Рішення № 82835892, 20.05.2019, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/55/17

№ 2/183/238/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2019 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Устименко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Будинкоуправління №2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

за участю:

представника позивача Боброва В.Ю.,

представника відповідача ОСОБА_2 , -

в с т а н о в и в:

03.01.2017 року Будинкоуправління № 2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому з посилання на норми ст.ст. 71,72 ЖК України, просили визнати відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 23.01.2017 року відкрите провадження по справі (а.с. 14)

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду від 21.04.2017 року позов задоволено, визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 (а.с. 24-25).

Ухвалою суду від 17.10.2017 року заочне рішення скасоване, призначено розгляд справи в загальному порядку (а.с. 54-55).

Цивільна справа у відповідності до положень п.9 ч.1 ст.1 Розділу ХІІІ ЦПК України в редакції, встановленій Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII розглянута за правилами чинного ЦПК України з урахуванням вимог до заяви, в редакції ЦПК України, що діяли до набрання чинності Законом України № 2147-VIII.

20.03.2018 року позивачем подано заяву про зміну підстав позову (а.с. 105-106).

Позов обґрунтований тим, що в жовтні 1991 року військовослужбовцю ОСОБА_4 з житлового фонду Черкаського гарнізону була надана у користування квартира АДРЕСА_2 в АДРЕСА_3 , в яку він та члени його сім`ї, у тому числі дружина – ОСОБА_5 , вселилися на підставі ордеру, виданого Гвардійською квартирно-експлуатаційною частиною району від 14.10.1991 рок у № 295.

З 19.08.1998 року ОСОБА_1 у наданому житловому приміщенні постійно не проживає, про своє місцезнаходження позивача не повідомляла, з липня 1998 року будь – яких заяв про відсутність з поважних причин в зазначеній квартирі понад встановлений законодавством шестимісячний строк від відповідачки до Будинкоуправління № 2 Гвардійської КЕЧ району не надходило. З серпня 1998 року ОСОБА_1 з`являлася в зазначеній квартирі періодично, але не на тривалий час, після чого знову виїжджала.

Повноважною комісією декілька разів були складені акти про не проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі, останній такий акт був складений в 2016 році.

Позивач звертає увагу суду на те, що при вирішенні питання про перегляд заочного рішення, позивачем була подана довідка про те, що остання здійснює постійний догляд за своєю хворою матір`ю ОСОБА_6 , 1931 року народження, яка мешкає в АДРЕСА_4 . АДРЕСА_5 свою АДРЕСА_6 КЕЧ АДРЕСА_7 вважає, що відповідач, з метою штучного збереження за собою права користування спірною квартирою, використовує ситуацію, що склалася останнім часом зі станом здоров`я її матері, тому наполягає, що ОСОБА_1 фактично вихала на постійне місце проживання до Російської Федерації. При зміні підстав позову, позивач посилався на ст. 107 ЖК України, та просить визнати ОСОБА_5 такою, що втратила право користування зазначеним вище житловим приміщення.

Ухвалою суду від 06.06.2018 року задоволено клопотання позивача, витребувано з Новомосковського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фону України у Дніпропетровській області відомості щодо призначення пенсії відповідачеві (а.с. 141-142).

Ухвалою суду від 06.06.2018 року задоволено клопотання позивача, витребувано з Державної прикордонної служби відомості про перетин державного кордону України за останні три роки ОСОБА_1 (а.с. 144-145).

У відзиві на позов відповідач позов не визнала, надала пояснення про те, що дійсно змушена періодично виїжджати за межу України в м.Єкатеринбург Російської Федерації до своєї матері – ОСОБА_7 , яка потребує постійного догляду, ці обставини щодо хвороби матері відомі позивачеві, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.04.2013 року причини її тимчасової відсутності визнані поважними, Будинкоуправлінню № 2 Гвардійської КЕЧ району відмовлено у задоволенні позову. З того часу ситуація не змінилася. При цьому відповідач звертає увагу, що не має заборгованості зі сплати по комунальним послугам, і не вбачає порушень прав позивача (а.с. 89-90).

