Рішення № 82838164, 11.06.2019, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/3444/19

Провадження № 2/344/2536/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Домбровської Г.В.,

при секретарі с/з: Стефанець Г.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який мотивує тим, що 20 квітня 2013 року між ним та відповідачкою було укладено шлюб, який зареєстрований у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис №363. Від даного шлюбу в них народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, подружнє життя у них не склалося, так як вони мають різні характери та погляди на сімейне життя, внаслідок чого вони втратили почуття любові, довіри та поваги одне до одного, практично не спілкуються та не мають спільних інтересів. Тому просить суд розірвати шлюб, зареєстрований між ним та відповідачкою.

До початку розгляду справи по суті відповідачка ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину, який мотивує тим, що у відповідності до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитини до досягнення нею повноліття. В даному позові просила після розірвання шлюбу не змінювати її прізвище на дошлюбне, після розірвання шлюбу місце проживання дитини визначити з нею, а також стягувати з ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини в розмірі по 2000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття та стягнути понесені додаткові витрати на дитину в розмірі 8 000 грн..

В судове засідання позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) ОСОБА_1 не з`явився, однак подав заяву за змістом якої позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити, при цьому, не заперечив проти задоволення зустрічного позову.

Відповідачка за первісним позовом (позивачка за зустрічним позовом) ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, однак подала заяву за змістом яко.ї позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу визнає повністю та не заперечила проти їх задоволення та одночасно просила задовольнити зустрічний позов.

Відповідно до ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - «ЦПК України») у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Проаналізувавши викладені в позовних заявах пояснення Сторін , дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Так, встановлено, що 20 квітня 2013 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис за №363.

Також встановлено, що від даного шлюбу в них народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 03 грудня 2013 року виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис №2618.

Крім цього встановлено, що сторони по справі важко розуміють один одного, мають різні характери та погляди на сімейне життя, внаслідок чого вони втратили почуття любові, довіри та поваги один до одного, спільного господарства не ведуть, а отже їхній шлюб фактично існує уже формально.

Згідно ч.1 ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч.10 ст.7 СК України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно ч.1 ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до ч.1 ст.24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно ч.ч.1,2 та 3 ст.55 Сімейного кодексу України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

Разом з цим, відповідно до ч.ч.3, 4 ст.56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно ч.2 ст.104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ч.3 ст.105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.111 Сімейного кодексу України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Згідно ст.112 Сімейного кодексу України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11, проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Отже, з урахуванням вищевикладеного та того, що позов про розірвання шлюбу подано одним із подружжя, а саме позивачем ОСОБА_1 , який продовжувати подальше спільне життя з відповідачкою ОСОБА_2 категорично не бажає, а також того, що подальше збереження їхнього шлюбу фактично буде суперечити їхнім же інтересам, а тому суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу є обгрунованими і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про місце проживання дітей, а саме доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розлучення, то суд приходить до наступного.

Так, згідно принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

Відповідно до ч.7 ст.7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч.1 ст.160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно ж до ч.ч.1,2 ст.161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно роз`яснень, які містяться у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», №11 від 21 грудня 2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст.160 СК, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Отже, враховуючи те, що подружжя ОСОБА_2 не підтримують ані шлюбних ані сімейних відносин уже певний період часу, за який ОСОБА_1 належної уваги та турботи до їхньої дитини не проявляє, будь-яких виняткових обставин, які б давали підстави розлучати дитину з матір`ю - ОСОБА_2 судом не встановлено, а тому суд вважає, що дитину після розлучення слід залишити проживати саме при матері - ОСОБА_2 ..

Що стосується заявленого ОСОБА_2 зустрічного позову до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину, то суд приходить до такого висновку.

Зокрема, встановлено, що позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 на даний момент не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, яка потребує таку для свого повного і гармонійного розвитку.

Згідно принципу №6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, що діє на Україні з 27 вересня 1991 року, держави-учасники зобов`язуються забезпечити дитині такий захист та опіку, які необхідні їй для її злагоди, приймаючи до уваги права та обов`язки її батьків, опікунів та інших осіб, котрі відповідають за неї по закону і з цією метою приймають всі відповідні законодавчі та адміністративні заходи».

Згідно ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст.155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини... Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно ст.8 Закону України " Про охорону дитинства " від 26 квітня 2001 року, кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст.12 даного Закону виховання в сім`ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Отже, аналізуючи зазначені норми Закону, суд приходить до висновку, що обов`язок виховувати, навчати, розвивати та утримувати дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька.

З урахуванням того, що позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 вимоги зустрічного позову визнав в повному обсязі, суд вважає, що з нього слід стягувати аліменти на утримання дитини.

Вирішуючи питання про спосіб виконання батьком ОСОБА_1 обов`язку щодо утримування своєї дитини, то суд приходить до такого.

Виходячи із змісту ч.3 ст.181 СК України, згідно якої за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч.1 ст.184 Сімейного кодексу України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

При визначенні розміру аліментів суд враховує, наявність обставин, передбачених ст.182 СК України, а саме те, що у відповідача відсутні інші діти, непрацездатні члени сім`ї, яких він зобов`язаний утримувати, стан здоров`я дітей та платника аліментів є задовільними, а також саме визнання позову відповідачем, тому суд приходить до висновку, що з відповідача на утримання дитини необхідно стягувати аліменти у розмірі 2000 (двох тисяч) грн. 00 коп., але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня пред`явлення зустрічного позову і до досягнення дитиною повноліття.

Разом з цим, з урахуванням того, що згідно ч.1 ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви, та того, що зустрічний позов про стягнення аліментів подано 04 березня 2019 року, тому суд вважає, що саме з цього часу повинно бути присуджено стягнення аліментів з відповідача на дітей.

Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.

За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

В процесі розгляду справи позивачем підтверджено понесення додаткових витрат на дитину в розмірі 8 400 грн..

Сімейний Кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

У зв`язку із чим вимога про стягнення цих витрат із відповідача підлягає частковому задоволенню. Із ОСОБА_1 слід стягнути 4200 грн. додаткових витрат на користь ОСОБА_2 , що становить половину від понесених позивачем додаткових витрат на утримання дочки в розмірі 8 400 грн..

В силу п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Питання про розподіл судових витрат вирішити в порядку ст.141 ЦПК України.

Тому, керуючись, ст. 51 Конституції України, Декларацією прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, Конвенцією про права дитини, що діє на Україні з 27 вересня 1991 року, Законом України "Про охорону дитинства", ст.ст. 141, 155, 180-183, 185, 191 СК України, ст.ст.13, 223, 259, 260, 263-265, 430 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 20 квітня 2013 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис № 363- розірвати.

Дитину, доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити на проживання з матір`ю - ОСОБА_2 .

Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_2 не змінювати на дошлюбне.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину - задовольнити частково.

Стягувати із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , в користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Стягнення аліментів розпочати з 04 березня 2019 року.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , в користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , понесені додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 4 200 (чотири тисячі двісті) гривень.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , на користь держави (в спеціальний фонд Державного бюджету України з зарахуванням на рахунок 31215256700001, отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державного казначейства служби України у м. Києві, код банку отримувача (МФО) 820019, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

В задоволенні решти позовних вимог зустрічного позову відмовити.

Копію рішення після набрання ним законної сили направити до органу РАЦС за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Домбровська Г.В.