Рішення № 82760494, 23.05.2019, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2500/18

Провадження № 2/369/1269/19

РІШЕННЯ

Іменем України

23.05.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Головатюк В.В.

за участі

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Власова А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року позивач Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк») звернувся із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивував тим, що 28.04.2010 року був укладений договір, за яким остання отримала кредит у розмірі 25000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У порушення норм закону та умов договору відповідач свої зобов`язання належним чином не виконувала, а саме не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором строки. У зв`язку з чим ОСОБА_1 станом на 29.01.2018 року має заборгованість 117000 грн., яка складається з тіла кредиту в розмірі 56886,83 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 13922,63 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в розмірі 46190,54 грн.

Тому позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 117000 грн.; судові витрати стягнути з відповідача.

Відповідач надала суду відзив на позовну заяву в якому зазначила, що 22.11.2016 року, близько 10.30 год., невідомою для неї особою з її кредитної карти було списано кредитні кошти на загальну суму 20486,35 грн., про що вона відразу попередила працівників банку та відповідну службу безпеки «ПриватБанк». 26.11.2016 року вона звернулась із заяву до Святошинського УП ГУНП в м. Києві про вчинення шахрайських дій та незаконне зняття коштів з її карткового рахунку в сумі 20486,35 грн. Через деякий час служба безпеки банку повідомила її, що гроші з її картки знімав, якийсь невідомий їй чоловік на прізвище ОСОБА_2 . Зазначає, що станом на сьогоднішній день в провадженні слідчого відділу Святошинського УП ГУНП у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження № 12016100080011859 від 28.11.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України. Вказує, що розрахунок заборгованості, який міститься в матеріалах справи є недійсним з урахуванням того, що дані кошти, а саме тіло кредиту, яке є основою для здійснення даного розрахунку, були списані із рахунку відповідача на підставі шахрайських дій.

Представник позивача надав суду відповідь за відзив в якому зазначив, що відповідач не заявляв про втрату картки, грошові кошти знімалися за допомогою банкомату відповідно особа (або ж сам відповідач), яка знімала кошти мала в наявності платіжну карту і знала ПІН-код властивий даній карті. Вказав, що у зв`язку з відсутністю доказів звернення відповідача в банк із заявою про внесення карти в стоп-лист платіжних систем, а також будь-яких звернень відповідача про втрату карти, заперечення відповідача не можуть прийматися судом до уваги поскільки являються необґрунтованими.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, хоча повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи. До початку судового засідання надав письмову заяву з проханням слухати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує. В разі неявки відповідача до суду просив розглянути справу в заочному порядку.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, заперечували посилаючись на порушене кримінальне провадження та у задоволенні позову просили відмовити.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до змісту ч. 1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що 28.04.2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір який відповідно ч. 1 ст. 634 ЦК України є договором приєднання та складається з Анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку та самих Правил та Умов.

На ОСОБА_1 був відкритий картковий рахунок НОМЕР_1 та була надана кредитна картка за № НОМЕР_2 .

З вказаної довідки банку вбачається, що кредитна картка № НОМЕР_2 оформлена на ОСОБА_1 почала діяти з 08 квітня 2014 року, та 08.04.2014 року було встановлено кредитний ліміт - 8000,00 грн.

Перевипуск картки та переоформлення на універсальну карту був відкритий картковий рахунок НОМЕР_3 та була надана змінена кредитна картка за № НОМЕР_2 на кредитну карту за № НОМЕР_4 строком її дії до 08/20 року.

З вказаної довідки банку вбачається, що кредитна картка № НОМЕР_4 оформлена на ОСОБА_1 почала діяти з 09 квітня 2014 року, та 09.04.2014 року було встановлено кредитний ліміт - 25000,00 грн.

Статтею 1054 ЦК України, встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п.2.1.1.2.3 Умов та правил надання банківських послуг, після отримання Банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, Банк проводе перевірку наданих документів та приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, а клієнт надає право Банку у будь який час змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.

Відповідно до п.2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, підписання договору є прямою та безумовною згодою клієнта відносно прийняття будь якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком.

Відповідно до розрахунку заборгованість за кредитним договором станом на 29.01.2018 року становить 117000 грн., яка складається з тіла кредиту в розмірі 56886,83 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 13922,63 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в розмірі 46190,54 грн.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, в якості доказу на обґрунтування заперечень проти позову відповідачем надано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, відповідно до якого 28.11.2016 року було зареєстроване кримінальне провадження № 12016100080011859 з попередньою правовою кваліфікацією ч.1 ст.190 КК України за фабулою: 22.11.2016 о 10.30 годині за адресою: м. Київ, вул. Тулузи, 1 невідома особа шляхом обману та зловживання довірою заволодів грошовими коштами у сумі 20485,35 гривень, чим спричинила своїми діями ОСОБА_1 матеріального збитку на вказану суму.

З довідки начальника відділення СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві № М-3439/125/54/03-2018 від 24.09.2018 року вбачається, що в провадженні слідчого відділу Святошинського УП ГУНП у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження № 12016100080011859 від 28.11.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України. Досудове розслідування триває.

Таким чином, судом встановлено факт вчинення щодо ОСОБА_1 шахрайських дій зі сторони третіх осіб.

Відповідно до положень статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Конституційний Суд України у Рішенні від 10 листопада 2011 р. у справі № 15- рп/2011 роз`яснив, що положення пунктів 22, 23 ст. І, ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Крім того, порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, передбачений Положенням про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 р. № 705, в розділі 6 якого викладені загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками.

Так, пунктом 3 розділу VI вказаного Положення передбачено, що банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використання електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжної операції, які не виконувалися користувачем; реєструвати протягом строку, передбаченого законодавством України для зберігання електронних документів. Зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банку; у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснення операції з використання електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.

В той же час, користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції які не виконувалися користувачем. Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором.

Емітент, після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу ( п. 7).

Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки, негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції ( п.9).

Згідно з умовами договору клієнт зобов`язаний не допускати використання карток будь-якими іншими особами, зберігати у таємниці ПІН-коди, паролі та іншу інформацію, розголошення якої може призвести до фінансових втрат клієнта та банку, у разі втрати картки негайно повідомляти про це контакт-центр банку, не ініціювати проведення операцій із застосуванням карток у разі, якщо це може призвести до порушення недотримання вимог чинного законодавства України.

Доказів, які б вказували, що кошти були зняті самим відповідачем матеріали справи не містять та не були надані позивачем при розгляді справи у суді. Також відсутні докази про те, що відповідач втрачав свою кредитну картку, надавав її для користування іншим особам або повідомляв комусь ПІН-код, або кодове слово. Ці обставини відповідач заперечує.

Так, за змістом правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Проте, в порушення процесуальних норм, позивачем не доведено того факту, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Крім того, Банком не надано доказів про відповідні наведеним нормативним актам дії банківської установи в такій ситуації, зокрема, негайно зупинити здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу.

Натомість, відповідач після виявлення факту здійснення несанкціонованого списання грошових коштів з його карткового рахунку невстановленими особами негайно повідомив банк шляхом подачі письмової заяви про ці обставини, а також звернувся до поліції.

Оскільки позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомив правоохоронні органи про вчинений злочин та позивача про цей факт, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач не несе відповідальності за таку платіжну операцію здійснену за допомогою платіжної картки.

Враховуючи, що позивачем, відповідно до вимог ст.ст. 77,78 ЦПК України, суду не надано належних та допустимих доказів передачі або втрати відповідачем інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, і недоведеністю вини відповідача в неналежному використанні банківських платіжних карток, суд вважає, що позовні вимоги позивача є незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому при вирішенні спору суд приймає до уваги як правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15, так і правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц.

Керуючись ст.ст. 76-81, 141, 258-259, 223, 264-265, 354-355 ЦПК України, суд ,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 01.06.2019 року.

Суддя Н.С. Пінкевич