Рішення № 82859436, 02.07.2019, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" липня 2019 р. Cправа № 902/432/19

Суддя Господарського суду Вінницької області Колбасов Ф.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Фізичної особи-підприємця Фурман Наталії Федорівни ( АДРЕСА_1 )

до: Приватного підприємства "Гайсин-мясокомбінат" (23700, Вінницька область, Гайсинська область, місто Гайсин, вул. Плеханова, будинок 26)

про стягнення 6929,37 грн.

За участю секретаря судового засідання Вознюк К.В.

Представники сторін

позивача: не з"явився;

відповідача: не з"явився.

В С Т А Н О В И В :

26.05.2019 року до Господарського суду Вінницької області надійшов позов Фізичної особи - підприємця Фурман Наталії Федорівни про стягнення 6929,37 грн. заборгованості, з яких 6594,83 грн. заборгованість за поставлений товар, 247,28 грн. - інфляційні втрати, 87,26 грн. 3% річних.

В якості підстави заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару.

Ухвалою від 03.06.2019 р. було відкрито провадження у справі № 902/432/19, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Вказаною ухвалою було призначено справу до розгляду по суті на 02.07.2019 р.

27.06.2019 р. від представника позивача надійшла заява від 27.06.2019 р. про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач повідомляє суд про погашення відповідачем суми основного боргу та просить стягнути з відповідача 247, 28 грн. - інфляційних збитків, 87, 26 грн. - 3% річних, а також 1921,00 грн. судового збору та 2305,00 грн. витрат пов`язаних із наданням правової допомоги.

Окрім того, 01.07.2019 р. від представника позивача Саюка Б.О. надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність. Заявлені позовні вимоги щодо стягнення штрафних санкцій, витрат по сплаті судового збору та витрат пов`язаних із наданням правової допомоги підтримує у повному обсязі.

На визначену судом дату - 02.07.2019 р. в судове засідання представники сторін не з`явилися.

Сторони про дату, час та місце судового засідання були повідомленні належним чином, що стверджується поштовими повідомленнями вх. № 6576 від 13.06.2019 р., вх. № 6621 від 14.06.2019 р., наявними в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вжив усіх належних заходів для повідомлення сторін про розгляд справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе задовольнити клопотання представника позивача про розгляд справи у його відсутність та розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників позивача та відповідача.

Оскільки позивач заявив до стягнення 6594,83 грн. - боргу, а в заяві про зменшення позовних вимог зменшує суму боргу до 0 грн., то суд розцінює заяву позивача про зменшення позовних вимог щодо 6594,83 грн. - боргу, як відмову позивача від частини позовних вимог про стягнення боргу на вказану суму.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, судом встановлено наступне.

Між позивачем - Фізичною особою-підприємцем Фурман Наталією Федорівною та відповідачем - Приватним підприємством "Гайсин - мясокомбінат" був укладений правочин в усній формі.

До висновку про існування між сторонами правочину в усній формі та як наслідок - виникнення між позивачем - Фізичною особою-підприємцем Фурман Наталією Федорівною та відповідачем - Приватним підприємством "Гайсин - мясокомбінат" правовідносин з купівлі - продажу, суд прийшов внаслідок аналізу фактичних дій сторін, сукупної поданих у справу документів.

Згідно усного правочину позивач поставив відповідачеві матеріальних цінностей на суму 18 594, 83 грн., що стверджується видатковими накладними № Ф - 00005301 від 03.12.2018 р. на суму 2856, 00 грн., № Ф - 00005360 від 05.12.2018 р. на суму 9778, 80 грн., № Ф - 00005361 від 05.12.2019 р. на суму 1360, 03 грн., № Ф - 00005515 від 12.12.2018 р. на суму 4600, 00 грн.

Відповідач взяті на себе зобов`язання до подачі позову до суду виконав частково, сплатив позивачу 12 000, 00 грн. за отриманні товарно - матеріальні цінності, що стверджується банківською випискою від 12.12.2018 р.

Таким чином, у відповідача станом на день звернення до суду існував перед позивачем борг, який складав 6594, 83 грн., що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема видаткових накладних, підставою поставки товару були рахунки - фактури № ФС - 0014180 від 03.12.2018 р., № ФС-0014264 від 05.12.2018 р., № ФС - 0014271 від 05.12.2018 р., № ФС - 0014396 від 06.12.2018 р.

Позивач надіслав відповідачу претензію № 11 від 17.04.2019 р. на суму 6594, 83 грн., в якій просив останнього протягом семи днів перерахувати на розрахунковий рахунок позивача борг в розмірі 6594, 83 грн. Вказану претензію відповідач отримав 22.04.2019 р., що стверджується копією поштового повідомлення (а.с.24).

В матеріалах справи відсутня відповідь відповідача на претензію № 11 від 17.04.2019 р. на суму 6594, 83 грн.

Після подачі позову до суду відповідач погасив борг перед позивачем в сумі 6594, 83 грн., що стверджується платіжними дорученнями № 146 від 30.05.2019 р. на суму 1360,03 грн., № 203 від 26.06.2019 р. на суму 5234,80 грн., банківськими виписками по рахунку за 30.05.2019 р., 26.06.2019 р.

У зв"язку з чим представник позивача подав до суду заяву про зменшення позовних вимог, яка була розцінена судом, як заява про відмову позивача від частини позовних вимог про стягнення боргу на суму 6594,83 грн.

Частинами 1, 3 ст.191 ГПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь - якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст.191 ГПК України суд не приймає відмову позивача від позову визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Пунктом 4 ч.1 ст.231 ГПК України передбачено, якщо позивач відмовився від позову і його відмову прийнято господарським судом, господарський суд закриває провадження у справі.

Дослідивши вказану заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 6594, 83 грн., яка підписана представником позивача Саюком Б .О., суд вважає, що вказана заява не суперечить чинному законодавству і не порушує права та охоронювані законом інтереси особи, яку він представляє.

Суд вважає за можливе закрити провадження у справі в частині стягнення 6594,83 грн. - боргу, згідно п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Дослідивши і оцінивши надані докази суд дійшов наступного висновку.

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1. ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 ЦК України).

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За приписами ч.1 ст.629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч.1. ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів

У відповідності до ч.1 ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Форма договору сторонами визначається на власний розсуд (усна, письмова), недотримання письмової форми не тягне недійсності такого договору.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1, 2 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Позивач заявив до стягнення 247, 28 грн. - інфляційних втрат, 87, 26 грн. - 3% річних.

Згідно ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, строк оплати за товар сторонами не був встановлений, тому позивач надіслав відповідачу претензію № 11 від 17.04.2019 р. на суму 6594, 83 грн., в якій просив останнього протягом семи днів перерахувати на розрахунковий рахунок позивача борг в розмірі 6594, 83 грн. Вказану претензію відповідач отримав 22.04.2019 р., що стверджується копією поштового повідомлення.

Надіславши вказану претензію позивач змінив строк виконання зобов"язання.

Таким чином, період прострочення грошового зобов"язання розпочинається з 30.04.2019 р.

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, 3% річних судом виявлено помилку в періоді нарахування, оскільки позивачем не враховано положення наведених вище норм. Зважаючи, що сторонами не визначено строк виконання грошового зобов`язання, слід виходити з приписів ст. 530 Цивільного кодексу України, а тому нарахування можливе з 30.04.2019 р. Вказана помилка потягла за собою і помилку в заявлених до стягнення сум 3% річних, інфляційних втрат.

Суд, здійснивши за допомогою програми "ЛІГА ЗАКОН" перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат встановив, що виходячи із суми основного боргу 6594,83 грн, за період прострочення 30.04.2019 р. - 22.05.2019 р. розмір 3% річних - 12,47 грн, (що є на 74,79 грн. менше ніж заявив позивач), інфляційних втрат - 46,16 грн., (що на 201,12 грн. менше ніж заявив позивач).

