Ухвала суду № 82794533, 20.06.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/59/19 Справа № 701/790/17-к Категорія: ст.366-1 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції Калієвський І. Д. Доповідач в апеляційній інстанції Ятченко М. О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2019 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

Головуючого - судді суддів при секретарі Ятченка М. О. Поєдинка І. А., Биби Ю. В. Кулик О. О.за участю прокурораРідзель О.В.

обвинуваченого ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та прокурора Маньківського відділу Уманської місцевої прокуратури Безручка Р.П. на вирок Маньківського районного суду Черкаської області від 29 січня 2018 року, яким

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця, зареєстрованого та жителя

АДРЕСА_1 , громадянина

України, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого,

перебуваючого на обліку в Маньківському РВК,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-1 КК України і призначено покарання у виді одного року позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування строком на один рік .

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання у виді одного року позбавлення волі з іспитовим строком тривалістю один рік.

Згідно ст.76 КК України зобов`язано ОСОБА_1 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирішено долю речових доказів,

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку ОСОБА_1 , звільнившись з посади завідуючого сектору адміністративного - дозвільних процедур районної державної адміністрації за угодою сторін, відповідно до розпорядження №25-к від 11.02.2016, був зобов`язаний, згідно до абзацу 2 частини другої статті 45 Закону України від 14.10.2014 №1700-VII «Про запобігання корупції», як особа, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави і яка зобов`язана наступного року після припинення діяльності подавати в установленому частиною першою статті 45 Закону №1700 порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік. Тому ОСОБА_1 , будучи суб`єктом декларування та суб`єктом, відповідальним за скоєння корупційних правопорушень, згідно ст.3 Закону України «Про запобігання корупції», будучи письмово попередженим 24.01.2017 про обов`язок подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2016 рік, шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, діючи умисно та цілеспрямовано, перебуваючи на території України, в період часу з 01.01.2017 до 01.05.2017 та маючи можливість отримати електронний цифровий підпис та подати декларацію, усвідомлюючи наслідки своїх дій, не отримав цифрового підпису та в порушення вимог п.1 ст.45, п.5-1 Розділу XIII Закону України „Про запобігання корупції", не подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2016 рік шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції.

Не погоджуючись з вироком Маньківського районного суду Черкаської області від 29 січня 2018 року, обвинувачений ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалити стосовно нього виправдувальний вирок, в зв`язку з тим, що він звільнився 11 лютого 2016 року і на момент звільнення не мав обов`язку подавати електронну декларацію. Натомість, був зобов`язаний подати паперову декларацію за 2016 рік, що він і зробив, про що є відповідний доказ у справі. Тому апелянт зазначає, що посадова особа ( ОСОБА_2 ) складаючи список осіб, зобов`язаних подавати електронну декларацію за 2016 рік для НАЗК помилково додав його, що і спричинило негативні наслідки, результатом яких стало його засудження за відсутності вини.

Не погоджуючись з вироком Маньківського районного суду Черкаської області від 29 січня 2018 року, прокурор Маньківського відділу Уманської місцевої прокуратури Безручко Р.П. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив вказаний вирок скасувати через неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Апелянт просив дослідити матеріали, які характеризують обвинуваченого ОСОБА_1 .. Також апелянт просив ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати винним та засудити за ст.366-1 КК України до покарання у вигляді 1 року 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнити з іспитовим терміном -1 рік, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 2 роки.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор стверджує, що місцевий суд прийшов до помилкового переконання, що призначене покарання ОСОБА_1 є необхідним та цілком достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів, не навівши достатніх підстав для призначення саме такого покарання. Звертає увагу на те, що під час досудового розслідування та в ході судового розгляду не було встановлено жодної пом`якшуючої обставини, у тому числі ОСОБА_1 своєї вини не визнав і щиро не розкаявся у вчиненому.

Обвинуваченим ОСОБА_1 подано заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в якому він зазначає те, що злочин який йому інкримінують може бути вчинено лише умисно. Обов`язковими ознаками умислу є суспільно небезпечний характер діяння (дії або бездіяльності) та суспільно небезпечні наслідки. Проте, жодних суспільно небезпечних наслідків не наступило. Не розкритий в цій справі і мотив вчинення кримінального правопорушення.

Частина 2 ст.11 КК України говорить, що не є злочином дія або бездіяльність яка хоча формально містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. В ході судового процесу не була доведена суспільна небезпека.

Апелянт зазначає, що він припинив трудові відносини з Маньківською райдержадміністрацією 15 лютого 2016 року. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей подання службовими особами декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру у 2016 році», який вводив обов`язок подання електронної декларації для категорії державних службовців до якої він відносився, набув чинності 18 березня 2016 року. Беручи до уваги ст.58 Конституції України положення якої говорять, що закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, ОСОБА_1 стверджує, що на момент припинення трудових відносин з Маньківською райдержадміністрацією він не мав обов`язку подавати електронну декларацію. Натомість мав подати паперову декларацію за 2016 рік, що він і зробив. Відповідальний спеціаліст Маньківської райдержадміністрації ОСОБА_2 помилково додав апелянта до списку осіб, зобов`язаних подати електронну декларацію. В свою чергу органи прокуратури, які брали участь у розслідуванні не розібрались в цій ситуації, пред`явили пусті звинувачення на основі яких його було засуджено. Також апелянт просив ретельно дослідити справу, розібратись зі строками та хронологією подій, застосувати закон та винести справедливе рішення. В уточненні апелянт зазначав, що в апеляційній скарзі ним була допущена описка в даті його звільнення, правильною датою його звільнення слід вважати дату 15 лютого 2016 року. Даний факт підтверджується доказом у справі, розпорядженням Маньківської райдержадміністрації №25-к від 11.02.2016.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, натомість просив задовольнити апеляційну скаргу прокурора із зазначених у ній підстав, думку обвинуваченого ОСОБА_1 , який просив задовольнити його апеляційну скаргу, але заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляцій, провівши часткове судове слідство в ході якого було досліджено характеризуючі матеріали на обвинуваченого ОСОБА_1 , а також проведено допит в суді апеляційної інстанції обвинуваченого ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора Маньківського відділу Уманської місцевої прокуратури Безручка Р.П. до задоволення не підлягає, а апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_1 підлягає до повного задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинний бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК України, суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що ці вимоги закону судом першої інстанції виконані не в повному обсязі.

Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення передбаченого за ст. 366-1 КК України є неправильним, а рішення суду не може залишатися в законній силі.

Так, з обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_1 , звільнившись з посади завідуючого сектору адміністративного - дозвільних процедур районної державної адміністрації за угодою сторін, відповідно до розпорядження №25-к від 11.02.2016, був зобов`язаний, згідно до абзацу 2 частини другої статті 45 Закону України від 14.10.2014 №1700-VII «Про запобігання корупції», як особа, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави і яка зобов`язана наступного року після припинення діяльності подавати в установленому частиною першою статті 45 Закону №1700 порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.

Тому ОСОБА_1 , будучи суб`єктом декларування та суб`єктом, відповідальним за скоєння корупційних правопорушень, згідно ст.3 Закону України «Про запобігання корупції», будучи письмово попередженим 24.01.2017 про обов`язок подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2016 рік, шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, діючи умисно та цілеспрямовано, перебуваючи на території України, в період часу з 01.01.2017 до 01.05.2017 та маючи можливість отримати електронний цифровий підпис та подати декларацію, усвідомлюючи наслідки своїх дій, не отримав цифрового підпису та в порушення вимог п.1 ст.45, п.5-1 Розділу XIII Закону України „Про запобігання корупції", не подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2016 рік шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції.

Відповідно до п. «в» ч.1 ст.3 ЗУ «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VII, суб`єктами на яких поширюється цей Закон є державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі — Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст.366-1 КК України, кримінальна відповідальність настає за подання суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", або умисне неподання суб`єктом декларування зазначеної декларації.

З об`єктивної сторони злочин характеризується вчиненням таких діянь: 1) подання завідомо недостовірних відомостей у декларації; 2) умисне неподання декларації.

Неподання декларації означає, що особа, маючи змогу виконати покладений на неї обов`язок, умисно цього не робить. Склад цього злочину матиме місце як у випадку, коли особа відкрито відмовляється виконати вимогу закону, так і тоді, коли вона фактично не подає декларацію.

Злочин, передбачений ст.366-1 КК України може бути вчинений тільки з прямим умислом, суб`єкт декларування повинний чітко усвідомлювати, що повинен подати відповідну декларацію, однак свідомо цього не робить.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_1 припинив свої трудові відносини з Маньківською райдержадміністрацією 15 лютого 2016 року, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей подання службовими особами декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру у 2016 році», який вводив обов`язок подання електронної декларації набув чинності – 18 березня 2016 року.

Таким чином, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що відповідно до ст. 58 Конституції України даний закон не має зворотної дії в часі, окрім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто, з матеріалів провадження встановлено, що ОСОБА_1 , звільнившись 15 лютого 2016 року від виконання трудових обов`язків не мав законодавчо встановленого обов`язку, щодо подання саме електронної декларації.

Натомість ОСОБА_1 необхідно було подати паперову декларацію за 2016 рік, що він і зробив.

Колегія суддів вважає, що будь-якого злочинного умислу та наміру в ухиленні у подачі декларації з метою приховування своїх доходів та належного майна, ОСОБА_1 не мав.

Колегія суддів апеляційної інстанції враховує ту обставину, що ОСОБА_1 не відмовлявся подавати декларацію про доходи, і щорічну декларацію за 2016 рік, він подав в письмовій формі, а не в електронній, оскільки, на час його звільнення ця норма закону на нього не розповсюджувалася.

Крім того, в суді апеляційної інстанції, під час допиту ОСОБА_1 надав покази про те, що він своєї вини в інкримінованому йому діянні категорично не визнає. Так, обвинувачений ОСОБА_1 зазначав, що він припинив трудові відносини з Маньківською райдержадміністрацією 15 лютого 2016 року. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей подання службовими особами декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру у 2016 році», який вводив обов`язок подання електронної декларації для категорії державних службовців до якої він відносився, набув чинності 18 березня 2016 року. Беручи до уваги ст.58 Конституції України положення якої говорять, що закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, ОСОБА_1 стверджує, що на момент припинення трудових відносин з Маньківською райдержадміністрацією він не мав обов`язку подавати електронну декларацію. Натомість мав подати паперову декларацію за 2016 рік, що він і зробив.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі, оскільки при його постановленні невірно встановлені фактичні обставини кримінального провадження та допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду першої інстанції постановити законне та обґрунтоване судове рішення, яке полягає в тому, що місцевий суд не встановив того факту, що Закон який вводив в дію електронне декларування не може бути застосований по відношенню до ОСОБА_1 , оскільки він не поширювався на нього в зв`язку з зворотною дією Закону.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про встановлення відсутності в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України.

З цих підстав, колегія суддів апеляційного суду, доводи апеляційної скарги прокурора Маньківського відділу Уманської місцевої прокуратури Безручка Р.П. не перевіряє.

Відповідно до ст. 417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю, рішення суду першої інстанції скасувати, а провадження по справі закрити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 284, 404, 405, 407, 411, 412, 417, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора Маньківського відділу Уманської місцевої прокуратури Безручка Р.П. – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

Вирок Маньківського районного суду Черкаської області від 29 січня 2018 року відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого за ст.366-1 КК України – скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :