Рішення № 82837438, 26.06.2019, Бродівський районний суд Львівської області

БРОДІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №439/1127/18

Провадження № 2/439/8/19

26 червня 2019 року м. Броди

Бродівський районний суд Львівської області у складі головуючого судді Бородійчук О.І., з участю секретаря судового засідання Скорик І.Б., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Бутинського Б.Я., під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Броди цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Підкамінської селищної ради Бродівського району Львівської області про стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

До суду звернувся позивач з позовом, у якому просить стягнути з Підкамінської селищної ради Бродівського району Львівської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 714 816 грн. (сімсот чотирнадцять тисяч вісімсот шістнадцять гри. 00 кой.), завдану в період з листопада 2010 року по жовтень 2018 року, внаслідок порушення його прав у зв`язку з прийняттям Підкамінською селищною радою Бродівського району Львівської області рішення від 20 жовтня 2010 року № 322 «Про продаж земельної ділянки» в частині продажу земельної ділянки площею 0,0676 га ТзОВ «Джерело», незаконність якого підтверджена рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2016 року у справі № 439/212/14-ц.

Суд, з`ясувавши обставини по справі, приходить до висновку, що позов слід задоволити, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 29 вересня 1998 року та від 09 вересня 1998 року, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Джерело» з однієї сторони та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з іншої сторони, товариство продало, а вказані фізичні особи купили водозабірну скважину, що складає 1/20 ідеальну частку цілісного майнового комплексу цеху безалкогольних напоїв, а також насосну споруду 17,6 м.кв. та водонапірну башню, що складає 1/100 ідеальну частку цілісного майнового комплексу цеху безалкогольних напоїв, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав № 28699291 від 18 січня 2011 року ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 3543 від 27 грудня 2010 року є власником 1/3 частки вказаного вище нерухомого майна, а саме: насосної, водонапірної башні, водозабірної скважини, що знаходяться у АДРЕСА_1 .

Вказане вище нерухоме майно на момент його відчуження знаходилось на земельній ділянці площею 0,0676 га, якій в подальшому було присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1 .

Відповідно до ст. 128 ЦК України (в редакції 1963 року), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.

Тому суд погоджується з твердженням позивача про те, що при переході від Товариства з обмеженою відповідальністю «Джерело» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 права власності на споруди (насосну, водонапірну башню, водозабірну скважину), до них перейшло і право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться.

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Незважаючи на такі вимоги закону Підкамінська селищна рада Бродівського району Львівської області 20 жовтня 2010 року прийняла рішення № 322 «Про продаж земельної ділянки» в частині продажу земельної ділянки площею 0,0676 га кадастровий номер НОМЕР_1 , тобто прийняла рішення щодо продажу даної земельної ділянки особі, яка не є власником нерухомого майна, що знаходиться на цій земельній ділянці.

Окрім того, на підставі цього рішення 28 жовтня 2010 року між Підкамінською селищною радою з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю «Джерело» з другої сторони, був укладений договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки.

Саме тому Бродівським районним судом Львівської області 09 лютого 2016 року прийнято рішення у справі № 439/212/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Бродівського районного управління юстиції Львівської області, ОСОБА_5 , Підкамінської селищної ради, третіх осіб ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Артеменко Наталії Віталіївни, ОСОБА_3 , про визнання незаконним рішення сесії селищної ради, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію права власності. Судом визнано незаконним рішення сесії Підкамінської селищної ради від 20 жовтня 2010 року № 322 «Про продаж земельної ділянки» в частині продажу земельної ділянки площею 0,0676 га ТзОВ «Джерело» та скасовано в цій частині; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року, укладений між Підкамінською селищною радою та ТзОВ «Джерело» в частині продажу ТзОВ «Джерело» земельної ділянки площею 0,0676 га кадастровий номер НОМЕР_1 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому судом враховано, що Велика палата Верховного Суду під час розгляду касаційної скарги на вищезгадане рішення Бродівського районного суду Львівської області та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2016 року висловила позицію про те, що Підкаміснська селищна рада не мала права продавати цю земельну ділянку без з`ясування її правового статусу та забезпечення прав власників об`єктів нерухомого майна, оскільки на момент прийняття рішення та укладення договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки на ній перебували об`єкти нерухомості (насосна, водонапірна башта, водозабірна свердловина), які належать на праві власності трьом фізичним особам, у тому числі ОСОБА_1 , а саме, земельна ділянка перебувала у правомірному користуванні зазначених осіб.

Суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що на час прийняття рішення селищною радою позивач не був власником земельної ділянки, а була його дружина ОСОБА_2 і тому його жодних прав не порушено. Адже ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 27 грудня 2010 року зареєстрував 18 січня 2011 року право власності на 1/3 частку зазначеного нерухомого майна. Відтак, він став співвласником цього майна в порядку спадкування частки ОСОБА_2 . Згідно ст. 1299 ЦК України, чинної на час виникнення правовідносин, право власності на нерухоме майно у складі прийнятої спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Наведені вище обставини свідчать про те, що такими діями Підкамінської селищної ради порушено права позивача на експлуатацію та обслуговування належних йому об`єктів нерухомого майна.

Позивач звертає увагу суду на те, що порушення його прав триває і дотепер, оскільки земельна ділянка продовжує перебувати у власності іншої особи, а Підкамінською селищною радою не вчиняється ніяких дій для витребування її з чужого незаконного володіння.

Заслуговує уваги твердження позивача про те, що предметом позову у справі № 439/212/14-ц, з-поміж інших позовних вимог, у задоволенні яких судом першої інстанції відмовлено, було визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 травня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Артеменко О.А. за реєстровим № 606. На підставі цього договору відбувся перехід права власності на земельну ділянку площею 0,0676 га кадастровий номер НОМЕР_1 від ТОВ «Джерело» до ОСОБА_5 , на якій знаходиться належне позивачу на праві власності нерухоме майно. Відмовляючи в задоволені позову в цій частині, суд першої інстанції послався на те, що право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Норма ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину. шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ІІК України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі № 6-95цс ІЗ). За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача з підстав, встановлених ч. 1 ст. 388 ЦК України. З огляду на вказані положення закону, правом на звернення до суду з віндикаційним позовом наділений лише власник майна, яким в даному випадку є Підкамінська селищна рада. Проте, Підкамінська селищна рада повністю ігнорує рішення Бродівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2016 року у справі № 439/212/14-ц, у якому описано її право на звернення до суду з віндикаційним позовом, що стверджується таким.

Згідно частини 1 статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Тому позивач для відновлення його порушеного права як користувача земельної ділянки площею 0,0676 га кадастровий номер НОМЕР_1 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на даний час перебуває у власності ОСОБА_5 , звернувся спільно з іншими співвласниками нерухомого майна, яке розташоване на цій земельній ділянці, із відповідною заявою до Підкамінської селищної ради. Проте, селищна рада відмовилася це робити, тому позивач звернувся з новим (другим) позовом до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Така справа № 439/1026/18 перебуває в провадженні Бродівського районного суду Львівської області.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає... у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Частиною 3 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пунктів 3, 4, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій і матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Суд погоджується з позицією позивача про те, що наявність завданої йому моральної шкоди, протиправність дій Підкамінської селищної ради, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням Підкамніської селищної ради та вини останньої в її заподіянні підтверджена рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2016 року у справі № 439/212/14-ц. Із змісту ухвали апеляційного суду у цій справі вбачається, що на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій встановлено факт ліквідації ТОВ «Джерело».

Позивач стверджує, що з часу набуття цієї земельної ділянки у власність іншою особою (спершу Товариством з обмежено відповідальністю «Джерело», а потім ОСОБА_5 ) і до сьогодні він не має доступу впродовж восьми років до належного йому на праві власності нерухомого майна, не може вільно його експлуатувати (володіти, користуватися), здійснювати його ремонт, підтримувати у належному стані та розпоряджатися ним. Він разом із співлвсниками нерухомого майна ОСОБА_6 та ОСОБА_4 мали намір розпочати власну підприємницьку діяльність та займатися виробництвом і продажем мінеральної води. Для потрібно було збудувати цех та взяти під будівництво кредит, який не можливо отримати без заставного майна - земельної ділянки, на якій зводитиметься будівництво. Вони не могли розпочати будівництво цеху без отримання права на земельну ділянку під будівництвом, оскільки вимоги чинного законодавства про забудову територій та основи містобудівної діяльності передбачають обов`язкову наявність у замовника будівництва документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію. Також неможливо продати насосну, водонапірну башню, водозабірну свердловину, оскільки жоден із потенційних покупців не хоче купувати нерухоме майно без земельної ділянки, на якій воно розташоване, а в нотаріальній практиці не можливо відчужувати будівлю чи споруду, не маючи при цьому відповідних документів на земельну ділянку.

Також позивач просить врахувати, що неможливість використання насосної, водонапірної башні, водозабірної скважини за призначенням та неможливість їх продажу, позбавляли його засобів для існування, оскільки він ніде не працює і єдиним джерелом його доходу була (і є до сьогодні) пенсія, розмір якої в період з січня 2016 року по січень 2018 року становив в середньому 5 288,05 грн., що підтверджується довідкою про доходи пенсіонера № 141/04 від 22.01.2018, виданої ТУ ПФУ в Рівненській області. За таку пенсію він утримував себе та фінансово допомагав своїм батькам, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які проживали на окуповані території (м. Донецьк) та були позбавлені грошових засобів для існування (у 2014 році уряд прийняв постанову, якою припинив виплату пенсій на тимчасово окупованій території України). ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк померла мама позивача ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Здолбунівського районного управління юстиції у Рівненській області 02 грудня 2015 року. Через віддаленість місця проживання матері та малий розмір пенсії, позивач не зміг здійснити обряд її поховання та відвідати порохон мами, що теж пригнічувало його морально та завдавало глибоких душевних страждань. Батько позивача дотепер проживає у м. Донецьк на окупованій території України. Відчуття провини за те, що він не виправдав надій і сподівань батьків постійно супроводжує позивача, руйнує душевний спокій, тому у нього погіршився стан здоров`я, порушився сон. Внаслідок цього в період з

07 липня 2011 року по 18 липня 2011 року, з 16 квітня 2018 року по 23 квітня 2018 року позивач знаходився на

стаціонарному лікуванні у Відділенні денного стаціонару Поліклініки № 1 Рівненської центральної міської лікарні, що підтверджується відповідними епікризами. У 2014 році позивач був учасником антитерористичної операції, що підтверджується посвідченням

учасника бойових дій серія ЮА № НОМЕР_3 , видане 20 липня 2015 року Рівненським обласним військовим комісаріатом. В цей період отримав наскрізне вогнепальне поранення м`яких тканин

правого стегна, через що в період з 29 вересня 2014 року по 13 жовтня 2014 року перебував на стаціонарному обстеженні та лікуванні в Головному військово-медичному клінічному ордена червоної зірки центрі «Головний військовий клінічний госпіталь», що підтверджується виписним епікризом (22487). Внаслідок цієї травми тепер йому важко пересуватися, через що є потреба у придбанні власного легкового автомобіля. Ці моральні страждання, які полягають у незручності в доїзді до Бродівського районного суду Львівської області не припиняються і до сьогодні, де розглядається дві справи.

Також позивач зазначає, що не має власного житла, через що проживає у квартирі своєї доньки по АДРЕСА_2 . Через психічний стан, стреси, розчарування, спричинені незаконним рішенням Підкамінської селищної ради, у нього почали виникати часті конфлікти та непорозуміння з донькою, що зіпсувало відносини у родині безповоротно.

Для мирного врегулювання спору щодо відшкодування моральної шкоди, у травні цього року я звертався із письмовою пропозицією до Підкамінської селищної ради, проте, Підкамінська селищна рада ігнорує свою можливість повернути у власність земельну ділянку та пропозицію відшкодувати завдану мені моральну шкоду у добровільному порядку.

Розмір моральної шкоди обчислено, виходячи з двох мінімальних розмірів заробітної плати за кожний місяць порушення прав позивача, починаючи з дати прийняття незаконного рішення Підкамінської селищної ради і до часу подання позову до суду.

Керуючись ст. 4, 7, 12, 13, 43, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задоволити.

Стягнути з Підкамінської селищної ради Бродівського району Львівської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 714 816 грн. (сімсот чотирнадцять тисяч вісімсот шістнадцять гри. 00 кой.), завдану в період з листопада 2010 року по жовтень 2018 року, внаслідок порушення його прав у зв`язку з прийняттям Підкамінською селищною радою Бродівського району Львівської області рішення від 20.10.2010 року № 322 «Про продаж земельної ділянки» в частині продажу земельної ділянки площею 0,0676 га ТзОВ «Джерело», незаконність якого підтверджена рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2016 року у справі № 439/212/14-ц.

Повне рішення суду складено 5 липня 2019 року.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через Бродівський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.Бородійчук