Рішення № 82752219, 20.06.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 червня 2019 р. Справа № 120/1016/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання Ніконової Тетяни Василівни,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Обревко Тетяни Петрівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Держпраці у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування припису й постанови,

ВСТАНОВИВ:

25 березня 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Управління Держпраці у Вінницькій області щодо визнання протиправною та скасування постанови серії ВН №335/11/АВ/П/ТД-ФС від 11 березня 2019 року

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за результатами проведеного інспекційного відвідування відповідачем 11 березня 2019 року винесено постанову серії ВН №335/11/АВ/П/ТД-ФС, якою на нього накладено штраф у розмірі 500760 гривень.

Позивач вважає, що постанова про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки ним не допущено порушення абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, адже із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ним укладено договори цивільно-правового характеру на виконання певних робіт, а його син ОСОБА_6 під час інспекційного відвідування перебував на виробництві, що належить позивачеві, та використовував належний його батькові інструмент в особистих цілях.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 28 березня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання на 25 квітня 2019 року.

22 квітня 2019 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, у якій останній на підставі частини 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України просить також визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень серії ВН №335/11/АВ/П від 19 лютого 2019 року.

25 квітня 2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві зазначено, що 15 та 19 лютого 2019 року працівниками Управління Держпраці у Вінницькій області здійснено інспекційне відвідування фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 . Під час проведення інспекційного відвідування візуальним оглядом виявлено чотирьох осіб, з якими, як з`ясувалось, не укладено трудові договори. За результатами проведеного інспекційного відвідування відповідачем 19 лютого 2019 року складено акт інспекційного відвідування, а 11 березня 2019 року - постанову про накладення штрафу. Цивільно-правові договори, що додані до позовної заяви, на думку відповідача, не слід брати до уваги, оскільки такі не надавались під час інспекційного відвідування. Відтак, відповідач вважає, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Ухвалою суду від 25 квітня 2019 року клопотання позивача про виклик свідків задоволено та викликано у судове засідання у якості свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6

07 травня 2019 року представником позивача супровідним листом надіслано до суду оригінал квитанції від 01 травня 2019 року, якою підтверджується оплата судового збору у зв`язку із зміною предмета позову.

13 травня 2019 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якій вказано, що відповідачем під час складання рішень, що оскаржуються, не враховано поданої позивачем скарги на припис від 19 лютого 2019 року, до якої долучено пояснення сина позивача ОСОБА_6 . Також не враховано пояснень ОСОБА_3 , яка є цивільною дружиною позивача. Поза увагою залишились і укладені з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 цивільно-правові договори.

У судовому засіданні, що відбулося 20 травня 2019 року, постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, якою заяву представника позивача про зміну позовних вимог, подану до суду 22 квітня 2019 року, прийнято до розгляду.

Іншою ухвалою від 20 травня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні, що відбулося 13 червня 2019 року, судом як свідків допитано ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 Так, свідок ОСОБА_6 зазначив, що 15 лютого 2019 року приїхав до свого батька ОСОБА_2 в майстерню у зв`язку з необхідністю порізати кафельну плитку для особистих потреб, використавши належний батькові та використовуваний ним в своїй діяльності інструмент. Свідок ОСОБА_4 зазначив, що з 14 лютого 2019 року з ним укладено цивільно-правовий договір, відповідно до якого він виконував роботи по прибиранню території, що належить позивачу; також зауважив, що у нього робочий час був ненормованим, оскільки він міг приходити на виробництво лише у разі необхідності прибрати територію. Свідок ОСОБА_3 вказала, що пояснення від 15 лютого 2019 року писала так, як їй говорив інспектор праці, а вона була у шоковому стані та не зовсім розуміла, що відбувається; тому вирішила подати до Управління Держпраці у Вінницькій області додаткові пояснення від 19 лютого 2019 року; також повідомила, що є цивільною дружиною позивача і якийсь час допомагала йому, однак, з 12 лютого 2019 року наполягла на укладенні договору, згідно із яким наносила гравірування шрифту на гранітні плити. Свідок ОСОБА_5 зазначив, що він підшуковував роботу та вирішив спробувати себе у роботі, що пов`язана з виготовленням гранітних плит; з лютого 2019 року він уклав цивільний договір із ОСОБА_2 та виконував роботу з обпилювання каменю; також повідомив, що сам організовував свій робочий день, адже від нього не вимагалося перебувати на роботі цілий день; саме тому ця робота його влаштовувала.

20 червня 2019 року в судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги повністю з підстав, що наведені у позовній заяві.

Натомість, представник відповідача заперечувала проти задоволення позову, посилаючись при цьому на обставини, що наведені у відзиві на позов.

Заслухавши представників сторін, оцінивши надані ними докази, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

14 лютого 2019 року Управлінням Держпраці у Вінницькій області видано наказ №175-О, яким головних державних інспекторів Управління Держпраці у Вінницькій області Гречуха П.П. та ОСОБА_7 Л.М. уповноважено провести інспекційне відвідування у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (місце здійснення діяльності: АДРЕСА_1 , юридична адреса: Пушкіна, 18, м. Могилів- АДРЕСА_1 ) з питань додержання законодавства про працю. Цим наказом визначено термін проведення інспекційного відвідування – 15 та 19 лютого 2019 року.

На підставі вказаного наказу 14 лютого 2019 року видано направлення на проведення інспекційного відвідування №742/04-03.

19 лютого 2019 року особами, яких уповноважено провести інспекційне відвідування, складено акт інспекційного відвідування серії ВН №335/11/АВ, у якому вказано про виявлені під час такого відвідування порушення. Так, у акті зазначено, що під час інспекційного відвідування у фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 візуальним оглядом всієї площі, де здійснюється підприємницька діяльність, виявлено перебування чотирьох осіб, дії яких можна пов`язати із проведенням виробничої діяльності. Троє працівників були одягнені в робочий спецодяг, що зафіксовано фототехнікою. У акті, складеному за результатами інспекційного відвідування, йдеться про те, що ОСОБА_2 допущено до роботи чотирьох працівників без укладення з ними трудових договорів.

19 лютого 2019 року уповноваженою особою відповідача складено припис про усунення виявлених порушень серії ВН №335/11/АВ/П, яким вимагалося в строк до 27 лютого 2019 року усунути виявлені під час інспекційного відвідування порушення.

26 лютого 2019 року позивачем подано до Управління Держпраці у Вінницькій області скаргу на припис від 19 лютого 2019 року (скаргу отримано 26 лютого 2019 року, про що свідчить запис про отримання вхідної кореспонденції), долучивши до неї копії договорів, укладених між позивачем та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , а також пояснення ОСОБА_3 від 19 лютого 2019 року та пояснення ОСОБА_6 від 20 лютого 2019 року.

11 березня 2019 року на підставі акту інспекційного відвідування серії ВН №335/11/АВ відповідачем прийнято постанову серії ВН №335/11/АВ/П/ТД-ФС, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 з огляду на порушення ним абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України накладено штраф у розмірі 500760 гривень.

02 квітня 2019 року відповідачем надано відповідь на скаргу позивача на припис від 19 лютого 2019 року, у якій вказав на правомірність його складання.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (наділ – КЗпП України).

Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Визначення трудового договору міститься у статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відтак, трудовим законодавством визначено особливості укладення трудового договору, з моменту оформлення якого між роботодавцем та працівником виникають трудові відносини.

В свою чергу, загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Враховуючи наведені вище норми права, можливо дійти висновку, що договори з громадянами на використання їх праці можуть укладатися за трудовим або цивільно - правовим договором.

Водночас, варто звернути увагу на тому, що основною відмінністю договорів цивільно - правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України, а трудові - Кодексом законів про працю України. Правова основа цивільно - правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають. Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бити з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на свій власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Отже, за цивільно - правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами.

В ході судового розгляду судом досліджувався договір на виконання робіт №2/1, що укладений 11 лютого 2019 року між позивачем (Замовник) та ОСОБА_5 (Виконавець). Предметом цього договору є виконання ОСОБА_5 роботи щодо обпилювання каменю в порядку та на умовах, визначених цим договором, а ОСОБА_2 , в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити роботу. Договором визначено термін виконання роботи – з 12 лютого по 28 лютого 2019 року. Вартість виконання роботи визначено наступним чином: оплата за одиницю виконаної роботи – 50 гривень; загальна вартість робіт складає 650 гривень. Також цим договором передбачено, що здача робіт та приймання їх результатів оформлюється актом приймання-передачі виконаних робіт.

Також судом встановлено, що 14 лютого 2019 року між позивачем (Замовник) та ОСОБА_4 (Виконавець) укладено договір на виконання робіт №2/3, предметом якого визначено виконання ОСОБА_4 роботи щодо прибирання території в порядку та на умовах, визначених цим договором, а ОСОБА_2 , в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити роботу. Цим договором визначено термін виконання роботи – з 14 лютого по 25 лютого 2019 року. Вартість виконання роботи визначено наступним чином: оплата погодинна – одна година роботи - 27 гривень; загальна вартість робіт становить 500 гривень. Також цим договором передбачено, що здача робіт та приймання їх результатів оформлюється актом приймання-передачі виконаних робіт.

