Рішення № 82788868, 03.07.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2019 року м. Київ справа № 320/1011/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області, про визнання протиправною бездіяльність, стягнення компенсації податку на доходи фізичних осіб та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - третя особа), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача по не виплаті позивачу грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб та затриманні розрахунку при звільненні;

- стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2017 року по 31 серпня 2018 року у сумі 40 588 грн. 64 коп.;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 липня по 31 серпня 2018 року в сумі 22 763 грн. грн. 62 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 2016 року позивач проходила службу у Броварській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на посаді завідувача сектору діловодства та захисту інформації оперативного управління та мала спеціальне звання - старший лейтенант податкової міліції. Наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 23 липня 2018 року № 519-О "По особовому складу податкової міліції" позивача було звільнено з посади та податкової міліції 31 липня 2018 р. за п. 64 пп. "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року №114 (через скорочення штатів).

Стверджує, що відповідачем при здійсненні з позивачем остаточного розрахунку при звільненні не було вчинено дії, спрямовані на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів на суму утриманого з її грошового забезпечення податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) в розмірі 40 588 гри. 64 коп. та затримано розрахунок при звільненні, внаслідок чого з нього підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримання розрахунку в розмірі 22763 гри. 62 коп.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 р. відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

17 квітня 2019 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Зазначив, що позивач з 2016 року проходила службу на посаді завідувача сектору діловодства та захисту інформації оперативного управління та мала спеціальне звання - старший лейтенант податкової міліції. Наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 23 липня 2018 р. № 519-О "По особовому складу податкової міліції" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1998 р. № 1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України РСР від 29 липня 1991 р. № 114 із змінами і доповненнями. Позивача було звільнено з посади та податкової міліції за п. 64 пп. «г» (через скорочення штату). Підставою для винесення вищезазначеного наказу став рапорт позивача. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» при звільненні було виплаено позивачу грошову компенсацію за невикористані відпустки - 64 календарних днів.

Повідомляє, що пунктом 168.5 статті 168 ПК України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Стверджує, що утримання податку на доходи фізичних осіб позивача за період з 1 січня 2017 р. по 31 серпня 2018 р. в сумі 40 588 грн. 64 коп. здійснено відповідно до норм чинного законодавства, зокрема норм Податкового кодексу України.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 31 липня 2018 р. по 31 серпня 2018 року в сумі 22763 грн. 62 коп. відповідачем у відзиві зазначено, що момент звільнення, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 23 липня2018 року №519-О, є 31 липня 2018 р.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ГУ ДФС у Київській області 17 квітня 2019 р. надані письмові пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на адміністративний позов відповідача, згідно з якими третя особа просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

19 квітня 2019 р. до суду надійшла відповідь на відзив від позивача. Вважає, що будь-яких заперечень щодо наведених обставин в позовній заяві, із посиланням на відповідні докази та зазначенням доказів, які їх спростовують, відповідач не навів. Тому невизнання позовних вимог відповідачем носить завідомо безпідставний та необґрунтований характер, оскільки у відзиві відповідач не заперечує проти викладених у позові обставин справи, підстав та предмету спору, розміру позовних вимог, не надає нових або таких, що б спростовували обставини справи доказів, а також погоджується з правовими підставами позову. Зазначає, що по суті заперечення стосуються тільки обставин, за яких утримується податок на доходи фізичних осіб, які не є предметом позову та не є підлягають встановленню та доказуванню в цій адміністративній справі.

До суду надійшли клопотання від представників сторін про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

За таких обставин та керуючись вимогами ч. 3 ст. 194 КАС України суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Володарським РВ ГУ МВС України в Київській області 14 вересня 2006 р.

Позивач проходила службу у відповідача на посаді завідувача сектору діловодства та захисту інформації оперативного управління та мала спеціальне звання - старший лейтенант податкової міліції.

Наказом ГУ ДФС у Київській області від 23 липня 2018 року № 519-О "По особовому складу податкової міліції" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1998 р. № 1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України РСР від 29 липня 1991 р. № 114, позивача звільнено з посади та податкової міліції 31 липня 2018 р. за п.64 пп. "г" (через скорочення штатів). Вислуга років в календарному обчисленні на 31 липня 2018 року становить: 08 років 11 місяців 00 днів.

У цьому наказі також зазначено, що відповідно до ст.24 Закону України "Про відпустки" передбачено виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані відпустки, що становлять 64 календарних доби (за 2018 рік - 03 доби, за 2017 рік - 15 діб, за 2016 рік - 16 діб, за 2015 рік - 20 діб, за 2014 рік - 10 діб).

Із матеріалів справи встановлено, що в день звільнення зі служби (а саме, 31 липня 2018 р.) всі належні позивачу суми не були виплачені.