Ухвалою суду від 22 листопада 2018 року закінчене підготовче судове засідання (а.с. 192-193), за результатами якого призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача свій позов підтримав, надав пояснення щодо обставин, викладених у позові, звернув увагу на ту обставину, що відповідач, згідно довідки, виданої Державною прикордонною службою, має два паспорти громадянина України, за якими перетинала кордон. На його думку, ОСОБА_1 , маючи паспорт громадянина СРСР, та перебуваючи у шлюбі з колишнім наймачем спірної квартири ОСОБА_8 , який після звільнення з військової служби виїхав на постійне місце проживання до Російської Федерації, має можливість вільного пересування по території Російської Федерації, там же має інше житло. Квартира в смт.Черкаське нею не використовується за призначенням для постійного проживання, на території України вона не отримує пенсію, не має інших засобів для існування, виїжджає за межі України на строк, що перевищує 6 місяців, що на думку представника позивача свідчить про втрату відповідачем інтересу до житла.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, надала пояснення щодо обставин, викладених у відзиві, звернула увагу, що її довіритель здійснює догляд за своєю матір`ю, яка дійсно проживає на території Російської Федерації та потребує стороннього догляду, що є поважною причиною для тимчасового залишення житла, розташованого в смт.Черкаське.

Свідки зі сторони позивача надали наступні показання.

Свідок ОСОБА_9 , яка є паспортистом Будинкоуправління № 2 Гвардійської КЕЧ району надала показання про те, що ОСОБА_1 приховує відомості про своє фактичне місце реєстрації та проживання в Російській Федерації. Приблизно у 1996 році відповідач повідомила Будинкоуправління про втрату паспорту громадянина СРСР, в зв`язку з чим їй було видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , за яким вона значиться зареєстрованою у спірній квартирі. Про наявність паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 свідку нічого не відомо. При цьому свідок повідомила про те, що ключі від квартири ОСОБА_1 постійно знаходяться у її подруги та мешканки смт.Черкаське - ОСОБА_10 , з якою вони разом працювали у медичному закладі в м. Новомосковську.

Свідок ОСОБА_11 надала показання про те, що відповідач постійно не проживає в квартирі приблизно з 1998 року. Їй достовірно відомо, що ОСОБА_1 приблизно з цього періоду виїхала на інше місце проживання до Російської Федерації, оскільки до 2001 року знаходилася у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 6-ти річного віку. Потім приїхала до м. Новомосковська, звільнилася з медичного закладу за власним бажанням і знову вибула до РФ. Свідок повідомила, що чоловік ОСОБА_12 - ОСОБА_4 після звільнення з військової служби, яку проходив у військовій частині де командиром був її батько, виїхав на постійне місце проживання до Російської Федерації, а згодом забрав на нове місце проживання і членів сім`ї, у тому числі і ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_13 надала суду показання про те, що відповідача вона знає з 2000 року. Приблизно у 2003 році остання особисто повідомила її про постійне місце проживання в Челябінській області. Про це вона повідомила свідка під час однієї із зустрічей при обставинах, коли у ОСОБА_14 виникли претензії до ОСОБА_1 , через неналежне утримання квартири відповідача, через що у квартирі свідка відбувається мокріння стіни, яке було спричинено в результаті протікання даху будинку.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а у своїй сукупності, з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Обставини справи, встановлені судом.

На підставі ордеру № 295, виданого 14 жовтня 1991 року Гвардійською КЕЧ району, ОСОБА_15 на сім`ю з трьох чоловік – ОСОБА_1 (дружину) та ОСОБА_16 (сина) було надано право на заняття квартири в сеол АДРЕСА_8 (а.с. 3).

Станом на грудень 2016 року у зазначеній квартирі зареєстрованою значиться ОСОБА_1 (а.с. 4).

