Рішення № 82847515, 25.06.2019, Харківський районний суд Харківської області

25.06.19

Справа № 635/3493/17

Провадження № 2-о/635/25/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2019 року Харківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Шинкарчука Я.А.,

секретар судового засідання – Желізова О.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в смт Покотилівка Харківського району Харківської області в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство Соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

встановив:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просить встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_2 2015 року в районі с.Верхньошироківське (Октябр) Новоазовського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був призваний на військову службу з 19 серпня 2014 року до Збройних Сил України. З 10 травня 2015 по 18 липня 2015 року ОСОБА_2 перебував на військовій службі польова пошта В1109 та знаходився в зоні проведення бойових дій на території Донецької та Луганської областей України. 18 липня 2015 року під час виконання бойових завдань в зоні АТО ОСОБА_2 помер в районі с.Верхньошироківське (Октябр) Новоазовського району Донецької області. Як вказує у своїй заяві ОСОБА_1 , факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказування згідно приписами частини другої статті 61 ЦПК України. Відтак, саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією її чоловік – ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі с.Верхньошироківське (Октябр) Новоазовського району Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Заявник вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід`ємне право на життя її чоловіка, передбачене статтею 27 Конституції України, статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Встановлення вказаного факту для заявника обумовлене тим, що вона має намір визначення статуту ОСОБА_2 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 03 липня 2017 року у відкритті провадження в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство Соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення – відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 24 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задоволено. Ухвалу судді Харківського районного суду Харківської області від 03 липня 2017 року скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд для вирішення питання.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 10 листопада 2017 року відкрито провадження у цивільній справі заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство Соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України. Так, відповідно до пункту 9 статті 1 Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 03 квітня 2018 року провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство Соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення – закрито.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 04 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 03 квітня 2018 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді Харківського районного суду Харківської області Полєхіну А.Ю., який ухвалою від 11 липня 2018 року прийняв її до свого провадження.

11 вересня 2018 року за наслідками повторного автоматичного розподілу справ автоматизованої системи документообігу, який було здійснено згідно розпорядження керівника апарату Харківського районного суду Харківської області №01-02/111 від 11 вересня 2018 року у зв`язку з розглядом Вищою радою правосуддя 14.08.2018 заяви про відставку судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_3 та відповідно до наказу в.о. голови Харківського районного суду Харківської області від 20.08.2018 №05-05/88 «Про відрахування судді Харківського районного суду Харківської області Полєхіна А.Ю.», зазначена справа була передана в провадження судді Харківського районного суду Харківської області Шинкарчука Я.А., та прийнята ухвалою від 12 вересня 2018 року до свого провадження.

28 березня 2019 року до суду ОСОБА_1 було надано докази, якими вона обґрунтовує вимоги своєї заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, які були відсутні в матеріалах справи.

В судове засідання учасники справи не з`явились.

Заявник - ОСОБА_1 та її представники надали до суду заяви, в якій вказали, що просять розглядати дану справу у їх відсутність, вимоги заяви підтримують та просять її задовольнити.

Від представника Міністерства соціальної політики України до суду надійшла заява за підписом директора Департаменту Дейнега ОСОБА_4 , в якій останній просить суд розглядати дану справу без участі представника Мінсоцполітики.

Представник Російської Федерації до суду не з`явився, через Посольство вказаної держави в Україні був повідомлений належним чином про розгляд справи, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в судове засідання всі учасники справи не з`явились, відповідно до частини першої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є громадянкою України, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Мерефа Харківського району Харківської області, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується даними паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 виданого 18 вересня 1996 року Харківським РВУМВС України в Харківській області.

04 вересня 1922 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстровано Покотилівською селищною радою Харківського району Харківської області за актовим записом №31 від 04.09.1992 та підтверджено копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 .

05 вересня 1994 ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_5 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого Покотилівською селищною радою Харківського району 12 вересня 1994 року.

Згідно з копією витягу з наказу командира військової частини - польова пошта В4750 (по стройовій частині) від 19 серпня 2014 року №51, рядового ОСОБА_2 , призваного Слов`янським ОМВК Донецької області 19 серпня 2014 року, призначено розвідником-радіотелефоністом розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини - польова пошта В4750, ВОС-106646А/641, з 19 серпня 2014 року зараховано до списків особового складу військової частини - польова пошта В4750 та на всі види забезпечення.

У відповідності до копії витягу з наказу Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (по стройовій частині) від 19 серпня 2014 року №95 вбачається, що ОСОБА_2 вважався таким, що 19 серпня 2014 року прибув у службове відрядження до складу сил та засобів АТО, які залучаються та беруть участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, з метою виконання службових (бойових) завдань.

27 вересня 2014 року на підставі наказу командира військової частини – польова пошта В4750 (по стройовій частині) №90, про що свідчить копія витягу з даного наказу, рядовий ОСОБА_2 , розвідник-радіотелефоніст розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти, на підставі бойового розпорядження НШ АТО №2964 ог/ДСК від 23.09.2014, вибув у відрядження до сектору «М» у оперативне підпорядкування.

Згідно копії довідки від 30 жовтня 2014 року №1920 виданої військовою частиною - польова пошта В4750, встановлено, що рядовий ОСОБА_2 перебував на військовій службі у військовій частині польова пошта В4750, яка входить до складу сил, що залучаються та беруть участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей з 19.08.2014.

На підставі наказу командира військової частини - польова пошта В4750 (по стройовій частині) від 26 березня 2015 року №87, про що свідчить копія витягу з даного наказу, рядовий ОСОБА_2 , який зарахований у розпорядження командира частини, призначеного наказом (по стройовій частині) від 19.08.2014 №51, на підставі телеграми начальника штабу - першого заступника командира військової частини А1314 від 17.01.2015 №1314/61/116/вк, вибув в розпорядження командира військової частини - польова пошта В4021.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойових завдань в зоні АТО, про що свідчить копія лікарського свідоцтва про смерть №2448 виданого 20 липня 2015 року судово-медичним експертом Маріупольського відділення Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи Донецького обласного управління охорони здоров`я. В даному свідоцтві причиною смерті вказано: а) шок; б) минно-вибухова рана: уламкові поранення обох нижніх кінцівок з пошкодженням стегнових кісток, стегнових артерій і вен.

У відповідності до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 виданого 21 липня 2015 року виконавчим комітетом Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що зроблено актовий запис №281 від 21.07.2015. Місце смерті - село Октябр Новоазовського району Донецької області Україна.

З копії Витягу з Наказу командира військової частини польова пошта В1109 (по стройовій частині) смт Володарське від 21 липня 2015 року №82 вбачається, що рядового ОСОБА_2 , снайпера - розвідника 1 відділення 1 взводу глибинної розвідки роти глибинної розвідки, який загинув 18 липня 2015 року під час виконання бойового завдання в результаті не сумісного з життям поранення в шию, з 21 липня 2015 року виключити зі списків особистого складу частини та всіх видів забезпечення, з грошового забезпечення з 31 липня 2015 року. Смерть пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Як вбачається з копії акту про проведення службового розслідування по факту загибелі ОСОБА_2 від 28 липня 2015 року, складеного комісією у складі: голови - заступника командира вч пп В1109 по роботі з особовим складом ОСОБА_6 , членів; начальника медичного пункту ОСОБА_7 , офіцера психолога ОСОБА_8 , начальника секретної служби ОСОБА_9 , відповідно до витягу із бойового розпорядження начальника штабу - першого заступника керівника сектору «М» №5279дск від 17.07.2015 та бойового наказу командира 131 окремого розвідувального батальйону №20 від 17.07.2015 «Щодо проведення розслідувально-пошукових дій, виявлення незаконних збройних формувань та підрозділів ЗС РФ, забезпечення своєчасною та достовірною розвідувальною інформацією штабу сектору «М», 18 липня 2015 року розвідувальна група виконувала бойове завдання в районі н.п.Піщовик. Приблизно о 04:35 при перевірці проходу в лісозмузі на предмет за мінування спрацював вибуховий пристрій від якого був тяжко поранений снайпер розвідувальної групи солдат ОСОБА_2 Під час евакуації від отриманих численних поранень військовослужбовець ОСОБА_2 - помер.

На підставі приведеного акту розслідування від 28.07.2015, було видано довідку за підписом т.в.о. начальника медичної служби військової частини пп В1109 та тв.о. командира військової частини пп В1109, про обставини травми солдата ОСОБА_2 , з якої вбачається, що 18.07.2015 останній одержав мінно-вибухову травму: уламкові поранення обох нижніх кінцівок з пошкодженням стегнових кісток, стегнових артерій та вен.

Згідно копії довідки «Про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України» виданої начальником військової частини польова пошта В1109 14 серпня 2015 року за вих.№1032 встановлено, що рядовий ОСОБА_2 дійсно в період з 10 травня 2014 року по 21 липня 2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

ОСОБА_1 25 серпня 2015 року отримала посвідчення, яке дає право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, про що свідчить копія посвідчення серії НОМЕР_5 видане Управлінням соціального захисту населення Харківського району.

У відповідності до копії витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Південного регіону Міністерства оборони України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 01 вересня 2015 року №264 вбачається, що поранення солдата за призовом ОСОБА_2 , 1970 р.н.: «Шок. Минно-вибухова травма: уламкові поранення обох нижніх кінцівок з пошкодженням стегнових кісток, стегнових артерій і вен (ушкодження внаслідок дій, передбачених законом та воєнних операцій)», яке послужило причиною його смерті (порання і причина смерті) - пов`язане із захистом Батьківщини.

Відповідно до довідки від 15 вересня 2015 року №1412 виданої військовою частиною - польова пошта В1109 встановлено, що старший солдат ОСОБА_2 з 10 травня по 18 липня 2015 року перебував на військовій службі в військовій частині польова пошта В1109 та знаходився в зоні проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях.

На підставі Указу Президента України №9/2016 від 16 січня 2016 року « Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, солдата - ОСОБА_2 посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеню.

Згідно постанови Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей» №1351-VIII від 12 травня 2016 року у Донецькій області, зокрема, село Октябр Красноармійської сільської ради Новоазовського району перейменовано на село Верхньошироківське.

Положенням статті 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно із статті 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Отже, Конституцією України зобов`язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов`язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.

Крім того, Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).

До повноважень Верховної ради України, відповідно до пункту 9 частини першої статті 85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Відповідно до статті 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Згідно зі статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З даної заяви вбачається, що на засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня у зв`язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: "Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил". Після надзвичайного засідання комісії Україна - НАТО, скликаного 29 серпня 2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО А. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних Сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як "серйозну ескалацію збройної агресії Росії проти України". Незважаючи на досягнення Мінських домовленостей (Мінський протокол від 5 вересня 2014 року, Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року і Мінський "Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року"), учасником яких є російська сторона і які спрямовані на припинення викликаного російською агресією збройного конфлікту, Російська Федерація з більшою або меншою інтенсивністю продовжує збройну агресію проти України. З моменту підписання 5 вересня 2014 року Мінського протоколу Збройні Сили Російської Федерації та іррегулярні підрозділи російських найманців захопили Донецький аеропорт, місто Дебальцеве та інші населені пункти, розширивши контрольовану ними територію України у Донецькій та Луганській областях більше ніж на 500 квадратних кілометрів. Постачання російських окупаційних сил відбувається, зокрема, за допомогою так званих "гуманітарних конвоїв", які регулярно скеровуються Російською Федерацією на територію України шляхом несанкціонованого перетину українсько-російського державного кордону всупереч чинному законодавству України та міжнародним правилам, встановленим Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, що ставить під сумнів гуманітарний характер таких конвоїв. Під виглядом виконання Мінського "комплексу заходів" від 12 лютого 2015 року російська сторона здійснює перегрупування своїх збройних підрозділів, важких озброєнь, концентрацію їх на Артемівському, Волноваському, Донецькому, Маріупольському напрямках, а також постійно тримає біля українсько-російського кордону численне угруповання своїх регулярних Збройних Сил. З огляду на це заяви російського керівництва про непричетність Російської Федерації до збройної агресії проти України є необґрунтованими і неспроможними. Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року. Масштабна, тривала концентрація Збройних Сил Російської Федерації поблизу державного кордону України, прискорена мілітаризація Кримського півострова, регулярні навчання збройних сил поблизу кордонів України та на території Криму з проведенням бойових стрільб, розглядаються Україною як неприхована загроза силою, що суперечить Принципу 4 статті 2 Статуту ООН, зобов`язанням Російської Федерації відповідно до пункту 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року.

Також, було прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року №254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Разом з тим, постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

При цьому, частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд вважає вірним констатувати, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (обставини, що є загальновідомими, не потребують доказування за нормами частини третьої статті 82 ЦПК України), стала окупація частини території України, в тому числі частини Донецької області України, де загинув чоловік заявника.

Як йдеться в тексті Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», що вчинивши збройну агресію проти України, Російська Федерація грубо порушила свої зобов`язання, встановлені такими міжнародними актами: Статут ООН, відповідно до якого держави-члени повинні розв`язувати будь-які спори мирними засобами та утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування (частини 3 і 4 статті 2); Гельсінський Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, підписаний 1 серпня 1975 року, відповідно до якого її держави-учасники визнають непорушними кордони всіх держав у Європі та утримуються від будь-яких дій, спрямованих на захоплення частини або всієї території будь-якої держави-учасника (частина 1, розділ III); Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, який зафіксував зобов`язання Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучених Штатів Америки; Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, ратифікований обома сторонами 14 січня 1998 року, згідно з яким Україна та Російська Федерація відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність кордонів, що існують між ними (стаття 2).

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, ОСОБА_10 Британії та Північної ОСОБА_11 і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, ОСОБА_10 Британії та ОСОБА_12 і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація порушила принципи та норми міжнародного права, а тому правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбаченого частиною першою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, не порушено.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

Враховуючи викладене, а також те, що встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_2 при виконанні обов`язку військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_3 липня 2015 року в районі с.Верхньошироківське (Октябр) Новоазовського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, необхідне для визначення його статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.

Керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст. ст. 259, 263-265, 273, 293, 315-319, 354, 355 ЦПК України, суд, –

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство Соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення – задовольнити.

Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_3 липня 2015 року в районі с.Верхньошироківське (Октябр) Новоазовського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заявник – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_6 ;

Заінтересована особа 1 – Міністерство Соціальної політики України, ідентифікаційний код юридичної особи (код ЄДРПОУ) - 37567866, місцезнаходження за адресою: 01601, м.Київ, вулиця Еспланадна, будинок 8/10;

Заінтересована особа 2 – Російська Федерація, місцезнаходження Посольства Російської Федерації в Україні за адресою: 03049, м.Київ, Повітрофлотський проспект, 27.

Повне рішення складено 05 липня 2019 року.

Суддя – Я.А. Шинкарчук