Так, відповідно до довідки відповідача про заробітну плату від 7 лютого 2019 р. №1349/6гр/10-06-05-25 та виписки про надходження по картці/рахунку № НОМЕР_2 за період з 1 січня 2017 р. - 1 вересня 2018 р. ПАТ КБ "Приватбанк" від 21 лютого 2019 р. за № 2LFH8IP8L579954L, належні до виплати відповідачем кошти виплачені позивачу повністю лише 31 серпня 2018 р.

Крім того, згідно довідки відповідача про заробітну плату від 7 лютого 2019 р. №1349/6гр/ 10-06-05-25 з грошового утримання позивача за період з 1 січня 2017 р. по 1 вересня 2019 р. було утримано податок на доходи фізичних осіб в розмірі 40 588 грн. 64 коп.

Судом встановлено, що з 1 січня 2017 р. по 1 вересня 2019 р. позивачу не виплачувалась щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб.

Позивач вважає ці дії відповідача протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до вимог п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Згідно з вимогами п. 5.2 ст. 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Підпункту 9.1.2 п. 9.1 ст. 9 ПК України до загальнодержавних податків належать, зокрема, податок на доходи фізичних осіб.

Відповідно до вимог п. 353.1 ст. 353 ПК України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Приписами п. 356.1 ст. 356 ПК України встановлено, що держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України "Про міліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Форми та розмір матеріального забезпечення осіб начальницького і рядового складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України (п. 357.1 ст. 357 ПК України).

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби врегульовано Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).

Згідно з вимогами п. 2 Порядку № 44 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв`язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.

31 травня 2017 року постановою Кабінету Міністрів України № 375 внесено зміни до пункту 2 Порядку № 44, та викладено його в новій редакції, згідно з якою грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Таким чином, пунктом 2 Порядку № 44 передбачено право осіб, які проходять службу в податковій поліції, отримати грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих з грошового забезпечення.

Відповідно до вимог п. 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Пунктом 4, 5 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

При цьому, приписами п. 6 цього Порядку № 44 встановлено, що територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Суд зазначає, що аналогічна правова норма закріплена у пункті 168.5 статті 168 ПК України, якою передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Отже, зі змісту наведених норм права вбачається, що громадяни України, які є особами рядового і начальницького складу, зокрема, податкової міліції, одночасно з виплатою грошового забезпечення мають право на отримання грошової компенсації (відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби) у розмірі фактично сплаченого ПДФО (що утримується з доходів такої категорії громадян) та в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених основними розпорядниками коштів у Державному бюджеті України.

Таким чином, позивач, перебуваючи на службі у податковій міліції, мав беззаперечне право на отримання рівноцінної та повної компенсації втрат доходів (утриманих сум податку з його грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат), право на які він набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, одночасно з виплатою йому грошового забезпечення.

Судом встановлено, що така компенсація не виплачувалась позивачу за період з 1 січня 2017 р. по 1 січня 2018 р. ні під час проходження нею служби в податковій міліції, ні під час проведення остаточного розрахунку при звільненні.

При цьому, жодних доказів на підтвердження правомірності щодо невиплати позивачу відповідної компенсації відповідач під час розгляду справи суду не надав.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 2 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Судом установлено, що позивач звільнений з посади та податкової міліції 31 липня 2018 р. На підставі наказу ГУ ДФС у Київській області від 23 липня 2018 року №519-О, позивачу було нараховано компенсацію за невикористані відпустки. Отже, саме у цей день з нею повинні бути здійснені всі розрахунки відповідачем у повному обсязі.

Відповідно до довідки відповідача про заробітну плату від 7 лютого 2019 р. № 1349/6гр/10-06-05-25 та виписки про надходження по картці/рахунку № НОМЕР_2 за період з 1 січня 2017 р. - 1 вересня 2018 р. ПАТ КБ "Приватбанк" від 21 лютого 2019 р. за № 2LFH8IP8L579954L, вказані кошти виплачені позивачу повністю лише 31 серпня 2018 р.

Крім цього, відповідачем не надано доказів нарахування та виплати грошової компенсації утриманих сум податку з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби за період з 1 січня 2017 р. по 1 вересня 2018 р.

Отже, судом встановлено, що відповідачем у день звільнення позивача зі служби не був проведений з ним остаточний розрахунок належних до виплати сум.

У свою чергу, як було встановлено судом на підставі даних наявної в матеріалах справи довідки відповідача про заробітну плату від 7 лютого 2019 р. № 1349/6гр/ 10-06-05-25 сума податку на доходи фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення позивача за період з 1 січня 2017 р. по 1 вересня 2018 р. складає 40 588 грн. 64 коп.

Таким чином, з огляду на вказані норми законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем було протиправно допущено бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації у розмірі утриманого з нього податку на доходи фізичних осіб за період з 1 січня 2017 року по 31 серпня 2018 року у сумі 40 588 грн. 64 коп. та не здійсненні повного та остаточного розрахунку при звільненні.

Ураховуючи, що вказана сума, яка належить позивачу, не була виплачена останньому при звільненні та є не виплаченою до цього часу, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на користь ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі утриманого з нього податку на доходи фізичних осіб у сумі 40 588 грн. 64 коп.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За змістом наведених норм права, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Згідно з вимогами п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 р. "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до вимог п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абз. 3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 6 Постанови "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 р. № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно з вимогами п. 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як убачається з матеріалів справи та відповідно до довідки відповідача від 7 лютого 2019 р. № 1349/6гр/10-06-05-25 позивачу у травні 2018 р. було нараховано та виплачено заробітну плату у розмірі 29 749 грн. 51 коп., а у червні 2018 р. - 12 673 грн. 50 коп. Крім того, фактична кількість відпрацьованих днів за травень - червень 2018 р., з урахуванням рішення Кабінету Міністрів України щодо перенесення робочих днів, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1-р від 11 січня 2018 р., складає 41 робочий день (а саме, в травні 2018 р. було 21 робочий день, а в червні 2018 р. було 20 робочих днів = 41 робочий день).

Розмір середньоденної заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню, становить 1034 грн. 71 коп. (29 749 грн. 51 коп. (за травень 2018 р.) + 12 673 грн. 50 коп. (за червень 2018 р.) / 41 робочий день = 1034 грн. 71 коп.).

Як встановлено судом вище, повний розрахунок з позивачем при звільненні щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані відпустки проведено лише 31 серпня 2018 р. При цьому судом також встановлено, що відповідачем станом на день прийняття даного судового рішення не нарахована та не виплачена позивачу грошова компенсація утриманих сум податку з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення за період з 01 січня 2017 року по 1 вересня 2018 року.

Отже, період затримки проведення повного розрахунку з позивачем при звільненні становить 22 робочих дні та обраховується починаючи з першого дня після звільнення - 1 серпня 2018 р. по день фактичного здійснення виплати - 31 серпня 2018 р.

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 22 763 грн. 62 коп.. (1034 грн. 71 коп. (середньоденна заробітна плата) х 22 (кількість днів затримки) = 22 763 грн. 62 коп.).

Отже, відповідно до положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 22 763 грн. 62 коп..

Таким чином, загальна сума коштів, яку повинен виплатити позивачу відповідач у зв`язку з невиплатою компенсації втрат доходів на суму утриманого з його грошового забезпечення ПДФО та у зв`язку із затриманням розрахунку складає 63 352 грн. 26 коп. (40 588 грн. 64 коп. + 22 763 грн. 62 коп. = 63 352 грн. 26 коп.).

Крім того, суд зазначає, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників. Разом з цим, факт припинення трудових відносин з працівником не звільняє роботодавця від обов`язку дотримуватись норм чинного законодавства, зокрема, в частині виплати в день звільнення працівникові всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації при звільненні.

Згідно з ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Відповідно до позиції ЄСПЛ чинні положення національного законодавства потрібно формувати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року).

У справі "Тлімменос проти Греції" (Thlimenos v. Greece, рішення від 6 квітня 2000 р., заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об`єктивного та розумного виправдання.

Тому встановлення різних умов для виплати грошової компенсації за виконання однакових функцій не може знайти об`єктивного та розумного виправдання.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було невиплачено компенсацію втрат доходів на суму утриманого з його грошового забезпечення ПДФО та середній заробіток за час затримки розрахунку, отже порушено права позивача та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що дії та бездіяльність відповідача були протиправними. Право позивача порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції від 27 лютого 2019 р. № 0.0.1281473382.1 позивачем сплачено судовий збір на суму 1536 грн. 80 коп.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1762 грн. 00 коп. підлягають стягненню на його за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі утриманого з нього податку на доходи фізичних осіб та затримання розрахунку при звільненні.

Стягнути з Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (код ЄДРПОУ - 39463945) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) компенсацію податку на доходи фізичних осіб за період з 1 січня 2017 р. по 31 серпня 2018 р у сумі 40 588 (сорок тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) грн. 64 коп.

Стягнути з Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (код ЄДРПОУ - 39463945) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 липня 2018 р. по 31 серпня 2018 р. у сумі 22 763 (двадцять дві тисячі сімсот шістдесят три) грн. 62 коп.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (код ЄДРПОУ - 39463945) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 1536 (одну тисячу п`ятсот тридцять шість) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .

Відповідач - Броварська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, адреса: вул.. Київська, 286, м. Бровари, Київська область, 07400, код ЄДРПОУ - 39463945.

Третя особа - Головне управління Державної фіскальної служби України, адреса: вул. Народного Ополчення, 5а, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ - 39393260.

Суддя Журавель В.О.

Дата складання тесту рішення суду 3 липня 2019 р.