Рішення № 82829786, 25.06.2019, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року Справа № 926/961/19

Господарський суд Чернівецької області розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Чернівці матеріали справи:

за позовом Фізичної особи - підприємця Зелениці Лариси Василівни, м. Чернівці

до Чернівецької міської ради, м. Чернівці

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин, м. Чернівці

про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання укладеним додаткового договору до договору оренди земельної ділянки

Суддя О.В. Гончарук

Секретар судового засідання - Балух-Бзовик М.В.

Представники:

від позивача - Рендюк Н.В., оредер серії ЧЦ30961 від 23.04.2019;

від відповідача - Баланецький О.Д., довіреність від 06.05.2016;

від третьої особи -Баланецький О.Д., довіреність від 06.05.2016.

СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець Зелениця Лариса Василівна звернулася до Господарського суду Чернівецької області до Чернівецької міської ради з позовом, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати пункт 21 рішення Чернівецької міської ради VII скликання від 04.05.2017 року №709 "Про розгляд звернень юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців щодо надання земельних ділянок в оренду, поновлення договорів оренди землі, визнання такими, що втратили чинність та внесення змін до окремих пунктів рішень з цих питань" щодо відмови у поновленні договору оренди землі від 08.04.2003 року №514 за адресою м. Чернівці, АДРЕСА_6, площею 0,0014 га, кадастровий номер НОМЕР_1, та площею 0,0014 га, кадастровий номер НОМЕР_2, для обслуговування тролейбусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном;

- визнати укладеним додатковий договір №5/514 до договору оренди землі за реєстраційним номером 514, що укладений 08.04.2003 між позивачем та Чернівецькою міською радою, про поновлення договору оренди землі за адресою: м. Чернівці, АДРЕСА_6, площею 0,0014 га, кадастровий номер НОМЕР_1, та площею 0,0014 га, кадастровий номер НОМЕР_2, з цільовим призначенням "для обслуговування тролейбусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном" в редакції викладеній в позовній заяві, а саме:

«Чернівецька міська рада (надалі - Орендодавець), в особі директора Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради Городенського Ярослава Дариновича, який діє на підставі Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про оренду землі», Положення про Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин, затвердженого рішенням 69 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 25.09.2015 року № 1737, з однією сторони, та приватний підприємець Зелениця Лариса Василівна, код НОМЕР_3 (надалі - Орендар), уклали цей додатковий договір про внесення змін до договору оренди землі за реєстровим номером №514 від 08 квітня 2003 року про наступне:

На підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі» пункт 1.2 договору доповнити реченням наступного змісту:

«Договір оренди землі № 514 від 08 квітня 2003 року поновлюється терміном на 1 рік 4 місяці 12 днів для обслуговування тролейбусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном. Початком строку дії вказаного терміну є дата вступу у законну силу рішення Господарського суду Чернівецької області у справі за позовом Зелениці Л.В. до Чернівецької міської ради, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання додаткового договору укладеним.

Всі інші умови договору від 08.04.2003 №514 залишити без змін.

Цей договір є невід`ємною частиною Договору оренди земельної ділянки від 08.04.2003 №514.»

В обґрунтування свого позову позивачка посилається на обставини, пов`язані з отриманням в оренду та тривалим користуванням спірними земельними ділянками, незаконністю рішення міської ради, яким заперечено позивачці у продовженні строку користування земельними ділянками, у зв`язку з відсутністю будь-якого обґрунтування цього рішення, а також - щодо другої позовної вимоги - продовження користування земельними ділянками, відсутністю протягом місяця заперечень з боку відповідача та відповідно - автоматичну пролонгацію строку дії договорів оренди на тих самих умовах.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 04.04.2019 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 23.04.2019 та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин, м. Чернівці

18 квітня 2019 року через канцелярію Господарського суду Чернівецької області, від представника відповідача та третьої особи надійшов відзив (вх. № 1478) на позовну заяву в якому представник зазначає, що позов є безпідставним та не підлягає задоволенню.

У якості підстав неможливості задоволення позову у відзиві наведені обставини, пов`язані з відсутністю у Чернівецької міської ради як розпорядника земель комунальної власності волевиявлення щодо подальшого користування позивачкою земельними ділянками, а оскільки ці земельні ділянки по закінченню у відповідачки строку користування ними жодним особам в оренду не передавались, на думку відповідача, переважне право позивачки на оренду, не порушено.

Крім цього, відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази користування земельною ділянкою, яка перебувала в оренді позивача, після закінчення строку дії договору оренди землі.

Ухвалою суду від 23.04.2019 підготовче засідання відкладено на 16.05.2019.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 16.05.2019 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 03.06.2019.

