Рішення № 82779379, 02.07.2019, Пологівський районний суд Запорізької області

Справа № 324/1763/18

Провадження № 2/324/63/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року Пологівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кацаренко І.О.

за участю секретаря судового засідання Божко В.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Пологи в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі і гідності,

в с т а н о в и в :

Представник позивача за довіреністю Тоцький В.І., який є батьком позивача у справі ОСОБА_2 , в інтересах останнього 01 жовтня 2018 року звернувся до Пологівського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_3 про захист честі і гідності.

В обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначено, що 06 лютого 2018 року відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні під час слухання справи №324/1577/17, провадження №2/324/756/2017, за позовом ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірною, звинуватила третю особу в справі – ОСОБА_2 в пошкодженні майна, посилаючись на існування відеозапису з моментом розбиття душової гідробоксу, блефувала відносно проведення експертизи, а також звинуватила ОСОБА_2 в неписьменності. Позивач зазначає, що пошкодження майна не було предметом розгляду справи, відповідач ОСОБА_3 зробила звинувачення без існування доказів, блефуючи про їх існування, з метою приниження перед судом та навмисного порушення честі та гідності особи. Особливою образою є звинувачення в безграмотності людини: ніби розписка, про яку йшов спір, не була написана особисто ОСОБА_2 з причини невміння писати. Позивач зазначає, що звинувачення відповідача щодо побиття гідробоксу настільки різняться, що незрозуміло, в який спосіб було зроблено пошкодження, хто саме його пошкодив та хто був свідком події, що доводить відсутність провини ОСОБА_2 , бо жоден з варіантів не є доведеним.

З огляду на викладене позивач просить суд визнати навмисним порушенням права на повагу до честі, гідності відносно ОСОБА_2 розповсюдження недостовірної інформації під час слухання справи № 324/1577/17 від 06 лютого 2018 року ОСОБА_3 в неписьменності та за фактом пошкодження душової гідробоксу під час отримання речей 15 вересня 2016 року, що є наклепом з метою приниження та порушенням честі й гідності громадянина ОСОБА_2 Судові витрати просив покласти на відповідача.

Відповідач ОСОБА_3 у своєму відзиві на позов від 13 листопада 2018 року на а.с.48-51 просила суд відмовити повністю в задоволенні позовних вимог, зазначивши при цьому, що позовні вимоги вона не визнає, виходячи з наступного. У позові вказано, що вона начебто звинуватила ОСОБА_2 у принизливій та непристойній формі, що є наклепом, про пошкодження ним майна та про його безграмотність. Вищевказане є нічим іншим, ніж особиста думка позивача та його представника. У судовому засідання по цивільній справі, про яку йдеться у позові, ОСОБА_3 зазначала про те, що ОСОБА_2 пошкодив майно, про це їй стало відомо зі слів її матері ОСОБА_4 , доньки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , і їх словам вона вірить. Крім того, ОСОБА_3 бачила відеозапис вказаного дійства, таким чином викладена нею інформація у судовому засіданні є правдивою і ніяким чином не може бути наклепом.

Крім того, зазначила ОСОБА_3 у своєму відзиві на позов, у позові зазначено, що вона, ОСОБА_3 , звинуватила ОСОБА_2 у безграмотності «у принизливій та непристойній формі», проте не зазначено, в чому саме полягає це звинувачення, адже ОСОБА_3 не висловлювалась відносно позивача нецензурною лайкою чи іншими образливими словами. З її вуст не лунало слово «безграмотність» у відповідних відмінках, і, на її думку, безграмотність – це широке поняття, яке полягає у невмінні читати, писати, рахувати тощо, а трактувати це поняття можуть лише вчені та філологи.

У судовому ж засіданні під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 вона, ОСОБА_3 , які відповідач у справі, на запитання суду, чому ОСОБА_2 не написав розписку власноруч, відповіла: «Він, можна сказати, писати не вміє». Дане судження зроблено нею на підставі її особистої думки у зв`язку з тим, що він не бажав писати розписку власноруч, крім того, так як вона жодного разу не бачила, щоб він щось писав своєю рукою, не бачила його атестату чи диплому про освіту. Таким чином, це її особисте судження, виходячи з життєвого досвіду та спілкування з ОСОБА_2 Вказана інформація була висловлена ОСОБА_3 під час судового засідання по цивільній справі, учасником у якій був ОСОБА_2 , тому це не може вважатися поширенням.

