Рішення № 82849233, 05.07.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/4492/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Виниченко Л.М.,

за участю секретаря Сіренко Д.В.,

розглянувши в приміщенні суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу № 755/4492/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» про стягнення збитків завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить стягнути з ОСОБА_2 69 035,64 грн. матеріальної шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою, 2 300 грн. витрат пов`язаних з проведенням оцінки з визначення матеріального збитку та судовий збір.

Позовні вимоги мотивує тим, що 26.02.2018 року близько 07 год. 50 хв. в м. Києві по вул. Сверстюка, 4, ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «Хюндай» д.н.з. НОМЕР_1 не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з транспортним засобом «Сузукі» д.н.з. НОМЕР_2 , який був припаркований біля узбіччя. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 05.04.2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні ДТП, що призвело до пошкодження транспортного засобу ОСОБА_1

Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ТДВ СТ «Домінанта».

Відповідно до звіту № 1264 від 13.08.2018 року вартість матеріального збитку транспортного засобу «Сузукі» д.н.з. НОМЕР_2 становить 69 035 грн. 64 коп.

Також було понесено витрати пов`язані із проведенням дослідження з визначення матеріального збитку у розмірі 2 300 грн.

Вказує, що ним зава про виплату страхового відшкодування до ТДВ СТ «Домінанта» не подавалася.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29.03.2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в судове засідання та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору власника транспортного засобу пошкодженого в дорожньо-транспортній пригоді ОСОБА_3 .

06 травня 2019 року до суду від представника відповідача ОСОБА_2 . ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказав, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована в ТДВ СТ «Домінанта», проте позивач не пред`явив до страховика вимогу про відшкодування шкоди. Також зазначив, що у ОСОБА_2 були наявні питання по звіту про вартість відновлення транспортного засобу, оскільки автомобіль після ДТП майже півроку перебував в експлуатації, під час якої отримував нові пошкодження, відбувався знос деталей та автомобіль позивачем відремонтовано, однак доказів реальних витрат на такий ремонт не надано. У зв`язку із цим у задоволені позову просив відмовити та стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11.05.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 . ОСОБА_4 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

11 травня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу якою до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучено ТДВ «СТ «Домінанта».

Суд, дослідивши матеріали справи приходить до наступного.

Судом встановлено, що 26.02.2018 року близько 07 год. 50 хв. в м. Києві по вул. Сверстюка, 4 водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Хюндай» д.н.з. НОМЕР_1 не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з транспортним засобом «Сузукі» д.н.з. НОМЕР_2 , який був припаркований біля узбіччя, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 05.04.2018 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до витягу з розділу «Перевірка чинності поліса внутрішнього ОСЦПВВТЗ» від 01.03.2019 року, станом на момент скоєння ДТП, автомобіль «Хюндай» д.н.з. НОМЕР_1 був забезпечений полісом № АМ1560693 виданим ТОВ «СТ «Домінанта».

Відповідно до звіту № 1264 від 13.08.2018 року складеного «ПП ОСОБА_5 », вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Сузукі» д.н.з. НОМЕР_2 в результаті ДТП складає 69 035 грн. 64 коп.

Із матеріалів справи убачається, що представник позивача ОСОБА_1 . ОСОБА_6 звернувся із письмовою претензією від 05.11.2018 року до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої ДТП, яку мотивовано тим, що отримати страхове відшкодування від ТДВ «СТ «Домінанта» не убачається можливим, оскільки Розпорядженням № 866 від 07.06.2018 року Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг було анульовано ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг ТДВ «СТ «Домінанта».

У відповідь на вказану претензію позивача відповідачем було повідомлено про те, що за укладеним ним страховим полісом ліміт відповідальності визначено у розмірі 100 000 грн., у зв`язку із чим запропонував звернутися до ТДВ «СТ «Домінанта».

Пунктом 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено, що відповідно до статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов`язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров`ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв`язку із цим при пред`явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПКУкраїни 2004 року, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред`явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

При цьому особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (пункт 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року № 4), якою передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме - шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі № 727/1881/16-ц, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

За таких обставин, у разі якщо позивач (особа, якій завдана шкода) не звертався до страховика відповідача (завдавав шкоди) та не отримував його відмову у виплаті страхового відшкодування, а пред`явив відразу вимогу до особи відповідальної за шкоду, то відсутні передбачені законом підстави для задоволення його позовних вимог.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), яка відступила від висновку, висловленого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс18.

Відповідач звертався до ТДВ «СТ «Домінанта» з письмовим повідомленням страхувальника про дорожньо-транспортну пригоду, що відбулася 26.02.2018 року о 07 год. 50 хв., яке було зареєстроване за вхідним № 01162 від 28.02.2018 року.

Судом встановлено, що позивач із вимогою про відшкодування шкоди до ТДВ «СТ «Домінанта» не звертався та як наслідок не отримував відмови останнього у здійсненні такого відшкодування, що могло б бути підставою для звернення із такою вимогою безпосередньо до відповідача, як завдавача шкоди, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки являються передчасними.

З приводу вимоги представника відповідача стягнути з позивача витрати понесені відповідачем на правничу допомогу слід зазначити наступне.

За приписами ст. ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 15 ЦПК України).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Такий правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у цивільній справі справа № 372/1010/16-ц.

На підтвердження вимог про стягнення з позивача витрат понесених у звязку із надання правничої допомоги представником відповідача надано Договір про надання правничої допомоги № 7 від 24.04.2019 року укладеного між Адвокатським бюро «Чабанов та Партнери» та ОСОБА_2

Пунктом 4.1. договору визначено, що за правничу допомогу Адвокатського Бюро, Клієнт сплачує гонорар, розмір та вид (фіксований або погодинний) якого завчасно узгоджується Сторонами після одержання від Клієнта доручення/замовлення/звернення про необхідність надання конкретизованої правової допомоги та вказується у відповідному рахунку або замовленні.

Відповідно до Замовлення № 1 від 24.04.2019 року до Договору про надання правової допомоги № 7 від 24.04.2019 року сторони договору дійшли згоди про фіксований розмір гонорару у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно квитанції № 19 від 06.05.2019 року ОСОБА_2 на рахунок АБ «Чабанов та Партнери» перераховано грошові кошти у розмірі 10 000 грн. за надання правничої допомоги при розгляді справи № 755/4492/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди завданої внаслідок ДТП.

Позивачем відповідь на відзив відповідача, у тому числі на вимоги останнього щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суду надана не була.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням викладеного суд вважає, що стороною відповідача доведено понесення витрат на правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи, а тому такі витрати підлягають стягненню з позивача в порядку ст. ст. 137, 141 ЦПК України.

В порядку ч. 1 ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що в межах даного спору судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 16, 22, 1166, 1187, 1188, 1192, 1194 ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 133, 137, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» про стягнення збитків завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Третя особа - ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», місце знаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Василя Макухи, 1.

Суддя