У судовому засіданні 03.06.2019 оголошено перерву до 25.06.2019.

На день розгляду справи, 25.06.2019, представник позивача наполягає на задоволенні позову з підстав, зазначених у позовній заяві.

Присутній у судовому засіданні представник, що представляє інтереси як відповідача так і третьої особи, просить у задоволенні позову відмовити з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши представників сторін та третьої особи, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення учасників справи, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд встановив таке.

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 335/11 від 21.12.1994 (пункт 2.5.) чоловікові позивачки - ОСОБА_2 надано дозвіл на проектування та будівництво тролейбусної зупинки в комплексі з торгівельним павільйоном на АДРЕСА_6, зобов`язано розробити індивідуальний проект тролейбусної зупинки в комплексі з торгівельним павільйоном, погодити його в установленому порядку, а також виготовити проект відведення земельної ділянки на отримання документу про право користування земельною ділянкою.

На виконання вказаного рішення ОСОБА_2. розроблено робочий проект «Реконструкції тролейбусної зупинки» та 04 серпня 1997 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької області надано дозвіл на виконання будівельно-монтажних робіт № 35/97.

Рішенням виконавчого комітету № 540/14 від 05.08.1997 (додаток №2 пункт 13) ОСОБА_2. надано в тимчасове користування земельну ділянку на АДРЕСА_6 площею 0,0028 терміном на 5 років для будівництва та реконструкції тролейбусної зупинки в комплексі із торгівельним павільйоном.

Станом на місяць жовтень 1997 року ОСОБА_2. здійснив будівництво тролейбусної зупинки в комплексі з торгівельним павільйоном на наданій йому у користування земельній ділянці на АДРЕСА_6, яка згідно з актом № 128 державної приймальної комісії, призначеної розпорядженням Чернівецької міської ради від 30 жовтня 1997 року № 573, прийнята в експлуатацію.

Рішенням Чернівецької міської ради № 172 від 17 лютого 2003 (пункт 51) вирішено відмінити пункт 13 додатку 2 до рішення виконкому міської ради від 05.08.1997 № 540/14 «Про надання земельних ділянок, припинення права користування та внесення змін в раніше прийняті рішення в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_6, площею 0,0028 га в тимчасове користування для будівництва тролейбусної зупинки в комплексі із торговельним павільйоном до 05.08.2002 у зв`язку із зміною умов користування землею та закінчення терміну користування земельною ділянкою. Цим же рішенням у пункті 51.2 надано Зелениці Ларисі Василівні земельну ділянку на АДРЕСА_6 , площею 0,0028 га в оренду до 15.11.2008 для будівництва тролейбусної зупинки в комплексі із торгівельним павільйоном.

08 квітня 2003 року між Чернівецькою міською радою та приватним підприємцем Зеленицею Ларисою Василівною укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір) за реєстраційним номером 514.

Відповідно до п.1.1 Договору, орендодавець - Чернівецька міська рада на підставі рішення 9 сесії Чернівецької міської ради XXIV скликання від 27 лютого 2003 року зі № 172 надала, а Зелениця Л.В. - орендар, прийняла в оренду земельну ділянку площею 0,0028 га, яка розташована в АДРЕСА_6 згідно з планом зовнішніх меж землекористування.

Вказана земельна ділянка у відповідності до п.1.2. Договору надавалась позивачці в оренду строком до 15 листопада 2008 року для будівництва тролейбусної зупинки в комплексі із торгівельним павільйоном.

Крім цього, Договором визначено розмір орендної плати, строки її внесення, права, обов`язки та відповідальність сторін та інші умови договору оренди.

В оренду фактично передавались дві земельні ділянки різної конфігурації, площею 0,0014 га кожна.

Пунктом 1.3. рішенням Чернівецької міської ради № 725 від 27.12.2012 року затверджено перелік зупинок громадського транспорту в комплексі із тимчасовими спорудами для провадження підприємницької діяльності, де в додатку № 4 погоджено місце розташування реконструйованої тролейбусної зупинки в комплексі з павільйонами торгового призначення на АДРЕСА_6

В подальшому, між сторонами укладалися додаткові договори, у тому числі від 07 червня 2016 року (Додатковий договір № 4/514), яким поновлено договір оренди з 31.12.2015 до 12.05.2017, змінено розмір орендної плати, визначено порядок індексації, перерахунку і перегляду розміру орендної плати, додаткові права, обов`язки, відповідальність сторін, визначені умови поновлення та припинення Договору, умови переходу права на оренду земельних ділянок. Також додатковим Договором обумовлено земельній ділянці №1, площею 0,0014 га, кадастровий номер НОМЕР_1, земельній ділянці № 2, площею 0,0014 га - НОМЕР_2.