Представник позивача ОСОБА_1 22 листопада 2018 року надав до суду відповідь на відзив (а.с.54-56), в якій, зокрема, зазначив, що звинувачення в безграмотності людини є наклепом. І посилання на особисте судження лише підтверджує намір уникнути відповідальності за вчинення наклепу. Адже Україна входить до рейтингу країн зі 100% грамотністю населення і цей факт всім достовірно відомий. Відповідач у відгуку, посилаючись на ст.277 ЦК України, намагається виправдати свої дії нібито це були оціночні судження певних фактів. Але як видно зі звукозапису, який було надано представником позивача, ОСОБА_3 при передачі речей вела контроль передачі, знаходячись на зв`язку по телефону. Виходячи з того, що звинувачення містили відомості про дії, яких не існувало взагалі, блефувала, ніби проведе експертизу відеозапису події від початку до кінця. Як пояснює відповідач, вона бачила відеозапис дійства. ОСОБА_1 стверджує, що відеозапис не підтверджує моменту пошкодження майна. А сукупність різновидів варіантів показів учасників справи не можуть довести, що пошкодження майна вчинено ОСОБА_2 і про відсутність доказу моменту пошкодження майна ОСОБА_2 відповідачу було відомо, та вона продовжує обмовляти ОСОБА_2 , звинувачуючи його в тому, чого він не вчиняв.

Про місце, дату і час судового засідання учасники справи повідомлені належним чином (а.с.102,103).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги до ОСОБА_3 про захист честі і гідності, просив задовольнити їх з зазначених у позові підстав.

Відповідач ОСОБА_3 у судових засіданнях по 28 березня 2019 року включно не визнавала позовні вимоги до неї представника позивача, просили відмовити в їх задоволенні з підстав, зазначених нею у відзиві на позов.

Своєю заявою до суду, яка надійшла 19 червня 2019 року, відповідач просить завершити судовий розгляд справи за її відсутності у зв`язку з її виїздом на постійне проживання до іншої місцевості за межі Запорізької області. У задоволенні позовних вимог представника позивача до неї просить відмовити у повному обсязі (а.с.104).

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що він живе по-сусідству з матір`ю відповідачки у справі ОСОБА_4 15 вересня 2016 року приблизно о 14.00 годині вони приїхали на «Сигнал» у с.Пологи до приватного будинку, адреси не може назвати, бо не знає, за проханням ОСОБА_4 , яка попросила його бути присутнім при передачі ОСОБА_5 ОСОБА_2 певного майна. Туди приїхав ОСОБА_2 зі своїм другом приблизно о 16.00 годині. Вони виносили речі, меблі. Залишилося винести з будинку тільки душову кабіну. Він, свідок, сказав їм, що вони удвох не зможуть винести душову кабіну, а вони йому відповіли, що це не його справа. ОСОБА_2 почав розбирати душову кабіну і розбив її.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що вона є дочкою відповідача у справі, представник позивача ОСОБА_1 – її колишній свекор, а ОСОБА_2 – її колишній чоловік. 15 вересня 2016 року ОСОБА_2 прийшов за місцем їх колишнього проживання в АДРЕСА_1 забирати свої речі. Як він сказав, пізніше під`їде машина. Коли ОСОБА_2 пішов туди, де повинна була бути ванна кімната, забирать свою душову кабінку, вона почула звук скла, що посипалось. Всі пішли подивитися, що сталося. Вона теж підійшла, всі розступилися, і вона побачила дірку в стіні душової кабінки. Вона ввімкнула на своєму мобільному телефоні відеокамеру і почала знімати, що далі відбувалося. ОСОБА_2 замість того, щоб залишити кабінку в тому стані, як було, почав її трусити, в результаті чого задня стінка кабінки залишилася повністю без скла. Скло посипалося на підлогу, на труби, за труби, там, де стояв унітаз, і вийшло так, що він повністю вибив те скло.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що відповідач у справі є її дочкою. Наскільки вона пам`ятає, це було 19 вересня 2017 року. Вона і ОСОБА_6 приїхали в АДРЕСА_1 , щоб ОСОБА_6 був присутнім, коли ОСОБА_2 приїде забирати свої речі. Вони зайшли до будинку, ОСОБА_2 ще не було, сфотографували на відео на мобільний телефон все майно, в тому числі і душову кабіну. ОСОБА_2 , коли прийшов зі своїм другом, зайшов до душової, вона, свідок, стояла на порозі, спостерігала. ОСОБА_7 сказав своєму другу: зараз побачиш, взяв пляшку з-під шампуні, там було шампуні менше половини, і став бити нею стінку душової кабіни, але в нього не вийшло розбити. Потім він чи з сумки витяг таке щось, начав знову бити і розбив, вибив дірку. Вона йому: що ж ти робиш у моєму будинку, ти й так вже все перебив, а він їй: так треба. Скло обсипалося, залишилася сама рама. ОСОБА_2 потім не хотів її забирати. Вони наполягли, щоб він її забрав, і тоді він забрав раму з душової кабіни.

