Рішення № 82754553, 25.06.2019, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/9867/18

Провадження № 2/161/786/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2019 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі :

головуючого судді Івасюти Л.В.

з участю секретаря судового засідання Мельничук Т.Ю.

з участю прокурора Довган Н.Я.

представника відповідача Овчарова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» до ОСОБА_1 про витребування майна з незаконного чужого володіння,-

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся в суд з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що до військової прокуратури Луцького гарнізону надійшло звернення директора державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» (далі - ДП МОУ «Західвійськбуд») з приводу вжиття заходів щодо повернення на користь держави в особі даного підприємства приміщень складу АДРЕСА_1 28 та АДРЕСА_1 29, які знаходяться у АДРЕСА_2 1. За результатами проведеного на підставі вказаного звернення військовою прокуратурою Луцького гарнізону встановлено , що 15.12.2003 року філіалом ДП МОУ «Західвійськбуд» - 20 Управлінням начальника робіт та приватним підприємством «Кедр – Плюс» укладено договір купівлі-продажу №20, відповідно до якого ДП МОУ «Західвійськбуд» продав, а ПП «Кедр-Плюс» купив приміщення складу АДРЕСА_1 НОМЕР_1 та АДРЕСА_1 29 у АДРЕСА_2 . Відповідно до акту прийому-передачі від 30.12.2003 року у цей же день директор ПП «Кедр-Плюс» прийняв у власність вищевказане нерухоме майно. У подальшому, 30.09.2008 року рішенням Львівського апеляційного суду, яке набрало законної сили, у справі №04/65-12 задоволено позов військового прокурора Луцького гарнізону та вищевказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним з моменту укладення та застосовано двосторонню реституцію. Однак, до даного часу вищевказане нерухоме майно у власність держави в особі ДП МОУ «Західвійськбуд» не повернуто.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на даний час приміщення складу №29 перебуває у власності ОСОБА_1 .

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Через те, що однією з підстав визнання судом недійсним договору купівлі-продажу №20 від 15.12.2003 року стала відсутність дозволу центрального органу виконавчої влади, який уповноважений здійснювати функції управління державним майном, на відчуження нерухомого майна підприємства, як це було передбачено на час укладення вказаного договору п. 4 Положення «Про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю», то приміщення складу № НОМЕР_1 , яке на даний час перебуває у власності відповідача, вибуло з держаної власності поза межами волі органу управління майном – Міністерства оборони України.

Посилаючись на вищенаведене, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач просить суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 , будівлю складу № 29 літера Б-1, загальною площею 638,3кв.м. у АДРЕСА_2 та зобов`язати останню звільнити і передати вказану будівлю Міністерству оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» ЄДРПОУ 24308317.

Прокурор в судовому засіданні позов підтримав з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, заперечував щодо його задоволення, подав суду письмові пояснення, в яких зазначено, що 02.03.2004 року Господарським судом Волинської області винесено рішення у справі № 4/66-75, яким визнано право власності за ПП «Кедр - Плюс» на будівлю складу № 29 загальною площею 648,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Це рішення суду не скасовано. Державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ПП «Кедр - Плюс» проводилась саме на підставі рішення Господарського суду Волинської області від 02.03.2004 року у справі № 4/66-75, а не Договору купівлі - продажу № 20 від 15.12.2003 року, як вважає позивач. В наступному, на підставі Договору купівлі - продажу, посвідченого 06.03.2006 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Котенко Л.О., в реєстрі за № 429, ПП «Кедр - Плюс» продав, а ОСОБА_2 купив будівлю складу № 29 загальною площею 648,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно Договору купівлі - продажу, посвідченого 28.03.2006 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Курта Н.В., в реєстрі за № 612 власником спірного приміщення став ОСОБА_3 . Згідно договору дарування, посвідченого 04.08.2010 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ходачинським P.O., в реєстрі за № 1221, ОСОБА_4 набула право власності на будівлю складу АДРЕСА_3 загальною площею 648,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Луцьку, вул. Ківерцівська, 1 . Позивачі не оскаржували рішення суду тa правочини, які були підставою набуття ПП «Кедр - Плюс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 права власності на спірне приміщення, в тому числі, рішення Господарського суду Волинської області від 02.03.2004 року у справі № 4/66-75. Рішення Львівського апеляційного господарського суду від 30.09.2008 року у справі № 04/65-12 не має жодного преюдиційного значення для вирішення даного спору, оскільки відповідно до ст. 82 ЩІК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини. Так, зокрема, ні ОСОБА_4 , ні попередні власники спірного приміщення не залучались до участі в справі № 04/65-12 в якості учасників, хоча на момент розгляду справи дійсним власником майна вже був не ПП «Кедр - Плюс», а інша особа - ОСОБА_3 . Позивачами не надано доказів на підтвердження права власності на спірне приміщення та вибуття такого приміщення з володіння поза волею власника, приймаючи до уваги те, що рішення Господарського суду Волинської області від 02.03.2004 року у справі № 4/66-75, а також наступні правочини, не оскаржувались та недійсними у судовому порядку не визнавались, а тому вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову. Матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем будь-яких дій, що вказують на його умисне заволодіння спірним майном або обізнаність щодо «незаконності» дій ДП MOУ «Західвійськбуд» на час укладення Договору дарування від 04.08.2010 року із ОСОБА_3 /відчужувач/, що свідчить про добросовісність набуття права власності відповідачем. Посилається на те, що позовну заяву про витребування майна з чужого незаконного володіння пред`явлено з порушенням строку позовної давності. З матеріалів справи слідує, що про вибуття спірного приміщення із державної власності військовому прокурору стало відомо ще у 2007 році, тому останній звернувся у Господарський суд Волинської області (справа №04/65-12) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та ДП MOУ «Західвійськбуд» до ПП «Кедр - Плюс» з позовною заявою про визнання договору купівлі - продажу недійсним, у зв`язку з чим вважає, що строк позовної давності пропущено.

З врахуванням вищенаведеного, представник відповідача ОСОБА_6 просить відмовити повністю у задоволенні позову .

Представники Міністерства оборони України, державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» подали суду заяви, в яких просили справу розглядати без них, позов військового прокурора підтримують повністю.

Суд, заслухавши пояснення військового прокурора, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, та подані сторонами докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог і заперечень, установив таке.

До військової прокуратури Луцького гарнізону надійшло звернення директора державного підприємства Міністерства оборони України з приводу неповернення даному підприємству приміщень складу №28 та №29, які знаходяться у АДРЕСА_2 1.

За результатами проведеної військовим прокурором перевірки встановлено, що 15.12.2003 року філіалом ДП МОУ «Західвійськбуд» - 20 Управлінням начальника робіт та приватним підприємством «Кедр - Плюс» укладено договір купівлі-продажу №20, відповідно до якого ДП МОУ «Західвійськбуд» продав, а ПП «Кедр-Плюс» купив приміщення складу АДРЕСА_1 НОМЕР_1 та АДРЕСА_1 29 у АДРЕСА_2 .

Згідно з актом прийому-передачі від 30.12.2003 року у цей же день директор ПП «Кедр-Плюс» прийняв у власність вищевказане нерухоме майно.

30.09.2008 року рішенням Львівського апеляційного суду у справі №04/65-12 задоволено позов військового прокурора Луцького гарнізону та вищевказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним з моменту укладення та застосовано двосторонню реституцію.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на даний час приміщення складу №29 перебуває у власності відповідача ОСОБА_1 .

Як слідує із змісту статей 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним .

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

Згідно з ч. 1 статті 388 ЦК України, якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача. У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Судом встановлено, що однією з підстав визнання судом недійсним договору купівлі-продажу №20 від 15.12.2003 року є відсутність дозволу центрального органу виконавчої влади, який уповноважений здійснювати функції управління державним майном, на відчуження нерухомого майна підприємства, як це було передбачено на час укладення вказаного договору п. 4 Положення «Про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю», отже приміщення складу АДРЕСА_3 , яке на даний час перебуває у власності відповідача, вибуло з держаної власності поза межами волі органу управління майном – Міністерства оборони України.

Суд дійшов висновку, що наведені порушення чинного законодавства завдали і продовжують завдавати шкоди економічним інтересам держави, у сфері володіння та розпорядження належним їй нерухомим майном, що є підставою представництва прокурором інтересів держави в суді.

Військовий прокурор свій позов мотивує тим, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1311Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, яке, зокрема, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил, надає згоду на вилучення земельних ділянок, які не використовуються Збройними Силами України. Як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

ДП МОУ «Західвійськбуд» є складовою частиною Збройних Сил України, підпорядковане Міністерству оборони України та включене до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Державне підприємство МОУ «Західвійськбуд» володіє, користується, розпоряджається закріпленим за ним майном відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цінності і недоторканості покладаються на Збройні Сили України.

Спори, які виникають внаслідок незаконного відчуження військового нерухомого майна з постійного користування військових частин, установ Збройних Сил України з порушенням встановленого законом порядку призводять до порушення інтересів держави у сфері оборони та зачіпають інтереси всього Українського народу, що у відповідності до вимог ст. 1311 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» покладає на прокуратуру України здійснення представницьких повноважень в суді.

Судом встановлено, що з часу прийняття рішення Львівським апеляційним судом у справі №04/65-12 щодо визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу та застосування двосторонньої реституції, а саме: з 30.09.2008р. до звернення військового прокурора Луцького гарнізону з даним позовом до суду, ані ДП МОУ «Західвійськбуд», ані Міністерство оборони України, як орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, жодних заходів щодо повернення незаконно відчуженого майна, яке є предметом позову у справі № 161/9867/18) не вживали, тобто захист порушених інтересів держави не здійснювали.

Наведені обставини підтверджують наявність «виключного випадку» для звернення військового прокурора Луцького гарнізону з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та ДП МОУ «Західвійськбуд» та участі в його розгляді.

За таких обставин, аналізуючи наведене та приймаючи до уваги подані військовим прокурором мотиви звернення до суду з даним позовом, який поданий в інтересах національної безпеки і оборони України, у зв`язку з невжиттям заходів щодо повернення незаконно відчуженого майна, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову військового прокурора.

Представник відповідача 14.08.2018р. подав заяву про застосування позовної давності у даній справі, в якій зазначено, що строк позовної давності при поданні позовної заяви заступником військового прокурора Луцького гарнізону у справі № 161/9867/18 пропущено.

Суд вважає вказану заяву про застосування позовної давності безпідставною, з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як випливає з позовної заяви, 28.11.20.17р. до військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України надійшло звернення директора державного підприємства Міністерства оборони України з приводу вжиття заходів щодо повернення на користь держави в особі даного підприємства приміщень складу АДРЕСА_1 28 та АДРЕСА_1 29, які знаходяться у АДРЕСА_2 . За результатами проведеної військовою прокуратурою перевірки встановлено, що 15.12.2003року незаконно філіалом ДП МОУ «Західвійськбуд» 20 Управлінням начальника робіт та приватним підприємством «Кедр - Плюс» укладено договір купівлі-продажу №20, відповідно до якого ДП МОУ «Західвійськбуд» продав, а ПП «Кедр-Плюс» купив приміщення складу АДРЕСА_1 НОМЕР_1 та АДРЕСА_3 у АДРЕСА_2 . 30.09.2008 року рішенням Львівського апеляційного суду у справі №04/65-12 задоволено позов військового прокурора Луцького гарнізону та вищевказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним з моменту укладення та застосовано двосторонню реституцію. До даного часу вищевказане нерухоме майно у власність держави в особі ДП МОУ «Західвійськбуд» не повернуто. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.02.2018р. , сформованої у ході вивчення, встановлено особу, яка на даний час володіє приміщенням складу № 29 літера Б-1, якою є відповідач у справі - ОСОБА_1 .

Таким чином, моментом початку перебігу строку позовної давності у даній справі слід вважати дату, коли було встановлено особу, яка порушує права позивача, тобто 13.02.2018р. , отже строк звернення до суду із цим позовом військовим прокурором не пропущено.

Крім того, оскільки рішення Господарського суду Волинської області у справі №4/66-75 від 02.03.2004р. про визнання права власності на будівлю складу № АДРЕСА_3 за ПП «Кедр Плюс» ґрунтувалось на укладеному договорі купівлі-продажу № 20, який у подальшому рішенням Львівського апеляційного господарського суду від 30.09.2008р. визнано недійсним, тому слід дійти висновку, що всі правочини здійснені на підставі вказаного рішення Господарського суду Волинської області у справі №4/66-75 є недійсними, тому враховуючи викладене, суд відхиляє доводи відповідача щодо того факту, що реєстрація спірного приміщення здійснювалась на підставі рішення Господарського суду Волинської області, а не на підставі договору купівлі-продажу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 . будівлю складу № 29 літера Б-1, загальною площею 638,3кв. м. у АДРЕСА_2 та зобов`язати останню звільнити та передати вказану будівлю Міністерству оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд».

Оскільки рішення ухвалено на користь позивача, тому судові витрати у справі суд покладає на відповідача, відповідно до ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 5, ч.3 ст.12, 259-263, 268 ЦПК України, ч.3 ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 261, 317, 318, 330, ч.1 ст.388 ЦК України, суд,-

ухвалив:

Позов задовольнити .

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 , будівлю складу № 29 літера Б-1, загальною площею 638,3кв. м. у АДРЕСА_2 та зобов`язати останню звільнити та передати вказану будівлю Міністерству оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» ЄДРПОУ 24308317.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 , в користь Військової прокуратури Західного регіону України, місцезнаходження : 43000, м. Луцьк, вул. Стрілецька, 2 судові витрати в розмірі 1762грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Позивач: Військовий прокурор Луцького гарнізону, місцезнаходження: 43000, м.Луцьк, вул. Стрілецька, 2 в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, адреса: 03168, м.Київ-168, Повітрофлотський проспект, 6, код 00034022, тел. (044) 224-71-52, та державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» вул. Київська, 18, с. Малехів, Жовківський район, Львівська область, 80383, ЄДРПОУ 24308317

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ,адреса: АДРЕСА_5 .

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Івасюта Л.В.