Отже, 12 травня 2017 року закінчувався строк дії Договору. Судом в процесі розгляду справи встановлено, що до закінчення цього строку, а саме 07 березня 2017 року позивачка звернулась до Чернівецької міської ради з заявою про поновлення договору оренди земельних ділянок.

З матеріалів справи вбачається, що Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин подано до Чернівецької міської ради проект додатку № 1 до рішення міської ради VII скликання 27.04.2017, зі списком юридичних осіб і підприємців, яким поновлюються договори оренди землі, де під пунктом 5 рекомендовано продовжити позивачці договір оренди двох земельних ділянок по АДРЕСА_6 терміном на 1 рік.

Разом з тим, рішенням Чернівецької міської ради VII скликання від 04 травня 2017 року № 709 «Про розгляд звернень юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців щодо надання земельних ділянок в оренду, поновлення договорів оренди землі, визнання такими, що втратили чинність та внесення змін до окремих пунктів рішень з цих питань» позивачці заперечено у поновленні договору оренди землі від 08.04.2003 № 514 за адресою АДРЕСА_6, площею 0,0014 га, кадастровий номер НОМЕР_1, та площею 0,0014 га, кадастровий номер НОМЕР_2.

Цим же рішенням міської ради визнано такими, що втратили чинність пункт 51.2 рішення міської ради IV скликання від 27.02.2003 року № 172 «Про передачу у приватну власність, надання в користування та оренду земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення», пункт 14 рішення міської ради VII скликання від 12.05.2016 року № 188 «Про розгляд звернень юридичних осіб і підприємців щодо надання земельних ділянок в оренду, поновлення договорів оренди землі, визнання такими, що втратили чинність та внесення змін до окремих пунктів рішень з цих питань» в частині надання мені земельної ділянки за адресою АДРЕСА_6, площею 0,0028 га в оренду до 15.11.2008 року (поновлено до 12.05.2017 року) для обслуговування тролейбусної зупинки в комплексі із торговельним павільйоном та припинено договір оренди земельної ділянки від 08.04.2003 року № 514.

Пунктом 21.2 Рішення земельні ділянки за адресою АДРЕСА_6, площею 0,0014 га, кадастровий номер НОМЕР_1, та площею 0,0014 га, кадастровий номер НОМЕР_2 зараховано до земель запасу міста.

У відповідності до пункту 21.3. позивачку зобов`язано звільнити вищезазначені земельні ділянки в 30-денний термін з дня прийняття цього рішення звільнити, привести у належний стан та передати міській раді згідно з актом приймання- передавання.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачки про прийняття міською радою рішення №709 від 04.05.2017.

05 травня 2017 року позивачкою подано до Центру надання адміністративних послуг заяву про укладення договору на новий строк, однак знову жодної відповіді з цього приводу позивачка від міської ради не отримала, оскільки в матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" врегульовано порядок поновлення договору оренди, який фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Відповідно до приписів частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Згідно з частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно з частиною другою цієї статті рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Відповідно до частини одинадцятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом.

Пунктом 1 частини першої статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що розпорядниками інформації визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 14 вказаного Закону розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами.

Відповідно до пунктів 2, 12 частини першої статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності та іншу інформацію про діяльність суб`єктів владних повноважень, порядок обов`язкового оприлюднення якої встановлений законом.

Частиною третьою статті 15 України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Згідно з частиною 8 статті 70 та частиною 7 статті79 Регламенту Чернівецької міської ради VII скликання, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від VII скликання 02.02.2016, проекти рішень розміщують на окремій сторінці офіційного веб-порталу Ради, відмова у задоволенні вимог громадян та юридичних осіб при розгляді їх питань Радою, повинна бути мотивованою.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що проект оскаржуваного рішення та власне рішення у встановленому законодавством порядку не оприлюднювалися, а матеріали справи також не містять жодних доказів щодо повідомлення позивачки про рішення міської ради від 04.05.2017 у будь-який інший спосіб. Відтак, суд констатує, що позивачка не була обізнана про існування оскаржуваного у даній справі рішення міської ради.

Згідно з частиною 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною 1 ст.14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 ст. 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

В силу положень частини 1 статті 129 Конституції України, частини 1 статті 2, частини 1 статті 6, частини 2 статті 48 чинного Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункту 1 частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 частини 1 статті 236 чинного Господарського процесуального кодексу України, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України у п.п.4.1. п.4 Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) у справі N 1-33/2004 від 2 листопада 2004 року, відмітив, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора, де зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.

На дане власне рішення Конституційний Суд України посилається і в рішеннях по справах N1-10/2004 від 1 грудня 2004 року та N1-9/2005 від 24 березня 2005 року.

Згідно з частиною 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до п.п.41, 52 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), одним з обов`язкових елементів поняття "верховенство права" є "заборона свавілля", який означає, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватися у свавільний спосіб. Їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 09.01.2013 р. у справі "Волков проти України" зазначено, що в країнах повинен діяти принцип правової визначеності, який зобов`язує держави та їх органи здійснювати реалізацію прав та їх захист шляхом прийняття законодавства з чітким правовим визначенням спірних правовідносин та гарантує громадянам очікувати від держав та їх органів своєчасних та вичерпних дій відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", від 20.05.2010 і "Тошкуце та інші проти Румунії", від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", та "Беєлер проти Італії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Європейській суд з прав людини вказує, що поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод охоплює також поняття "правомірні очікування" тобто законні сподівання вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу ("Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії").

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно із частиною 1 статті 392 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно пункту «г» частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з п. 2 роз`яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

В силу вимог частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", Чернівецька міська рада, заперечуючи щодо поновлення договору оренди землі, повинна була у місячний термін повідомити позивачку про недосягнення домовленості щодо строку дії договору чи інших істотних умов договору, передбачених статтею 15 цього Закону України «Про оренду землі», тобто мотивувати своє рішення.

Натомість судом на основі матеріалів справи не встановлено, що було взято до уваги Чернівецькою міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення, що свідчить про прийняття цього рішення у свавільний спосіб.

Відповідач обмежився лише запереченнями мотивованими наявністю у нього права на власний розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном - таку позицію відповідач висловив вперше аж 18.04.2019 у відзиві на позовну заяву у справі №926/961/19.

Таким чином, відповідач як розпорядник земельних ділянок комунальної власності, приймаючи нічим необґрунтоване оскаржуване рішення, здійснюючи свої дискреційні повноваження, діяв свавільно та недобросовісно, порушуючи, визначені статтею 3 Цивільного кодексу України загальні засади цивільного законодавства, вимоги закону про оренду землі та всупереч принципу верховенства права - незаконно, чим порушив майнові права позивачки.

За таких обставин, пункт 21 рішення Чернівецької міської ради VII скликання від 04 травня 2017 року № 709 є незаконним та підлягає скасуванню.

Отже, аналізуючи вищезазначені відносини між сторонами, судом встановлено, що позивачка намагалась реалізовувати право на пролонгацію основного договору оренди земельних ділянок у порядку, передбаченому частинами 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі», що мало наслідком прийняття незаконного рішення міської ради від 04.05.2017, а інших рішень з цього приводу відповідачем не приймалось.

В подальшому, після 12.05.2017, не отримавши заперечень відповідача щодо можливості пролонгації Договору (у тому числі в місячний термін по закінченні дії Договору - по 12.06.2017 - матеріали справи не місять доказів в підтвердження зворотнього), позивачка продовжувала користуватись орендованими земельними ділянками у відповідності до їх призначення, сплачувала на користь відповідача орендну плату, а відповідач, в свою чергу, цю орендну плату приймав та жодним чином проти існування фактичних орендних правовідносин з позивачкою, не заперечував.

За таких обставин, фактично склалась ситуація, за якої міська рада, вважаючи, що вона заперечила позивачці в укладенні додаткової угоди про продовження дії договору оренди земельних ділянок, приймала від позивачки орендні платежі та не вживала жодних заходів, спрямованих на їх звільнення позивачкою, а позивачка, в свою чергу, не будучи обізнаною щодо будь-яких заперечень відповідача, добросовісно намагаючись оформити право користування, вважала себе належним орендарем земельних ділянок.

07 березня 2018 року позивачка звернулась з листом до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин, в якому просила надати їй відомості щодо прийняття Чернівецькою міською радою рішення про укладення договору оренди на новий строк.

Так, Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин на адресу позивачки направлено лист від 16 березня 2018 року № 3-1734/0- 04/01, зі змісту якого позивачка дізналась про оскаржуване рішення від 04.05.2017 № 709, яке додавалось до цього листа.

Частиною шостою статті 33 Закону передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Визначений наведеною нормою порядок є відмінним від передбаченого положеннями частин першої - п`ятої статті 33 Закону, оскільки передбачає право на поновлення договору оренди земельної ділянки, яке виникає після закінчення строку дії відповідного договору оренди земельної ділянки і орендар продовжує користуватись цією ділянкою, за відсутності заперечення орендодавця про поновлення цього договору, яке має бути надане протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди.

У справі встановлено, що після закінчення строку договору оренди позивачка продовжила користуватись земельними ділянками, належно сплачувала орендну плату та протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди від відповідача не надходило заперечень у поновленні цього договору у формі відповідного рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого на пленарному засіданні міської ради, у зв`язку з чим на підставі частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», договір продовжив свою дію на тих самих умовах, а тому позовна вимога позивача є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Суд наголошує на тому, що суть поновлення договору оренди згідно з частиною 6 статті 33 Закону, який є спеціальним нормативно-правовим актом у правовідносинах щодо поновлення дії договору оренди земельної ділянки, полягає саме в тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі, тобто відсутність такого заперечення має прояв у "мовчазній згоді" орендодавця, що і має місце в даному випадку.

Отже, волевиявлення органу місцевого самоврядування у формі прийняття відповідного рішення є необхідним виключно у разі заперечення проти поновлення договору, яке повинно мати місце протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди, тоді як укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди відбувається без прийняття рішення органом місцевого самоврядування про таке поновлення, про що прямо зазначено в частині 6 статті 33 Закону.

Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003, висловлюючи свою правову позицію щодо дотримання справедливості, зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Частиною 3 статті 653 ЦК України визначено, що якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до частини 5 статті 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Оскільки незаконні дії відповідача призвели до вирішення цього спору у судовому поряду, позивачем вірно включено до тексту договору, застереження щодо початку строку дії змін до договору - дату вступу у законну силу рішення Господарського суду Чернівецької області у справі №926/961/19. Таке застереження не є умовою договору, проте забезпечить законний, справедливий та ефективний захист порушеного права фізичної особи-підприємця Зелениці Лариси Іванівни.

За таких обставин, позов в цілому підлягає задоволенню, а на відповідача покладаються понесені позивачкою судові витрати у вигляді судового збору.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Фізичної особи - підприємця Зелениці Лариси Василівни ( АДРЕСА_5 , код НОМЕР_3) до Чернівецької міської ради (м. Чернівці, площа Центральна, 1, код 36068147) - задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати пункт 21 рішення Чернівецької міської ради VII скликання від 04 травня 2017 року № 709 «Про розгляд звернень юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців щодо надання земельних ділянок в оренду, поновлення договорів оренди землі, визнання такими, що втратили чинність та внесення змін до окремих пунктів рішень з цих питань».

3. Визнати укладеним додатковий договір № 5/514 до договору оренди землі за реєстровим номером 514, що укладений 08.04.2003 між Чернівецькою міською радою та приватним підприємцем Зеленицею Ларисою Василівною про поновлення договору оренди землі № 514 від 08 квітня 2003 року за адресою м. Чернівці АДРЕСА_6, площею 0,0014 га, кадастровий номер НОМЕР_1, та площею 0,0014 га, кадастровий номер НОМЕР_2, з цільовим призначенням «для обслуговування тролейбусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном» у наступній редакції:

ДОДАТКОВИЙ ДОГОВІР № 5/514 ДО ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ

м. Чернівці 12 травня 2017 року

«Чернівецька міська рада (надалі - Орендодавець), в особі директора Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради Городенського Ярослава Дариновича, який діє на підставі Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про оренду землі», Положення про Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин, затвердженого рішенням 69 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 25.09.2015 року № 1737, з однією сторони, та приватний підприємець Зелениця Лариса Василівна, код НОМЕР_3 (надалі - Орендар), уклали цей додатковий договір про внесення змін до договору оренди землі за реєстровим номером №514 від 08 квітня 2003 року про наступне:

На підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі» пункт 1.2 договору доповнити реченням наступного змісту:

«Договір оренди землі № 514 від 08 квітня 2003 року поновлюється терміном на 1 рік 4 місяці 12 днів для обслуговування тролейбусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном. Початком строку дії вказаного терміну є дата вступу у законну силу рішення Господарського суду Чернівецької області у справі за позовом Зелениці Л.В. до Чернівецької міської ради, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання додаткового договору укладеним.

Всі інші умови договору від 08.04.2003 №514 залишити без змін.

Цей договір є невід`ємною частиною Договору оренди земельної ділянки від 08.04.2003 №514.»

3. Стягнути з Чернівецької міської ради (м. Чернівці, площа Центральна, 1, код 36068147) на користь Фізичної особи - підприємця Зелениці Лариси Василівни ( АДРЕСА_5 , код НОМЕР_3) 3842 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повне рішення складено - 05.07.2019.

Суддя О.В. Гончарук