Також 11 лютого 2019 року між позивачем (Замовник) та ОСОБА_3 (Виконавець) укладено договір на виконання робіт №2/2, предметом якого визначено виконання роботи щодо гравірування шрифту в порядку та на умовах, визначених цим договором, а ОСОБА_2 , в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити роботу. Цим договором визначено термін виконання роботи – з 12 лютого по 28 лютого 2019 року. Вартість виконання роботи визначено наступним чином: одна літера – 2 гривні; загальна вартість робіт становить 720 гривень. Також цим договором передбачено, що здача робіт та приймання їх результатів оформлюється актом приймання-передачі виконаних робіт.

На виконання вимог вказаних договорів, в підтвердження того, що робота виконана виконавцем складено акти прийому-передачі виконаних робіт від 25 лютого та від 01 березня 2019 року, що підписані позивачем та особами, з якими укладені договори на виконання робіт. Вказані акти містять детальну інформацію щодо предмету виконуваної роботи, періоду її виконання, обсягу виконаної роботи та її вартість.

Таким чином, аналіз наведених вище договорів свідчить про те, що ними встановлено кінцеві терміни, в межах яких виконавці зобов`язані виконати визначені договорами роботи, що є однією з ознак цивільно-правового договору. Адже трудовим договором не встановлюється кінцевий термін виконання виконавцями певних робіт.

Також предметом усіх досліджуваних договорів було виконання певної роботи, кінцевий результат якої визначався загальною вартістю виконаної роботи та приймався на підставі актів приймання-передачі виконаних робіт.

Окрім того, досліджені договори не передбачають того, що для виконавців встановлювався графік роботи (режим роботи), що є характерним для договорів цивільно-правового характеру.

Свідки підтвердили те, що вони самі організовували свою роботу і виконували її на власний ризик, а також зазначили, що їх не ознайомлювали із правилам трудового розпорядку; вони організовували роботу таким чином, щоб досягнути кінцевого результату, який оформлено актами прийому-передачі виконаних робіт.

Враховуючи наведене, суд вважає, що вищезазначені договори містять ознаки цивільно - правових угод, що унеможливлює застосування до позивача фінансових санкцій на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, адже цивільно-правові договори між позивачем та фізичними особами укладалися для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання певних результатів праці; у зв`язку з досягненням зазначеної мети взаємовідносини між позивачем та відповідними працівниками припинилися; укладені угоди не містять обов`язку виконавців бути присутніми на виробництві у визначені робочі години, дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду №802/2066/16-а від 06 березня 2019 року.

Не спростовують факту укладання між позивачем та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договорів цивільно-правового характеру й долучені до акту інспекційного відвідування зроблені інспекторами праці фотографії, на яких видно, що деякі особи виконують певну роботу.

Письмові пояснення ОСОБА_3 від 15 лютого 2019 року також не свідчать про наявність у виконуваної нею роботи ознак трудових відносин, адже, як повідомила свідок ОСОБА_3 , зазначення у цих поясненнях на виконання певної роботи з понеділка по п`ятницю з 8.00 до 17.00 годин не слід розцінювати як дотримання нею певного трудового режиму, адже, надаючи такі пояснення, вона мала на увазі те, що нею протягом тижня виконується певна робота; при цьому, графік робочого часу для неї не встановлений, а стосується її цивільного чоловіка, про що вона вказала у письмових поясненнях від 19 лютого 2019 року.

Що ж стосується неукладення позивачем трудового договору із ОСОБА_6 , то суд враховує показання останнього як свідка, який підтвердив те, що 15 лютого 2019 року перебував на території здійснення його батьком підприємницької діяльності в особистих справах, а саме мав намір для власних потреб порізати кафельну плитку за допомогою належного його батькові інструменту. Такі ж пояснення ОСОБА_6 подав відповідачу 19 лютого 2019 року, які не були враховані останнім.

Відтак, посилання на те, що сином позивача ОСОБА_6 виконувалися 15 лютого 2019 року роботи без укладання трудового договору не підтверджені достатніми та належними доказами, що свідчить про їх необгрунтованість.

З огляду на встановлені в ході судового розгляду обставини суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності оскаржуваних рішень, та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, зважаючи на задоволення позову повністю, тому на користь позивача слід стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 6928,60 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Вінницькій області.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень серії ВН №335/11/АВ/П, складений Управлінням Держпраці у Вінницькій області 19 лютого 2019 року.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу серії ВН №335/11/АВ/П/ТД-ФС, складену Управлінням Держпраці у Вінницькій області 11 березня 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Вінницькій області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір в розмірі 6928 (шість тисяч дев`ятсот двадцять вісім) гривень 60 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Управління Держпраці у Вінницькій області (місцезнаходження: 21050, м. Вінниця, вул. Магістратська, 37; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39845483)

Повний текст рішення складено 01.07.2019

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович