Рішення № 82818925, 01.07.2019, Київський районний суд м. Полтави

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/5465/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2019 року Київський районний суд м.Полтави в складі :

головуючого судді - Самсонової О.А.

при секретарі - Горошко О.О.,

за участю:

представника позивача – адвоката Голяніщева Д.Ю.,

представника відповідача – адвоката Дяченко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння,

треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Гофман Елла Леонідівна, приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Писаковська Ольга Іванівна, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння.

В позовній заяві посилався на те, що з 22 листопада 1996 року по 31 березня 2016 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 За час подружнього життя ними придбана квартира АДРЕСА_1 .

Право власності на квартиру було зареєстровано на ОСОБА_2 . Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 березня 2018 року, що набрало законної сили 21 червня 2018 року, за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

Однак, державним реєстратором 02 серпня 2018 року було відмовлено у державній реєстрації права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Як підставу для відмови державний реєстратор зазначив, що згідно рішення Київського районного суду м. Полтави від 21 березня 2018 року по справі № 552/7298/17 за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частину квартири, що розташована: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 як ціла частина. Але встановлено, що ОСОБА_2 не є власником вищезазначеного майна. Право власності зареєстровано за третьою особою, тому неможливо здійснити перехід права власності в розмірі 1/2 частки від ОСОБА_2 до

ОСОБА_1 раво власності на вказану квартиру на даний час зареєстровано за ОСОБА_3 .

Крім того, позивачем було встановлено, що спірна квартира була відчужена неодноразово: 20 березня 2018 року власником спірної квартири стала ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_5 . В подальшому спірна квартира була відчужена на користь ОСОБА_3 .

Зазначаючи, що спірна квартира є об`єктом права спільної власності подружжя, її відчуження відповідачем ОСОБА_2 здійснено без його згоди та відому, позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 20 березня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Писаковською Ольгою Іванівною за реєстровим номером 367, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 вказану квартиру; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 26535214. Також просив вирішити питання відносно розподілу судових витрат.

Ухвалою судді Київського районного суду м.Полтави від 25 жовтня 2019 року відкрито провадження у даній справі, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження (т. 1 а.с.74).

Представник відповідача адвокат Лаврентьєв Є.О., діючи в інтересах ОСОБА_2 в межах наданих йому повноважень, надав відзив на позов, у якому зазначив, що ОСОБА_2 не визнає позовні вимоги у повному обсязі, наведені позивачем доводи вважає безпідставними, а вимоги позивача - такими, що не ґрунтуються на законі. При цьому посилався на судову практику Верховного Суду України, згідно якої при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Зазначав, що Верховний Суд України роз`яснював, що законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Позивачем не наведено жодних аргументів на користь того, що ним обрано належний спосіб захисту своїх цивільних прав.

Відповідач ОСОБА_2 вважає всі укладені договори законними, а всіх набувачів цього майна - добросовісними.

Том просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договорів недійсними.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відзиву на позов не подавали.

Треті особи письмових пояснень по суті спору також не надали.

Одночасно з поданням позовної заяви позивач звернувся до суду з заявами про забезпечення позову та забезпечення доказів.

Ухвалою від 24 вересня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. З метою забезпечення його позовних вимог накладено арешт на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , заборонено ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, спрямовані на поліпшення квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , в тому числі по здійсненню ремонтних робіт, переобладнанню, переплануванню (т. 1 а.с.48).

Також ухвалою суду від 25 вересня 2018 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів задоволено, з метою забезпечення доказів витребувано у приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Гофман Елли Леонідівни належним чином завірені копії договорів купівлі-продажу від 08 червня 2018 року, реєстровий номер 2135, стороною у якому є ОСОБА_3 , та договору купівлі-продажу від 01 червня 2018 року, реєстровий номер 1198, стороною у якому є ОСОБА_5 . Витребувано у приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Писаковської Ольги Іванівни належним чином завірену копію договору купівлі-продажу від 20 березня 2018 року, реєстровий номер 367, стороною у якому є ОСОБА_4 (т. 1 а.с.50).

20 листопада 2018 року представник позивача ОСОБА_7 звернувся до суду з клопотанням про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 07 грудня 2018 року вказане клопотання задоволено, до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучено ОСОБА_6 (т. 1 а.с.161).

В судовому засіданні 23 квітня 2019 року судом розглянуто клопотання представника відповідача ОСОБА_8 .

При цьому ухвалою суду, постановленою за результатами розгляду даних клопотань, клопотання про витребування у позивача оригіналів доказів задоволено частково, витребувано у позивача ОСОБА_1 оригінали доказів, копії яких ним додані до матеріалів справи. В задоволенні клопотання про витребування у позивача для огляду оригіналів договорів відмовлено (т. 2 а.с.118-119.

Задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_8 про залучення до участі у справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Писаковської Ольги Іванівни.

В задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_8 про визнання явки в судове засідання відповідача ОСОБА_4 обов`язковою відмовлено.

Також ухвалами суду від 03 червня 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Лаврентьєва Є.О. про визнання обов`язковою явки в судове засідання позивача – ОСОБА_1 та третьої особи – ОСОБА_9 (т.2, а.с.154, 156).

Інші клопотання від учасників справи та їхніх представників суду не надходили.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, уповноваживши у встановленому законом порядку адвоката Голяніщева Д.Ю. представляти його інтереси в суді.

Представник позивача ОСОБА_7 в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити. При цьому посилався на обставини, що викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, уповноваживши адвоката Лаврентьєва Є.О. представляти її інтереси в суді.

Представник відповідача Лаврентьєв Є.О. в судовому засіданні проти позову заперечив, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов. Зазначив, що позивачем та відповідачем ОСОБА_2 велися переговори щодо продажу спірної квартири. Тому зазначив, що згода позивача на відчуження квартири була. Підстави для визнання договору недійсним відсутні. Тому просив в задоволенні позову відмовити.

Після оголошеної судом перерви представник відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідач ОСОБА_3 , яка в засідання також не з`явилась, уповноважила у встановленому законом порядку адвоката Дяченко М.В. на представництво її інтересів в суді.

Представник відповідача ОСОБА_10 .В. в судовому засіданні проти позову заперечила. Зазначила, що позивач обрав неналежний спосіб захисту свого права. За відсутності підстав для визнання договору недійсним він має право на відповідну компенсацію належної йому частки у праві спільної власності. Відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірної квартири, а тому підстави для витребування із її володіння квартири відсутні. Також зазначила, що оскільки за позивачем визнано право власності на 1/2 частину квартири, його вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу щодо всієї квартири є безпідставними. Тому в задоволенні позову просила відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 , яка належним чином у порядку, встановленому ч.11 ст.128 ЦПК України повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилась, про причини неявки не повідомила.

Треті особи – приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Гофман Е.Л. та приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Писаковська О.І. в засідання не з`явились, звернувшись до суду з клопотаннями про розгляд справи за їхньої відсутності.

Треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в засідання також не з`явились, про причини неявки не повідомили.

Враховуючи відсутність підстав, передбачених ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, що в засідання не з`явились.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши зібрані в справі докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 20 березня 2018 року ОСОБА_2 , що діє в договорі як продавець, та ОСОБА_4 , що є покупцем, уклали договір купівлі-продажу, згідно якого продавець передає у власність (продає) покупцю, а покупець приймає від продавця (купує) квартиру під номером АДРЕСА_1 , і оплачує її вартість за ціною та у порядку, передбаченому договором (т. 1 а.с.62-64).

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Писаковською О.І. 20 березня 2018 року та зареєстровано в реєстрі за №367.

01 червня 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 передає у власність ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_5 приймає її та сплачує за неї обумовлену грошову суму (т. 1 а.с.67-68).

Даний договір посвідчено 01 червня 2018 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гофман Е.Л., зареєстровано в реєстрі за №1998.

На підставі договору дарування від 08 червня 2018 року, укладеного ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом полтавського міського нотаріального округу Гофман Е.Л., зареєстрованого в реєстрі за №2135, право власності на вказану квартиру набула ОСОБА_3 (т. 1 а.с.69-70).

Також судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м.Полтави від 21 березня 2018 року, яке набрало чинності 21 червня 2018 року, за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.21-22).

При цьому вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 22 листопада 1996 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 31 березня 2016 року.

Під час перебування у шлюбі сторонами було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва по право власності НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , виданого 27 грудня 2006 року Управлінням житлово-комунального господарства.

Розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації 20.05.2016 № 207 «Про перейменування топонімічних назв, демонтаж меморіальних дощок та зображень комуністичної символіки у місті Полтаві» змінено назву АДРЕСА_3 на вулицю АДРЕСА_4 .

Тому вказана квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки вказані обставини встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не підлягає доказуванню та є встановленою та обставина, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 належала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності як така, що придбана подружжям під час перебування у шлюбі.

Відповідно, розпорядившись вказаною квартирою шляхом укладення договору купівлі-продажу від 20 березня 2018 року, відповідач ОСОБА_2 здійснила відчуження майна, що на праві спільної сумісної власності належало їй та позивачу ОСОБА_1 , а в договорі діяла від свого імені та від імені позивача.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі (в тому числі квартири, житлові та нежитлові приміщення), обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України, пункт 1 частини першої статті 4, частина перша статті 5 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Згідно ч.1 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 2 ст.369 ЦК України передбачено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Згоди, у тому числі письмової та нотаріально засвідченої, на відчуження квартири, співвласником якої він є, ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2 не надавав.

