Рішення № 82762638, 21.06.2019, Володимирецький районний суд Рівненської області

Справа 556/1145/17

Номер провадження 2/556/319/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.06.2019 року. Володимирецький районний суд Рівненської області в складі

головуючої судді- Котик Л.О.

при секретарі - Соловей Г.Г.

за участю позивача – ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Крестинської Л.А.

представника відповідача - адвоката Чорній М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Володимирець, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору – ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС», ТДВ СК «АЛЬФА - ГАРАНТ», про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо- транспортної пригоди,-

Встановив:

ОСОБА_1 . зверн6улася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою суду від 26.07.2017 року відкрито провадження у даній справі.

6.11.2017 року Володимирецьким районним судом Рівненської області винесено заочне рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_2 90067 грн. 96 коп. майнової шкоди, 10000 грн. моральної шкоди та 6778,68 грн. судових витрат.

Ухвалою суду від 19.12.2018 року, за заявою ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення, заочне рішення Володимирецького районного суду від 6.11.2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди скасовано, справу призначено до судового розгляду за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі - третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору – ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС», ТДВ СК «АЛЬФА - ГАРАНТ».

20.02.2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відзив не подано.

Як на підставу позову ОСОБА_1 посилається на те, що 6.01.2017 року відповідач, керуючи автомобілем марки“KIA CERATO”, державний номерний знак НОМЕР_1 на автодорозі Київ-Ковель-Ягодин у Володимирецькому районі, не обрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «DAEWOO MATIZ», державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить позивачці на праві володіння і користування, внаслідок чого автомобіль ОСОБА_1 зазнав значних механічних пошкоджень.

Вище зазначеними діями відповідача, ОСОБА_1 завдано матеріальних збитків внаслідок пошкодження автомобіля в сумі 90067 грн. 96 коп. та моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях (пригніченість, дратівливість, депресія), втраті робочого і особистого часу і яку позивач оцінює у 10000 грн.

У судовому засіданні ОСОБА_1 і її представник підтримані заявлені вимоги і надали пояснення в межах пред`явленного позову.

ОСОБА_1 була фактичним володільцем автомобіля марки «DAEWOO MATIZ», державний номерний знак НОМЕР_2 і користувалась ним на достатній правовій підставі, відповідно до п.2.2 Правил дорожнього руху. Машина була на ТОВ «Автокредит плюс». Купила машину у фізичної особи за готівку, письмовий договір відсутній. На даний час автомобіль зданий на запчастини, поскільки не було що ремонтувати. Згідно ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. І поскільки ОСОБА_1 була фактичним володільцем автомобіля марки «DAEWOO MATIZ», державний номерний знак НОМЕР_2 , остання має право на відшкодування матеріальних збитків, заподіяних внаслідок ДТП, за мінусом страхового відшкодування. Також ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях у зв`язку із пошкодженням належного їй майна – пригніченість, тривога, емоційна напруга; неможливість користуватися належним їй автомобілем, що потребувало додаткових зусиль для організації свого життя.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав. Збитки завдані в межах страхової суми і відшкодовані страховою компанією.

Вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст..124 КУпАП, ОСОБА_2 визнає. ОСОБА_1 не є власником автомобіля, не надала доказів відновлювального ремонту. А тому позовні вимоги останньої є не законними і не обґрунтованими, не доведені належними доказами.

Суд, заслухавши пояснення позивача і його представника, представника відповідача, оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, прийшов до наступних висновків.

Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

В силу ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

В силу ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Вказаними нормами закону встановлені загальні підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобовязань.

Таким чином для встановлення обставин, чи є підстави для настання відповідальності за спричинення майнової та моральної шкоди необхідні: наявність шкоди, протиправне діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні.

Судом встановлено, що 6.01.2017 року ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки“KIA CERATO”, державний номерний знак НОМЕР_1 на автодорозі Київ-Ковель-Ягодин у Володимирецькому районі, , не обрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «DAEWOO MATIZ», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням позивачки, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 31.01.2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.. 124 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Постанова набрала законної сили.

Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином вина відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди встановлена вище наведеною постановою та в силу ч.4 ст.82 ЦПК України, ці обставини не підлягають доказуванню.

Отже, факт заподіяння шкоди майну позивача (автомобілю), винна поведінка відповідача (порушення Правил дорожнього руху), яка знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку із заподіянням шкоди підтверджується вказаною вище постановою Голосіївського районного суду м. Києва. Також ці обставини не заперечувались відповідачем.

Згідно висновку незалежної експертизи, звіт №17009 від 31.05.2017 року, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля марки «DAEWOO MATIZ» державний номерний знак НОМЕР_2 в результаті ДТП становить 86991,96 грн.

За складання вказаного висновку позивачем було сплачено 1976 грн., що підтверджується квитанцією №17009 від 24.05.2017 року.

Також в судовому засіданні встановлено та не заперечувалось сторонами, що страховою компанією було здійснено виплату страхового відшкодування ТОВ «Автокредит Плюс» в сумі 32318, 47 грн.