Суд, вислухав у судовому засіданні представника позивача, відповідача, допитавши свідків, дослідивши письмові та електронні докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та стаття 34 Конституції України передбачають, що кожна людина має право на свободу виявлення поглядів, змістом чого є свобода дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів.

Частиною 1 ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надані. Свобода слова передбачає використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або навіть провокаційних. При дотриманні умов параграфа 2 статті 10 Конвенції право вільно передавати інформацію поширюється не лише на «інформацію» та «ідеї», які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які обурюють, шокують чи викликають стурбованість. Такі є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму, без яких немає «демократичного суспільства».

Разом з тим, за змістом ч.4 ст.32 Конституції України та ст.277 ЦК України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Оціночними судженнями, з огляду на приписи ч.ч.1,2 ст.30 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію», за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказано, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

У відповідності до ст.297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.

Згідно ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи.

Згідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Судом встановлено, що відповідно до заявлених вимог представник позивача стверджує, що 06 лютого 2018 року в судовому засіданні під час слухання цивільної справи №324/1577/17, провадження №2/324/756/2017, за позовом ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірною, відповідач ОСОБА_3 звинуватила третю особу в справі – ОСОБА_2 в пошкодженні майна, посилаючись на існування відеозапису з моментом розбиття душової гідробоксу, блефувала відносно проведення експертизи, а також звинуватила ОСОБА_2 в неписьменності.

На підтвердження поширення відповідачем недостовірної інформації в судовому засіданні, представником позивача ОСОБА_1 . надано електронний доказ - CD-R диск зі звукозаписом судового засідання у цивільній справі №324/1577/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_2 , про визнання інформації недостовірною, який був досліджений у судовому засіданні. На запису ОСОБА_3 , дійсно, ледь чутно сказала на адресу ОСОБА_2 : «Він, можна сказати, писати не вміє». Відповідач ОСОБА_3 у відзиві на позов ОСОБА_2 це не спростовує, а пояснює, що вказаний вислів вона зробила, виходячи зі свого життєвого досвіду та спілкування з позивачем, тобто це її оціночне судження, її власна думка. Образливих слів чи нецензурної лайки на адресу позивача вона не висловлювала, його честь і гідність не принижувала.

Висловлювання відповідача в бік ОСОБА_2 про його «невміння писати» не містять під собою підґрунтя та не містять фактичних даних, це є просто необґрунтовані особисті судження відповідача, які ніяким чином не можуть вплинути на честь та гідність ОСОБА_2 , оскільки вони навіть не являються відповідно ст.277 ЦК України недостовірною інформацією про особу. Думка відповідача є лише її особистим судженням і ніяк не змінить вже сформовану суспільну думку та оцінку про позивача як людину.

Судом досліджений також відеозапис на жорсткому диску, який надала відповідач суду як доказ своєї позиції у даній справі. На жорсткому носії міститься відеозапис демонтажу гідробоксу ОСОБА_2 за місцем його проживання з колишньою дружиною ОСОБА_5 На зазначеному відеозаписі відсутні будь-які дані, які свідчать про приниження честі, гідності ОСОБА_2 з боку відповідача у справі ОСОБА_3

В судовому засіданні судом були допитані свідки з боку відповідача. Пояснення свідків є належними та допустимими доказами у даній справі. Однак, жодних обставин, які б підтверджували обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 або підтверджували позицію відповідача у справі ОСОБА_3 щодо не приниження нею честі і гідності ОСОБА_2 ці пояснення свідків не містять.

Суд зауважує, що позивач не був позбавлений можливості реалізувати право на відповідь з метою обґрунтування власної позиції та доведення помилковості висловленого відповідачем судження, надавши йому свою оцінку. ОСОБА_2 також не довів, що характеристика, надана йому відповідачем, була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про її правдивість чи неправдивість, а не з метою висловлення особистих думок відповідача стосовно позивача. Більш того, ОСОБА_2 не скористався своїм правом доводити обґрунтованість своїх позовних вимог безпосередньо в залі суду. На переконання суду, представник позивача ОСОБА_1 ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні по-перше, не довів, що діями ОСОБА_3 були принижені честь і гідність ОСОБА_2 , і, по-друге, не обґрунтував, якими саме діями або висловленнями відповідача у справі принижені честь і гідність ОСОБА_2

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом – це передумова плюралізму поглядів.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для втручання у право відповідача на поширення інформації, яка хоч і є некоректною, але не підлягає спростуванню, а отже і не підлягають задоволенню заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги про визнання навмисним порушенням права на повагу до честі, гідності відносно ОСОБА_2 , оскільки чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Окрім того, позивач ОСОБА_2 обрав як спосіб захисту визнання навмисним порушенням права на повагу до честі, гідності відносно нього розповсюдження недостовірної інформації під час слухання справи № 324/1577/17 від 06 лютого 2018 року ОСОБА_3 в неписьменності та за фактом пошкодження душової гідробоксу під час отримання речей 15 вересня 2016 року, що є наклепом з метою приниження та порушенням честі й гідності громадянина ОСОБА_2 , який не відповідає передбаченим ст.ст.16, 277 ЦК України способам захисту цивільних прав та інтересів.

Так, відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Згідно п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв`язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.

Також згідно п.24 вказаної постанови, задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення вказати, зокрема, на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права. Якщо суд ухвалює рішення про право на відповідь або про спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. У судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого відповідь чи спростування повинно бути оприлюднено.

Проте позивач ОСОБА_2 і його представник не просять суд спростувати поширену щодо ОСОБА_2 недостовірну інформацію, або ж відшкодувати моральну шкоду, завдану поширенням такої недостовірної інформації, як і не вказує строк, у межах якого спростування повинно бути оприлюднено тощо. Прохальна частина позову не містить конкретних матеріально-правових заходів примусового характеру, за допомогою яких може здійснюватися поновлення порушених прав позивача.

З огляду на викладене, обраний позивачем ОСОБА_2 спосіб захисту не відповідає засадам захисту цивільних прав та інтересів судом та не може сприяти поновленню прав та інтересів позивача.

Таким чином, вислухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши письмові та електронні докази, на підставі ст.12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, та ст.13 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Також суд враховує, що відмова у задоволенні позову не буде суперечити такому, передбаченому ст.2 ЦПК України завданню цивільного судочинства, як справедливе вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушеного права позивача, так як судом позовні вимоги визнані необґрунтованими.

Оскільки позивачу ОСОБА_2 у задоволенні позову відмовлено повністю, то не підлягає стягненню з відповідача на його користь сплачений ним судовий збір, що відповідає положенням ч.1 ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.5, 9-13, 76-82, 89, 141, 259 ч.6, 263-265, 268 ч.6, 354 ЦПК України, ст.ст.11, 15, 16, 94, 201, 275, 277, 297 ЦК України, ст.ст.32, 34, 68 Конституції України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі і гідності відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Пологівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 02 липня 2019 року.

Суддя: Кацаренко І.О.