Рішення № 82797045, 02.07.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/4303/19

Справа № 760/4150/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Букіної О.М.

при секретарі Кривулько С.В.

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

11.02.2019 позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики №5097 від 21.01.2016 в сумі 65 690, 00 грн., понесені витрати на правову допомогу в розмірі 1 500,00 грн. та судовий збір.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ТОВ «Веллфін» є фінансовою установою, що надає фінансові послуги по наданню грошових коштів у вигляді позики на умовах строковості, зворотності, платності.

Також, позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_1 у встановленому п.п. 4.1, 4.2 Правил порядку оформив заявку для отримання позики шляхом заповнення всіх полів заявки. На підставі заповненої позичальником заявки 21.01.2016 між ТОВ «Веллфін» та позичальником було укладено Договір позики № 5097, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 2 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Договором позики встановлено, що позика надається строком на 20 днів, і кінцевий термін повернення позики за умовами договору 10.02.2016.

Відповідач взяті на себе зобов`язання по Договору позики не виконав, у зв`язку з чим у останнього згідно умов договору станом на 01.02.2019 виникла заборгованість в сумі 65 690,00 грн., що порушує законі права та інтереси позикодавця, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості в судовому порядку.

З урахуванням викладеного, просить суд стягнути з відповідача заборгованість за основною сумою позики у розмірі 2 000,00 грн., заборгованість за відсотками у розмірі 63 690,00 грн.

12.02.2019 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою суду від 13.02.2019 в справі відкрито спрощене позовне провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали від 13.02.2019, також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

21.03.2019 на адресу суду відповідачем ОСОБА_1 було подано відзив на позов. Відповідач вважає, що позовні вимоги позивача обґрунтовані лише частково, суму заборгованості штучно збільшено майже в декілька разів, шляхом застосування розміру відсотків, які умовами угоди та його заявки не передбачалися. Посилався на те, що 21.01.2016 згідно заявки, поданої позивачем на сайті відповідача, йому дійсно перераховано позику в сумі 2 000,00 грн. строком на 20 днів під 1,5%. Однак, умови договору, поданого позивачем до позовної заяви відрізняються від тих умов, що пропонувалися позивачу відповідачем та на які він погодився, отримуючи позику. Зокрема, в умовах, що пропонувалися, була відсутня умова про нарахування 3% від суми позики за користування позикою понад 20-денний строк. Також, відповідач зазначив, що визнаючи факт отримання позики в сумі 2 000,00 грн. на підставі його заявки від 21.01.2016 строком на 20 днів, та визнаючи факт прострочення повернення цих коштів, та внесення їх 09.07.2018 року, він не погоджується з розрахунком відсотків за період прострочення в розмірі 3% за кожен день прострочення, оскільки такі умови між ним та позивачем не узгоджувалися та ним не підписувалися.

08.05.2019 на адресу суду представником позивача було подано відповідь на відзив, просив позов задовольнити. Посилається на те, що відповідачем визнано факт укладання договору позики, отримання суми позики 2 000,00 грн., не заперечується факт неповернення суми позики в строк обумовлений договором та наявність заборгованості на час звернення позивача з позовом до суду відповідно доказуванню підлягає лише розмір наявної заборгованості. Так, відповідачем визнано суму боргу у розмірі 33 120,00 грн., при розрахунку якої виходив з того, що відсоткова ставка за користування позикою понад 20 календарних днів повинна складати 1,5% на день, а не 3% як зазначено у позові. Разом з тим, позивач не погоджується з даною позицією, оскільки договір позики позивача перебуває у загальному доступі, будучи опублікованим на сайті. Укладення договору оформлено відповідачем у встановлений спосіб, шляхом заповнення всіх полів заявки на отримання позики, на офіційному сайті позивача. Завершення оформлення заявки можливе лише після ознайомлення з умовами типового договору та ідентифікації заявника.

Разом з тим, представник позивача зазначив, що умовами п. 1.5 Договору позики передбачено обов`язок відповідача сплатити на користь позивача проценти за користування позикою. З зазначеними умовами договору відповідач ознайомлений належним чином, ним виконані всі кроки для отримання позики на вказаних умовах.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, врахувавши доводи сторін, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 21.01.2016 між позивачем та відповідачем укладено договір позики № 5097, відповідно до умов якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 2000,00 грн. (а.с. 14 - 22).

Відповідно до п. 1.3 Договору, графіку розрахунків до Договору позика надається строком на 20 днів до 10.02.2016; сукупна вартість позики складає 2 620,00 грн., з яких: сума договору складає 2 000,00 грн., сума до сплати процентів складає 620 грн. (а.с. 22).

За даними довідки щодо заборгованості за Договором станом на 01.02.2019 загальна сума заборгованості позичальника перед позикодавцем за вищевказаним Договором позики та всіма нарахованими відсотками згідного нього становить 65 690,00 грн., з яких: заборгованість за основною сумою позики складає 2 000,00 грн.; заборгованість за відсотками згідно договору складає 63 690,00 грн. Загальна кількість днів простроченої позики становить 1084 календарних дні (а.с. 31).

Як вбачається з даних повідомлення ТОВ «Платежі онлайн (система прийому платежів «Platon»), 21.01.2016 було проведено видачу займу на сайті CREDITUP.COM.UA на суму 2 000,00 грн. через вищезазначену систему прийому платежів на картку клієнта - ОСОБА_1 (а.с. 29). Вказані обставини також не заперечуються відповідачем по справі.

Предметом судового розгляду є стягнення заборгованості за договором позики, укладеним в електронній формі.

Як вбачається з даних електронних реєстрів позивач ТОВ «ВЕЛЛФІН» є юридичною особою, яка не перебуває в процесі припинення, та включене до Державного реєстру фінансових установ 17.08.2015 як фінансова компанія, а тому має право надавати фінансові послуги відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (а.с. 10 - 13).

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст.ст. 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «ВЕЛЛФІН» перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився з ними.

За таких обставин, суд вважає, що договір позики було укладено та підписано в електронній формі, і такі дії сторін узгоджуються з вимогами ст.ст. 6 , 627 ЦК України, ст. 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію».

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 1.5 договору, нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов:

1,5 % від суми позики, але не менше ніж 50,00 грн. за перший день користування позикою;

1,5 % від суми позики щоденно, починаючи з другого дня в межах строку зазначеного в п. 1.2. цього договору;

3,0 % від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п. 1.2. цього договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором.

У пункті 7.2 Договору позики відповідач підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, зобов`язується і погоджується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщено на сайті позикодавця.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Порушення відповідачем умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки ст. 629 ЦК України встановлюється принцип безумовності та обов`язковості виконання договору.

За приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором порушив, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем.

Згідно розрахунку заборгованості за договором позики № 5097 від 21.01.2016 загальна заборгованість відповідача за невиконання умов договору становить 65 690,00 грн., що складається із суми позики у розмірі 2 000,00 грн., заборгованості по процентам станом на 01.02.2019 у розмірі 33 170,00 грн., заборгованості по додатковим процентам в розмірі 30 520,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування спірної заборгованості, як і доказів на підтвердження належного виконання ним взятих зобов`язань перед позивачем.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат між сторонами, правове регулювання якого міститься в положеннях ст.ст. 141, 142 ЦПК України.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З огляду на викладене підлягає стягненню із відповідача сума судового збору у розмірі 1 921,00 грн., сплаченого позивачем при подачі позову.

В частині вирішення спору про стягнення із ОСОБА_1 витрат на надання правової допомоги суд прийшов таких висновків.

Право на правничу допомогу в Україні гарантовано ст. 59 Конституції України та ст. 15 ЦПК України.

За приписами ст.ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 15 ЦПК України).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Такий правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у цивільній справі справа № 372/1010/16-ц.

За матеріалами справи встановлено, що позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для оплати та сплати правничої допомоги у розмір 1500,00 грн..

За таких обставин, підстави для стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з правничою допомогою, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію», ст.ст. 11, 202, 205, 525, 526, 549, 610, 612, 622, 625, 629, 638, 641,644, 1048 - 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12,13, 76-81, 137, 141, 209, 258, 259, 263- 268, 354, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» (код ЄДРПОУ 39952398) заборгованість за Договором позики №5097 від 21.01.2016 у розмірі 65 690 (шістдесят п`ять тисяч шістсот дев`яносто) грн. 00 коп. та 1 921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Букіна О.М.