Рішення № 82814141, 02.07.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2019 року № 320/2051/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області, в якому просить стягнути з Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 08.12.2017 по 15.04.2019 включно, у розмірі 413637, 64 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що згідно з наказом Головного управління ДФС у Київській області від 04.12.2017 №831-О його звільнено з податкової міліції через хворобу з 08.12.2017. При цьому, відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок компенсації втрат доходів, а саме 15 квітня 2019 року, у той час, як ОСОБА_1 звільнений зі служби 08 грудня 2017 року.

На переконання позивача, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, передбачену статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України, а тому зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 08.12.2017 по 15.04.2019 у розмірі 413637,64 грн.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву, в якому зазначив, що відсутні правові підстави для виплатити позивачу середнього заробіток за час затримки розрахунку за період з 08.12.2017 по 15.04.2019 у розмірі 413637,64 грн.

Ухвалою суду від 02.05.2019 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

У судове засідання, призначене на 27.05.2019, сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з`явились. Разом з цим, матеріали справи містять спільне клопотання учасників справи про її розгляд без їх участі.

Враховуючи наведене, керуючись приписами статті 194 КАС України, суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, наказом Головного управління ДФС у Київській області від 04.12.2017 № 831-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивача було звільнено з займаної посади та податкової міліції в запас (з постановкою на військовий облік) за п. 64 пп. б Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 р. № 114 (через хворобу) (а.с. 19).

Пунктом другим названого наказу було визначено відповідно до п. 10 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" від 17 липня 1992 року № 393, виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Вислуга років для виплати грошової допомоги склала 20 років.

Згідно з довідкою про заробітну плату від 06.08.2018 № 2557/10/10-06-05-25, у період з січня по грудень 2017 року, позивачу було нараховано заробітну плату на загальну суму 457 679 грн 78 коп., з якої, зокрема, було утримано ПДФО на загальну суму 82 376 грн 97 коп. (а.с. 23).

Крім того, відповідно до довідки про заробітну плату від 06.08.2018 № 10-36-05-20/273, у період з вересня по листопад 2017 року, позивачу було нараховано заробітну плату на загальну суму 43 271 грн 84 коп., з якої, зокрема, було утримано ПДФО на загальну суму 7788 грн 93 коп. (а.с. 24).

Однак, вказані суми утриманого ПДФО не були виплачені (компенсовані) позивачу одночасно із виплатою йому грошового забезпечення.

У зв`язку із наведеним, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення компенсації ПДФО.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 у справі №810/4348/18 адміністративний позивача було задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України в Київській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб у сумі 82 376,97 грн та у сумі 7788,93 грн (а.с. 30-37).

У подальшому, 15.04.2019 на виконання вимог вказаного рішення, відповідач здійснив виплату грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що підтверджується випискою по надходженням карткового рахунку НОМЕР_1 за період з 11.04.2019 по 15.04.2019 АТ КБ "Приватбанк" (а.с. 27-28).

Позивач вважає, що відповідно до положень частини першої статті 117 КЗпП відповідач повинен додатково виплатити йому середній заробіток за час затримки з 08.12.2017 по день фактичного розрахунку у розмірі 413637,67 грн, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення № 114), що визначає порядок проходження служби, а також права і обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, до яких належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ та яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.

При цьому Положенням № 114 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з органів внутрішніх справ.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 звільнено з 08 грудня 2017 року з органів внутрішніх справ у відповідності до наказу ГУ ДФС у Київській області №831-о від 04.12.2017, тоді як, фактичний розрахунок (виплата компенсації ПДФО) проведено 15 квітня 2019 року, оскільки відповідач закон розумів так, що позивачу необхідно було виплатити тільки 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що й було зроблено при звільненні.

Однак з матеріалів справи встановлюється, що позивач, вважаючи розрахунок неправильним, звертався до суду з позовом, який стосувався розміру належних звільненому працівникові сум.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 27.06.2018 у справі №810/1543/17.

Така позиція суду також узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин суд вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України, є безпідставним.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірність своїх дій.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість дій відповідача, а відтак, позовні вимоги вважає такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.