Рішення № 82850817, 14.06.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/913/19

Справа №760/34123/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/ з а о ч н е /

14 червня 2019 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря - Гак Г.М.

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом і просить стягнути з відповідача 6 385, 24 долари США боргу, що є еквівалентом 173 614, 67 гр., та складається з: 5 950, 00 доларів США основного боргу та 435, 34 долари США річних.

Посилається в позові на те, що 23 жовтня 2015 року між нею та відповідачем був укладений Договір позики.

За умовами Договору вона передала у власність відповідачу грошові кошти в розмірі 161 705, 00 гр., що на момент укладення договору було еквівалентно 7 500, 00 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути позивачу таку ж суму грошових коштів у відповідному доларовому еквіваленті на день повернення позики.

В пункті 2 Договору позики сторонами погоджено, що грошові кошти, що є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору.

В підтвердження факту отримання грошових коштів за Договором позики, відповідачем була власноручно складена письмова розписка від 23 жовтня 2015 року, в якій відповідач зазначив що отримав позику в сумі 7 500, 00 доларів США та зобов`язався повернути позику саме у доларах США.

Таким чином, факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується його підписом у Договорі позики та розпискою від 23 жовтня 2015 року.

Пунктом 2 Договору передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві суму позики до 23 жовтня 2016 року.

Згідно п. 3 Договору позики повернення позики повинно бути здійснено готівкою або безготівковим шляхом.

Відповідно до п. 4 Договору позика вважається повернутою у випадку наявності на примірнику цього договору відмітки позикодавця про одержання грошей, або при наявності розписки позикодавця про повний розрахунок, або зарахування грошової суми, що позичалась, на банківський рахунок позикодавця.

30 січня 2017 року на виконання умов Договору, проте з порушенням встановленого цим договором строку повернення грошових коштів, відповідачем було сплачено частину боргу в розмірі 1 500, 00 доларів США, що підтверджується відміткою відповідача на примірнику договору, що належить їй.

На її неодноразові усні звернення до відповідача про повернення заборгованості, останній постійно запевняє її про погашення суми боргу в добровільному порядку, проте свої зобов`язання не виконує.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Представник позивачки в судовому засіданні позов підтримав.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у порядку, визначеному ч. 1 ст. 130 ЦПК України.

Про причину неявки суд до відома не поставив.

Судові повістки, що направлялися на його адресу за зареєстрованим місцем проживання, поверталися до суду без вручення з відмітками поштового відділення про повернення в зв`язку з закінченням встановленого терміну зберігання.

Відповідно до п.п. 91, 99, 101 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 270 від 05 березня 2009 року інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.

Рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.

У разі, коли адресата неможливо повідомити про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону, зазначеним відправником у поштовій адресі, до його абонентської поштової скриньки вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу.

Відповідно до ч.ч. 3, 9 ст. 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.

У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Крім того, Верховний Суд у постанові № 922/1714/18 від 17 квітня 2019 року, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, зазначив, що дії відповідача, направлені на неотримання судової кореспонденції, яка направлялася йому судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання, є свідомими,спрямовані на затягування розгляду справи та свідчать про зловживання процесуальними правами, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи.

Виходячи з цього, порядку повідомлення адресата про надходження судової повістки, неявка адресата за її отриманням у поштовому відділенні є відмовою від її отримання, а тому повідомлення відповідача про час розгляду справи суд вважає належним.

Ухвалою від 18 квітня 2019 року у справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно зі ст. 178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для надання відзиву на позовну заяву.

Станом на день ухвалення рішення у справі відповідач своїм правом не скористався, відзив на позову заяву не подав.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього,враховуючи думку представника позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Заслухавши пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За правилами ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що 23 жовтня 2015 року між сторонами був укладений Договір позики, за умовами якого відповідач отримав у борг 7 500, 00 доларів США, що на момент укладення договору еквівалентно 161 705, 00 гр.

Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується підписом у Договорі позики, а також власноручно складеною письмовою розпискою від 23 жовтня 2015 року.

/ а.с. 14 - 15, 17 /

Відповідно до пункту 2 Договору позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві всю суму позики в строк до 23 жовтня 2016 року включно.

Згідно п. 3 Договору позики повернення позики повинно бути здійснено готівкою або безготівковим шляхом.

Відповідно до п. 4 Договору позика вважається повернутою у випадку наявності на примірнику цього договору відмітки позикодавця про одержання грошей, або при наявності розписки позикодавця про повний розрахунок, або зарахування грошової суми, що позичалась, на банківський рахунок позикодавця.

Так, 30 січня 2017 року на виконання умов Договору, відповідачем було сплачено частину боргу в розмірі 1 500, 00 доларів США, що підтверджується відміткою відповідача на примірнику договору, що належить позивачці.

/ а.с. 16 /

Представник позивачки в судовому засіданні зазначив, що від повернення решти суми позики відповідач ухиляється.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

В той же час, з точки зору закону в разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

На підтвердження укладеного з відповідачем договору позики та передачу йому грошових коштів представник позивача надав до суду засвідчені у порядку ст.95 ЦПК України копію договору позики та копію розписки відповідача, та пред`явив оригінали вказаних документів у судовому засіданні, наявність яких у нього є свідченням як укладення між сторонами договору позики, так і невиконання відповідачем умов договору позики.

Виходячи з викладеного вище, невиконання відповідачем зобов`язань за договором позики, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивачки та їх задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З розписки відповідача про отримання грошових коштів вбачається, що ним було отримано в борг 7 500 доларів США.

За змістом ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові в справі № 373/2054/16-ц / провадження № 14-446цс18 / від 16 січня 2019 року, відповідно до ст.524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Велика Палата прийшла до висновку, що гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Звертаючись до суду позивачка просить стягнути з відповідача суму боргу в валюті позики і таку позицію підтримав у судовому засіданні представник позивачки.

З розписки відповідача вбачається, що кошти в борг ним були отримані в доларах США і в такій же валюті він зобов`язався повернути суму боргу.

Виходячи з викладеного вище, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивачки та стягнення з відповідача боргу в валюті договору.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

В цій же правовій позиції зазначено, що при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

З розрахунку позивачки вбачається, що розмір річних від простроченої суми позики складає 435, 24 долари США.

Враховуючи викладене вище, неналежне виконання відповідачем умов договору, суд вважає вимоги позивачки обґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 736, 15 гр., сплачений нею при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст.15,16, 524, 525, 533, 625 - 627,1046, 1047, ч.1 ст.1049, ч.1 ст.1051 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-284 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 / на користь ОСОБА_2 / ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , ІН НОМЕР_2 долари США боргу, що в гривневому еквіваленті становить 173 614, 67 гр.

Стягнути з ОСОБА_3 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 / на користь ОСОБА_2 / ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , ІН НОМЕР_3 гр. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 04 липня 2019 року.

Суддя Л .А. Шереметьєва

;