Суду надана по квартирна картка, у відповідності до якої ОСОБА_15 знятий з реєстраційного обліку у квартирі по АДРЕСА_8 в 1999 році, ОСОБА_1 була знята 17.04.1999 року, потім поновлена в реєстрації 10.02.2004 року, ОСОБА_17 знята з реєстраційного обліку 02.09.2004 року, ОСОБА_16 02.09.2004 року (а.с. 8).

Суду подані акти на предмет проживання ОСОБА_15 в квартирі АДРЕСА_1 від 19.12.2001 року (а.с. 5) та акт про не проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_18 в зазначеній квартирі від 30.09.2011 року (а.с. 6), які не можуть бути визнані судом належними доказами, оскільки не місять інформацію щодо предмета доказування.

Поданий позивачем акт про непроживання ОСОБА_1 від 19.12.2016 року (а.с. 7) узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_13 , доводить суду, що відповідач постійно не проживала в квартирі АДРЕСА_1 на момент складення цього акту.

Згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Новомосковським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 05.02.1996 року, ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , перебуває у шлюбі з ОСОБА_15 (а.с. 42).

У суду не викликають сумніви подані відповідачем докази щодо стану здоров`я її матері – ОСОБА_7 , 1931 року народження, яка проживає в м. АДРЕСА_4 , потребує стороннього догляду (а.с. 46-47, 91), однак подана довідка про те, що ОСОБА_1 здійснює догляд за ОСОБА_7 протягом 2016-2017 років (а.с. 48) видана для листків непрацездатності Екатеринбурзьким консультативно-діагностичним центром, а тому не являється належним доказом поважності причин, через які відповідач не використовує надане їй житло в смт.Черкаське за призначенням.

ОСОБА_1 станом на 05.04.2018 року не зверталася за отриманням громадянства Російської Федерації (а.с. 126), в Єдиному державному реєстрі нерухомості Російської Федерації відсутні відомості щодо наявності нерухомого майна у ОСОБА_1 (а.с. 127).

При цьому станом на 23.06.2018 року ОСОБА_1 не отримувала ніякого виду пенсії та не перебувала на обліку в Новомосковському відділі обслуговування громадян (а.с. 149), звільнена в Новомосковській центральній міській лікарні з 28.04.2001 року (а.с. 172), даних про отримання будь-якого доходу на території України суду не подано, на момент винесення рішення суду не подано доказів про отримання будь-якого виду пенсії відповідачем при досягненні 60 років – 13.11.2018 року.

Так, на виконання ухвали суду про витребування доказів, Державною прикордонною службою України подано відомості про те, що ОСОБА_1 перетинала кордон України: в`їзд 16.08.2016 року за паспортом НОМЕР_1 , виїзд 25.08.2016 року за паспортом АК 405774, наступний в`їзд 21.09.2017 року за паспортом НОМЕР_1 , виїзд 29.09.2017 року за паспортом АК 405774 (а.с. 157).

Витребувана судом інформація доводить суду ту обставину, що ОСОБА_1 протягом останніх трьох років приїжджала на територію України один раз на рік, перебувала на території України протягом 2016 року – 9 днів, протягом 2017 року – 8 днів.

До правовідносин, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми права.

Згідно з чч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

У відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

За частинами 1, 2, 4 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За ч.1 ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (п. 1 ст. 8 Конвенції).

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

За змістом статті 107 Житлового кодексу України, наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім`ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Як роз`яснено у пункті 11 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» №2 від 12.04.1985 року відповідно до ст. 107 Житлового кодексу України наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Аналіз поданих доказів у своїй сукупності з наявністю у відповідача двох паспортів громадянина України, відсутністю доказів про джерела доходів на території України, доводять суду, що відповідач ОСОБА_1 вибула на постійне місце проживання до Російської Федерації, де проживає її члени сім`ї, а тому втратила інтерес до спірного житла, як до місця свого постійного проживання.

