 28.12.2017 включно.

В той же час, згідно з наданих позивачем платіжних доручень вбачається, що оплата за Товар була здійснена покупцем поетапно, що доводить факт виконання Покупцем взятих на себе зобов`язань з пропуском погодженого сторонами строку. Зокрема, оплати здійснені 20.12.2017 було в сумі 141 342,72 грн за накладною № 5 від 08.12.2017 (платіжне доручення № 9623042738), 27.12.2017 за накладними № 4 та № 6 у сумі 52 504,96 грн та 163 187,84 грн відповідно (платіжні доручення № 9623043878 та № 9623043879) були здійснені з дотриманням погоджених строків, тоді як оплати 03.01.2018 в сумі 35 335,68 за накладною № 5 від 08.12.2017 (платіжне доручення № 9623043999) та оплати 05.01.2018 за накладними № 4 та № 6 у розмірі 38 126,24 грн та 40 796,96 грн (платіжні доручення № 9623044027 та № 9623044030) відповідно були здійснені з порушенням погоджених строків. Строк остаточного розрахунку за накладною № 5 було порушено на 6 днів, а строки розрахунку за накладними № 4 та № 6 - на 8 днів.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Згідно з приписами стаття 230 Господарського кодексу України, у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

В пункті 8.3. Договору сторони погодили, що покупець за несвоєчасну оплату Товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого Товару.

Однак, згідно з частинами 1, 2 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Як встановлено пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Враховуючи те, що відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання щодо оплати поставленого Товару по Договору № 291/2017/КАМ/О від 30.08.2017 з 29.12.2017, то позовні вимоги про стягнення пені за порушення такого зобов`язання можуть бути заявлені протягом одного року, тобто до 30.12.2018 включно.

Позовну заяву про стягнення пені за порушення строків виконання відповідачем грошового зобов`язання подано позивачем до суду 03.04.2019, про що свідчить відмітка канцелярії суду про прийняття позовної заяви, тобто з пропуском встановленого строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у справі.

Як встановлено частини 4 статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про задоволення заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а відповідні позовні вимоги про стягнення пені в сумі 5 546,35 грн задоволенню не підлягають.

Вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних витрат підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару, вимоги про стягнення 3 % річних, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

При перевірці розрахунку 3 % річних судом встановлено, що позивачем безпідставно включено до періоду прострочення дні, в які відповідачем здійснено часткові оплати товару (03.01.2018 та 05.01.2018).

За перерахунком суду, сума 3 % річних, нарахована за прострочення відповідачем оплати товару становить 59,93 грн, з яких:

21,94 грн - сума 3% річних, нарахована за період з 29.12.2017 по 04.01.2018, за прострочення сплати 38 126,00 грн за накладною № 4

14,52 грн - сума 3% річних, нарахована за період з 29.12.2017 по 02.01.2018, за прострочення сплати 35 335,00 грн за накладною № 5

23,47 грн - сума 3% річних, нарахована за період з 29.12.2017 по 04.01.2018, за прострочення сплати 40 796,00 грн за накладною № 4

Отже, позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 573,83 грн підлягають частковому задоволенню на суму 59,93 грн.

Одночасно з цим, господарський суд погоджується з доводами відповідача щодо невірного розрахунку позивачем суми інфляційних втрат.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункту 3.2 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Отже, право кредитора вимагати суму боргу з урахуванням індексу інфляції за січень 2018 року (101,5 %) виникло би по закінченню січня 2018 року у лютому 2018 року на підставі повідомлення Державної служби статистики України від 13.02.2018 про індекс споживчих цін у січні 2018 року.

Разом з цим, прострочення грошового зобов`язання відповідачем тривало менше місяця (з 29.12.2017 по 04.01.2018 за накладними № 4, 6 та з 29.12.2017 по 02.01.2018 за накладною № 5). 03.01.2018 відповідачем було в повному обсязі оплачено заборгованість перед позивачем за накладною № 5 та 05.01.2018 відповідачем було в повному обсязі оплачено заборгованість перед позивачем за накладними № 4, 6, у зв`язку з чим вимоги про стягнення інфляційних втрат за грудень 2017 року та січень 2018 року задоволенню не підлягають.

Стосовно відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди слід зазначити наступне.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 ГК України).

До того ж, згідно частини 4 статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Однак, позивачем не надано доказів на підтвердження понесення реальних збитків у вигляді упущеної вигоди. Оскільки позивачем не доведено реальність суми, яку він заявляє до стягнення як упущену вигоду, зокрема не надано доказів укладення депозитного договору, можливості внесення сум коштів на депозит, а не використання даних грошових коштів у господарській діяльності тощо, позивні вимоги в зазначеній частині задоволенню не підлягають як не доведені та не обґрунтовані.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної оплати отриманого Товару, неправильне визначення позивачем періодів нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, а також необґрунтованість позовних вимог в частині упущеної вигоди, суд прийшов до висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо заявленого до стягнення з відповідача відшкодування витрат позивача на правову допомогу суд зазначає наступне.

Положеннями статті 123 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Судом встановлено, що позивачем у позовній заяві було заявлено до стягнення з відповідача 3 000,00 грн витрат позивача на правову допомогу. На підтвердження понесених витрат позивачем до позовної заяви додано належним чином завірені копії Договору № 13/03/19 про надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 13.03.2019, рахунку № 6 від 28.03.2019 на суму 3 000,00 грн, платіжного доручення № 1350 від 29.03.2019 на суму 3 000,00 грн, Акту надання послуг № 3 від 01.04.2019 та документів, що підтверджують повноваження адвоката Діденко І. Г.

Водночас, враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Споживчого товариства "УТФ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення 16 298,87 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, місто Київ, Дніпровський район, вулиця Пожарського, будинок 3; ідентифікаційний код 30160757) на користь Споживчого товариства "УТФ" (04205, місто Київ, Оболонський район, проспект Оболонський, будинок 30, офіс 287; ідентифікаційний код 30839403) 59,93 грн (п`ятдесят дев`ять гривень 93 копійки) 3% річних, 7,06 грн (сім гривень 06 копійок) судового збору та 11,03 грн (одинадцять гривень 03 копійки) витрати позивача на професійну правничу допомогу.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