Як зазначено в п.4 Постанови Пленуму Вищогоспеціалізованого судуУкраїни зрозгляду цивільнихі кримінальнихсправ №4від 01.03.2013року «Продеякі питаннязастосування судамизаконодавства привирішенні спорівпро відшкодуванняшкоди,завданої джереломпідвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166. 1187 ЦК України, шкода завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини

Пунктом 11 постанови передбачено, що за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 ЦК України особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові.

Пунктом 16 постанови передбачено, що при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

ОСОБА_1 на відповідній правовій підставі користувалася транспортним засобом марки «DAEWOO MATIZ», державний номерний знак НОМЕР_2 , що підтверджується наявністю у неї на момент ДТП свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серії НОМЕР_3 та посвідчення водія на право керування транспортним засобом.

Пунктом 13 Постанови Пленуму №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, що враховуючи, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).

Крім того, Законом України від 05 липня 2011 року №3565-VI «Про внесення змін до деяких законодавчий актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» було спрощено порядок керування транспортними засобами, у тому числі визначено, що водієві, який не є власником автомобіля, для керування транспортним засобом не потрібно оформляти нотаріально посвідчену довіреність на право керування автомобілем та тимчасовий реєстраційний талон, а достатньо отримати у власника такого майна технічний паспорт на нього.

Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно, до яких належить право володіння.

Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб`єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб`єктами, хто його оточує. Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.

Відповідно до ст. 396 ЦК України, правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно. Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.

Згідно з частиною 2 статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Враховуючи викладене, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 03.12.2014 року у справі №6-183цс14, а тому ОСОБА_1 є належною особою, яка має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок пошкодження транспортного засобу, яким вона правомірно володіла на момент ДТП.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними та допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у ЦПК України, зібрані у відповідності з чинним цивільно - процесуальним законодавством.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ст.11 ЦК України).

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до статті 999 ЦК України Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Загальні підстави відшкодування шкоди визначені статтею 1166 ЦК України, згідно з частинами першою, другою якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1)шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2)за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3)за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Згідно зі ст.980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані крім іншого з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.ст.3, 5).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом статті 9, 22-31, 35, 36 Закону настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката) (ч.1 ст.990 ЦК України).

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок.

Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди) не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов`язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно- правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Положеннями частини другої статті 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, тощо.

Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред`явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (правова позиція ВСУ у справі № 6-2808цс15 від 20 січня 2016 року).

Враховуючи наведене суд вважає, що представником позивача, позивачем, в судовому засіданні надано докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд на підставі належних та допустимих доказів встановив той факт, що вартість матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП відповідно до Звіту №17009 про оцінку майна складає 86991,96 грн., страхове відшкодування становить 32318,47 грн.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача збитків завданих дорожньо-транспортною пригодою, які реально поніс позивач, у сумі – 54673,49 грн. (86991,96 грн. – 32318,47 грн. – 54673,49 грн.) та витрати на проведення експертизи в сумі 1976 грн. і за послуги евакуатора – 1100 грн. Всього – 57749,49 грн.

Щодо відшкодування моральної шкоди, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

З врахуванням доведеності вини відповідача ОСОБА_2 у заподіянні позивачу майнової шкоди, суд дійшов висновку, що внаслідок винних дій ОСОБА_2 , позивачу також завдано моральної шкоди, яка виразилася в тому, що неправомірні дії відповідача призвели до душевних страждань позивача та порушення нормальних (звичних) умов проживання останнього у своєму повсякденному житті.

Внаслідок такої неправомірної поведінки відповідача, позивач був вимушений витрачати свій вільний час на організацію усунення наслідків свого порушеного права і був обмежений в можливості проводити свій вільний час іншим чином, ніж звичайно, а також зазнав негативних емоційних хвилювань, які виявились у переживаннях з приводу неможливості користування транспортним засобом, що вимагало додаткових зусиль для організації свого життя та зміни його звичного способу, що потребувало часу і матеріальних витрат та в свою чергу призвело до зайвих хвилювань.

Виходячи із засад розумності та виваженості, з врахуванням тривалості часу моральних страждань, суд вважає, що моральна шкода підлягає частковому задоволенню з урахуванням обставин, що мають істотне значення для встановлення розміру такої, і на погляд суду, з врахуванням принципу справедливості, в конкретному випадку становить 5000 гривень, що на погляд суду є справедливою сатисфакцією позивачу спричинених відповідачем моральних страждань.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки відповідач та його представник, на виконання свого процесуального обов`язку не надали належних і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову.

Оцінюючи аргументи, викладені сторонами по справі в судовому засіданні та у заявах по суті справи, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати покласти на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 11, 12, 14, 22, 395, 396, 979, 980, 990, 999, 1167, 1187, 1188, 1192 ЦК України, керуючись ст.ст. 4.6,8, 10-13, 17-18, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України,-

Ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 - 57749,49 грн. (п`ятдесят сім тисяч сімсот сорок дев`ять гривень, сорок дев`ять копійок) матеріальних збитків та 5000 (п`ять тисяч) грн. моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 – 9778,68 грн. судових витрат.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через Володимирецький районний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У відповідності до п.15.5 розділу Х111 Прикінцеві положення, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються до або через Володимирецький районний суд Рівненської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення проголошено 1 липня 2019 року.

Суддя: Котик Л.О.