Рішення № 82814943, 02.07.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

02 липня 2019 р. № 520/4626/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Дирявої К.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

перекладача - Ійямурем`є Лоран,

представника позивача - ОСОБА_2 І ОСОБА_3 ,

представника відповідача та третьої особи - Вишневського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головного управління Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 23.04.2019 р. № 170-19;

- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він народився у місті Пуент-Нуар (Конго ОСОБА_4 , яке покинув через наявність реальної загрози від уряду країни через те, що його мати була і є членом опозиційної політичної партії ОСОБА_5 (J3M). При цьому, позивачем вказано, що його мати була вимушена покинути країну через початок хвилі переслідувань опозиційних лідерів та простих членів опозиційних партій. Через переслідування, яких може зазнати на Батьківщині у зв`язку з діяльністю матері, яка також вимушена проживати в іншій країні, позивач не може туди повернутися. Позивачем вказано, що він звернувся до Головного управління ДМС у Харківській області з заявою про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та 06.05.2019 р. отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №48 від 06.05.2019 р. про відмову відповідно до ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 23.04.2019 р. № 170-19. Зазначене рішення, на думку позивача, є необґрунтованим, незаконним та порушує його права, оскільки Державною міграційною службою України при винесенні оскаржуваних рішень не здійснено належного вивчення матеріалів по його справі та по країні походження.

Ухвалою суду від 16.05.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у вищевказаній адміністративній справі та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник відповідача Державної міграційної служби України у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позивач звернувся до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує захисту 11.10.2018 року, хоча прибув до України 06.02.2017 році за запрошенням навчального закладу, до якого в подальшому вступив на навчання. Під час проведення співбесіди заявником було повідомлено, що він не бажає повертатися до Конго, оскільки там немає його родини. При цьому, позивач зазначив, що його мати є активним членом опозиційної партії, яка на даний час переслідується урядом ОСОБА_6 . ОСОБА_7 позивача та його матері різні прізвища, у зв`язку з чим на співбесіді останньому ставились питання стосовно можливості повернення до іншого міста, на що позивач повідомив, що може, проте не бажає повертатися до Конго, оскільки там немає його родини. Отже, як вказано представником відповідача позивач звернувся за захистом в Україні через значний проміжок часу після приїзду, що має підстави для сумнівів. Також вказано, що позивачем було надано сумнівні пояснення щодо обставин можливих переслідувань через діяльність його матері, а також наявності небезпеки, що загрожує йому після повернення на Батьківщину, та при подачі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не було надано до органу міграційної служби жодних доказів, які б підтверджували наявність переслідування або утисків щодо нього, які відповідали б вимогам п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Таким чином, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки при прийняті рішення відповідач діяв у відповідності до чинного законодавства.

Позивач та представник позивача в судове засідання прибули, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи по справі в судове засідання прибув, проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 11.10.2018 року Бадінга ОСОБА_8 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

06.05.2019 року позивач отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №48 від 06.05.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення, питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставу відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, №48 від 06.05.2019 вказано наказ №170-19 від 23.04.2019 року.

Позивач, не погодившись з вказаним рішенням, звернувся до суду із даним позовом задля захисту своїх порушених прав.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктами владних повноважень в основу спірних рішень, на відповідність вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.

Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", який набув чинності 04.08.2011 року.

Згідно з положеннями пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Суд зазначає, що приписами п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 визначено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Також суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Суд зазначає, що частиною 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Частиною 1 ст. 7 вищезазначеного Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, визначені статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Пуент-Нуар (Конго).

Позивач приїхав на навчання до України 06.02.2017 року за запрошенням вищого навчального закладу за навчальною візою. Державний кордон в Україну перетнув легально у аеропорту «Бориспіль».

Як встановлено судом під час розгляду справи з наданих позивачем пояснень, його мати Муеме ОСОБА_9 була і є активним членом опозиційної політичної партії ОСОБА_5 (J3M).

При цьому, позивачем під час першої співбесіди були вказано, що його мати була вимушена покинути країну через початок хвилі переслідувань членів опозиційних партій. Через переслідування, яких може зазнати на Батьківщині через матір, яка також вимушена проживати в іншій країні, позивач не може туди повернутися, оскільки його чекає арешт як сина опозиціонерки.

Матеріали справи містять копії протоколів співбесід від 17.10.2018 року та від 05.12.2018 року, в яких зафіксовано відповіді позивача на поставлені питання. При цьому, як вбачається зі змісту вказаних протоколів, позивачем надавались фактично різні відомості стосовно можливості повернення до Конго та власного відношення до ситуації, що склалася.

З наявних в матеріалах справи доказів, а саме протоколу співбесіди від 05.12.2018 року судом встановлено, що позивач, відповідаючи на запитання, вказав на можливість повернення до Конго до будь-якого іншого міста замість того, в якому попередньо проживав, однак повертатися він не бажає, оскільки у Конго немає його родини. При цьому, на питання стосовно ситуації, що на даний час склалася на Батьківщині позивач повідомив, що нею він не цікавиться, а загалом знає, що ситуація в країні не дуже гарна.

В якості підстав, що послугували причиною для виїзду родини позивача з Конго до Габону, позивачем вказано на підпал будинку позивача. В той же час, з наданих позивачем відомостей під час проведення співбесід, вбачається, що позивачем не вказано чіткої дати вказаної події, а період зазначено різний із посиланням на обставини того, що про вказані обставини йому повідомляла мати в телефонному режимі.

Також під час співбесіди 05.12.2018 року позивач повідомив, що після отримання диплому планує шукати роботу, можливо у Франції або ж десь у Африці. Отже, позивачем самостійно повідомлено про те, що він звернувся до міграційної служби з метою залишатися легально в Україні.

Судом встановлено, що за результатами розгляду особової справи позивача відповідачем прийнято рішення від 23.04.2019 року №170-19 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, матеріали справи свідчать, що прийняттю зазначеного рішення передувало складення провідним спеціалістом відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Харківській області висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у справі №2018КН0063.

Зі змісту висновку вбачається, що надані ОСОБА_1 під час проведення співбесіди 05.12.2018 року відповіді свідчать про чітку продуманість та спланованість дій заявника з метою легалізувати своє перебування на території України після спливу терміну дії його посвідки на тимчасове проживання. Також позивачем було повідомлено, що на даний час він звернувся до відповідача із заявою стосовно отримання захисту оскільки раніше такої необхідності не було через навчання на підготовчому курсі та він сподівався на покращення ситуації на ОСОБА_10 . Позивач повідомив, що повертатися до країни своє громадянської належності він не боїться.

Також позивачем було вказано, що він не був учасником будь-яких інцидентів або ж жертвою фізичного насильства, до кримінальної відповідальності не притягувався, у місцях позбавлення волі не перебував.

Як встановлено під час судового розгляду справи, позивач та його мати мають різні прізвища. В той же час, позивачем не було надано жодних доказів того, що саме вказана особа є його матір`ю.

При цьому, факт членства матері позивача у опозиційній партії доведено не було, як і не надано доказів того, що мати позивача є членом такої партії із посиланням на обставини підпалу будинку, під час чого всі документи матері згоріли.

Як свідчать протоколи співбесід, позивач самостійно вказав, що у Конго є два міжнародних аеропорти та він може безперешкодно потрапити до країни громадянської приналежності, проте повертатися до країни походження позивач не бажає з огляду на відсутність там його родини.

З врахуванням вищевикладеного суд зазначає, що відмінності прізвища матері та прізвища позивача не позбавляють позивача можливості переїхати задля проживання до іншого міста Конго, використавши їх в якості альтернативи внутрішнього переміщення.

Крім того, суд зазначає, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про будь-яку загрозу особисто для заявника у його рідному місті Браззавіль, або у будь-якому місті в країні його громадянської належності - Республіці Конго або ж доказів того, що у випадку повернення до країни громадянської приналежності існує загроза його свободі, життю та безпеці. При цьому, з огляду на обставини повідомлені ним самостійно під час проведених співбесід, прибуття в Україну було обумовлено навчанням

Отже, з огляду на необґрунтованість історії позивача, суд зазначає, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а отже оскаржуване у даній справі рішення відповідача скасуванню не підлягає.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із положеннями частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9), третя особа: Головного управління Державної міграційної служби України (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлено 04 липня 2019 року.

Суддя Мельников Р.В.