Рішення № 82783489, 01.07.2019, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 2-547/11

Провадження № 2/202/103/2019

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01 липня 2019 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді: - Бєльченко Л.А.,

при секретарі: - Розсоха І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа – ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

10.12.2010 року Публічне акціонерне товариства «ОТП Банк» звернулося до суду з цим позовом до відповідачів.

31.05.2011 року за результатами розгляду справи Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська було ухвалено заочне рішення.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.05.2016 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31.05.2011 року скасовано та справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.12.2016 року позовну заяву ПАТ «ОТП Банк» залишено без розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.06.2017 року ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.12.2016 року скасовано та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Звернувшись до суду з цим позовом, ПАТ «ОТП Банк», уточнивши позовні вимоги, зазначило, що 28.02.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CM-SME307/080/2008, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 64 200 доларів США.

Зобов`язання ОСОБА_1 були забезпечені шляхом укладання між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 договору поруки від 28.02.2008 року № SR-SME307/080/2008, у зв`язку з чим вони є солідарними відповідачами за пред`явленим до стягнення боргом.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань з повернення кредиту виникла заборгованість за період з 28.10.2010 року по 02.06.2016 року у розмірі 58964,29 доларів США (що еквівалентно 1 471 847,74 грн.), що складається з: 55023,76 доларів США – заборгованості за кредитом; 3940,53 доларів США – заборгованості за відсотками; та пеня у розмірі 6863,64 грн.

Враховуючи викладене, ПАТ «ОТП» просило стягнути на його користь солідарно з відповідачів заборгованість за період з 28.10.2010 року по 02.06.2016 року у розмірі 58964,29 доларів США (що еквівалентно 1 471 847,74 грн.), що складається з: 55023,76 доларів США – заборгованості за кредитом; 3940,53 доларів США – заборгованості за відсотками; пеню у розмірі 6863,64 грн. та судові витрати у справі.

25.09.2018 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ОТП Банк», третя особа – ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним, котрий ухвалою суду від 25.03.2019 року було прийнято до спільного розгляду з первісним та об`єднано їх в одне провадження.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 зазначила, що договір поруки від 28.02.2008 року № SR-SME307/080/2008, укладений між нею та ЗАТ «ОТП Банк» був вчинений під впливом обману внаслідок навмисного введення її в оману ОСОБА_1 щодо обставин, які впливали на вчинення правочину. Так, ОСОБА_1 приймала на себе зобов`язання щодо включення ім`я малолітньої доньки у правовстановлюючі документи і що було можливо лише при погашенні заборгованості за кредитом. Тобто, ОСОБА_1 уклала попередній договір купівлі-продажу квартири 09.02.2018 року і мала отримати грошові кошти за продаж квартири, котрі повинна була сплатити на погашення боргу за кредитним договором від 28.02.2008 року № CM-SME307/080/2008. Лише з цією умовою вона, ОСОБА_2 погодилася стати поручителем за вказаним кредитним договором. Однак ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконала, кредит не погасила, а витратила грошові кошти на власний розсуд. ОСОБА_2 зазначила, що ОСОБА_1 жодного разу не сплачувала грошових коштів на погашення боргу перед Банком, всі внески здійснювала вона, ОСОБА_2 . У зв`язку з викладеним, ОСОБА_2 просила суд визнати договір поруки № SR-SME307/080/2008 від 28.02.2008 року недійсним.

