Рішення № 82799661, 01.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.07.2019Справа № 910/1178/19Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Асадові В.В.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"

до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс"

про стягнення 22 334,72 грн.,

за участю представників: не з`явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" про стягнення 22 334,72 грн., з яких: 13 337,01 грн. - заборгованості з невиплаченого страхового відшкодування, 6 354,61 грн. - пені, 2 049,10 грн. - інфляційних втрат, 594 грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ним як страховиком транспортного засобу "Mazda 6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснено страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 23 143,50 грн., внаслідок чого до позивача на підставі статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача як особи, якою застраховано цивільно-правову відповідальність водія, якого визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. Сума основного боргу у розмірі 13 337,01 грн. заявлена до стягнення позивачем, зважаючи на оцінену шкоду з урахуванням фізичного зносу, визначеного згідно висновку експерта. Також позивач просить стягнути відповідні санкції, які обчислені стороною з урахуванням того, що кінцевим строком виконання грошового зобов`язання відповідача було 03.08.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

25.02.2019 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло підтвердження усунення недоліків (платіжні доручення про сплату 1 921 грн. судового збору).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2019 відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального провадження та призначено підготовче засідання у справі на 03.04.2019.

15.03.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву.

26.03.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, яку в подальшому не було підтримано стороною, зважаючи на факт здійснення арифметичних помилок у розрахунку. Крім того, 26.03.2019 позивачем було подано відповідь на відзив.

01.04.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав заперечення на відповідь на відзив.

Підготовче засідання, призначене на 03.04.2019, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання призначено на 08.05.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2019 підготовче засідання відкладено на 29.05.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2019, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.07.2019.

Представник позивача у судове засідання 01.07.2019 не з`явився, заяв та клопотань не подав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка представника позивача, надана у підготовчому засіданні 29.05.2019, а також повідомлення про вручення поштового відправлення за № 0103049508755, яким підтверджується отримання стороною 14.06.2019 ухвали суду від 29.05.2019 у даній справі.

Представник відповідача у судове засідання 01.07.2019 також не з`явився, через відділ автоматизованого документообігу суду подав клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника, в якому також зазначив, що позовні вимоги визнає частково та просить задовольнити позов в частині стягнення 13 337,01 грн. основної заборгованості. В частині задоволення позовних вимог щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних просив відмовити, а судові витрати покласти на позивача.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

При цьому, судом враховані пояснення та доводи, які були викладені сторонами у відзиві, відповіді на відзив та подальших запереченнях.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

07.10.2016 між Косенко Н .О . (страхувальник) та ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" (страховик, позивач) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 64190а6чра (далі - Договір), відповідно до якого позивачем були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу "Mazda 6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

17.01.2017 року у м. Черкаси відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля "Mazda 6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (власником якого є страхувальник) під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу «ВАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3

Внаслідок даного ДТП було пошкоджено транспортний засіб "Mazda 6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був застрахований у ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" (що підтверджується дефектною відомістю огляду ТЗ, ремонтною калькуляцією з фотододатками, в яких зафіксовано механічні пошкодження ТЗ, довідкою про дорожньо-транспортну пригоду тощо).

Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси по справі № 712/902/17-п від 07.02.2017 ОСОБА_3 визнано винними у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до страхового акту № АХА2187703 від 25.01.2017, рахунку ТОВ «АВТОГОР» № 00000000155 від 18.01.2017 та ремонтної калькуляції від 23.01.2017, вартість відновлювального ремонту "Mazda 6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 23 143,50 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що платіжним дорученням № 302 075 від 27.01.2017 позивач перерахував на користь страхувальника (на рахунок відповідного СТО) 23 143,50 грн. страхового відшкодування.

Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат (затрат) переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною 1 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «ВАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у ПрАТ "Європейський страховий альянс", згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів AK4747269 (що також підтверджується відомостями з Централізованої бази даних МТСБУ).

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язаннях: у деліктному зобов`язанні винуватця; у зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов`язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду № 910/7449/17 від 05 червня 2018 року.

При цьому слід враховувати, що спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.05.2018 по справі № 910/6094/17.

Так, розмір (коефіцієнт) зносу розраховується за порядком, передбаченим Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фондом державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 р. (далі - Методика).

Згідно з п. 1.6 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин.

Відповідно до пунктів 7.38, 7.39 Методики значення коефіцієнта фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).

За загальним правилом та з огляду на положення статті 1192 ЦК України розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Пунктом 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Виходячи з аналізу зазначених норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" та Методики. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 по справі № 753/21177/16-ц.

Так, згідно звіту № 36 від 28.01.2017, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "Mazda 6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 склала 13 337,01 грн. При цьому, судом встановлено, що під час складання звіту, оцінювач правомірно застосував коефіцієнт фізичного зносу у відповідності до положень Методики.

Заявлена до стягнення позивачем сума страхового відшкодування (з урахуванням фізичного зносу, розрахованого у відповідності до вимог законодавства) у розмірі 13 337,01 грн. не заперечується та повністю визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.

Зважаючи на викладене, беручи до уваги, що позовні вимоги про стягнення суми заборгованості з невиплаченого страхового відшкодування у розмірі 13 337,01 грн. доведені належними та допустимими доказами, обґрунтовані та не заперечуються відповідачем, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 6 354,61 грн. - пені, 2 049,10 грн. - інфляційних втрат, 594 грн. - 3% річних.

