Рішення № 82753449, 01.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 липня 2019 року №826/12517/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

за позовом ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві третя особаГоловне управління Державної казначейської служби України у м. Києвіпро визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії , В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Терещенківська, буд. 11-а, код ЄДРПРОУ 37993783) в якому просить суд:

- визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду Україні в м. Києві щодо відмови повернути ОСОБА_1 помилково сплачений збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 31 450,00 грн.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду Україні в м. Києві звернутись з поданням, передбаченим Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 13.09.2017, у розмірі 31 450,00 грн., сплаченого згідно з квитанцією від № 0.0.847436381.1 від 13.09.2017.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач звільнена від сплати збору згідно з п. 9 ст. 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування", як особа, яка придбала житло вперше, тому сплачений збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 31 450, 00 грн. підлягає поверненню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2018 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відсутність відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання позивачем нерухомості вперше свідчить про відсутність протиправних дій з боку Головного управління Пенсійного фонду України. Також відповідач зазначив про неможливість відшкодування позивачеві судових витрати, зважаючи на те, що кошти пенсійного фонду України не включаються до державного бюджету України, а використання коштів Пенсійного фонду України на цілі, не передбачені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" забороняється.

Від Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві також надійшли пояснення на адміністративний позов, в яких зазначено, що контроль за справлянням надходжень до бюджету та ведення обліку таких платежів у розрізі платників здійснюється органами, визначеними Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2011 року №106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов`язкових платежів) інших доходів бюджету». Так, враховуючи те, що відповідним органом, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету у сфері обов`язкового пенсійного страхування у даному випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, тому саме даний державний орган повинен подати відповідне подання про повернення коштів, у разі наявності підстав для прийняття останнього.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 13.09.2017 року придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 13.09.2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Негрич О.М., зареєстрованим в реєстрі за №228.

При цьому, позивачем сплачено 31 450, 00 грн. збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, що підтверджується квитанцією №0.0.847436381.1 від 13.09.2017 року.

В той же час, позивач зазначає, що житло нею придбавалось вперше, а тому в силу положень п. 9 ст. 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" вона не повинна була сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування.

У зв`язку з цим, ОСОБА_1 звернулась до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою від 03.02.2018 року, в якій просила звернутись до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві з поданням про повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.

За результатами розгляду заяви позивача Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, листом від 13.02.2018 року №8650/16 відмовило позивачеві у поверненні збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна з посиланням на те, що відсутній правовий механізм перевірки інформації про факт придбання особою нерухомості вперше, а тому правові підстави для такого повернення коштів відсутні.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Порядок справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначено Законом України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 року №400/97-ВР, (далі - Закон №400/97-ВР).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування", платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є: 9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Таким чином, із загального правила про обов`язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Станом на час придбання позивачем нерухомості - 13.09.2017 року як і станом на час розгляду справи судом, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 01.01.2013, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно з наказом Мін`юсту від 07.02.2002 № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", не містять всієї інформації щодо наявності у власності об`єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.

Надаючи оцінку діям та бездіяльності відповідача в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.

Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".

Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38) (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107088).

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.07.2018 року по справі №819/33/17 та від 01.11.2018 року по справі №819/1353/17.

Згідно з поясненнями позивача, нею придбано майно вперше, до укладення договору купівлі-продажу від 13.09.2017 року інша нерухомість нею не купувалась.

У суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів твердження позивача про відсутність фактів купівлі нею нерухомого майна (жилого приміщення) до укладення договору купівлі-продажу від 13.09.2017 року.

За таких обставин відповідач зобов`язаний довести, що позивач купувала житло, згідно з договором від 13.09.2017 року, не вперше.

Отже, за відсутності відповідних доказів щодо купівлі позивачем житла не вперше, останній має право на повернення суми помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об`єкта купівлі-продажу.

Необхідно зазначити, що відсутність відповідного правового механізму перевірки інформації щодо сплати позивачем збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% не звільняє відповідача від обов`язку повернення безпідставно сплачених коштів, зважаючи на те що Пенсійний фонд України згідно з пунктом 5 частиною шостою Постанови Кабінету Міністрів "Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України" Пенсійний фонд України організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо забезпечення надходжень від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень відповідно до законодавства

Таким чином, з наведеного вбачається, що дії відповідача, який є правонаступником Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, щодо не сформування та не подачі до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення позивачу збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 31 450, 00 грн. є необґрунтованими та неправомірними, оскільки ненадання позивачем документів, що підтверджують придбання нерухомого майна вперше не є підставою для відмови у поверненні такого збору.

В частині позовних вимог щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернутись з поданням, передбаченим Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 13.09.2017, у розмірі 31 450,00 грн., сплаченого згідно з квитанцією від №0.0.847436381.1 від 13.09.2017, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, і він визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов`язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов`язкових платежів).

Згідно з пунктом 5 названого Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а такими органами є органи Пенсійного фонду України, то саме на відповідача в даному випадку покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.11.2018 року по справі №813/1126/17.

Позивач на підтвердження обставин купівлі житла вперше надала суду Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №111778487 від 25.01.2018 року.

Згідно вказаної довідки позивачу на праві приватної власності належить об`єкт житлової нерухомості, а саме: квартира АДРЕСА_3 , що була предметом договору купівлі-продажу квартири від13.09.2017 року.

Як вбачається з матеріалів справи позивач має право на повернення суми збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування як помилково сплаченого, за відсутності обов`язку здійснювати такий платіж.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду Україні в м. Києві звернутись з поданням до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 13.09.2017, у розмірі 31 450,00 грн., сплаченого згідно з квитанцією від № 0.0.847436381.1 від 13.09.2017.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Що стосується клопотання позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 3 000, 00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Тобто, на підтвердження обставин щодо надання правової допомоги суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

На підтвердження витрат правничої допомоги, наданої адвокатом Родіним Романом Володимировичем, до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги від 20 грудня 2017 року №067, укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням «А-ЛЕКС», ордер серії КВ №310840, опис наданих послуг, необхідних для надання правової допомоги, квитанцію від 24.05.2018 року №QS15699601 на суму 3 000, 00 грн., призначення платежу «надання правничої (правової) допомоги зг. Договору про надання прав. Допомоги №067 від 20.12.2017. рах №13 від 24.05.2018, від ОСОБА_1 ».

Оскільки в матеріалах справи міститься документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, суд, вважаючи співмірними такі витрати зі складністю справи та виконаними адкокатом роботами, дійшов висновку про задоволення вимог позивача стосовно стягнення витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду Україні в м. Києві щодо відмови у формуванні та поданні до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 безпідставно сплаченого збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 31 450,00 грн.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду Україні в м. Києві звернутись з поданням до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 13.09.2017, у розмірі 31 450,00 грн., сплаченого згідно з квитанцією від № 0.0.847436381.1 від 13.09.2017.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн. (три тисячі гривень), яка була їй надана відповідно до умов Договору про надання правової допомоги від 16 листопада 2018 року №1608/01, що підтверджується платіжним дорученням від 20 грудня 2017 року №067 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368).

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 704, 80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Суддя Н.Г. Вєкуа