Рішення № 82752176, 02.07.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

02 липня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2164/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

24 травня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (далі – відповідач, УПФ в Попаснянському районі Луганської області), в якій просить:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови позивачу у зарахуванні до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періодів роботи з 20.03.1978 по 01.03.1984 на посаді фельдшера виїзної бригади в Ворошиловградській міській станції швидкої медичної допомоги, з 02.03.1984 по 31.07.1985 на посаді медичної сестри експедиції Ворошиловградської обласної станції переливання крові та з 01.08.1985 по 28.07.1986 на посаді лікаря-інтерна швидкої медичної допомоги в Ворошиловградській міській станції швидкої медичної допомоги, а також щодо відмови у виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

- зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періоди моєї роботи з 20 березня 1978 року по 01 березня 1984 на посаді фельдшера виїзної бригади в Ворошиловградській міській станції швидкої медичної допомоги, з 02 березня 1984 року по 31 липня 1985 року на посаді медичної сестри експедиції Ворошиловградської обласної станції переливання крові та з 01 серпня 1985 року по 28 липня 1986 року на посаді лікаря-інтерна швидкої медичної допомоги в Ворошиловградській міській станції швидкої медичної допомоги.

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування зазначених вимог зазначено, що з 28.01.2019 позивачу управлінням Пенсійного фонду України в Попаснянському районі було призначено пенсію за віком.

У своїх відповідях на звернення позивача посадові особи УПФУ зазначили, що періоди моєї роботи - з 15.08.1977 по 01.03.1978 на посаді медичної сестри в Лисичанській обласній психіатричній лікарні, з 16.07.1986 по 31.12.2012 на посаді лікаря відділення швидкої медичної допомоги КУ «Попаснянська центральна районна лікарня», з 01.01.2013 по 13.10.2014 на посаді лікаря виїзної бригади Первомайської станції швидкої медичної допомоги та з 14.10.2014 по 28.01.2019 на посаді лікаря швидкої та невідкладної медичної допомоги Попаснянської підстанції станції швидкої медичної допомоги Лисичанської комунальної лікувально-профілактичної установи - було зараховано до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Разом з тим, періоди роботи - з 20.03.1978 по 01.03.1984 на посаді фельдшера виїзної бригади в Ворошиловградській міській станції швидкої медичної допомоги, з 02.03.1984 по 31.07.1985 на посаді медичної сестри експедиції Ворошиловградської обласної станції переливання крові та з 01.08.1985 по 28.07.1986 на посаді лікаря-інтерна швидкої медичної допомоги в Ворошиловградській міській станції швидкої медичної допомоги - було зараховано до загального стажу роботи. При цьому підставою для таких дій стало те, що у зв`язку з відсутністю інформації щодо перебування позивача у зазначені періоди роботи у відпустках без збереження заробітної плати, можливих відволікання чи відсторонення від роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, неможливо визначити календарно наявний трудовий стаж для призначення грошової допомоги за вищезазначені періоди роботи.

Вважає, що відповідачем необґрунтовано та з порушенням не здійснено зарахування до спеціального стажу позивача періодів роботи та не виплачено грошову допомогу відповідно до п. 7.1. розділу XV Прикінцеві положення Закону, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом.

Ухвалою суду від 07.06.2019 відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 1-2).

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 31-33).

В обґрунтування своїх доводів відповідач зазначив, що позивач з 23.01.2019 отримує пенсію за віком на загальних підставах в управлінні Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області.

При призначенні пенсії таку одноразову грошову допомогу позивачу не було нараховано та сплачено.

12.02.2019 позивач звернувся до управління за поясненням.

21.02.2019 позивачу було надано відповідь № 15/а-14 , у якій змістовно роз`яснені причини та правова позиція управління відносно зазначеного факту, а саме : за розрахунком стажу, стаж , який дає позивачу право на отримання такої грошової допомоги, становить 32 років 05 місяців 26 днів, в той час як для виплати грошової допомоги пільговий стаж повинен становити 35 років.

До стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» управлінням зараховані такі періоди роботи ОСОБА_1 : з 13.08.1977 по 30.11.1977, з 01.12.1977 по 31.01.1978, з 01.02.1978 по 01.03.1978 в Лисичанській обласній психіатричній лікарні на посаді медичної сестри; з 16.07.1986 по 31.12.2012 в комунальній установі «Попаснянська центральна районна лікарня» на посаді лікаря відділення швидкої медичної допомоги; з 01.01.2013 по 30.06.2014 в Первомайській станції швидкої медичної допомоги на посаді лікаря; з 14.10.2014 по 05.10.2018 на станції швидкої медичної допомоги Лисичанської комунальної лікувально-профілактичної установи на посаді лікаря.

Період роботи з 06.10.2018 по 31.12.2018 на станції швидкої медичної допомоги Лисичанської комунальної лікувально-профілактичної установи на посаді лікаря також було зараховано до такого стажу на підставі довідки № 22 від 24.04.2019, виданої установою, про що ОСОБА_1 було сповіщено 13.05.2019 лист № 4738/02 .

Тобто стаж, який дає ОСОБА_1 право на отримання такої грошової допомоги , становить на теперішній час 32 років 08 місяців 26 днів.

Роз`яснення щодо зарахованих до спеціального стажу періодів трудової діяльності позивача управлінням Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області надавалось йому 22.03.2019 за № 34/а-14 на звернення від 13.03.2019.

До стажу який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України « Про пенсійне забезпечення» управлінням не були зараховані такі періоди його трудової діяльності, зазначені у трудовій книжці: - з 20.03.1978 по 01.03.1984 (05.11.12) у Ворошиловградській міській станції швидкої медичної допомоги на посаді фельдшера; - з 02.03.1984 по 31.07.1985 (01.05.00) в Обласній станції переливання крові на посаді медичної сестри; - з 01.08.1985 по 15.07.1986 (00.11.15) у Ворошиловградській міській станції швидкої медичної допомоги на посаді лікаря-інтерна.

Зазначені періоди роботи позивача зараховані до страхового стажу роботи, та не зараховані до спеціального стажу через відсутність інформації щодо перебування його у відпустках без збереження заробітної плати, можливих відволікань чи відсторонень від роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, що унеможливлює визначення календарно наявного страхового стажу для призначення грошової допомоги.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є пенсіонером за віком, що підтверджено копіями паспорту громадянина України (а.с.18-19), довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру (а.с. 19).

28.01.2019 позивач звернулась до управління із заявою про призначення пенсії за віком, яка була призначена 23.01.2019 (арк. спр. 37, 35 зв.).

Позивачем були надані: трудова книжка, військовий квиток, паспорт, диплом, заява про призначення пенсії, довідки про стаж роботи (арк. спр. 48зв.-55зв.).

Відповідями від 21.02.2019 № 15/А-14 та від 22.03.2019 № 34/А-14 (а.с. 11-12) роз`яснено, що за розрахунком стажу, стаж , який дає ОСОБА_1 право на отримання такої грошової допомоги, становить 32 роки 08 місяців 26 днів, в той час як для виплати грошової допомоги пільговий стаж повинен становити 35 років.

Управлінням не були зараховані такі періоди його трудової діяльності, зазначені у трудовій книжці:

- з 20.03.1978 по 01.03.1984 (05.11.12) у Ворошиловградській міській станції швидкої медичної допомоги на посаді фельдшера;

- - з 02.03.1984 по 31.07.1985 (01.05.00) в Обласній станції переливання крові на посаді медичної сестри;

- - з 01.08.1985 по 15.07.1986 (00.11.15) у Ворошиловградській міській станції швидкої медичної допомоги на посаді лікаря-інтерна.

Ці періоди трудової діяльності Позивача були зараховані управлінням тільки до страхового стажу роботи, та не зараховані до спеціального стажу через відсутність інформації щодо перебування позивача у відпустках без збереження заробітної плати, можливих відволікань чи відсторонень від роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років , що унеможливлює визначення календарно наявного страхового стажу для призначення грошової допомоги за вищезазначені періоди роботи.

Згідно записів трудової книжки від 20.03.1976 позивач з 20.03.1978 по 01.03.1984 (05.11.12) працював у Ворошиловградській міській станції швидкої медичної допомоги на посаді фельдшера; з 02.03.1984 по 31.07.1985 (01.05.00) - в Обласній станції переливання крові на посаді медичної сестри; з 01.08.1985 по 15.07.1986 (00.11.15) - у Ворошиловградській міській станції швидкої медичної допомоги на посаді лікаря-інтерна (арк. спр. 20-24).

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначається Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058).

У відповідності до ч. 2 ст. 24 Закону страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 7.1. розділу XV Прикінцеві положення Закону особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів; "е"-"ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначені окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років. Право на пенсію за вислугу років мають в тому числі працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (пункт «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»)

Відповідно до Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років». Страховий стаж враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенси, яка призначена до виплати.

Згідно з розділом 2 Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою КМУ від 04.11.1993 № 909, право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) певних закладів охорони здоров`я, наведених в цьому переліку. Відповідно до приміток 2 і 3 до названого Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від відомчої належності закладів і установ; робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 № 1397 «Про пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я та сільського господарства» було затверджено перелік установ, організацій та посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, який діяв до введення в дію відповідного законодавства України. Згідно з пунктом 1 розділу 2 цього переліку право на пенсію за вислугу років мали лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери помічники лікаря, акушери, масажисти, лаборанти та медичні сестри - всі незалежно від найменування посади, які працювали в певних закладах охорони здоров`я, наведених в цьому переліку.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії визначається ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Згідно із цією статтею основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Зазначеній нормі відповідає п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), яким встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління ПФУ № 22-1 від 25.11.2005, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

Згідно до п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач належним чином не оцінював подані позивачем документи, не надавав необхідних фахових роз`яснень (порушення п. 3 Порядку № 637), не пропонував в рамках наданих повноважень (п. 3.3. Порядку № 22-1) можливість виклику до пенсійного органу свідків (пункти 17, 18 Порядку № 637).

Натомість, судом встановлено, що трудова книжка позивача мають необхідні дані за спірні періоди, які свідчать про роботу з 20.03.1978 по 01.03.1984, 02.03.1984 по 31.07.1985, 01.08.1985 по 28.07.1986 позивача на відповідних посадах, які повинні бути зараховані до його страхового та спеціального стажу.

Крім того, відповідачем зовсім не зазначено, в чому саме полягає неповнота або невідповідність записів в трудовій книжці позивача.

Відповідачем не зазначено, а судом не виявлено доказів тому, що спірні записи в трудовій книжці позивача можна визнати такими, які не відповідають дійсності чи зроблені з порушенням визначеної процедури.

З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, суд вважає, що є всі підстави для зарахування до страхового та спеціального стажу ОСОБА_1 періодів роботи 20.03.1978 по 01.03.1984, 02.03.1984 по 31.07.1985, 01.08.1985 по 28.07.1986 та виплати йому грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Доводи відповідача про те, що суд немає правових підстав для стягнення з відповідача судового збору з огляду на відсутність фінансування, судом відхиляються з наступних підстав.

В обґрунтування вказаних доводів відповідач зазначає, що відповідно до частини першої статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду формуються переважно за рахунок страхових внесків (частини єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) та використовується на: 1) виплату пенсій, передбачених цим Законом; 2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 3) фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; 4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій; 5) формування резерву коштів Пенсійного фонду. Згідно з частиною другою статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим законом.

Так, відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Таким чином, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення сплати судового збору є правом суду, заява сторони розглядається виходячи з наведених в ній обставин, які підтверджені належними доказами.

З вищевикладеного вбачається, що єдиною підставою для задоволення клопотання є врахування майнового стану сторони, обґрунтування цих обставин, які свідчать про неможливість оплати судового збору, покладається на сторону, яка звертається з заявою.

На думку суду, наведені норми, що дають право зменшити, відстрочити або звільнити від сплати судового збору, враховуючи майновий стан особи, насамперед стосується сторін соціально вразливої верстви населення з метою вільного їх доступу до правосуддя.

Обмежене фінансування бюджетної установи, що діє як суб`єкт владних повноважень, не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог частини третьої статті 9 Закону України «Про судовий збір» кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. Судовий збір є джерелом фінансового забезпечення судової системи із цільовим його спрямовуванням виключно на потреби судочинства.

Статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Суд наголошує на важливості судового збору, як елементу забезпечення незалежності судової влади, що складає основу справедливого і неупередженого правосуддя.

Оскільки статтями 133 КАС України та 8 Закону України «Про судовий збір» визначено можливість суду у виключних випадках зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати, відстрочити або розстрочити сплату судового збору, а не обов`язок, суд вважає за необхідне відхилити доводи відповідача за необґрунтованістю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи судом встановлено, що Позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 768,40 грн (а. с. 3).

Таким чином, на користь Позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (код ЄДРПОУ 21792608, 93300, Луганська область, м. Попасна, вул. Шкільна, буд. 2) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періодів роботи з 20.03.1978 по 01.03.1984 на посаді фельдшера виїзної бригади в Ворошиловградській міській станції швидкої медичної допомоги, з 02.03.1984 по 31.07.1985 на посаді медичної сестри експедиції Ворошиловградської обласної станції переливання крові та з 01.08.1985 по 28.07.1986 на посаді лікаря-інтерна швидкої медичної допомоги в Ворошиловградській міській станції швидкої медичної допомоги, а також щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періоди моєї роботи з 20 березня 1978 року по 01 березня 1984 на посаді фельдшера виїзної бригади в Ворошиловградській міській станції швидкої медичної допомоги, з 02 березня 1984 року по 31 липня 1985 року на посаді медичної сестри експедиції Ворошиловградської обласної станції переливання крові та з 01 серпня 1985 року по 28 липня 1986 року на посаді лікаря-інтерна швидкої медичної допомоги в Ворошиловградській міській станції швидкої медичної допомоги.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (код ЄДРПОУ 21792608, 93300, Луганська область, м. Попасна, вул. Шкільна, буд. 2) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістсот вісім грн. 40 коп.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Тихонов