Рішення № 82854278, 14.06.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2019 року № 320/2324/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.03.2019 №0028911-5506-1003.

Вказаним податковим повідомленням-рішенням податковий орган визначив позивачу податкове зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому на праві приватної власності належить нежитлова будівля (зерносховище), загальною площею 1502,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Так, позивач зазначає, що вказана нежитлова будівля (зерносховище), використовується ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, що в розумінні підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, а тому, на думку позивача, оскаржуване рішення є протиправним у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача, в письмовому відзиві, поданому до суду позовні вимоги не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що за даними податкового органу у власності позивача перебуває нежитлова будівля, загальною площею 1502,9 кв.м., яка є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки відповідно до статті 266 ПК України. Оскільки рішенням Хохітвянської сільської ради з відповідними змінами та доповненнями від 01.09.2017 №280/02-20 встановлена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості, позивач несе обов`язок зі сплати такого податку. Крім того, представник зазначив, що так, як позивач є сільськогосподарським товаровиробником, то він не має права на застосування пільги по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік. На підставі викладеного представник просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем (запис про державну реєстрацію в ЄДР № 23290000000002438), як платник податків перебуває на обліку у Богуславському відділенні Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області. Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного податку 2-ї групи.

Видами діяльності позивача за КВЕД є: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код КВЕД 01.11); інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (код КВЕД 47.99).

ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі (зерносховища) загальною площею 1502,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.01.2013 №25439.

У березні 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.03.2019 №0028911-5506-1003, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік на суму 11190,59 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено статтею 266 Податкового кодексу України.

Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

В силу пункту «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Тобто, за змістом цього пункту, звільняється від оподаткування саме об`єкт, і саме такий, який має відповідне цільове призначення.

Отже, звільняється від оподаткування об`єкт нежитлової нерухомості, який призначений для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності, а не який безпосередньо використовується у сільськогосподарській діяльності. Додатковою обов`язковою умовою для звільнення від оподаткування є приналежність такого об`єкта сільськогосподарському товаровиробнику.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справах №806/2461/17, №806/2676/17.

Суд зазначає, що у Податковому кодексі України поняття «сільськогосподарський товаровиробник» визначено підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Водночас, у вказаній нормі вказано, що визначення сільськогосподарського товаровиробника виключно для цілей глави I «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділу XIV цього Кодексу «Спеціальні податкові режими», до якої віднесено четверту групу - сільськогосподарські товаровиробники.

Таким чином, визначення сільськогосподарського товаровиробника, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, застосовується виключно для цілей глави розділу XIV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», що прямо визначено самим підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

З системного аналізу правових норм убачається, що до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки відноситься до розділу XII «Податок на майно».

Відповідно до пунктів 5.2,5.3 статті 5 Податкового кодексу України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

За приписами статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 року за №575-VI, виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Поняття «сільськогосподарський товаровиробник», що міститься у Законі України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 № 575-VI та у Податковому кодексі України не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України.

За змістом статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період з 2001-2004 років» від 18.01.2001 за №2238-111, сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов`язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно-виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов`язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації).

Статтею 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період з 2001-2004 років» визначено, що продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - продукція, яка виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг.

При цьому, виходячи із спірних правовідносин суд враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах Сєрков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що для цілей застосування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, звільняються від оподаткування цим податком споруди, які використовуються сільськогосподарським товаровиробником (особою, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією) безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, незалежно від того, власником таких споруд є фізична особа-підприємець чи юридична особа

Матеріалами справи підтверджується, що нерухоме майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , використовуються позивачем виключно в підприємницькій діяльності як сільськогосподарського виробника, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань серії ААВ №022532; свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_1 ; витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №25439.

Крім того, судом встановлено, що основним видом діяльності позивача як фізичної особи-підприємця є, зокрема, вирощування зернових культур.

Таким чином, наявність у ФОП ОСОБА_1 нерухомого майна, яке безпосередньо ним використовується у підприємницькій діяльності та наявність у нього статусу платника єдиного податку, обумовлює звільнення його від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно, що доводить протиправність спірного податкового повідомлення-рішення від 14.03.2019 №0028911-5506-1003 на суму 11190,59 грн.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З огляду на встановлені судом обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 14 березня 2019 року № 0028911-5506-1003.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати у сумі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (код ЄДРПОУ: 39393260).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.