Рішення № 82821878, 03.07.2019, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 692/965/18

номер провадження 2/695/443/19

03 липня 2019 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого – судді Середи Л.В.,

за участю:

секретаря – Бреуса В.С.,

розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Білоусівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, про зобов`язання вчинити дії, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Білоусівської сільської ради Драбівського району Черкаської області про зобов`язання вчинити дії, а саме: зобов`язати відповідача видати нове свідоцтво про право власності на майновий пай на ім`я позивача.

Вимоги вказаної позовної заяви мотивовані тим, що позивач по справі на підставі цивільно-правових угод впродовж 2017-2018 років придбав у фізичних осіб право на майнові паї членів КСП ім. Ілліча с. Білоусівка Драбівського району Черкаської області.

На підставі вказаних угод, позивач, у встановленому законодавством порядку, маючи намір переоформити свідоцтво про право власності на майнові паї на основі договорів купівлі-продажу, звернувся до відповідача із письмовою заявою, в якій прохав видати йому нове свідоцтво про право власності.

Позивач наполягає, що відповідач нове свідоцтво про право власності на майновий пай за заявою позивача не видав, жодних дій по вказаній заяві не вчинив, чим, на думку позивача, порушив його права, та безпідставно зволікає з оформленням нового свідоцтва про право власності на майновий пай.

Оскільки заходи досудового врегулювання спору, в тому числі адвокатські звернення до відповідача відповідних результатів не дали, позивач був змушений звернутися до суду із даним позовом за захистом порушених на його думку прав.

Розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, на підставі ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10.12.2018 року.

Позивач та його представник адвокат Павелко Р.С. до суду не з`явились, однак останній звернувся до суду із заявою, відповідно до якої розгляд справи просив проводити за їх відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягав у повному обсязі.

Представник відповідача до суду не з`явився, однак сільський голова Білоусівської сільської ради Драбівського району Черкаської області звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечував повністю з підстав, які викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до відзиву на позовну заяву, отриману судом 05.03.2019 року відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував повністю наполягаючи на тому, що при звернені позивача до сільської ради йому було усно роз`яснено, що для видачі відповідного свідоцтва, відповідно до вимог абзацу 9 листа №37-17-2/5492 від 20.04.2005 року Міністерства аграрної політики України, йому необхідно надати до сільської ради засвідчені в установленому порядку копії договорів купівлі-продажу майнових паїв та попередні свідоцтва про право власності на майнові паї члена колективного сільськогосподарського підприємства. Окрім цього, існують сумніви щодо достовірності особистих підписів продавців на договорах, а тому було запропоновано позивачу посвідчити справжність підписів продавців на вказаних договорах. Оскільки вказані рекомендації позивачем були проігноровані, а подані документи забрані позивачем, підстави для видачі вказаного свідоцтва відсутні.

Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення.

При цьому суд виходить з наступних підстав.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, визнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту прав, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.

Як вбачається з матеріалів справи та самим відповідачем не заперечується 07.03.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою та доданими документами до неї про видачу йому нового свідоцтва про право власності на майновий пай, вказана обставина стверджується копією зазначеної заяви та доданими документами із відміткою Білоусівської сільської ради про реєстрацію її прийняття від 07.03.2017 року за №9.

Із відзиву відповідача на позовну заяву вбачається, що останній надав усні роз`яснення щодо порядку видачі такого свідоцтва та переліку необхідних документів, які необхідно подати до сільської ради.

Разом з тим зі змісту вказаної заяви позивача про видачу відповідного свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства від 07.03.2017 року вбачається, що позивач не звертався до відповідача за роз`ясненнями чи рекомендаціями, а просив видати йому нове свідоцтво про право власності.

Таким чином відповідач мав би вирішити питання по суті заяви та надати позивачу обґрунтовану відповідь за формою та у порядку визначеному чинним законодавством.

Жодного належного доказу надання такої відповіді позивачу у терміни та строки визначені чинним законодавством відповідачем надано не було, а тому, у діях відповідача вбачаються порушення вимог норм ст.,ст. 15 та 20 ЗУ «Про звернення громадян».

Окрім того відповідач вказує, що начеб-то позивач оригінали поданих документів разом із заявою про видачу нового свідоцтва забрав у відповідача, проте не вказує коли саме та якими засобами доказування, це підтверджується.

В обґрунтування своїх заперечень щодо позовних вимог відповідач наполягав, що в нього наявні сумніви щодо достовірності підписів осіб на зазначених договорах.

Вказані доводи відповідача також не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів, які могли б викликати сумніви щодо достовірності підписів осіб на зазначених договорах.

Суд погоджується з доводами позивача, що сільська рада не є тим органом, який уповноважений проводити перевірки, експертні дослідження, тощо, щодо справжності підписів у договорах. Висловлюючи такі сумніви та вимагаючи від позивача нотаріального засвідчення справжності підпису сторін, сільська рада виходить за межі норм чинного законодавства, що регулює порядок видачі свідоцтва про право власності на майновий пай.

Листами Міністерства аграрної політики №37-25-1-12/7842 від 06.09.2001 року та №37-17-2/5492 від 20.04.20105 року роз`яснено, що укладення угод про оренду та відчуження майнових паїв не передбачає обов`язкової нотаріальної форми, проте вони можуть бути оформлені в нотаріальному порядку за бажанням сторін. Договір майнового паю також не потребує обов`язкового нотаріального посвідчення. Щодо видачі нового майнового свідоцтва, то органи місцевого самоврядування за заявою покупця майнових паїв зобов`язані видати на його ім`я нове свідоцтво на сумарну номінальну вартість викуплених майнових паїв.

Стосовно відсутності потреби в нотаріальному посвідченні договорів купівлі-продажу майнових паїв, аналогічною є і правова позиція Верховного Суду України, яка викладена в ухвалі від 31.03.2010 року по справі №6-22846св09.

Таким чином вимога відповідача про посвідчення підписів у договорах купівлі-продажу не ґрунтується на законі, оскільки посвідчення таких договорів, в тому числі нотаріально, нормами чинного законодавства не передбачається.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не наведено жодних відомостей, які б давали можливість сумніватися в тому, що вказані договори укладені з порушенням закону.

Таким чином суд констатує, що відповідач порушив права позивача, щодо належного розгляду його заяви про видачу свідоцтва на право власності на майновий пай та ставив незаконну вимогу щодо посвідчення справжності підпису на договорах купівлі-продажу.

Однак, при розгляді даної справи суд бере до уваги, що позивач ставить вимогу про зобов`язання відповідача видати нове свідоцтво на право власності на майновий пай, обґрунтовуючи таку вимогу належно поданими ним документами до відповідача.

Нормами ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно із ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Нормами ст.,ст. 12-13 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Із аналізу норм чинного законодавства вбачається, що суд не має права виходити за межі позовних вимог, самостійно змінювати їх, та має розглядати матеріали справи в суворій відповідності до норм чинного законодавства та в межах доводів сторін по справі.

Так обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що оригінали договорів купівлі-продажу майнових паїв та оригінали свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства попередніх власників були подані відповідачу разом із заявою про видачу нового свідоцтва, у законний спосіб відповідач нове свідоцтво не видавав, відмову за результатами розгляду поданої ним заяви та оригінали договорів купівлі-продажу майнових паїв та оригінали свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства попередніх власників відповідно до поданої ним заяви не повертав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 року №177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» затверджено Методику уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у том числі реорганізованих та Порядок визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарський підприємств та їх документального посвідчення.

Так, відповідно до пункту 13 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 28 лютого 2001 року N177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав в селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво.

Отже, право власності особи на майновий пай (його частину) посвідчується відповідним свідоцтвом, вирішення питання про видачу якого перебуває у компетенції сільської, селищної або міської ради.

З матеріалів справи вбачається, що сільська рада не відмовляла позивачу у видачі відповідного свідоцтва, а надавала роз`яснення з приводу порядку подачі документів, які необхідні для отримання такого свідоцтва, чим фактично протиправно зволікала у вирішенні заяви позивача. Саме така бездіяльність відповідача по справі мала би бути оскаржена позивачем.

Разом з тим зобов`язання сільської ради видати зазначене свідоцтво є передчасним, оскільки у його видачі позивачу відмовлено не було, а отже і право на отримання такого свідоцтва порушено не було.

Окрім того, суд звертає увагу і на невідповідність поданих позивачем документів для отримання зазначеного вище свідоцтва нормам чинного законодавства, яке регулює порядок визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарський підприємств та їх документального посвідчення

Так п. 14 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 28 лютого 2001 року N177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав в селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», визначено, що для отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копія відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. Усі подані документи формуються в окрему справу по кожному підприємству. Факт оформлення свідоцтва засвідчується гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради. Оформлені свідоцтва реєструються у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. Видача свідоцтва громадянину проводиться безоплатно. Відмову у видачі свідоцтва можна оскаржити в судовому порядку.

Разом з тим сам же позивач наполягає на тому, що до сільської ради були надані оригінали договорів купівлі-продажу майнового паю.

Таким чином суд приходить до обґрунтованого висновку, що чинне законодавство України при укладенні угод про оренду та відчуження майнових паїв не передбачає обов`язкової нотаріальної форми, але при зверненні до сільської ради із заявою про отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської ради мають подаватися саме посвідчені в установленому порядку копії відповідної цивільно-правової угоди, які позивачем, як вбачається із матеріалів справи та суті позовних вимог, надані до сільської ради не були, доказів надання таких суду не надано, а тому вимога позивача про зобов`язання сільської ради у видачі нового свідоцтва на право власності на майновий пай, не ґрунтується на вимогах норм чинного законодавства.

Враховуючи зазначене вище, а також те, що представник позивача наполягав на задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі, суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Оскільки суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог, підстави для стягнення із відповідача судових витрат також відсутні.

На підставі зазначеного та керуючись ст.., ст.. 2, 4, 12, 13, 258, 259 264, 265, 268 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Білоусівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, про зобов`язання вчинити дії – відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст.,ст. 354-356 ЦПК України.

Суддя Середа Л.В.