Представник позивача ОСОБА_3 П. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити. Заперечувала проти зустрічного позову з наступних підстав. Представник позивача зазначила, що ОСОБА_2 вказує на те, що ОСОБА_1 не виконала взяті на себе зобов`язання по включенню малолітньої дитини в правовстановлюючі документи на заставлене майно за кредитним договором, що на думку ОСОБА_2 є обманом, а тому остання бажає визнати договір поруки недійсним. Однак вказані обставини не є умовами кредитного договору або договору поруки, а можливо є особистими домовленостями між членами сім`ї, однак це жодним чином не стосується договору поруки або кредитного договору. Ніхто не змушував позичальника та поручителя укладати договори, він укладався на підставі вільного волевиявлення сторін та усвідомлення своєї відповідальності. Крім того, у 2010 році між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений додатковий договір № 2 до договору поруки і тоді поручитель ОСОБА_2 не заперечувала щодо кредитного договору та договору поруки, погоджувалася з усіма його умовами, хоча вже на той час поручителю було відомо про те, що позичальник ОСОБА_1 не виконує належним чином їх сімейні домовленості та умови кредитного договору. А тому невиконання позичальником своїх зобов`язань не є підставою для визнання договору поруки недійсним. Крім того, представник позивача зазначила, що ОСОБА_2 пропущено трирічний строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання договору поруки недійсним, оскільки спірний договір був укладений 28.02.2008 року, а із зустрічним позовом ОСОБА_2 звернулася лише 25.09.2018 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. У зв`язку з викладеним, представник позивача просила суд застосувати до зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 позовну давність та відмовити у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, надала на адресу суду клопотання про розгляд справи за її відсутності (а.с. 160 т. 1).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, надала на адресу суду клопотання про розгляд справи за її відсутності, у котрому просила відмовити позивачеві у задоволенні позову та задовольнити в повному обсязі її зустрічний позов. Також відповідач направила на адресу суду письмові заперечення проти позову ПАТ «ОТП Банк», у котрих зазначила, що не визнає позовні вимоги Банку з наступних підстав. По-перше, 11.02.2010 року у зв`язку зі зміною основного зобов`язання за кредитним договором без її згоди, внаслідок чого збільшився розмір її відповідальності, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України порука є припиненою. По-друге, ОСОБА_2 вважає договір поруки припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки 03.11.2010 року позивач у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору направив останній вимогу щодо погашення упродовж 30 днів зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі. Отже, строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором припадає на 03.12.2010 року і саме з цієї дати починається відлік шестимісячного строку на пред`явлення позову до поручителя в разі пред`явлення до нього вимоги. Натоміть, позивачем жодної вимоги на її адресу направлено не було, у зв`язку з чим вказаний шестимісячний строк сплив 03.06.2011 року, а отже договір поруки є припиненим. По-третє, відповідач зазначила, що позивачем на її адресу вимога про дострокове погашення заборгованості позичальника за кредитним договором не надходила, що обумовлює відсутність порушеного права позивача з боку поручителя та свідчить про відсутність правових підстав для звернення банку до суду з вимогами до поручителя про стягнення заборгованості. У зв`язку з викладеним, просила суд відмовити позивачеві у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості з неї (а.с. 13-16 т. 2).

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28.02.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CM-SME307/080/2008, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 64 200 доларів США (а.с. 7-20 т. 1).

Зобов`язання ОСОБА_1 були забезпечені шляхом укладання між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 договору поруки від 28.02.2008 року № SR-SME307/080/2008, у зв`язку з чим вони є солідарними відповідачами за пред`явленим до стягнення боргом (а.с. 29-33 т. 1).

Позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 02.06.2016 року виникла заборгованість за період з 28.10.2010 року по 02.06.2016 року у розмірі 58964,29 доларів США (що еквівалентно 1 471 847,74 грн.), що складається з: 55023,76 доларів США – заборгованості за кредитом; 3940,53 доларів США – заборгованості за відсотками; та пеня у розмірі 6863,64 грн.

Розмір заборгованості підтверджується наданим позивачем розрахунком (а.с. 27-28 т. 1).

Судом встановлено, що 03.11.2010 року Банк направив позичальнику ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення заборгованості, однак добровільно заборгованість за кредитом погашена не була (а.с. 122 т. 1).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25.03.2019 року залучено по справі правонаступником позивача ПАТ «ОТП Банк» Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна».

Ухвалою суду від 25.05.2018 року за клопотанням представника відповідача ОСОБА_4 Н ОСОБА_5 М. по справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу, котра не була проведена у зв`язку з нездійсненням оплати вартості експертизи відповідачем (а.с. 72, 138 т. 2).

За вимогами ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 1050 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) громадянину у розмірі та на умовах, встановлених договором, а громадянин зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Враховуючи те, що позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, суд вважає, що солідарному стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підлягає заборгованість за період з 28.10.2010 року по 02.06.2016 року у розмірі 58964,29 доларів США (що еквівалентно 1 471 847,74 грн.), що складається з: 55023,76 доларів США – заборгованості за кредитом; 3940,53 доларів США – заборгованості за відсотками; та пеня у розмірі 6863,64 грн.

Суд ставиться критично до посилань відповідача ОСОБА_2 про те, що договір поруки від 28.02.2008 року № SR-SME307/080/2008 є припиненим у зв`язку зі збільшенням обсягу відповідальності за кредитним договором та за договором поруки без її згоди з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно з п. 3 Додаткового договору № 1 до договору поруки № SR-SME307/080/2008 від 28.02.2008 року ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 погодили доповнення п. 2.2 договору поруки п. 2.2.1 наступного змісту: в разі зміни розміру Боргових зобов`язань після укладення цього Договору, такі боргові зобов`язання забезпечуються в їх повному розмірі без укладання будь-яких додаткових договорів до цього Договору (а.с. 32 т. 1).

