Рішення № 82859336, 27.06.2019, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2019м. ДніпроСправа № 904/499/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Гладкової А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой", м. Дніпро

до Нікопольської міської ради, м. Нікополь Дніпропетровської області

за участю третьої особи - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс", м. Нікополь Дніпропетровської області

третьої особи - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Дніпропетровське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, м. Дніпро

про визнання недійсним та скасування п. 2 рішення Нікопольської міської ради від 26.04.2013 № 16-30/VI

Представники:

від позивача: Гриценко Д.В., дов. від 12.07.2018, адвокат;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: Солодухін М.В., дов №63-03/2д від 17.01.2019, представник.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольської міської ради, в якому просить визнати недійсним та скасувати п. 2 рішення Нікопольської міської ради від 26.04.2013 № 16-30/VI "Про поновлення договору оренди землі на новий строк Товариству з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" по вул. Херсонська, 367/1 за фактичним розміщенням нежитлової будівлі".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний пункт рішення не відповідає приписам ст. 19 Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про захист економічної конкуренції", Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", ч. 2 ст. 25 Господарського кодексу України, оскільки встановлений для позивача розмір ставки орендної плати відрізняється (є більшим) від розміру ставок за користування земельними ділянками з однаковим цільовим (функціональним) призначенням, які відводились відповідачем для інших орендарів, і встановлювались на рівні від 3% від діючої нормативної грошової оцінки землі. На думку позивача, визначення різних ставок орендної плати за землю є дискримінацією суб`єктів підприємницької діяльності, внаслідок чого одним надається перевага, а для інших створюються несприятливі умови. Позивач стверджує, що дізнався про порушення своїх прав лише 12.02.2018, коли на офіційному сайті Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було опубліковано (оприлюднено) рішення від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17 про порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування. У цьому рішенні містяться висновки про дискримінаційність дій відповідача щодо прийняття рішень із встановленням різних орендних ставок за землю з однаковим цільовим (функціональним) призначенням.

Ухвалою господарського суду від 18.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 14.03.2019.

12.03.2019 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Відповідач вважає, що діяв у межах визначених законом повноважень щодо права органів місцевого самоврядування встановлювати орендну плату за землю і в межах розміру орендної ставки, визначеної ст. 288 Податкового кодексу України. Відповідач наголошує, що в рішенні Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17 не встановлено таких дискримінаційних рішень саме по відношенню до позивача. Крім того, в цьому рішенні Антимонопольного комітету України встановлено, що орендна плата в розмірі 12% встановлювалась й іншим суб`єктам господарювання, а для будівель магазину були встановлені ставки орендної плати 3%, 5%, 10% та 12% від нормативної грошової оцінки землі. До того ж, позивачем не доведено, що саме відносно нього було прийнято відповідачем дискримінаційне рішення у вигляді визначення орендної плати за землю в розмірі 12%. Більш того, у справах № 904/2209/18, № 904/2403/18, № 200/10948/17, № 200/10545/17 позивачі також посилались на рішення Антимонопольного комітету України, але судами відхилені вказані доводи позивачів.

Також відповідачем подано клопотання про застосування строку позовної давності до вимог позивача. В обґрунтування цього клопотання відповідач стверджує, що оспорюване рішення позивач отримав 08.05.2013. Крім того, на підставі заяви позивача рішенням відповідача від 29.05.2015 № 68-62/VI внесено зміни до оспорюваного рішення. Рішення про внесення змін позивач отримав 26.06.2015. На думку відповідача, з 17.03.2015 (дата подачі заяви позивача) позивачу було відомо про рішення про внесення змін. До того ж, схожими є справи № 200/10948/17 та № 200/10545/17, де позивачем виступали ці підприємства з позовними вимогами до Нікопольської міської ради про скасування рішень міської ради в частині ставки оренди 12% з мотивів їх дискримінаційності. Тому твердження позивача про те, що він дізнався про дискримінаційність лише 12.02.2018, відповідач вважає безпідставними. Відповідач наголошує, що територіальним відділенням Антимонопольного комітету України було проаналізовано період прийняття рішень та укладення договорів з 2016 по 2017 роки, а спірні правовідносини стосуються 2013 року. Таким чином, позивач пропустив трирічний строк позовної давності.

У підготовчому засіданні 14.03.2019 оголошено перерву до 09.04.2019.

22.03.2019 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що відповідач повинен був своїм рішенням поновити договір оренди землі на тих самих умовах (зокрема розмір орендної плати складав 3%), а не в односторонньому порядку змінювати умови договору в частині розміру орендної плати. Позивач наголошує, що чинним законодавством в сфері земельних відносин не передбачено встановлення різних умов розрахунку орендної плати при однаковому цільовому використанні земельних ділянок. Більш того, чинне законодавство забороняє вчиняти суб`єктам владних повноважень будь-які дії, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з іншими. Отже, встановлення міською радою різних умов при визначенні ставок орендної плати від нормативно грошової оцінки земельних ділянок, призначених для однакового цільового використання, ущемляє інтереси орендарів, такі дії органу місцевого самоврядування є антиконкуретними, внаслідок таких дій окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами. Рішення Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17 надано позивачем як додатковий доказ від компетентного органу на підтвердження порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції, в якому містяться висновки про дискримінаційність дій останнього щодо прийняття рішень із встановленням різних орендних ставок за землю з однаковим цільовим (функціональним) призначенням. Щодо посилання відповідача на аналогічні справи, то позивач наголошує, що з позовними вимогами до Нікопольської міської ради про скасування рішень міської ради звернулися інші підприємства, а не ТОВ "АТБ-торгстрой". У клопотанні про застосування строку позовної давності відповідач не надав обґрунтованого підтвердження факту пропуску позивачем строку позовної давності. Позивач вважає твердження відповідача про отримання позивачем оспорюваного рішення 08.05.2013, а рішення про внесення змін - 26.06.2015, лише припущенням, оскільки належних і допустимих доказів отримання позивачем вказаних рішень, в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, відповідач не надав. Позивач наголошує, що у даному випадку період, який проаналізований територіальним відділенням Антимонопольного комітету України, ніяк не стосується моменту, коли особа дізналась про порушення свого права. Позивач дізнався про порушення своїх прав 12.02.2018, а позов до суду подано 11.02.2019, тобто в межах строку позовної давності.

Ухвалою господарського суду від 09.04.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 23.04.2019, задоволено клопотання позивача про витребування у відповідача доказів.

08.04.2019 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що він при вирішенні питання про поновлення договору оренди відповідно до повноважень прийняв оскаржуване рішення, інших дій з боку міської ради законодавством не передбачено. Відповідач наголошує на тому, що позивач отримав оспорюване рішення 08.05.2013, а рішення про внесення змін - 26.06.2015.

23.04.2019 від відповідача надійшли додаткові пояснення щодо моменту коли позивач дізнався про порушення своїх прав з мотивів дискримінаційності; клопотання про залучення доказів.

Ухвалою господарського суду від 23.04.2019 підготовче засідання відкладено на 02.05.2019, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" та Дніпропетровське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України.

Ухвалою господарського суду від 02.05.2019 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 29.05.2019.

17.05.2019 на адресу суду надійшли пояснення третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, в яких зазначає, що відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції суб`єкти господарювання, що діють на певному товарному ринку, повинні знаходитись в рівних умовах, що не є твердженням про необхідність встановлення всім таким суб`єктам господарювання саме мінімального розміру орендної плати за землю.

Ухвалою господарського суду від 29.05.2019 відкладено розгляд справи по суті на 13.06.2019.

13.06.2019 позивач подав до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи документів, які підтверджують понесені ним витрати на професійну правничу допомогу.

У засіданнях 13.06.2019 та 25.06.2019 оголошено перерву до 25.06.2019 і до 27.06.2019 відповідно.

25.06.2019 відповідач подав до суду заперечення на клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи документів, які підтверджують понесені ним витрати на професійну правничу допомогу.

26.06.2019 від відповідача до суду надійшло клопотання, в якому він просив провести судові дебати за відсутності його представника і відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, враховуючи клопотання про застосування строку позовної давності та надані докази.

Представник відповідача у призначене судове засідання 27.06.2019 не з`явився.

Господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки про час та місце розгляду справи останній повідомлений під розписку у попередньому судовому засіданні 25.06.2019.

Третя особа - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" явку повноважного представника у призначені засідання не забезпечило та не надало витребувані судом документи.

На адресу суду повернулись конверти з ухвалами від 23.04.2019, від 02.05.2019, що направлялись на адресу третьої особи-1, з відмітками відділення поштового зв`язку "Інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Господарський суд зазначає, що ухвали суду направлялись третій особі-1 за адресою, яка значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг від 26.06.2019).

За визначенням п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України передбачені наслідки неявки в судове засідання учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, а також повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справи за відсутності такого учасника.

З урахуванням вищевикладеного, господарський суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника третьої особи-1, оскільки за вказаних вище підстав, третя особа-1 вважається повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи належним чином.

У судовому засіданні 27.06.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити; представник третьої особи-2 підтримав позицію, викладену у письмових поясненнях.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи-2, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

На виконання рішення Нікопольської міської ради від 26.03.2010 № 17-46/V, 27.04.2010 між Нікопольською міською радою (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" (орендар) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1211600000:03:048:0059 площею 0,2584 га на вул . Херсонській, 367/ 1, строком на 3 роки, який зареєстровано у Нікопольському відділі ДРФ центру Державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.06.2010 № 041011000049. Розмір орендної плати складав 3%.

26.04.2013 Нікопольською міською радою, на підставі відповідного клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс", прийнято рішення № 16-30/VI "Про поновлення договору оренди землі на новий строк Товариству з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" на вул. Херсонська, 367/1 за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", яким вирішено:

1. Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" договір оренди землі (кадастровий номер 1211600000:03:048:0059) на вул. Херсонська, 367/1 загальною площею 0,2584 га (у т.ч. 5/7 частин - ТОВ "АТБ-торгстрой", 2/7 частин - ТОВ "Славута-Плюс") строком на 3 роки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі;

2. Встановити на земельну ділянку на вул. Херсонська, 367/1 орендну плату в розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель;

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс", зокрема:

- в місячний термін від дати прийняття рішення укласти договір оренди землі з міською радою;

- в чотиримісячний термін від дати прийняття рішення зареєструвати договір оренди земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства.

4. В разі невиконання умов п. 3 цього рішення, рішення втрачає чинність.

Крім того, на підставі клопотання позивача, рішенням Нікопольської міської ради від 29.05.2015 № 68-62/VI внесено зміни до вищезазначеного рішення щодо строку його дії, а саме: скасовано чотиримісячний термін укладення договору та виключено пункт про втрату чинності рішення.

Позивач вважає, що пункт 2 оспорюваного рішення не відповідає приписам ст. 19 Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про захист економічної конкуренції", Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", ч. 2 ст. 25 Господарського кодексу України, оскільки встановлений для позивача розмір ставки орендної плати відрізняється (є більшим) від розміру ставок за користування земельними ділянками з однаковим цільовим (функціональним) призначенням, які відводились відповідачем для інших орендарів, і встановлювались на рівні від 3% від діючої нормативної грошової оцінки землі. На думку позивача, визначення різних ставок орендної плати за землю є дискримінацією суб`єктів підприємницької діяльності, внаслідок чого одним надається перевага, а для інших створюються несприятливі умови. Позивач стверджує, що дізнався про порушення своїх прав лише 12.02.2018, коли на офіційному сайті Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було опубліковано (оприлюднено) рішення від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17 про порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови порівняно з конкурентами. У цьому рішенні містяться висновки про дискримінаційність дій відповідача щодо прийняття рішень із встановленням різних орендних ставок за землю з однаковим цільовим (функціональним) призначенням.

Посилаючись на встановлення позивачу орендної плати в розмірі 12% нормативної грошової оцінки землі, в той час як іншим суб`єктам господарювання така орендна плата була встановлена на рівні від 3%, позивач просить визнати недійсним та скасувати п. 2 рішення Нікопольської міської ради від 26.04.2013 № 16-30/VI.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи-2, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ч. 1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин визначені Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Податковим кодексом України.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, в тому числі і надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України; прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах, а також земельному податку; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Вказані положення кореспондуються з положеннями п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, відповідно до яких сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно із п. 14.1.147 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття оспорюваного рішення) визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Способи захисту цивільних прав і обов`язків особи визначені ст. 16 Цивільного кодексу України, зокрема згідно з пунктом 10 частини 2 цієї статті одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до п. г) ч.3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Також відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Приписами статті 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, тобто підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Позивач оспорює законність п. 2 рішення Нікопольської міської ради від 26.04.2013 № 16-30/VI, яким встановлено орендну плату за оренду ним земельної ділянки в розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки землі.

Аналіз положень наведених законодавчих актів, обставин справи та змісту п. 2 оспорюваного рішення дає підстави для висновку, що приймаючи це рішення, відповідач діяв у межах законодавчо наданих повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.

Щодо невідповідності оспорюваного рішення на предмет дотримання відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції шляхом встановлення для суб`єктів господарювання різних ставок орендної плати за землю, слід зазначити таке.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Згідно із ч. 2 ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнається дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

За приписами ч. 3 ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Згідно із ст. 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; зобов`язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; примусовий поділ суб`єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу; блокування цінних паперів; усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема усунення чи пом`якшення негативного впливу узгоджених дій, концентрації суб`єктів господарювання на конкуренцію; скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно із статтею 19 цього Закону; закриття провадження у справі.

Органи Антимонопольного комітету України оприлюднюють рішення за результатом розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції на офіційному веб-сайті Антимонопольного комітету України протягом 10 робочих днів з дня його прийняття. Рішення підлягає оприлюдненню в повному обсязі, крім інформації, яка визначена інформацією з обмеженим доступом. Інформація з обмеженим доступом має бути виключена або зачорнена чи змінена в інший спосіб, який забезпечує достатній її захист та достатню прозорість щодо обґрунтування органом Антимонопольного комітету України прийнятого рішення (ч. 2 ст. 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Згідно із п. 3 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.

За змістом ч. 2 ст. 25 Господарського кодексу України органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку. Вказані положення також втілені в Законі України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".

Згідно із п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження щодо розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проведення розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" здійснення іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету України, передбачених пунктами 1 - 4 і 11 частини першої, пунктами 1, 2 і 4 частини другої, пунктами 11 - 13, 15 і 16 частини третьої цієї статті, не допускається.

Виходячи з наведених вище законодавчих норм, встановлення наявності або відсутності порушення законодавства про захист економічної конкуренції відноситься саме до компетенції Антимонопольного комітету України, а не суду.

У свою чергу, позивачем не надано відповідного рішення органу Антимонопольного комітету України, яким підтверджується порушення відповідачем конкурентного законодавства.

Посилання позивача на рішення Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17 суд вважає безпідставним, оскільки у вказаному рішенні не встановлено таких дискримінаційних рішень саме по відношенню до позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не доведено, що саме відносно нього відповідачем було прийнято дискримінаційне рішення у вигляді визначення орендної плати за землю в розмірі 12%, у зв`язку із чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З огляду на вказані норми Цивільного кодексу України, обставини щодо пропуску строку позовної давності не досліджуються судом, оскільки позов не підлягає задоволенню з підстав його необгрунтованості.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Суддя І.А.Рудь

Повне рішення складено 08.07.2019