Рішення № 82855490, 26.06.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року справа № 580/1115/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі:

головуючого судді - Бабич А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Салабай М.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 (згідно з ордером),

представника відповідача та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 (згідно з довіреностями),

розглянувши у відкритому судовому засіданні згідно з правилами загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

29.03.2019 ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) подав у Черкаський окружний адміністративний суд позов до Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул.Городецького, буд.13; код ЄДРПОУ 00015622) про:

визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо поновлення його на роботі та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05.06.2015 до 28.03.2019 в розмірі 1188004,14 грн. (без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов`язкових платежів) і понесених витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 04.06.2015, що набрала законної сили, позивача поновлено на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Черкаській області та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Водночас, станом на час звернення з цим позовом всупереч вимогам трудового законодавства позивача безпідставно на роботі не поновлено і середній заробіток за час вимушеного прогулу не виплачено. Оскільки у вказаному періоді заробітна плата працівника на посаді, на яку має бути поновлений позивач, підвищувалася, позивач просить стягнути кошти за вимушений прогул з урахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати його посади. Тому просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 03.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження. Також установлено відповідачам строк, тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву, повідомлено про строки для надання клопотань про розгляд справи з викликом у судове засідання. Цією ухвалою суд залучив до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області.

Згідно з даними та рекомендованих повідомлень вказану ухвалу відповідач та третя особа отримали 08.04.2019, а позивач 10.04.2019.

Хвалою від 23.04.2019 суд задовольнив клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.

24.04.2019 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити повністю у задоволенні позову повністю. Вказав, що позивач не звертався до відповідача щодо виконання судового рішення про поновлення його на роботі. Стверджує, що позивач обрав невірний спосіб захисту прав, оскільки у разі невиконання судового рішення позивач мав би звернутись до суду із заявою про визнання протиправними таких дій, що передбачено ст.383 КАС України. Також стверджує, що умови і порядок виконання судового рішення визначені Законом України «Про виконавче провадження». Стосовно вимоги про стягнення середнього заробітку з урахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати, відповідач, посилаючись на постанову Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №817/1169/16, зазначає, що застосування такого коригування можливо лише у разі, якщо не відбулось зміни структури заробітної плати. Оскільки Законом України від 10.12.2015 №889-VII «Про державну службу» для державних службовців передбачена нова система оплати праці, відсутні підстави для коригування середнього заробітку позивача, визначеного постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 04.06.2015.

30.05.2019 третя особа надала суду письмове пояснення щодо позову, в якому зазначила, що позивач не скористався правом на звернення до примусового виконання вищевказаної постанови суду шляхом звернення із відповідними заявами до відповідача або органів виконавчої служби, що свідчить про його зацікавленість не у поновленні на роботі, а в стягненні коштів за вимушений прогул. У наданих суду 30.05.2019 третьою особою додаткових поясненнях також вказано, що станом на час розгляду цієї справи посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Черкаській області займає ОСОБА_4 , обраний за результатами конкурсу. Позивач з метою участі у конкурсі заяв не подавав.

Під час підготовчого провадження суд задовлоьнив клопотання учасників про долучення до матеріалів справи доказів. Ухвалою, внесеною до протоколу судового засідання, від 30.05.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив судовий розгляд справи по суті.

Заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суд установив, що наказом відповідача від 23.09.2014 № 2097/к припинено державну службу позивача, як начальника Головного управління юстиції у Черкаській області, звільнено його із займаної посади за порушення присяги державного службовця.

За наслідками судового оскарження такого звільнення постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 04.06.2015 у справі №823/3125/14, яка набрала законної сили 24.05.2016 за наслідками апеляційного та касаційного перегляду, адміністративний позов ОСОБА_3 задоволений повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністра юстиції України від 23.09.2014 №2097/к "Про припинення державної служби ОСОБА_3". Поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Черкаській області з 23.09.2014. Також з урахуванням ухвали від 10.06.2015 про виправлення описки стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 76634,25 грн. без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов`язкових платежів. В абзаці п`ятому резолютивної частини постанови суду першої інстанції вказано, що в частині поновлення позивача на посаді та виплаті його середньомісячного заробітку з один місяць постанова суду підлягає негайному виконанню.

Станом на час вирішення цього спору позивач на роботі не поновлений. Доказів поважності причин такого невиконання суду не надано.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд врахував ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

На підставі ч.1 ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Норми КЗпП України не містять застережень, за наявності яких власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Суд врахував, що обов`язковість виконання судових рішень закріплена ст.129-1 Конституції України та ч.1 ст.370 КАС України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

На підставі пунктів 1, 3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Невиконання судового рішення відповідно до ч.2 ст.370 КАС України тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, з дня ухвалення судом рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов`язок щодо його негайного його виконання. Роботодавець не позбавлений права та можливостей виконати рішення суду, що набрало законної сили, у добровільному порядку. Тому твердження відповідача, що позивач не звертався із заявою до відповідача з метою виконання вищезгаданої постанови суду або до органів виконавчої служби, суд не врахував.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду (далі - ВС) у постанові від 21.03.2018 (справа № К/9901/6998/18), що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України обов`язкова для врахування судами нижчих інстанцій, добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

ВС звернув увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Оскільки відповідач не виконав у добровільному порядку постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04.06.2015 щодо поновлення позивача на роботі, що підлягало негайному виконанню, така його бездіяльність є протиправною, а відповідна позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд врахував, що нарахування та виплата заробітної плати є обов`язком роботодавця.

Положеннями ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Сплата коштів за вимушений прогул є гарантією особи та виконує компенсаторну функцію у відносинах незаконного її звільнення, впливає на відносини соціального захисту, право на що визначено ст.46 Конституції України.

Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи вказану норму під час розгляду справи №826/808/16 у постанові від 20.06.2018, дійшла висновку, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Оскільки позивача не поновлено на роботі всупереч судовому рішенню та не виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд дійшов висновку про наявність у нього права на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Визначаючи період, за який позивачу має бути виплачений середній заробіток, та перевіряючи обгрунтованість завленої позивачем суми коштів, суд врахував правову позицію ВС у постанові від 21.03.2018 (справа № К/9901/6998/18), відповідно до якої періодом вимушеного прогулу позивача в розумінні статті 236 КЗпП України, за який необхідно стягнути середній заробіток за час затримки виконання судового рішення, є наступний день за датою ухвалення рішення про поновлення позивача на посаді.

Тому суд дійшов висновку, що стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з період з 05.06.2015 (наступний день за датою ухвалення судом рішення про поновлення позивача на посаді) до 28.03.2019 (дата звернення в суд з цим позовом, як просив позивач у позовній заяві).

Визначаючи суму середнього заробітку, що підлягає стягнення, суд врахував, що процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абз.3 п. 2 Порядку №100 збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься випадок й вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацами 7-8 п.2 Порядку №100 визначено, що час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.

Пунктом 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з п.10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Після набрання законної сили рішенням про поновлення позивача на роботі з 01.05.2015 набрав чинності Закон України від 10.12.2015 №889-VII «Про державну службу», яким для державних службовців визначено нову структуру оплати праці. Також згідно з довідкою ГТУЮ у Черкаській області з 01.05.2015 збільшено посадовий оклад керівника цього органу. Отже, збільшення посадового окладу керівника ГТУЮ у Черкаській області відбулося одночасно зі зміною структури заробітної плати. Однак, оскільки позивача не було поновлено та таку посаду, він не отримував заробітну плату за підвищеним окладом. Тому враховувати обставину збільшення посадових окладів є безпідставним з огляду на імперативні приписи вищевказаного Порядку №100 в частині визначення суми коштів за вимушений прогул. Отже, в цій частині (щодо врахування коефіцієнту підвищення заробітної плати) позовні вимоги не є обгрунтованими і задоволенню не підлягають.

З цього приводу суд врахував правову позицію ВС, викладену у постанові від 28.11.2018 у справі №817/1169/16, в якій надано оцінку застосуванню судами нижчих інстанцій норм Порядку №100.

ВС у вказаному рішенні вказав, що з огляду на наведені положення пункту 2 Порядку № 100 зміна структури заробітної плати з одночасним збільшенням посадових окладів передбачає інші вимоги як до розрахунку середнього заробітку, так і до визначення розрахункового періоду у порівнянні з тими, які встановлені в пункті 10 Порядку №100. У цьому зв`язку ВС звернув увагу, що середній заробіток за час затримки виконання судового рішення треба розраховувати на підставі того штатного розпису і тих складових заробітної плати, на які він мав право.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 04.06.2015 у справі №823/3125/14, що набрала законної сили, якою поновлено позивача на посаді начальника ГТУЮ у Черкаській області, встановлено, що середньоденна його заробітна плата, визначена за останні два місяці роботи, становить 437,91 грн.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тому суд дійшов висновку, що для розрахунку суми коштів застосуванню підлягає середньоденна заробітна плата позивача у періоді вимушеного прогулу 437,91 грн.

За загальним правилом ч.1 ст.52 КЗпП України для працівників установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. На підставі ч.1 ст.67 цього Кодексу при п`ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень.

З урахуванням визначених ч.1 ст.73 КЗпП України святкових днів та вихідних днів загальна кількість робочих днів у період з 05.06.2015 до 28.03.2019 становить 903 дні.

Отже, обгрунтованим є присудження стягнення відповідно до вимог ст.235 КЗпП України середнього заробітку за вказаний період у сумі 417328,23грн. (437,91 грн. * 903 робочі дні).

Згідно з правовою позицією ВС у постанові від 15.02.2019 у справі №826/6583/14 суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Тому стягненню підлягає сума заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання податків та інших платежів.

У зв`язку з викладеним суд дійшов висновку про доведеність права позивача на стягнення з відповідача 417328,23грн., яка не містить в собі сум податків і зборів.

Тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд врахував, що відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Оскільки позовні вимоги стосуються саме поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати, позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову. Тобто позивач квитанціями від 28.03.2019 №0.0.1310954076.1 на суму 768,40 грн. та від 28.03.2019 №0.0.1310955523.1 на суму 9605,00 грн. сплатив судовий збір помилково. Тому на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» ця сума коштів підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2, 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо невиконання постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 04.06.2015 (справа №823/3125/14) про поновлення ОСОБА_3 на посаді та стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул.Городецького, буд.13; код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.06.2015 до 28.03.2019 у сумі 417328,23грн. (чотириста сімнадцять тисяч триста двадцять вісім гривень двадцять три копійки).

У задоволенні інших вимог відмовити.

2. Повернути ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України сплачений згідно з квитанцією від 28.03.2019 №0.0.1310954076.1 судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) та сплачений згідно з квитанцією від 28.03.2019 №0.0.1310955523.1 - у розмірі 9605,00 грн. (дев`ять тисяч шістсот п`ять гривень нуль копійок).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з складення повного тексту судового рішення.

Суддя А.М. Бабич

Рішення складене та підписанеу у повному обсязі 05.07.2019.