Заслуговують на увагу доводи представника позивача про те, що з 1 січня 2014 року на території Російської Федерації набрав чинності Федеральний закон Російської Федерації від 28.12.2013 р. № 389-ФЗ „Про внесення змін до статті 27 Федерального закону „Про порядок виїзду з Російської Федерації та в`їзду в Російську Федерацію” та статті 5 Федерального закону „Про правовий стан іноземних громадян в Російській Федерації”. Відповідно до вказаного Федерального закону термін тимчасового перебування в Російській Федерації іноземного громадянина, який прибув до Російської Федерації у порядку, що не потребує отримання візи, не може перевищувати 90 діб сумарно протягом кожного періоду тривалістю 180 діб, крім випадків, передбачених Федеральним законом від 25 липня 2002 року №115-ФЗ „Про правовий стан іноземних громадян в Російській Федерації”, а також у випадку, якщо такий термін не продовжено.

Згідно підпункту 12 частини 1 статті 27 Федерального закону „Про порядок виїзду з Російської Федерації та в`їзду в Російську Федерацію” іноземному громадянину або особі без громадянства не дозволяється в`їзд в Російську Федерацію протягом трьох років з дня виїзду з Російської Федерації у випадку, якщо в період свого попереднього перебування в Російській Федерації він перевищив строк перебування 90 днів сумарно протягом кожного періоду в 180 діб.

Зазначений порядок не розповсюджується на іноземців та осіб без громадянства, якщо на день закінчення вказаних термінів ними:

- продовжено термін тимчасового перебування;

- видано дозвіл на тимчасове або постійне місце проживання;

- прийняті заява та інші документи, необхідні для оформлення дозволу на тимчасове проживання;

- отримано в установленому порядку дозвіл на роботу або патент;

- прийнято клопотання роботодавця щодо залучення іноземця до трудової діяльності як висококваліфікованого спеціаліста;

- прийнято заяву роботодавця щодо продовження терміну дії дозволу на роботу, виданого такому висококваліфікованому спеціалісту;

А також (за умови продовження терміну тимчасового перебування) по відношенню до:

- журналістів, акредитованих в Російській Федерації;

- студентів, які навчаються в навчальних закладах Російської Федерації;

- іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на лікуванні в лікувальних закладах органів охорони здоров`я Російської Федерації.

У випадку прийняття рішення про тривале перебування або проживання на території Російської Федерації іноземцю та особі без громадянства, які прибули у Російську Федерацію в порядку, що не потребує отримання візи, необхідно оформити дозвільні документи на здійснення трудової діяльності (дозвіл на роботу або патент) або дозвіл на тимчасове проживання.

Що стосується іноземців та осіб без громадянства, які в`їхали на територію Російської Федерації з перевищенням сумарного терміну 90 днів протягом кожного періоду тривалістю 180 діб, будуть прийняті рішення щодо скорочення терміну перебування і, у випадку не виїзду з Російської Федерації, вони будуть депортовані за межі Російської Федерації відповідно до статті 25.10 Федерального закону від 15 серпня 1996 року №114-ФЗ „ Про порядок виїзду з Російської Федерації та в`їзду в Російську Федерацію”.

Відповідачем не подано доказів, що на неї, як на особу, що має громадянство України, на території Російської Федерації не розповсюджуються строки перебування на території Російської Федерації, в зв`язку з виключними обставинами, а з огляду на подані докази щодо перетину кордону України в 2016 році та в 2017 році, цей термін є значно більшим, ніж дозволені законодавством Російської Федерації 90 днів.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, ОСОБА_1 втратила право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 , в зв`язку з вибуттям на постійне місце проживання до іншого жилого приміщення.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦК України з відповідача на користь позивача належить стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1378 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 128, 141, 223, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позовні вимоги Будинкоуправління №2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району до ОСОБА_1 , - задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), такою, що втратила право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Будинкоуправління №2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району (код ЄДРПОУ 22992686) судові витрати в розмірі 1378,00 грн. (одну тисяча триста сімдесят вісім грн.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сорока О.В.