Рішення № 82815321, 02.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 липня 2019 року № 826/12945/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., суддів Васильченко І.П., Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Громадянина Демократичної республіки Конго ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов"язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві (далі - відповідач-1 та/або ГУ ДМС в м. Києві), Державної міграційної служби України (далі-відповідач-2) та просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві, на підставі якого громадянину Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 було відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №83-17 від 20.09.2017 року про відхилення скарги на рішення Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві.

Мотивуючи позовні вимоги позивач, серед іншого зазначає, що відповідачем-1 при прийнятті рішення не враховано те, що він має реальні об`єктивні причини побоюватися за своє життя та здоров`я через незаконні переслідування з боку органів державної влади, а також внаслідок систематичного порушення прав людини.

Зазначене також не було взято до уваги ДМС України при розгляді скарги громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 на рішення Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві.

Представником відповідачів подано письмові заперечення на позовну заяву, що долучені до матеріалів справи.

Надалі, представником позивача подано відповідь на відзив у якому останній вказав, що ГУ ДМС в м. Києві не було вчинено жодних дій щоб встановити достовірність даних, які вказував громадянин Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 . Крім того, позивач стверджує, що станом на час прийняття оскаржуваного рішення, що є предметом розгляду даної адміністративної справи права людини в Демократичній Республіці Конго і далі продовжують порушуватися.

В свою чергу, представником відповідачів подано заперечення на відповідь на відзив, в якому останній наводить спростування твердженням представника позивача.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

10.05.2016 року громадянин Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,

Рішенням Державної міграційної служби України від 26.09.2016 року №489-16 громадянину Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

27.10.2016 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 19.10.2016 року № 254. У повідомленні зазначено, що відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» громадянину Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Надалі, за наслідком судового оскарження вищевказаного рішення постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.01.2017 року №826/17026/16, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 року, відмовлено у задоволені позовної заяви громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 .

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.04.2017 К/800/10732/17 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.01.2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 року.

01.06.2017 року до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві вдруге звернувся громадянин Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За наслідком вивчення зазначеної заяви Головним управління Державної міграційної служби в місті Києві прийнято наказ від 01.06.2017 року №235 «Про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 » (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №1).

Спірне рішення мотивовано тим, що позивачу раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому, керуючись частиною 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» громадянину Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, поданої 01.06.2017 року.

Також відповідачем-1 сформовано повідомлення №85 від 01.06.2017 року про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з рішенням ГУ ДМС в м. Києві позивачем подано скаргу до Державної міграційної служби України, за наслідком розгляду якої сформовано висновок за результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18.09.2017 року, на підставі якого Державною міграційною службою України прийнято рішення №83-17 від 20.09.2017 року про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №2).

Вважаючи, що спірними рішеннями порушено права та охоронювані законом інтереси позивача, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом з метою їх захисту та відновлення.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI (далі - Закон №3671-VI).

Згідно пункту 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Частиною 1 статті 5 закону №3671-VI визначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (ч. 6 ст. 5 Закону №3671-VI).

Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави стверджувати про наявність права у центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту щодо прийняття рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за наступних обставин:

- якщо заявник видає себе за іншу особу;

- заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Як вже було вказано судом вище, позивачу відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі частини 6 статті 5 Закону №3671-VI), а саме з огляду на те, що йому раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті Закону №3671-VI, обставини викладені у його заяві від 01.06.2017 року не змінилися.

Тобто ключовим питанням при розгляді даної адміністративної справи є встановлення обставин чи змінилися умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI порівняно з тим, що були вказані громадянином Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 у попередній своїй заяві.

Як слідує із заяви-анкети позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01.06.2017 року громадянин Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 стверджує, що починаючи з вересня 2016 року ситуація в ДР Конго значно погіршилась, а оскільки він був політичним активістом, головою осередку опозиційної до Президента партії, приймав активну участь в антипрезидентських демонстраціях в січні 2015 року, зважаючи на незаконне затримання його 2 рази, катування, погроз у зв`язку з його політичною діяльністю він боїться повернутися до країни походження.

Суд звертає увагу, що зазначені твердження були досліджені судом в рамках адміністративної справи №826/17026/16.

Так, в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2017 року у справі №826/17026/16 суд дійшов до наступних висновків: «Як вбачається із протоколу співбесіди від 25.05.2016 позивачем було повідомлено, що він був активістом партії, приймав участь в організації мітингів проти влади, щоб не дозволити владі змінити Конституцію. Позивач та його друг були лідерами молодіжної підгрупи партії від району Касавуву, в районі Льоджа був офіс молодіжної підгрупи партії на вул. Дібая, 40.

В той же час, в районі Льоджа проводили мітинги, де 21.01.2015 позивача та його друга, та інших людей з інших партій, які були проти змін в Конституції, було заарештовано Республіканською міліцією, яка займалася наглядом над людьми, які були причетні до мітингів та були проти змін до Конституції.