Як зазначив Верховний Суд у правовому висновку по справі № 910/11316/17 (постанова від 17.01.2018р.), за змістом ст. ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання щодо сплати коштів.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою (претензією) від 26.04.2017 про виплату страхового відшкодування, в якій просив відповідача виплатити повну суму страхового відшкодування (23 143,50 грн.) за заподіяну шкоду внаслідок ДТП, що мала місце 17.01.2017, посилаючись при цьому на компенсування заподіяних збитків в порядку регресу, а не суброгації. Вказана заява з відповідними додатками була отримана відповідачем 03.05.2017, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач листом від 11.05.2017 звернувся до позивача з проханням надати постанову суду, завірену печатками, а також фотознімки ушкодженого ТЗ шляхом надсилання на електронну пошту.

Зазначені вимоги відповідача були виконані позивачем, що підтверджується листом ЕЛ_2810 від 22.05.2017, копія якого наявна в матеріалах справи.

При цьому, судом встановлено, що лист відповідача від 11.05.2017 щодо надання додаткових документів, зокрема шляхом надсилання на електронну пошту, не є належним доказом того, що заява позивача про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування були подані з порушення строку, встановленого законодавством, що має наслідком збільшення строку здійснення страхового відшкодування в розумінні п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Разом з цим, посилання відповідача на лист № 1690/13 від 15.06.2017, яким, начебто, було витребувано від позивача чергові додаткові документи стосовно страхового випадку, не приймаються судом, оскільки стороною жодними належними та допустимими доказами не доведено факт надсилання вказаного листа на адресу позивача, тоді як самим позивачем заперечується отримання будь-яких інших відповідей на претензію від 26.04.2017, окрім листа відповідача від 11.05.2017. Крім того, позивач правомірно вказує на факт того, що у листі від 11.05.2017 відповідач не просив надіслати йому договір страхування із підписами сторін та печатками страховика, на факт витребування якого сторона посилається під час судового розгляду.

В цій частині суд зауважує, що надсилання будь-якої кількості уточнюючих листів не позбавляє страховика обов`язку не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його, або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (в тому числі у зв`язку з ненаданням необхідних документів, якщо такі документи дійсно не було надано).

В свою чергу, відповідачем не заперечується, що у встановлений законодавством строк ним не було прийнято жодного рішення стосовно спірного страхового випадку.

Таким чином, оскільки претензія позивача на виплату страхового відшкодування з додатковими документами, перелік яких відповідає вимогам Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", була отримана відповідачем 03.05.2017, граничний строк на виплату суми страхового відшкодування за приписами пункту 36.2 статті 36 Закону сплинув 01.08.2017.

Згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов`язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Враховуючи, що відповідач у визначений п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" строк зобов`язання по виплаті позивачу страхового відшкодування не виконав, господарський суд дійшов висновку про правомірність позовних вимог щодо нарахування пені за прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

При здійсненні перерахунку пред`явленого до стягнення розміру пені судом враховано, що прострочення відповідача з виплати страхового відшкодування настало з 02.08.2017, тоді як позивачем здійснено розрахунок усіх заявлених санкцій за період з 04.08.2017 по 28.01.2019.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, при цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені (п.п. 2.5, 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Суд зазначає, що здійснення нарахування пені починаючи з 04.08.2017 за кожен день протягом усього періоду прострочення, тобто по 28.01.2019 включно, суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При перевірці розміру нарахованої позивачем суми пені у відповідності до положень чинного законодавства, судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 1 812,74 грн., зважаючи на встановлення правомірної суми страхового відшкодування (з урахуванням фізичного зносу) у розмірі 13 337,01 грн.

З огляду на вищевикладене, вимога позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 6 354,61 грн. є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню на суму 1 812,74 грн.

Стосовно заявлених до стягнення з відповідача 397,27 грн. - інфляційних втрат та 114,11 грн. - 3% річних суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, як і правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов`язанням.

Згідно із статтею 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Враховуючи, що правовідносини сторін у даній справі носять таку правову природу, яка безпосередньо пов`язана з виконанням грошового зобов`язання (у зв`язку з чим на них поширюється дія положень частини другої статті 625 ЦК України), суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму страхового відшкодування, яке своєчасно не було виплачено відповідачем.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 07.02.2018 Верховного Суду по справі № 910/18319/16.

Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що він є арифметично вірним та не перевищує розрахунок суду, здійснений, виходячи із встановленої суми страхового відшкодування, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 594 грн. та інфляційних втрат на суму 2 049,10 грн. підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 13 337,01 грн., пені - 1 812,74 грн., 3% річних - 594 грн., інфляційних втрат - 2 049,10 грн. В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" (03038, м.Київ, вул.Ямська, буд. 28а, ідентифікаційний код: 19411125) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (04070, м.Київ, вул. Іллінська, 8, ідентифікаційний код: 20474912) 13 337 (тринадцять тисяч триста тридцять сім) грн. 01 коп. страхового відшкодування, 1 812 (одна тисяча вісімсот дванадцять) грн. 74 коп. - пені, 594 (п`ятсот дев`яносто чотири) грн. - 3% річних, 2 049 (дві тисячі сорок дев`ять) грн. 10 коп. - інфляційних втрат та 1 530 (одна тисяча п`ятсот тридцять) грн. 36 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 03.07.2019.

Суддя І.В. Приходько