Тому позов в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню в сумі 58, 63 грн., з яких: 46,16 грн. - інфляційні втрати, 12, 47 грн. - 3% річних за період прострочення 30.04.2019 р. - 22.05.2019 р.

За таких обставин, в позові в частині стягнення 74,79 грн. - 3% річних, 201,12 грн. - інфляційних втрат, слід відмовити, як безпідставно заявлених.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, принципами господарського судочинства, є зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи.

За умовами частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на те, що відповідачем позовні вимоги не спростовано та кошти за товар сплачено не вчасно, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Окрім того, позивач заявив до стягнення 2305,00 грн. - витрат на адвокатські послуги.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

За змістом ч.3 ст.4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).

Як вбачається з матеріалів справи, 22 травня 2019 р. між позивачем (за договором - "Клієнт") та адвокатським бюро "Бориса Саюка", в особі керуючого - адвоката Саюка Б.О. (за договором - "Адвокатське бюро") укладено договір № 22/05 про надання правової допомоги.

Згідно п. 1.1. даного Договору Адвокатське бюро зобов"язалося надати правову допомогу Клієнту на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов"язався оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

Відповідно до п. 1.3. Договору безпосереднє представництво інтересів Клієнта від імені Адвокатського бюро за цим Договором здійснює адвокат Саюк Б.О.

Згідно п. 4.2. Договору гонорар обчислюється у погодинній оплаті та складає 40 % від прожиткового мінімуму для прецездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року, за годину роботи Адвокатського бюро.

Відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВН № 000262 від 16 травня 2018р. Саюк Б.О. має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Ради адвокатів Вінницької обласної № 5 від 16.05.2018 р.

Надання адвокатом позивачу юридичних послуг на суму 2305, 00 грн. підтверджується актом виконаних робіт (наданих послуг) від 27.06.2019 р., розрахунком витрат на професійну правничу допомогу.

Факт проведення позивачем розрахунку за надані послуги підтверджується платіжним дорученням № 1208 від 27.06.2019 р. на суму 2305, 20 грн.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд враховує, що факт представництва адвокатом Саюком Б.О. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, в тому числі ордером серії ВН № 075589 від 22.05.2019 р., позовною заявою, заявою про зменшення позовних вимог, наданими від імені позивача.

Проте, суд зазначає, що адвокат Саюк Б.О. не приймав участь у судовому засіданні від імені позивача, що зафіксовано у протоколі судового засідання по справі № 902/432/19 від 02.07.2019 р.

Відповідно до ч.2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Згідно з п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Зважаючи на дане положення норми процесуального закону суд, з огляду на розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу, враховуючи принцип співмірності щодо ціни позову та пропорційності розміру задоволених судом позовних вимог, з відповідача слід стягнути 2213, 22 грн. витрат на послуги адвоката.

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, оскільки спір доведено до суду з його вини.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 126, 129, п. 4 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Гайсин - мясокомбінат" (23700, Вінницька область, Гайсинська область, місто Гайсин, вул. Плеханова, будинок 26, код ЄДРПОУ 34058430) на користь Фізичної особи - підприємця Фурман Наталії Федорівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 46, 16 грн. - інфляційних втрат, 12, 47 грн. - 3% річних, 1921 грн. - відшкодування витрат зі сплати судового збору, 2213, 22 грн. - відшкодування витрат пов"язаних із наданням правової допомоги.

3. В частині позовних вимог про стягнення 74, 79 грн. - 3% річних, 201, 12 грн. - інфляційних втрат відмовити.

4. В частині позовних вимог про стягнення 6594, 83 грн. - боргу закрити провадження у справі.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

7. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 08 липня 2019 р.

Суддя Колбасов Ф.Ф.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (21018, м. Вінниця, вул. Пирогова, будинок 40-42, квартира 4)

3 - відповідачу (23700, Вінницька область, Гайсинська область, місто Гайсин, вул. Плеханова, будинок 26)