У зв`язку із наведеним вище позивача було доставлено до місцезнаходження Республіканської міліції, де він пробув 3 дні, де він піддавався знущанням, а саме його били та зв`язали руки, потім його визволили завдяки втручання партії UDPS та інших правозахисних органзацій ЄС та США.

На запитання представника міграційного органу - "Розкажіть про свою діяльність як політичного активіста детально?" позивач надав відповідь, що він збирав та організовував молодь на мітинги та збори партії UDPS, був членом партії.

В той же час, на запитання представника міграційного органу - "Чи маєте Ви документ, що підтверджує членство в партії?" позивачем зазначено, що документ знайти він не може, але якщо знайде, то обов`язково принесе.

Позивачем повідомлено, що з 2003 року у нього був молодіжний клуб, де він був засновником та президентом асоціації АJK, його обрали члени цієї асоціації, після чого в 2006 році він став членом партії CRP, президентом якої був ОСОБА_5, у 2008 році він вийшов з партії.

Також з протоколу співбесіди від 25.05.2016 вбачається, що позивачем було повідомлено, що у 2008 році він став членом партії UDPS, однак в матеріалах справи наявна копія картки члена партії від 2012 року.

Водночас, виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради ЄС "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Вказані вимоги не були дотримані позивачем, а саме: ним наводилися суперечливі факти, що викликає у суду обґрунтовані сумніви у правдоподібності тверджень позивача.

Під час звернення за захистом позивач надав до міграційного органу членського квитка про приналежність до політичної партії UDPS, однак відповідно до копії квитка вбачаються суперечності у повідомлених відомостях позивачем, адже позивач наголошує на тому, що став членом партії у 2008, а квиток члена партії видано у 2012. В той же час, існують суперечності стосовно символіки партії.

Враховуючи дані обставини, разом із тим фактом, що позивач надав до Управління лише загальновідому інформацію про діяльність політичної партії UDPS, факт його членства у вказаній організації неможливо достовірно визнати правдоподібним, надані твердження можливо трактувати на позивача лише у разі відсутності сумнівів щодо правдоподібності наступних фактів.

Під час співбесіди від 01.08.2016 позивач повідомив, що при затриманнях його не допитували, а лише просили заповнити документи, де заявник повинен був вказати свої особисті дані, а також, що під час неофіційних затримань його попереджали, щоб він більше не брав участі в демонстраціях у зв`язку із викладеним є підстави вважати, що позивача затримували як учасника демонстрації, а не як учасника партії UDPS.

Тобто з огляду на викладене, суд приходить до висновку, що надані позивачем відомості можливо визнати очевидно неправдивими та такими, що не можуть бути розглянуті в площині надання заявникові міжнародного захисту в Україні.

Крім того, під час співбесіди 25.05.2016 року позивач зазначив, що документ, який підтверджує членства в партії не може знайти, а тому у міграційного органу та суду відсутня можливість оглянути оригінал членського квитка.

Дані обставини також викликають у суду обгрунтовані сумніви в правдоподібності тверджень позивача щодо його переслідувань на батьківщині.

До того ж, позивач, якого переслідує офіційна влада країни походження, після затримань та як стверджує позивача побиття, безперешкодно отримує можливість легально та безперешкодно виїхати з країни.

З огляду на викладене, повідомлену позивачем інформацію щодо загрози його життю на батьківщині через переслідування з боку влади суд вважає недостовірною.».

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, повідомлені позивачем обставини в заяві-анкеті від 01.06.2017 року були оцінені та встановлені в ході розгляду адміністративної справи №826/17026/16, а відтак доказуванню не підлягають.

Посилання позивача в адміністративному позові на відповідні статті, розміщені в інтернет-ресурсі, не можуть братися до уваги, оскільки певна їх частина датовані пізніше аніж анкета-заявника.

Також, суд звертає увагу, що фактичне погіршення в країні походження позивача без наявності у особи ознак біженця, передбачених статтею 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не може бути самостійною те безумовною підставою для надання їй відповідного статусу.

Окрім наведеного, суд відхиляє посилання позивача на порушення відповідачем-1 пункту 2.4 та додатку №3 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання особою біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статуту біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 017.09.2011 року, оскільки зазначене не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи (далі - Правила)

Так, в матеріалах справи міститься наказ Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві №235 від 01.06.2017 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 2.4 Правил у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:

видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);

під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Матеріалами справи підтверджено, що повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту містить зазначення підстави його прийняття та відповідає формі додатку №3 Правил.

Підсумовуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві, на підставі якого громадянину Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 було відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, так як наслідок скасування рішення Державної міграційної служби України №83-17 від 20.09.2017 року про відхилення скарги на рішення Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 73-74 77-78, 139, 143, 243-246, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 (поштова адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві (02152, м. Київ, вул. Березняківська, б. 4-а, код ЄДРПОУ 37768863), Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, б. 9, код ЄДРПОУ 37508470) відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий М.А. Бояринцева

Судді І.П. Васильченко

Н.Г. Вєкуа