Ухвала суду № 82844003, 26.06.2019, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 1-кп/537/55/2019

Справа № 537/4954/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2019 року Крюківський районний суд м.Кременчука Полтавської області Маханьков О.В.,

за участю секретаря судового засідання – Скічко Н.В.,

прокурора – Ібрагімова В.М. ,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Урін Ф.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Крюківського районного суду в м. Кременчуці Полтавської області кримінальне провадження №12018170110001112 від 07.06.2018 року про обвинувачення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кременчука, українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, працюючого електрозварювальником ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод», зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого:

у вчиненні злочинів, передбачених ст.307 ч.2, ст.310 ч.2 КК України, -

встановив:

В провадженні суду перебуває кримінальне провадження № 12018170110001112 від 07.06.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 307, ч.2 ст. 310 КК України

В судовому засіданні під час дослідження письмових доказів наданих прокурором по проведенню негласних слідчо-розшукових дій, які були здобуті на підставі ухвал Апеляційного суду Полтавської області №1905 від 15.06.2018 року, захисником обвинуваченого – адвокатом Уріним Ф.О. заявлено клопотання про визнання даних доказів очевидно недопустимими відповідно до правового висновку викладеного Великою Палатою Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 751/7557/15-к, оскільки стороною обвинувачення не були відкриті стороні захисту матеріали, які стали підставою для проведення негласних слідчо-розшукових дій.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 підтримав клопотання свого захисника.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти визнання письмових доказів недопустимими, оскільки відповідно до листа Апеляційного суду Полтавської області, в задоволенні клопотання про розсекречення матеріальних носіїв секретної інформації відмовлено, оскільки в діючому КПК України відсутні норми закону, які регулюють підстави та порядок розсекречення ухвал суддів Апеляційного суду.

Відповідно до ст. 350 КПК України, клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала. Відмова в задоволенні клопотання не перешкоджає його повторному заявленню з інших підстав.

Вирішуючи питання по заявленому клопотанню, суд виходить з правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 751/7557/15-к, відповідно до якої, відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.

Таким чином, законодавець встановив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає можливість сторонам майбутнього судового розгляду ознайомитися із доказами кожної із них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду.

На необхідність дотримання законної процедури, принципу рівності сторін та права обвинуваченої особи на захист під час кримінального провадження неодноразово у своїх рішеннях наголошував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Зокрема, суд зазначав, що кримінальне провадження, у тому числі складові такого провадження, які стосуються процедури, мають бути засновані на принципі змагальності, і має бути забезпечена процесуальна рівність сторін обвинувачення і захисту. Право на судовий розгляд за принципом змагальності означає, що сторонам обвинувачення і захисту має бути надана можливість ознайомитися із зауваженнями та доказами, наданими іншою стороною, і відповісти на них (справа «Джеват Сойсал проти Туреччини», заява № 17362/03, рішення від 23 вересня 2014 року, остаточне рішення від 23 грудня 2014 року); згідно з принципом рівності сторін змагального процесу як однієї зі складових розширеної концепції справедливого суду кожній стороні повинно бути надано розумну можливість представити свої аргументи на умовах, які не ставлять її у гірше становище порівняно з опонентом. Заявникові було важливо мати доступ до матеріалів своєї справи і отримати копію документів, які в ній містилися, для того щоб мати змогу оскаржити офіційний протокол стосовно його дій. Не маючи такого доступу, заявник не зміг підготувати адекватний захист і скористатися принципом рівності сторін змагального процесу всупереч вимогам п. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини у поєднанні з п. 3 ст. 6 (справа «Фуше проти Франції», заява № 22209, рішення від 18 березня 1997 року); той факт, що заявникові та його захисникам не був наданий відповідний доступ до документів (…), призвів до посилення труднощів у підготовці його захисту (справа «Моісєєв проти Росії», заява № 62936/00, рішення від 09 жовтня 2008 року);

Для доведення допустимості результатів НСРД мають бути відкриті не тільки результати цих дій, а й документи, які стали правовою підставою їх проведення (клопотання слідчого, прокурора, їх постанови, доручення, ухвала слідчого судді), оскільки змістом цих документів сторони можуть перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону стосовно негласних слідчих (розшукових) дій.

Згідно з ч. 1 ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Обов`язковим елементом порядку отримання доказів в результаті НСРД є попередній дозвіл уповноважених суб`єктів (слідчого судді, прокурора, слідчого) на їх проведення. Сторона захисту вправі мати інформацію про всі елементи процесуального порядку отримання стороною обвинувачення доказів, які остання має намір використати проти неї в суді. Інакше від самого початку судового розгляду сторона захисту перебуватиме зі стороною обвинувачення в нерівних умовах.

За загальним правилом суд вирішує питання допустимості доказів, оцінюючи їх в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (ч. 1 ст. 89 КПК). Однак у певних випадках суд має право вирішити питання про недопустимість доказу ще до видалення суду до нарадчої кімнати. Так, згідно з ч. 2 ст. 89 КПК у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Відсутність у сторони захисту процесуальних документів, які стали правовою підставою для проведення НСРД, позбавляє її можливості поставити перед судом питання про недопустимість доказів, а суд - вирішити це питання до видалення до нарадчої кімнати. Особливо важливого значення вирішення цього питання судом на початкових етапах судового розгляду набуває у разі, коли йдеться про таку підставу визнання недопустимими доказів, які отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, як здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов (п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК).

Документи, які стали правовою підставою проведення НСРД (зокрема, не розсекречені на момент звернення до суду з обвинувальним актом), не можуть вважатися додатковими матеріалами до результатів проведених негласних слідчих (розшукових) дій, отриманими до або під час судового розгляду, оскільки є їх частиною.

Ці процесуальні рішення виступають правовою підставою проведення НСРД, з огляду на їх функціональне призначення щодо підтвердження допустимості доказової інформації, отриманої за результатами проведення таких дій, і повинні перевірятися та враховуватися судом під час оцінки доказів.

Враховуючи, що НСРД проводяться під час досудового розслідування за ініціативою сторони обвинувачення, ця сторона має їх у своєму розпорядженні, зокрема прокурор - процесуальний керівник цього розслідування. Згідно з ч. 2 ст. 36 КПК прокурор має повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування.

Що стосується процесуальних документів, які мають гриф секретності, то за змістом статей 85, 92, 290 КПК прокурор - процесуальний керівник зобов`язаний під час досудового розслідування заздалегідь ініціювати процедуру їх розсекречення одночасно з результатами НСРД і забезпечити відкриття цих документів на етапі закінчення досудового розслідування.

Крім того, системне тлумачення ст. 290 КПК свідчить, що у ч. 11 статті йдеться про ситуації, коли матеріали було отримано стороною після завершення виконання вимог цієї кримінально-процесуальної норми та закінчення досудового розслідування.

При цьому варто враховувати й те, що суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції та їм було відмовлено в його задоволенні або якщо про ці докази стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується (ч. 3 ст. 404 КПК). Якщо у процесі такого дослідження постанов, ухвал та клопотань буде встановлено порушення вимог ст. 290 КПК, то відомості наведені у відкритих процесуальних документах, не є допустимими доказами.

За наявності відповідного клопотання процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) і яких не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, оскільки їх тоді не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не було розсекречено на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні, але суд не має допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, як докази.

Отже, на підставі викладеного суд приходить до висновку, що клопотання є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись, ст. ст. 350, 370, 371, 372 КПК України,

постановив :

Визнати недопустимими письмові докази, які були надані прокурором в судових засіданнях: 1) 05.06.2019 р., отримані за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які були здобуті на підставі ухвал Апеляційного суду Полтавської області від 15.06.2018 р.; постанови прокурора про оперативну закупку №595т/18 від 05.07.2018 р., №648т/18 від 25.07.18 р., а саме:

- Протокол огляду грошових коштів від 23.07.2018 р.;

- Протокол огляду покупця від 23.07.2018 р.;

- Протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 24.07.2018 р.(оперативної закупки);

- Протокол огляду і помітки грошових коштів від 10.08.2018р.;

- Протокол огляду покупця від 10.08.2018 р.;

- Протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 22.08.2018 р. (оперативної закупки);

- Протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 24.07.2018 р.;

- Протокол за результатами проведення НСРД від 24.07.2018 р.;

- Протокол за результатами проведення НСРД від 22.08.2018 р.;

- Протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 22.08.2018 р.(зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж);

- Протокол огляду від 23.07.2018 р.;

- Протокол за результатами проведення НСРД від 24.07.2018 р.;

- Протокол огляду від 10.08.2018 р.;

- Протокол за результатами проведення НСРД від 22.08.2018 р.;

- Протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 22.08.2018 р.(зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж).

2) 26.06.2019 р., а саме:

- додатки до протоколу освідування від 10.08.2018 р. (DVD-R диск);

- додаток до протоколу обшуку від 10.08.2018 р. (DVD-R диск);

- додаток до протоколу затримання в порядку ст.208 КПК України від 10.08.2018 р. (DVD-R диск);

- додаток до протоколу проведення НСРД (DVD-R диск);

- додатки до протоколів контролю за вчиненням злочину (флеш накопичувачі Micro SD №88т, №89т).

Припинити дослідження зазначених матеріалів та залишити в матеріалах кримінального провадження.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Маханьков О.В.