Рішення № 82855549, 05.07.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/1559/19

РІШЕННЯ

іменем України

05 липня 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Лабань Г.В. розглянувши адміністративну справу за позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 22350,00 грн та пені в розмірі 429,12 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що в порушення вимог статей 19, 20 закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875-XII) відповідач не забезпечив працевлаштування особи з інвалідністю та не сплатив за це адміністративно-господарські санкції та пеню.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що відповідно до статті 18 Закону №875-XII повідомляв центр зайнятості про наявність посади для працевлаштування особи з інвалідністю, тобто вживав необхідних заходів для не допущення правопорушення. Причини непрацевлаштування особи з інвалідністю не залежали від роботодавця, тому на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженим органом необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування або відсутності у населеному пункті осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися. Таким чином, у задоволені позову необхідно відмовити.

Ухвалою від 22.05.2019 Хмельницький окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив таке.

26.02.2019 відповідач - ФОП ОСОБА_1 подала до Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форма № 10-ПІ).

За даними цього звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу в 2018 році у відповідача становила 10 осіб, з яких жодного працівника, якому відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. При цьому, у звіті визначено, що кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-XII, повинна становити 1 особу.

Позивач дійшов до висновку, що ФОП ОСОБА_1 норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році не виконала у кількості 1 особи з інвалідністю та розраховав суму адміністративно - господарських санкцій в розмірі 22350,00 грн, яку відповідачу необхідно самостійно сплатити до Державного бюджету України.

У зв`язку із несплатою нарахованої суми адміністративно-господарських санкцій в розмірі 22350,00 грн позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 429,12 грн.

Позивач вважає, що загальна сума заборгованості ФОП ОСОБА_1 перед Хмельницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів складає 22779,12 грн, у зв`язку з чим, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Положеннями частини 8 статті 69 Господарського кодексу України визначено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Частиною 1 статті 17 Закону №875-XII передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

За змістом статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Так, у частині 1 цієї статті Закону №875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина 2 статті 19 Закону №875-XII).

У статті 20 Закону №875-XII зазначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, стаття 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суду у постанові від 31.01.2019 у справі №809/750/17.

Статтею 18 Закону №875-XII регламентовано, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

За правилами частини 1 статті 18-1 Закону №875-XII інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості, як безробітний.

За змістом частини 3 статті 18-1 Закону №875-XII державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

За змістом положень пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 №5067-VI роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Форма звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" затверджена наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання".

Відповідно до пукнту 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 №1476), форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку (пункт 4 згаданого Порядку).

Відповідач впродовж 2018 року подавала до Хмельницького міського центру зайнятості звітність, форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", якою повідомляла уповноважений орган про наявність на підприємстві вакансії "продавець продовольчих товарів" для працевлаштування, зокрема, осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Відомості про відмову відповідача у працевлаштуванні інвалідів у 2018 році позивач суду не надав.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі №809/750/17, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів, зокрема, створило робочі місця для інвалідів та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 у справі №806/1368/17 вказав, що за змістом статті 18-1 Закону №875-XII пошук підходящої роботи для інвалідів здійснює державна служба зайнятості. Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідач виконав вимоги, покладені на нього розділом IV Закону №875-XII, а чинне законодавство не зобов`язує підприємство самостійно займатися пошуком та працевлаштуванням інвалідів, суд вважає, що підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій відсутні. Тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судовий збір відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідача не стягується.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовити.

Судовий збір з відповідача не стягується.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Грушевського, 87, Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 14149591) Відповідач:Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )

Головуючий суддя Г.В. Лабань