Рішення № 82841995, 01.07.2019, Скадовський районний суд Херсонської області

Справа № 663/1051/19

Провадження № 2/663/541/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

01 липня 2019 року Скадовський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого судді Клімченка М.І.,

секретаря Подляшко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Скадовського районного суду Херсонської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про зміну дати та причини звільнення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з вказаною позовною заявою в обґрунтування якої зазначила, що 01.09.2018 року вона була прийнята на посаду продавця відповідач на підставі наказу №2 від 01.09.2018 року. В листопаді 2018 року ФОП Марчук повідомив їй про її звільнення, при цьому не видав трудову книжку. Трудову книжку позивачка отримала лише в січні 2019 року де підставою звільнення зазначено п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України та п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України. Разом з тим, відповідачем не було складено жодного акту який би свідчив про порушення позивачкою трудового договору. З наказом про звільнення вона також не була ознайомлена, жодних дисциплінарних стягнень до неї не застосовувалося, а в січні 2019 року була поставлена перед фактом звільнення через недовіру. Крім того, затримка в видачі трудової книжки стала перешкодою при прийнятті на облік в центрі зайнятості, як безробітної. На день пред`явлення позову вона перебувала у вимушеному прогулі 59 днів з 21.11.2018 по 18.01.2019. Вважаючи своє звільнення незаконним просила визнати дії ФОП ОСОБА_2 щодо її звільнення за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України - незаконними. Зобов`язати ФОП ОСОБА_2 змінити формулювання причин звільнення та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.11.2018 року по 18.01.2019 рік в сумі 10969,20 грн.

Ухвалою Скадовського районного суду від 06.05.2019 відкрито провадження у справі та визначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Скадовського районного суду від 19.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивачка та її представник в судове засідання не з`явилися, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали, просили стягнути з відповідача 10969,20 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Фізична особа-підприємець Марчук А.І. до судового засідання не з`явився, повідомлявся про дату та час судового засідання у встановленому законом порядку.

За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Кожна особа має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України (далі ЦПК України), звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1 та 3 статті 13ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частини 1 та 2 статті 12ЦПК України).

За змістом частин 1 та 6 статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 статті 77 та частиною 2 статті 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За статтею 5-1КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 139КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до вимог статті 140КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов`язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

У статті 147КЗпП України встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

З викладеного, а також з аналізу діючого трудового законодавства вбачається, що підставою для застосування дисциплінарного стягнення є дисциплінарний проступок, під яким розуміється протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх обов`язків, що випливають із нормативно-правових та інших актів у сфері праці, колективного і трудового договорів. Необхідною умовою для накладення стягнення є вина працівника, наявність якої має бути обов`язково доведена роботодавцем.

Як роз`яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів», у спорах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи враховувалось при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до статті 148КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Згідно статті 149КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 40КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 41КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

Згідно п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Звільнення з підстав втрати довір`я (п.2 ст.41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір`я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов`язані з їх роботою.

З копії трудової книжки вбачається, що ОСОБА_1 наказом №2 від 01.09.2018 року прийнята на посаду «продавець». Згідно наказу №4 від 19.11.2018 року звільнена з роботи за п.1 ч.1 ст. 40, п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, тобто через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи та через винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази вважає, що позивача було незаконно звільнено з займаної посади, отже, є достатні підстави для задоволення позову, у зв`язку з чим, стягненню з відповідача також підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 листопада 2018 року по 18 січня 2019 року в сумі 10969, 20 грн згідно розрахунку наданого позивачкою.

Керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-81, 258-259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати незаконними дії фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 Ігоровича щодо звільнення ОСОБА_1 за п.2 ч.1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.

Зобов`язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 змінити формулювання звільнення ОСОБА_1 .

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 її середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2018 року по 18 січня 2019 року включно в розмірі 10969,20 грн. (десять тисяч дев`ятсот шістдесят дев`ять гривень 20 коп.).

Судове рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Херсонського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя М. І. Клімченко