Зазначена обставина підтверджується даними договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Писаковською О.І. 20 березня 2018 року та зареєстрованого в реєстрі за №367, з пункту 1.7 якого вбачається, що ОСОБА_2 надала нотаріусу свою заяву від 20 березня 2018 року, у якій стверджувала, що дана квартира є її особистою приватною власністю, набута в результаті реалізації права на приватизацію, осіб, які б могли порушити питання про визнання за ними право власності на зазначене майно, у тому числі відповідно до ст.62, 74, 97 Сімейного кодексу України, немає (т.1 а.с.62-64).

Будь-які дані, що ОСОБА_1 надав свою письмову згоду на продаж нерухомого майна, співвласником якого він є, вказаний договір не містить.

При цьому суд не бере до уваги посилання в судовому засіданні представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Лаврентьєва Є.О. на те, що ОСОБА_1 відповідачу надавалася згода на продаж квартири та ним з ОСОБА_2 велися переговори щодо продажу спірної квартири, оскільки за приписами ч. 2 ст. 369 ЦК України згода співвласника на укладення договору купівлі-продажу, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Також судом встановлено, що при укладенні 20 березня 2018 року договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_2 діяла недобросовісно, оскільки здійснила розпорядження об`єктом права спільної сумісної власності, достовірно знаючи, що між нею та ОСОБА_1 наявний спір щодо цього нерухомого майна, за яким на наступний день – 21 березня 2018 року було призначено судове засідання.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Суд не бере до уваги посилання представників відповідачів адвокатів Лаврентьєва Є.О. та Дяченко М.В. на правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1587цс16, згідно якого законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, під час розгляду справи у подібних правовідносинах, Верховний Суд вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, і вважає, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Вказана вище правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у справі, у якій оскаржувалися дії щодо розпорядження майном, що на праві спільної сумісної власності належало сторонам у справі. Тому суд при розгляді даної справи бере до уваги вказаний висновок, зроблений Великою Палатою Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо розпорядження спільним майном.

Таким чином суд приходить до висновку, що відсутність нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 на укладення відповідачем ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , що належала їм на праві спільної сумісної власності, є підставою для визнання такого договору недійсним.

Тому позовна вимога про визнання договору недійсним підлягає до задоволення.

Вирішуючи позовні вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на спірну квартиру, суд виходить з наступного.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно ст.236 ч.1 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч.3 ст.388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Оскільки відповідач ОСОБА_3 набула право власності на спірну квартиру на підставі безвідплатного договору (а саме договору дарування), позивач ОСОБА_1 має право витребувати її від добросовісного набувача у всіх випадках.

Оскільки судом встановлено наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 20 березня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Писаковською О.І., позивач має право на захист своїх цивільних прав шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки із теперішнім володільцем нерухомого майна ОСОБА_3 він не перебуває в договірних відносинах.

Зважаючи на вказане, позовні вимоги щодо витребування із незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , яка була стороною договору купівлі-продажу квартири від 20 березня 2018 року, спірного об`єкта нерухомого майна підлягають до задоволення.

При цьому суд виходить з того, що спірна квартира належала ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, хоча згідно правовстановлюючого документа титульним володільцем була ОСОБА_2 .

Тому задоволенням вимоги про витребування спірної квартири на користь відповідача ОСОБА_2 як титульного володільця спірна квартира витребовується і на користь її співвласника – ОСОБА_1 .

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» рішення суду про задоволення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації. Враховуючи зазначене, позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_3 також підлягають до задоволення.

Тому позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Позивачем на підтвердження понесених ним судових витрат надані квитанції, що підтверджують сплату судового збору на загальну суму 4114 грн. 40 коп. (т.1 а.с.1, 37, 40, 59).

Оскільки право позивача було порушено діями усіх відповідачів, відшкодування понесених позивачем судових витрат необхідно покласти на них в рівних частках, а саме у розмірі по по 1371 грн. 47 коп.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 20 березня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Писаковською Ольгою Іванівною 20 березня 2018 року за реєстровим номером 367.

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 26535214.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 1371 грн. 47 коп. з кожного на відшкодування понесених ним судових витрат.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ,

відповідач - ОСОБА_2 , остання відома суду адреса: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ,

відповідач - ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ,

відповідач – ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ,

третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Гофман Елла Леонідівна, адреса: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків судом не встановлено,

третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Писаковська Ольга Іванівна, адреса: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків судом не встановлено,

третя особа - ОСОБА_5 , адреса: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ,

третя особа - ОСОБА_6 , адреса: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків судом не встановлено.

Повний текст рішення виготовлено 04 липня 2019 року.

Головуючий О.А. Самсонова

01.07.2019