Рішення № 82854515, 01.07.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/883/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі головуючого: судді Кармазиної Т.М.,

за участю секретаря - Сириці І.О.,

за участю представника позивача - Жукова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення УДМС України у Кіровоградській області №420 від 29.12.2017 про скасування громадянину Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на імміграцію;

- зобов`язати УДМС України у Кіровоградській області поновити розгляд, розглянути та вирішити заяву громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про прийняття його до громадянства України.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Судове засідання призначено для розгляду справи по суті на 28 травня 2019 року (а.с.1).

28 травня 2019 року судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному, розгляд справи перенесено на 12 червня 2019 (а.с.131).

12 червня 2019 року розгляд справи відкладено до 01 липня 2019 за клопотанням представника позивача (а.с.149).

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 28.09.2011 після отримання дозволу на імміграцію, на підставі Закону України "Про імміграцію", було видано посвідку на постійне проживання в Україні. У березні 2019 року позивачем отримано відповідь УДМС у Кіровоградській області №3501.3-1118/35.1-19 від 27.02.2019, на його заяву про прийняття до громадянства України, яким повідомлялося про припинення розгляду вказаної заяви. Також вказує, що з даного листа позивачу стало відомо про рішення відповідача №420 від 29.12.2017, яким скасовано ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію. Вказане рішення, на переконання представника позивача, є незаконним, необґрунтованим, упередженим, прийнятим без дотримання принципу рівності перед законом, таким, що призвело до несприятливих наслідків для його прав, свобод і інтересів, без пояснення цілей, на досягнення яких спрямоване таке рішення, винесеним з грубим порушенням діючих законів України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представник відповідача письмовому відзиві на позовну заяву (а.с.112-113) позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на правомірність та обґрунтованість прийнятого відповідачем рішення, оскільки позивач при поданні заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну свідомо надав про себе недостовірні відомості, а саме вказав те, що не змінював прізвище. Також зазначає, що 06.09.2017 відповідач отримав лист Управління Служби безпеки України в Одеській області №65/5/3-4278, в якому повідомлено, що позивач до 2011 проживав в Україні під іншими документами, а саме використовував паспорт громадянина Республіки Узбекистан серії НОМЕР_1 , виданий на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та те, що останній в період з 2009 по 2010 роки неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення порядку перебування іноземців в Україні. Позивач, повернувшись до Республіки Узбекистан змінив прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 », отримав інший паспорт серії НОМЕР_2 , в`їхав в Україну та отримав дозвіл на імміграцію. Тому на думку відповідача, позивачем порушено вимоги Закону України Закону України "Про імміграцію".

В судове засідання, призначене на 01.07.2019 належним чином повідомлений представник відповідача не з`явився, подавши клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою. При цьому, будь-яких доказів неможливості прибуття у дане судове засідання не надано. До того ж, суд враховує, що відповідач - є суб`єктом владних повноважень та у разі неможливості прибуття представника, міг забезпечити явку в судове засідання іншого уповноваженого представника.

Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи наведене, суд визнав за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки Узбекистан, що підтверджується копіює паспорта типу Р , код країни UZB, номер НОМЕР_2 , від 15.02.2011 (а.с.55-57).

26.07.2011 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, оскільки його син є громадянином України (а.с.53-54, 58, 59).

21.09.2011 відповідачем прийнято рішення про надання громадянину Узбекистану ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію», надано дозвіл №8/761 від 26.09.2011 (а.с.67, 68).

28.09.2011 ВГІРФО УМВС України в Кіровоградській області позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 , терміном дії безстроково (а.с.11-12, 69).

Відповідно до висновку службової перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області від 07.03.2017 року вбачається, що відповідач вважає надання дозволу на імміграцію правомірним та таким, що відповідає вимогам законодавства (а.с.71-72).

Також згідно висновку за результатами розгляду матеріалів справи громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 про отримання дозволу на імміграцію в Україну від 15.03.2017, затвердженого директором Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України, вважали б за доцільне рахувати надання дозволу на імміграцію в Україну та документування його посвідкою на постійне проживання в Україні таким, що у повному обсязі відповідають законодавству України (а.с.73-74).

06.09.2017 до відповідача надійшов лист Управління Служби безпеки України в Одеській області №65/5/3-4278 від 02.09.2017, в якому повідомлено, що позивач до 2011 проживав в Україні під іншими установчими даними, зокрема використовував паспорт громадянина Республіки Узбекистан серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та те, що останній в період з 2009 по 2010 роки неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення порядку перебування іноземців в Україні. У зв`язку з чим, ВГІРФО УМВС України в Житомирській області приймалось рішення про його видворення за межі України. Після виконання вказаного рішення, в Узбекистані іноземець змінив прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 » та 08.03.2011, використовуючи паспорт серії НОМЕР_2 , в`їхав на територію України, отримав дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 від 28.09.2011 на підставі свідомого надання неправдивих відомостей (не вказав інформацію щодо зміни свого прізвища та причини цього). На даний час, в УДМС в Кіровоградській області, ОСОБА_1 клопоче про прийняття його до громадянства України. У зв`язку з чим, просили вжити відповідних заходів правового реагування у відношенні позивача, а саме скасувати дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання (а.с.75-76).

Згідно листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України від 21.12.2017 №8.1-3021/8-11-17 «Про розгляд матеріалів щодо скасування дозволу на імміграцію», останній вважав би за доцільне скасувати повністю рішення від 21.09.2011 про надання дозволу на імміграцію позивачу на підставі п.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню посвідку на постійне проживання (а.с.83-85).

29.12.2017 відповідачем прийнято рішення №420 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , на підставі п.1 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" (а.с.86-88 ).

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.

Правовідносини з приводу імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства регулюються Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773-VІ (далі - Закон №3773-VІ), Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 №2491-ІІІ (далі - Закон №2491-ІІІ), Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 (далі за Порядок №1983).

Згідно статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Відповідно до ст.1 Закону №3773-VІ іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно зі ст.2 Закону №3773-VІ, іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 Закону №3773-VІ передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Так, за визначеннями статті 1 Закону №2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.4 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Статтею 6 Закону №2491-ІІІ (в редакції на час надання позивачу дозволу на імміграцію) визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів, відповідно до яких останні перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.

Відповідно до ст.9 Закону №2491-ІІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як наслідок, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Суд зазначає, що відповідачем жодним чином не оспорюється факт подання позивачем відповідачу усіх документів для отримання дозволу на імміграцію, які визначені Законом України "Про імміграцію" та Порядком №1983.

Статтею 10 Закону №2491-ІІІ передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України. 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до ч.4 ст.11 Закону №2491-ІІІ особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

У відповідності до п.п.2 п.2 цього Порядку №1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме, зокрема, батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: - формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; - надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; - здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Відповідно до п.14 Порядку №1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у п.п. 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених ст. 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.

Регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.

Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.

Згідно з п.16 Порядку №1983, у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абз.2 п.14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

Пунктом 19 Порядку №1983 передбачено, що рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов`язані протягом періоду дії дозволу звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.

Іммігранти, які отримали посвідки, повинні зареєструватися за місцем постійного проживання, а у разі зміни місця проживання - перереєструватися в порядку, встановленому для громадян України.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Відповідно до ст.12 Закону №2491-ІІІ, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Так, оскаржуване рішення прийнято на підставі п.1 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію", а саме дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

ВГІРФО УМВС України в Кіровоградській області, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні, проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача, та керуючись п.1 ч.3 ст.4 Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених у вказаному законі, не виявив, у зв`язку з чим видав посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Відповідач стверджує, що позивач при поданні заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну свідомо надав про себе недостовірні відомості, а саме вказав те, що не змінював прізвище.

Однак, доказів надання позивачем саме свідомо недостовірних відомостей, суду не надано. При цьому, суд враховує, що заява позивача від 26.07.2011 про надання дозволу на імміграцію в Україну, надрукована працівником відповідача, який приймав заяву, а не особисто позивачем (а.с.53-54). До того ж, ОСОБА_1 є громадянином Узбекистану та на час звернення із заявою міг не в повній мірі розуміти українську мову. Доказів забезпечення йому перекладача не надано.

Оцінюючи надані відповідачем заперечення, суд вважає, що вони не підтверджують наявність визначених у п.1 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" обставин, а саме фактів свідомого подання позивачем у 2011 році неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Зазначені відповідачем обставини могли бути перевірені співробітниками ВГІРФО ГУМВС в Кіровоградській області ще під час розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію.

Відповідно до п.21-25 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Рішення ДМС, територіальних органів і підрозділів, інших органів виконавчої влади, які в межах своєї компетенції зобов`язані забезпечувати провадження у справах з питань імміграції, а також дії чи бездіяльність їх посадових та службових осіб можуть бути оскаржені відповідно до законодавства. У цьому разі провадження у справах з питань імміграції припиняється до прийняття відповідного рішення.

Отже, наведені вище вимоги Закону і Порядку №1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію обов`язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання. Натомість, такого подання від органів визначених у п.21 Порядку №1983 до ДМС України не надходило, що не заперечувалось у листі Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України від 21.12.2017 №8.1-3021/ НОМЕР_4 та на що звернуто увагу (а.с.83-85).

До того ж, суд враховує, що позивач з 2011 року проживає на території України, одружений на громадянці України, працює, виховує дітей, які народилися на території України та є громадянами України (а.с.8-10, 13). Тому скасування дозволу може призвести до погіршення усталеного способу життя позивача та розірвання його родинних зв`язків.

Натомість, як вбачається зі змісту рішення і заперечень відповідача, останній жодним чином зазначених обставин не дослідив, хоча вони мають суттєве значення для прийняття рішення.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що положеннями ст.12 Закону України "Про імміграцію" передбачено можливість скасування дозволу на імміграцію у випадку встановлення хоча б однієї з передбачених у ній підстав. Однак, можливість скасування такого дозволу у жодному випадку не повинна ототожнюватися з обов`язком з прийняття такого рішення.

Така конструкція норми ст.12 цього Закону дозволяє суб`єкту прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію об`єктивно оцінити обставини, що є підставою для можливого скасування дозволу, а також обставини, які настали після отримання особою дозволу на імміграцію, та прийняти пропорційне рішення з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

У справі, яка розглядається, відповідач, на переконання суду, прийняв оскаржуване рішення без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто не пропорційно. Крім того, відповідачем порушено право позивача бути заслуханим в процесі прийняття рішення щодо нього, передбачене пунктом 23 Порядку №1983.

Згідно з ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477- ІV від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, який у рішенні у справі «Ljatifi v. the former Yugoslav Repablic of Macedonia» вказав, що навіть у випадку, коли справа стосується національної безпеки, концепція законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи з депортації, які впливають на фундаментальні права людини, були предметом змагального провадження в незалежному органі або суді, який має повноваження ефективно перевірити підстави депортації та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями у випадку наявності інформації з обмеженим доступом. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження державного органу про ризик для національної безпеки. Хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об`єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення «національної безпеки», що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.

Суд також враховує, що у справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

На підставі ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, заперечуючи проти позову, не довів суду, що скасовуючи позивачу дозвіл на імміграцію в Україну, він діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов`язання Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області поновити розгляд, розглянути та вирішити заяву громадянина Узбекистану ОСОБА_1 про прийняття його до громадянства України не підлягають задоволення, з огляду на їх передчасність, оскільки вирішення вказаних питань є виключною компетенцією ДМС України та її територіальних органів, в тому числі ГУ ДМС України у Кіровоградській області, однак жодне рішення відповідачем не приймалося.

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, здійснені позивачем витрати на оплату судового збору в сумі 384,20 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області.

Керуючись ст.ст.77-79, 90, 132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області (25015, м. Кропивницький, вул. Єгорова, 25-а, ЄДРПОУ 37795939) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області №420 від 29.12.2017 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) здійснені ним судові витрати: на оплату судового збору у розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 37795939).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено - 05.07.2019.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина