Рішення № 82766700, 25.06.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/3649/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді Яровенко Н. О.,

при секретарі Грінкевич А.І.,

за участі сторін:

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та вселення,

в с т а н о в и в:

В березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та вселення. Позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба - ОСОБА_4 , що мешкала у неприватизованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яку вона отримала на підставі ордеру. На теперішній час у вказаній кватирі ніхто не зареєстрований, квартира здається відповідачем у найм. Позивач постійно проживає у квартирі своєї матері за адресою: АДРЕСА_2 , окрім нього, у двокімнатній кватирі проживають також його мати - ОСОБА_5 , його брат - ОСОБА_6 , дружина брата - ОСОБА_7 та їх малолітній син - ОСОБА_8 , 2012 року народження. Такі обставини завдають позивачу незручності, оскільки в квартирі фактично проживає три сім`ї. Він постійно відвідував свою бабу, деякий час мешкав у її квартирі без реєстрації, був членом її сім`ї, однак, після її смерті відповідач припинила родинні стосунки з ними. Зареєструватися у спрній кватирі позивач не має змоги, оскільки відповідач чинить йому в цьому перешкоди.

В квітні 2019 року відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що позовні вимоги нею не визнають виходячи з наступного. Так, померла ОСОБА_4 була свекрухою відповідача, оскільки вона була одружена з рідним сином померлої. Після смерті свекрухи відповідач стала основним наймачем квартири з огляду на те, що вона була членом її сім`ї, оскільки проживала з померлою на постійній основі у спірному житлі та вела з нею спільне господарство. Крім того, після смерті свекрухи, відповідач переоформила особистий рахунок на себе та внесла зміни в ордер. 12 травня 1994 року відповідачем було приватизовано спірну квартиру, тобто вона на підставі правовстановлюючого документу є повноправним власником зазначеної кватири, якою вправі самостійно користуватися та вільно розпоряджатися. Зазначає, що позивачем не доведено факту проживання з померлою бабою та ведення з нею спільного побуту.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, визнати за ним право користування квратирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та вселити його до цієї квратири та стягнути з відповідача на його користь судовий збір.

Відповідач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнають з підстав, викладених у відзиві на позовні вимоги, просять відмовити в позові, оскільки він є необгрунтований.

Суд, вислухавши пояснення позивача, відповідача, її представника, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з пояснень та матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла бабуся позивача - ОСОБА_4 , яка мешкала в квартирі № АДРЕСА_1 . В даній квартирі ніхто не зареєстрований, квартира здається відповідачем в піднайм.

Наполягаючи на позові позивач пояснив, що він постійно проживає у квартирі свої матері по АДРЕСА_2 , але постійно відвідував свою померлу бабусю та був членом її сім`ї, що дає підстави визнати за ним право користування квартирою № АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні достовірно встановлено, що згідно витягу з рішення № 237 виконавчого комітету Дарницької районної Ради народних депутатів від 24.02.1992 року вирішено переоформити особистий рахунок на ОСОБА_2 , що працює в УЖГ Дарницького району в зв`язку зі смертю власника особистого рахунку її матерії - ОСОБА_4 (а.с.35).

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 12.05.1994 року квартира № АДРЕСА_1 ОСОБА_2 є власницею квартири № АДРЕСА_1 (а.с.34).

Згідно даних паспорта відповідач ОСОБА_2 зареєстрована в квартирі № АДРЕСА_1 (а.с.39).

Свідок ОСОБА_9 , яка є сусідкою, в судовому засіданні пояснила, що проживає в одному будинку з позивачем з 2000 року. Відповідачку за останні 15 років ніколи не бачила в будинку. Позивач постійно проживає в квартирі № АДРЕСА_2 . Засвідчити факт, того, що позивач проживає в квартирі № АДРЕСА_1 не може.

Свідок ОСОБА_10 , яка є сусідкою по будинку, в судовому засіданні пояснила, що все що вона може підтвердити, що померла бабуся позивача постійно проживала в квартирі № АДРЕСА_1 . Підтвердити факт постійного проживання позивача в квартирі № АДРЕСА_1 вона не може.

Свідок ОСОБА_11 , яка є сусідкою в судовому засіданні пояснила. Померла бабуся позивача була її сусідкою, яка проживала в квартирі № АДРЕСА_1 . Позивач разом зі своєю матір`ю та родиною. проживав в квартирі № АДРЕСА_2 . З померлою бабусею позивач ніколи не проживав однією сім`єю.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Отже, в осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Так, судовому засіданні достовірно встановлено, що позивач постійно проживає та зареєстрований в квартирі № АДРЕСА_2 . Його бабся, яка проживала в квартирі № АДРЕСА_2 , померла в 1992 році. Доказів того, що позивач постійно проживав в квартирі № АДРЕСА_1 до суду не надано. Також не надано доказів, того, що позивач був членом сім`ї померлої в 1992 році ОСОБА_4 Не надано доказів, того, що позивач несе обов`язки, щодо спірної квартира, як випливають з договору найму жилого приміщення. Спірна квартира належить на праві власності ОСОБА_2 . Позивач зберігає за собою право користування іншим жилим приміщення, а саме: в квартирі № АДРЕСА_2 , а тому не набув право користування квартирою № АДРЕСА_1 .

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням не підлягає задоволенню.

У відповідності до ст.141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 64,65 ЖК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», ст.ст. 3, 5, 13, 81, 141, 223, 258-259, 264, 268, 272-273, 280-285, 354-353 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та вселення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 02 липня 2019 року.

Дані сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП невідомий, адреса проживання: : АДРЕСА_1 .

Суддя Н.О.Яровенко