Рішення № 82854501, 04.07.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

04 липня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1920/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Гведеон" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 88445,95 грн, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "Гведеон" (далі - відповідач, ТОВ "Гведеон"), в якому позивач просив суд стягнути з ТОВ "Гведеон" на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарську санкцію за 2018 рік у сумі 88287,04 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 16 квітня 2019 року по 18 квітня 2019 року у розмірі 158,91 грн, разом 88445,95 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

04 березня 2019 року, позивачем було направлено до державної служби зайнятості запит про надання відповідачем інформації про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, а також про випадки відмови у працевлаштуванні осіб, направлених для працевлаштування.

21 березня 2019 року на адресу позивача надійшла відповідь на запит, з якої вбачається, що відповідач у 2018 році подавав до служби зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, замовлень до центру зайнятості на професійне навчання або перепідготовку осіб з інвалідністю не направляв.

Для виконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю, на думку позивача, роботодавець має брати активну участь у заходах, що проводить державна служба зайнятості для працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме:

-забезпечувати для осіб з інвалідністю робочі місця з відповідною оплатою праці з урахуванням професійно-кваліфкаційного складу безробітних, зареєстрованих в державній службі зайнятості;

-здійснювати підбір робочого місця працівникам на підприємстві, де настала інвалідність; - приймати на роботу осіб з інвалідністю, які безпосередньо звертаються до підприємств, установ, організацій за працевлаштуванням;

-пристосовувати робочі місця для осіб з інвалідністю з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю; - у разі необхідності створювати спеціальні робочі місця за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів;

-здійснити замовлення на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю у разі відсутності фахівців з потрібними професіями серед зареєстрованих у державній службі зайнятості осіб з інвалідністю. Професійне навчання на замовлення роботодавця здійснюють центри професійно-технічної освіти державної служби зайнятості, центри професійної реабілітації осіб з інвалідністю Міністерства соціальної політики України та інші навчальні заклади;

-брати участь у заходах, що організовують центри зайнятості для роботодавців з метою підбору кандидатів на роботу: ярмарках, міні-ярмарках вакансій, презентації професій, зустрічах, з метою вирішення проблем та обговорення перспектив працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідач не виконав усіх вище перелічених заходів щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Державна служба зайнятості в своєму листі від 14 вересня 2016 року № ДЦ-01-6415/0/616 "Щодо обов`язковості подання форми № 3-ПН та заходів з працевлаштування інвалідів", також надана аналогічне пояснення щодо заходів, які є обов`язковими для роботодавців при виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Враховуючи інформацію за звітом 10-ПІ за 2018 рік, який був надісланий на адресу позивача, відповідачем вбачається не виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році, у зв`язку з чим нарахована адміністративно-господарська санкція у розмірі 88287,04 грн 17 копійок, яку відповідач, враховуючи норму частину 4 ст. 20 ЗУ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", повинен був сплатити до 15 квітня 2019 року, про що був повідомлений позивачем листом від 27.02.2019 року № 03-10/174.

Позивачем здійснено розрахунок пені за прострочення відповідачем сплати адміністративно-господарської санкції з 16.04.2019 по 18.04.2019 з урахуванням облікової ставки НБУ у розмірі 18 % річних за кожен день прострочення.

На підставі викладеного, відповідач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 10.06.2019 за вхідним реєстраційним номером 31370/2019 надав відзив на позовну заяву (т.1 а.с.43-50), в якому заперечував проти задоволення позову.

Ухвалою суду від 10.05.2019 позовну заяву залишено без розгляду (т. 1 а.с. 28).

Ухвалою суду від 24.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження (т.1 а.с.1-2).

Ухвалою суду від 14.06.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду (т. 2 а.с.127).

В судове засідання представники сторін не прибули, повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, надали до суду заяви про розгляд справи без участі представників (т.2 а.с. 124,133).

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про можливість розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79,90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Гведеон» (ідентифікаційний код 40537538, місцезнаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок 44) є юридичною особою, зареєстрованою 03.06.2016, за №13831020000004164 Сєвєродонецькою міською радою (т.2 а.с.134-137).

ТОВ «Гведеон» зареєстрований у Луганському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів 19.10.2016 за № 44/129/827, що підтверджується довідкою про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 19.10.2016 №197 (т.1 а.с.16).

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів ТОВ «Гведеон» за 2018 рік від 22.02.2019 форми № 10-ПІ, наданого до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 517 осіб, з них кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 19 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 вказаного Закону - 21 особа (т.1 а.с.17).

Позивачем нараховано адміністративно-господарську санкцію за невиконання ТОВ «Гведеон» нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю за 2018 рік у розмірі 88287,04 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 158,91 грн (т.1 а.с.21).

Листом від 27.02.2019 № 03-10/174 позивач попередив відповідача про нарахування адміністративно - господарської санкції у розмірі 88445,95 грн (т.1 а.с.18).

На запит Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів №04-02/204 від 11.03.2019 Сєвєродонецьким міським центром зайнятості надано інформацію від 11.03.2019 №13/04-764, якою повідомлено, що ТОВ «Гведеон» (ЄДРПОУ 40537538) протягом 2018 року надавали відомості про вільні робочі місця, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю. Відмов підприємств у працевлаштуванні інвалідів в центрі зайнятості не було. Також повідомленоо, що замовлень на професійне навчання для осіб з інвалідністю від ТОВ «Гведеон» не надходило (т.1 а.с.20).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до статті 7 Закону № 875-XII законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 18 Закону № 875-XII).

Статтею 18-1 Закону № 875-XII визначено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII:

-для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця (частина перша);

-підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина друга);

-підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (частина третя).

Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування полягають у:

а)виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;

б)створенні для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

в)забезпеченні інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством;

г)наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;

д)звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, судом встановлено, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов`язок покладений на державну службу зайнятості.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону № 875-XII).

Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, ТОВ «Гведеон» своєчасно подав до позивача звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (т.1 а.с.17).

Судом також встановлено, що відповідач протягом 2018 року у відповідності до вимог Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 з відповідними змінами, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520, подава до Сєвєродонецького міського центру зайнятості кожного місяця звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН, в яких зазначав про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів (т.1 а.с.51-107).

При цьому відповідачем надані усі докази, що підтверджують наявність вільних місць для роботи осіб з інвалідністю, підстави їх виникнення та докази на підтвердження працевлаштування таких осіб (т.1 а.с. 108-250, т.2 а.с. 1-99).

На підставі інформації, зазначеної в листі Сєвєродонецького міського центру зайнятості від 13.06.2019 №13/06-1747, ТОВ «Гведеон» протягом 2018 року щомісячно надавало відомості про вільні робочі місця, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю. Сєвєродонецьким міським центром зайнятості десяти особам з інвалідністю було видано направлення на роботу до ТОВ «Гведеон», які відмовились від запропонованих вакансій. Відмов підприємства у працевлаштуванні особам з інвалідністю в центрі зайнятості не було. Також повідомлено, що представники ТОВ «Гведеон» приймали участь у Ярмарку вакансій для осіб з інвалідністю, що відбулися: 02.03.2018, 08.06.2018, 21.09.2018, 30.11.2018 (т.2 а.с.101).

Крім того, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачем розміщувались в засобах масової інформації оголошення про актуальні вакансії для осіб з інвалідністю від Центру зайнятості (т. 2 а.с. 76-99).

Вищезазначене свідчить, що відповідачем уживалися залежні від нього заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю на вакантні посади. Фактів відмови у працевлаштуванні інвалідів при розгляді справи судом не встановлено.

Твердження позивача про невжиття відповідачем протягом 2018 року всіх обов`язкових заходів для роботодавців при виконанні нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, наведених в листі Державної служби зайнятості "Щодо обов`язковості подання форми № 3-ПН та заходів з працевлаштування інвалідів", суд вважає неприйнятними, оскільки відповідальність, визначена статтею 20 Закону № 875-XII, настає для роботодавців за нестворення у необхідній кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не за невжиття заходів по пошуку інвалідів для працевлаштування.

Посилання позивача на те, що відповідач не здійснив замовлення на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю у разі відсутності фахівців з потрібними професіями серед зареєстрованих у державній службі зайнятості осіб з інвалідністю, є також безпідставними оскільки, як вбачається з поданих відповідачем інформаційних звітів форма №3-ПН, були заявлені серед іншого і професії, які не потребують професійного навчання або спеціальної підготовки. Однак, бажаючих зайняти ці місця серед інвалідів не виявилось.

Крім того, суд вважає, що підприємство не зобов`язано замовляти професійне навчання або підготовку у центрі зайнятості для працевлаштування інвалідів, оскільки це не є його обов`язком, а є його правом, відповідальність за невикористання цього права законодавчо не встановлена.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Згідно із статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

У постанові від 26.06.2018 по справі № 806/1368/17 Верховний Суд зробив правовий висновок про те, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Зважаючи на вжиття ДП "Первомайськвугілля" усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, суд вважає, що позивач намагається покласти на відповідача відповідальність у вигляді фінансових санкцій та пені за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись, що є неприпустимим.

Відповідно до статті 11, частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За таких обставин суд, з урахуванням системного аналізу вказаних вище норм права, оцінивши в сукупності надані докази, дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Судові витрати по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 255, 296, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Гведеон" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 88445,95 грн - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.О. Кисельова