За таких обставин, хоча й підписанням 11.02.2010 року Додаткового договору № 3 до кредитного договору Банком та ОСОБА_1 було збільшено розмір щомісячних платежів за кредитним договором, а отже і обсяг відповідальності ОСОБА_2 , з урахуванням внесених Додатковим договором № 1 до договору поруки змін, згода останньої на таке збільшення обсягу відповідальності не потребувалася.

Стосовно посилань відповідача ОСОБА_2 на те, що договір поруки є припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки Банк у передбачені цієї статтею строки вимогу до неї не пред`являв, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Як встановлено судом, вимогу про дострокове повернення кредиту позивач пред`явив до позичальник ОСОБА_1 03.11.2010 року, надавши їй місячний строк для погашення боргу та змінивши таким чином строк виконання основного зобов`язання, а до суду з цим позовом до позичальника та до поручителя Банк звернувся 10.12.2010 року, тобто в межах встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку.

Отже посилання ОСОБА_2 на те, що договір поруки № SR-SME307/080/2008 від 28.02.2008 року є припиненим є безпідставними.

Керуючись нормами статті 559 ЦК України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, суд вважає необхідним зазначити наступне. Законом України від 03.07.2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», котрий був опублікований у газеті Голос України 03.11.2018 року, набрав чинності 04.11.2018 року та введений в дію з 04.02.2019 року, внесено зміни, зокрема, до статті 559 ЦК України та частину 4 цієї статті викладено в новій редакції, відповідно до якої порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Відповідно до ст.2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі № 37766/05 «Дімопулос проти Туреччини» суд дійшов висновку про те, що застосування змін до законодавства до правовідносин, що виникли до внесення змін до законодавства, із зворотною силою складає порушення права особи на справедливий судовий розгляд, передбачений статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Приймаючи до уваги, що відповідно до положень статті 10 ЦПК України суд при розгляд справи користується принципом верховенства права, а Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України та практика Європейського суду з прав людини є джерелом права, при вирішенні спору у цій справі суд застосовує статтю 559 ЦК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин між сторонами.

За таких обставин, суд задовольняє позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в повному обсязі.

Суд вважає, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Звернувшись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 оспорює договір поруки, зазначаючи про те, що вказаний договір був вчинений під впливом обману внаслідок навмисного введення її в оману ОСОБА_1 щодо обставин, які впливали на вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як роз`яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел в діях однієї зі сторін правочину.

Як встановлено судом, договір поруки № SR-SME307/080/2008 від 28.02.2008 року був укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 не була стороною вказаного договору.

Судом встановлено, що оспорюваний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Поручитель ОСОБА_2 на момент укладення договору поруки не заявляла додаткових вимог щодо умов вказаного договору та в подальшому добровільно сплачувала за ОСОБА_1 щомісячні платежі за кредитом, укладала з ЗАТ «ОТП Банк» додаткові договори до договору поруки.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, суд вважає, що ОСОБА_2 не доведено факту навмисного введення її в оману іншою стороною правочину щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Посилання на введення її в оману ОСОБА_1 суд не приймає до уваги, оскільки вказані обставини є особистими сімейними домовленостями сторін та остання навіть не була стороною оспорюваного правочину.

За таких обставин, суд не вбачає правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2

Положенням статті 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Законодавством встановлений загальний строк позовної давності у три роки.

Спірний договір поруки між сторонами укладений 28.02.2008 року, а із зустрічним позовом щодо визнання недійсним цього договору ОСОБА_2 звернулась 25.09.2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Проте суд не приймає до уваги заяву представника позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про застосування строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки наявні самостійні підстави для відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 11038,86 грн. з кожного.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (03680, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28-Д, код ЄДРПОУ 36789421, р/р НОМЕР_3 в АТ «ОТП Банк» в м. Київ, МФО 300528) заборгованість за кредитним договором за період з 28.10.2010 року по 02.06.2016 року у розмірі 58964,29 доларів США (що еквівалентно 1 471 847,74 грн.), що складається з: 55023,76 доларів США – заборгованості за кредитом; 3940,53 доларів США – заборгованості за відсотками; та пеню у розмірі 6863,64 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі по 11038,86 грн. з кожного.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа – ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Бєльченко Л.А.