Рішення № 82854341, 24.06.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2019 року (о 15 год. 35 хв.)Справа № 280/1870/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» (далі - ДУ «Софіївська ВК (№55)», відповідач), стягнути з відповідача на користь позивача кошти в сумі 24 068,82 грн., а саме грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна на суму 8 136,06 грн. та 15 932,76 грн. за час затримки при розрахунку при звільненні.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що з 20.05.2005 проходив службу в ДУ «Софіївська ВК (№55)» на посаді молодшого інспектора-кінолога відділу охорони, та 18.02.2019 був звільнено з органів кримінально-виконавчої системи за власним бажанням. Вказує, що під час звільнення зі служби відповідачем не було здійснено повного розрахунку при звільненні, а саме не виплачена позивачу компенсація за неотримане речове майно в сумі 8 136,06 грн. На своє звернення з проханням повідомити про причини непроведення повного розрахунку при звільненні в частині виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, однак 26.02.2019 отримав відповідь відповідача про неможливість виплатити вищезазначену суму через відсутність асигнувань для виплати грошової компенсації за речове майно. Посилається на приписи Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою КМУ від 14.08.2013 №578, та вважає, що такі дії відповідача є протиправними. Крім того, звертає також увагу суду, що відповідачем не нараховано та не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні 28.02.2019, що підтверджено скриншотом із рахунку, тобто фактична її виплата здійснена з затримкою на 10 днів (з10.02.2019 по 28.02.2019), щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за належні до виплати предмети речового майна в сумі 8 136,06 грн., позивач не отримав пор сей день. Таким чином, із посиланням на норми ст. 116, 117 КЗпП України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100, зауважує, що відповідальність власника за затримку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вини власника, а тому просить стягнути з відповідача на користь позивача 15 932,76 грн. за час затримки розрахунку при звільненні

Ухвалою судді від 25.04.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Перше судове засідання призначене на 21 травня 2019 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

21 травня 2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив (вх. №20632), у якому, зокрема, пояснює, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України» позивачу було нараховано компенсацію за неотримане речове майно в сумі 8 136,06 грн, однак у зв`язку з відсутністю фінансування для виплати компенсації за неотримане речове майно дана сума не була виплачена позивачу, а тому проти позовних вимог в частині стягнення цих коштів не заперечує. Проте відповідач заперечує проти позовних вимог в частині стягнення коштів у сумі 15 932,76 грн. за час затримки при розрахунку при звільненні. Вказує, що позивачу при звільнені було нараховано компенсаційну виплату одноразової грошової допомоги, яка через відсутність в установі фінансування виплачена позивачу лише 28 лютого 2019 року. Щодо затримки виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна на суму 8 136,06 грн. зазначає, що згідно бюджетного запиту на 2019 рік установою закладено потребу в асигнуваннях на сплату компенсації за речове майно в сумі 930 000,00 грн., але згідно з кошторисних призначень на 2019 рік фінансування по КЕКВ Предмети, матеріали, обладнання та інвентар установі не надано, тому відповідач діє в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. ДУ «Софіївська ВК (№55)» повністю не згодна з твердженням позивача про те, що йому необхідно провести виплату в сумі 15 932,76 грн., оскільки з позивачем проведений розрахунок за грошове забезпечення в повному обсязі, затримку виплати пільгової вислуги років ОСОБА_1 в три дні виплачене середнє грошове забезпечення повністю. Наголошує, що позивач був військовослужбовцем, проходив службу і відповідно отримував грошове забезпечення згідно з наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державно кримінально-виконавчої служби України». Таким чином, вважає, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по виплаті одноразової грошової допомоги, грошової компенсації за не отримане речове майно при звільненні з посиланням на трудове законодавство є незаконним. Крім того, посилається на приписи Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Постанови КМУ «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294 та наголошує, що позивач просить стягнути середній заробіток за несвоєчасно проведений відповідачем розрахунок із одноразової грошової допомоги та невчасно проведений відповідачем розрахунок із компенсації вартості за неотримане речове майно, які не є щомісячними чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію ст. 2 вказаного Закону та ст. 116, 117 КЗпП України. З урахуванням зазначеного, просив суд позовні вимоги позивача задовольнити частково.

Так, на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 , починаючи з 20 травня 2005 року проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України та перебував на посаді молодшого інспектора - кінолога відділу охорони.

Наказом в.о. начальника ДУ «Софіївська ВК (№55)» Міністерства юстиції України №36/ос від 18.02.2019, позивача у відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби 18 лютого 2019 року.

18.02.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій за наявності стажу на займаній посаді понад 13 років просив здійснити виплату у день звільнення одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.

Відповідно до наказу відповідача від 21.02.2019 №39/ос ОСОБА_1 встановлений стаж служби для виплати надбавки за вислугу років особам рядового та начальницького складу установи на 01 січня 2019 року - 18 років 06 місяців 17 днів.

26.02.2019 в.о. начальника ДУ «Софіївська ВК (№55)» позивачу направлено лист за №7/8-5-19/к-5, згідно якого повідомлено всі виплати в лютому місяці проведено пропорційно відпрацьованого часу по 18.02.2019 по 15 лютого 2019 року. Щодо одноразової грошової допомоги вказано, що зазначена сума грошової допомоги після проведених утримань військового збору становить 21 845,95 грн., яку замовлено для отримання фінансування 18.02.2019. Кошти для виплати позивачу одноразової грошової компенсації установою було отримано 25 лютого 2019 року та внесено до ДКСУ у Вільнянському районі Запорізької області, які отримані позивачем на зарплатний картковий рахунок. Зауважено, що перерахунок грошового забезпечення за січень, лютий 2019 року з урахуванням не своєчасної її виплати склав у сумі 966,83 грн. Стосовно виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна на суму 8 136,06 грн. вказано, що позивач має на це право, але згідно Постанови КМУ від 14.08.2013 №578 грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. На даний час в установі асигнувань для виплати грошової компенсації за речове майно відсутні, але сума компенсації, яку позивачу потрібно сплатити заявлена до Міністерства юстиції України через Південно-Східне Міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації.

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що виплата одноразової грошової допомоги позивачу здійснена 28 лютого 2019 року у розмірі 21 845,95 грн.

14 березня 2019 року представник позивача звернувся до ДУ «Софіївська ВК (№55)» із заявою про надання інформації щодо врахування при здійсненні розрахунку при звільненні ОСОБА_1 та виплати одноразової грошової допомоги. Просив також роз`яснити, за яким принципом було здійснено розрахування позивачу вислуги років на день його звільнення у пільговому обчисленні та у якому обчисленні (пільговому чи календарному) було йому виплачено грошове забезпечення у розмірі 21 845,95 грн.

Так, листом від 25.03.2019 №7/8-/379 відповідач повідомив, що відповідно до наказу ДУ «Софіївська ВК (№55)» від 21.02.2019 №39/ос ОСОБА_1 встановлено стаж служби для виплати надбавки за вислугу років (у пільговому обчисленні) станом на 01.01.2019 - 18 років 06 місяців 17 днів, що становить розмір надбавки за вислугу років - 40%. Одноразова грошова допомога вищезазначеній особі при звільненні нарахована у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, який на день звільнення становить 13 років 04 місяці 27 днів. Наведений розрахунок місячного грошового забезпечення: посадовий оклад - 2 910,00 грн., оклад за звання - 1 020,00 грн., надбавка за вислугу років (40%) - 1 572,00 грн., надбавка за особливості проходження служби (1%) - 55,02 грн., премія (середній розмір 1/12) - 1 267,17 грн., всього місячне грошове забезпечення - 6 824,19 грн. Грошова допомога складає: 6 824,19*25%*13 кал. років - 22 178,63 грн., з якої утримано військовий збір (1,5%) - 332,68 грн., виплачена сума грошової допомоги - 21 845,95 грн.

Втім, позивач звернувся із даним позовом до суду про стягнення з відповідача грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна на суму 8 136,06 грн. та 15 932,76 грн. за час затримки при розрахунку при звільненні.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України (далі - Закон України №2713-IV).

Частиною 2 статті 23 Закону України №2713-IV визначено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (ч. 5. ст. 21 цього Закону).

Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначає Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року №578.

Відповідно до п.1 Порядку - цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Згідно з п. 2. Порядку речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Відповідно до п. 3 Порядку речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.

Згідно з п. 9 Порядку забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в органах і установах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна (далі - речовий атестат) за формою згідно з додатком 1, а у разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи.

Відповідно до п. 27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Згідно з п. 60 Порядку для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Зі змісту довідки від 26.02.2018 загальна сума до виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, молодшого інспектора - кінолога відділу охорони ДУ «Софіївська ВК (№55)» ОСОБА_1 становить 8 136,06 грн. Суд зауважує, що вказана сума не є спірною, у правовідносинах, що склались між сторонами по справі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.

При цьому, відповідачем не надано суду доказів виплати позивачу грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна станом на день розгляду справи в суді.

Водночас, листом від 25.03.2019 №7/8-/379 відповідач повідомив позивача, що на момент звернення позивача про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, коштів для виплати компенсації в установі не було. На відсутність фінансування відповідач послався і у відзиві на позов.

Разом із цим, доказів зверненням установи повторно із запитами про виділення коштів по КЕКВ або вживання інших заходів відповідачем для погашення даної заборгованості у зв`язку із звільненням позивача суду не надано та матеріали справи не місять.

Проте, суд вважає необґрунтованим вищевказане посилання відповідача, оскільки у відповідності до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначеному рішенні Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна на суму 8 136,06 грн. та задоволення позовних вимог у цій частині. Крім того, відповідачем у цій частині позовні вимоги були визнані.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період, починаючи з 18.02.2019 на момент вирішення справи по суті, суд зазначає таке.

Нормою ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Положеннями ст. 2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина 4 даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Положеннями п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

З огляду на зазначене, суд не бере до уваги аргументи відповідача щодо того, що визначальною обставиною для проведення виплати щодо компенсації за неотримане речове майно слід вважати звернення до відповідача із рапортом (проханням) не виключати його із списків частини без проведення розрахунку.

У даному випадку, за приписами п. 10 Інструкції про порядок речового забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період та Норми забезпечення речовим майном військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1132 від 31.10.2016, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.11.2016 за № 1536/29666 «Про речове забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період», яким передбачено, що нарахування грошової компенсації військовослужбовцям під час їхнього звільнення з військової служби в запас, відставку або загибелі (смерті), за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно здійснюється пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби . За бажанням військовослужбовця йому видаються предмети форменого одягу на суму грошової компенсації.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач з органу Державної кримінально-виконавчої служби України звільнений 18 лютого 2019 року. При цьому, кошти в сумі 21 845,95 грн. одноразової грошової допомоги при звільненні зараховані на картковий рахунок позивача лише 28 лютого 2019 року, а грошова компенсація за неотримане речове майно у сумі 8 136,06 грн. не виплачені досі, що визнається обома сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Отже, станом на день звільнення, з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі та не виплачені грошова компенсацію за не отримане речове майно та одноразова грошова допомога при звільненні.

Не зважаючи на те, що спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці (Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України № 1153/2008 від 10.12.2008), однак ними не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

Оскільки порядок виплати грошового забезпечення врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), саме його норми підлягають застосуванню у вказаному випадку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №8-рп/2002 від 07.02.2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 по справі № 21-352а13.

При усуненні розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції пункту 56 Положення, статті 24 Закону України «Про відпустку», Верховний Суд України з посиланням на вимоги статей 1-3, 12, 14 Закону 2011-ХІІ, вказав на те, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Конституції та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

У постанові від 06.06.2018 у справі № 803/1105/16 (провадження № К/9901/11863/18) Верховний Суд також наголосив на правомірності посилання судів попередніх інстанцій в аналогічних правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, покликання представника відповідача на те, що норми Кодексу законів про працю України в даному випадку не можуть застосовуватись, є необґрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу Законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Відсутність бюджетних призначень на виплату військовослужбовцям грошової компенсації за невикористане речове майно, як встановлено судом вище, не може слугувати підставою для не проведення вчасного розрахунку з працівником у день його звільнення.

На час складання повного тексту рішення, відповідачем не надано суду додаткових доказів щодо проведення повного розрахунку з позивачем.

З огляду на викладене, оскільки остаточний розрахунок при звільненні позивача ДУ «Софіївська ВК (№55)» досі не проведений, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за відповідний період.

Відповідно до підпункту «л» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, цей Порядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством ви плати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт; високі досягнення в праці; умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо (п. 3 Порядку № 100).

Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до п. 5 даного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зі змісту довідки про доходи позивача за період з серня 2018 року по лютий 2019 року судом з`ясовано, що середнє грошове забезпечення позивача за період грудень 2018 року по січень 2019 року складає 382,33 грн. (8 707,48+6 968,23/41 робочих дня у грудні-січні), кількість робочих днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації - 86(за період з 18.02.2019 по день винесення рішення), відтак сума середнього грошового забезпечення становить 32 880,38 грн. (382,33 грн. х 86 днів).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Враховуючи те, що на день звільнення позивач не був забезпечений повністю грошовим забезпеченням за неотримане речове майно та одноразової допомоги при звільненні, а також позицію Верховного та Конституційного судів щодо застосування ст. 116, 117 до військовослужбовців та військовозобов`язаних, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Пункт 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (у редакції чинній станом на момент спірних правовідносин): виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З огляду на викладене, вимога позивача про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок про звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 вказаного вище Порядку.

Щодо твердження відповідача про те, що позивачем пропущений строк звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

При цьому, за загальним правилом початок перебігу строку звернення до суду починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, судом встановлено, що представник позивача у березні 2019 року звернувся до відповідача із заявою про надання інформації щодо врахування при здійсненні розрахунку при звільненні ОСОБА_1 та виплати одноразової грошової допомоги. Листом від 25.03.2019 №7/8-/379 відповідачем повідомлено про встановлення позивачу стажу служби для виплати надбавки за вислугу років (у пільговому обчисленні) станом на 01.01.2019 - 18 років 06 місяців 17 днів, порядок обчислення одноразової грошової допомоги вищезазначеній особі при звільненні, а також наведений розрахунок місячного грошового забезпечення та грошової допомоги при звільненні, а відтак саме з 25.03.2019 позивач дізнався про порушення його права у зв`язку із невиплатою грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та компенсації за затримку розрахунку при звільненні у добровільному порядку.

Позивачем позовна заява здана до відділення поштового зв`язку 20.04.2019, що свідчить про дотримання позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із задоволених позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ДУ «Софіївська ВК (№55)» відповідно до розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 9, 137, 242-246, 250, 255, 295, 297, 382 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» (70002, Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Металістів, 1, код ЄДРПОУ 08563501) про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути із Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна на суму 8 136,06 грн. (вісім тисяч сто тридцять шість гривень 06 копійок) та грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 18.02.2019 по 24.06.2019 (86 днів) із розрахунку 382,33 грн. в день у сумі 32 880,38 грн. (тридцять дві тисячі вісімсот вісімдесят гривень 38 коп.) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак