Рішення № 82853688, 04.07.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 липня 2019 р. Справа № 120/1408/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецько - Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 1566), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Донецький прикордонний загін Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9937) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що з 25.01.2018 року він проходив військову службу на посаді старшого лейтенанта, офіцера (оперуповноваженого з протидії нелегальній міграції) першого сектору оперативно-розшукового відділу оперативно-розшукового управління. Відповідно до наказу Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України №155-ос «Про особовому складу» від 19.06.2018 року був виключений зі списків особового складу військової частини 1566 та всіх видів забезпечення. Проте, після звільнення в запас з`ясувалося, що відповідачем в період проходження ним служби і до моменту звільнення не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення у зв`язку з відсутністю відповідних видатків в кошторисних призначеннях Державної прикордонної служби України. На переконання позивача, протиправна бездіяльність відповідача, яка полягала у неправомірному не нарахуванні та невиплаті йому індексації грошового забезпечення, в свою чергу призвела до порушення його законних прав та інтересів в частині не проведення своєчасного розрахунку при звільненні за період з 16.01.2019 по день фактичної майбутньої виплати індексації грошового забезпечення за період 25.01.2018 року по 21.06.2018 року.

Ухвалою суду від 02.05.2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

23.05.2019 року до суду від Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти позовних вимог. Зазначає, що згідно зі статтею 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів. Донецько-Луганське регіональне управління є розпорядником коштів 3 рівня, які для виплати військовослужбовцям індексації не надходили, у зв`язку з чим виплата такої індексації позивачу не проводилася. Також відповідач вважає, що вимога про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби на підставі статтей 116 та 117 КЗпП України не може бути задоволена, оскільки норми трудового законодавства не розповсюджуються на правовідносини з проходження військової служби, щодо яких діють норми спеціального законодавства. Окрім того звертає увагу суду, що індексація грошового забезпечення не відноситься до жодного із видів грошового забезпечення, у зв`язку з чим у відповідача відсутній обов`язок виплати таких сум саме на день звільнення позивача з військової служби.

Також, 23.05.2019 року на адресу суду від відповідача надійшли заяви про зупинення провадження у справі, залишення позовної заяви без руху, об`єднання позовних заяв в одне провадження та закриття провадження у справі, у задоволенні яких ухвалою суду від 30.05.2019 року було відмовлено.

27.05.2019 року за вх. № 28040 позивачем подана заява на підставі ч. 1 ст. 47 КАС України про зменшення розміру позовних вимог (зміна предмета позову). Вказана заява мотивована тим, що після отримання від відповідача відзиву виникла необхідність у зменшенні заявленого у позовній заяві періоду нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та періоду стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні виходячи із фактичного періоду проходження позивачем військової служби з 25.01.2018 року по 21.06.2018 року. Зокрема, згідно поданої заяви позивач уточнив свої вимоги та виклав їх у наступній редакції, за якою просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати у період з 25 січня 2018 року по 21 червня 2018 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25 січня 2018 року по 21 червня 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 1566) щодо не проведення з 21 червня 2018 року остаточного розрахунку при звільнені із військової служби ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України (в/ч 1566) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 16 січня 2019 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за період з 25 січня 2018 року по 21 червня 2018 року.

Ухвалою суду від 30.05.2019 року вказану заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (зміни предмету позову) прийнято до розгляду.

Крім того, 31.05.2019 року за вх. № 29007 на адресу суду від представника відповідача надійшла заява участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в задоволенні якої ухвалою суду від 03.06.2019 року відмовлено із тих підстав, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без проведення судового засідання.

03.06.2019 року за вх. № 29548 на адресу суду від відповідача супровідним листом надійшла чергова заява, за вимогами якої представник Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України просить суд залучити у якості належного відповідача Донецький прикордонний загін (в/ч 9937) замість Донецько-Луганського регіонального управління (в/ч 1566), або залучити в/ч 9937 у якості співвідповідача, або залучити в/ч 9937 у якості третьої особи на стороні відповідача.

Свою думку щодо участі у справі іншої особи позивач виклав у відповіді на відзив від 07.06.2019 року, де зазначив про безпідставність відповідного клопотання відповідача.

За результатами розгляду вказаної заяви Донецько-Луганського регіонального управління суд своєю ухвалою від 10.06.2019 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучив Донецький прикордонний загін Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9937). Цією ж ухвалою суд встановив третій особі 3-х денний строк з дня отримання її копії на подання письмових пояснень щодо позову.

Копію ухвали суду від 10.06.2019 року Донецький прикордонний загін отримав 25.06.2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідно, граничний термін надання суду письмових пояснень є 01.07.2019 року (28-30 червня вихідні дні).

Суд урахував час, необхідний на пересилання поштової кореспонденції та з`ясував, що правом подачі письмових пояснень третя особа станом на 04.07.2019 року не скористалась.

Згідно із частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення.

За наведених обставин суд ухвалює рішення у справі 04.07.2019 року.

Щодо наданих позивачем 18.06.2019 року (вх. №21716) додаткових пояснень, то суд вважає що такі не можуть вважатися допустимою заявою по суті справи із таких мотивів.

Згідно ч. 2 ст. 159 КАС України, заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у визначених цим Кодексом випадках (ч. 3 ст. 159 КАС України).

Відповідно до ч. 5 ст. 159 КАС України, суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Оцінюючи пояснення позивача від 18.06.2019 року, суд зазначає, що такі не відносяться до заяв, право подання яких прямо передбачено нормою ч. 2 ст. 159 КАС України. При цьому позивач, на підставі ч. 5 ст. 159 КАС України, не отримував дозволу суду на подачу таких пояснень. Відтак, додаткові пояснення позивача подані ним із порушенням встановленого процесуальним Законом порядку, що вказує на їх недопустимість.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд доходить до наступних висновків.

Наказом начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 25.01.2018 року № 13-ОС старшого лейтенанта ОСОБА_1 призначено офіцером (оперуповноваженим з протидії нелегальної міграції) першого сектору оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Сартана) оперативно-розшукового управління, зараховано на всі види забезпечення у 1 прикордонному загоні та визнано таким, що приступив до виконання службових обов`язків за посадою з 25.01.2018 року.

21.05.2018 року на підставі наказу начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України №123-ос "По особовому складу" старшого лейтенанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пунктом "а" частиною 6 статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року.

Згідно наказу т.в.о. начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 155-ос "По особовому складу" від 19.06.2018 даний військовослужбовець був виключений зі списків особового складу військової частини 1566, знятий зі всіх видів забезпечення та зарахований до військового оперативного резерву першої черги. Остаточною датою закінчення військової служби за цим наказом визначено 21.06.2018 року.

19.11.2018 року представник позивача - адвокат Балтак Д.О. звернувся із адвокатським запитом №454 до начальника Донецького прикордонного загону про отримання інформації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.07.2015 року по 19.06.2018 року.

На вказаний запит представник позивача отримав відповідь від 04.12.2018 року № 11-10826 про те, що за період перебування ОСОБА_1 на грошовому забезпеченні у Донецькому загоні з 25.01.2018 року нарахування індексації грошового забезпечення не проводилося.

Перед цим, 25.06.2018 року представник позивача звертався із інформаційним запитом до Адміністрації Державної прикордонної служби щодо надання документального підтвердження або спростування факту припинення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України починаючи із 01.07.2015 року по поточний момент.

Листом за № 11/300-Б від 06.07.2018 року Адміністрація Держприкордонслужби повідомила, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, передбачених на відповідний рік. Розпоряджень (роз`яснень) щодо призупинення та/або невиплати індексації військовослужбовцям та працівникам упродовж періоду з 01.07.2015 року по поточний момент не видавалося.

Таким чином вважаючи, що відповідач маючи обов`язок здійснити індексацію грошового забезпечення за період проходження служби позивачем з 25.01.2018 року по 21.06.2018 року, безпідставно не здійснив нарахування та виплату його відповідних сум, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд враховує таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (частини третя та четверта статті 9 Закону №2011-XII).

Статтею 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

У відповідності до пункту 1.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 за №537/15228 (чинної на час проходження позивачем військової служби), індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.

Як визначено статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі Закон №1282-XII), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Аналогічна норма закріплена у пункті 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року (далі Порядок №1078).

Статтею 4 Закону № 1282-XII встановлено підстави для проведення індексації. Так індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №15, ст. 111) цифри «101» замінено цифрами « 103».

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункт 4 Порядку №1078).

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 року №141 пункт 5 Порядку №1078 викладено в такій редакції: «У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків».

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (абзац в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів»).

Отже, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Згідно зі статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Відповідно до статті 27 Закону України від 03 квітня 2003 року №661-IV Про «Державну прикордонну службу України» фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством.

У свою чергу, положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина друга, шоста статті 5 Закону № 1282-XII в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01 грудня 2015 року).

Такі ж положення містить пункт 6 Порядку №1078.

Ці норми безпосередньо не пов`язують індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів. Виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.

Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Суд зауважує, що відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу. А відтак, посилання відповідача на відсутність видатків у 2018 році на виплату індексації грошового забезпечення як поважну причину непроведення розрахунку суд відхиляє.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Суд при розгляді справи також враховує рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

Таким чином, вказані відповідачем у відзиві обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку за період проходження ним військової служби в Донецько-Луганському регіональному управлінні Державної прикордонної служби України з 25.01.2018 року по 21.06.2018 року.

За наведених обставин заявлені позивачем вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання останнього нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.01.2018 року по 21.06.2018 року є обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення.

Що стосується іншої частини позовних вимог про визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не проведення 21.06.2018 року остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання нарахувати та виплатити на користь позивача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 16.01.2019 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.01.2018 року по 21.06.2018 року, то суд наголошує на такому.

Спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці, а саме Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Однак, вказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку. При цьому, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Верховний Суд у постанові від 06.06.2018 року у справі № 803/1105/16 (провадження № К/9901/11863/18) також наголосив на правомірності посилання судів попередніх інстанцій в аналогічних правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд критично оцінює посилання представника відповідача на те, що норми Кодексу законів про працю України в даному випадку не можуть застосовуватись.

Разом із тим суд вважає, що заявлені позивачем вимоги у цій частині позову, яка стосується стягнення (визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити) середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку є дещо передчасними.

Так, для з`ясування усіх обставин по справі та визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми - індексації грошового забезпечення, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Як встановлено судом, при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення.

Для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки суми недоплаченої індексації грошового забезпечення.

Нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату індексацію грошового забезпечення, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладених обставин адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання щодо судових витрат у справі, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору. Відтак позивачем при подачі позову до суду судовий збір не сплачувався, а тому судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 6, 7, 9, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати у період з 25 січня 2018 року по 21 червня 2018 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Зобов`язати Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25 січня 2018 року по 21 червня 2018 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 04.07.2019 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України (в/ч 1566) (вул. Олекси Тихого, 10, м. Краматорськ, 84306, код ЄДРПОУ 41777533).

Третя особа: Донецький прикордонний загін Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9937) (вул. Гагаріна, 150-а, м. Маріуполь, Донецька область, 87521).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович