Рішення № 82752098, 27.06.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

27 червня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1577/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2005-52 від 21.11.2018, -

ВСТАНОВИВ:

09 квітня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач), в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-2005-52 від 21.11.2018, якою нараховано грошове зобов`язання по Єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 20169,84 грн, з них: недоїмки на суму 19829,84 грн. та штрафних санкцій на суму 340,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13.12.2018 у поштовому відправленні з рекомендованим повідомленням про вручення № 9340102060774 громадянин України – підприємець ОСОБА_1 отримав спірну вимогу та оскаржив її в порядку адміністративного оскарження. 11.02.2019 у поштовому відправленні з рекомендованим повідомленням про вручення № 0405340977408 позивач отримав рішення ДФС України від 25.01.2019 № 3902/6/99-99-11-05-02-25, яким вимогу не скасовано.

На думку позивача, спірну вимогу прийнято з порушенням приписів Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” 8 липня 2010 року № 2464-VI (Закон №2464) та підлягає скасуванню, оскільки на момент її винесення позивач знаходився та проводив господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції та у зв`язку з цим звільнений від сплати єдиного внеску на підставі приписів пункту 9-4 Розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464 та "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" 2 вересня 2014 року № 1669-VII (Закону № 1669).

Також, на думку позивача, вимога підписана особою, яка не має повноважень на її підписання, оскільки в надній позивачу ДФС України копії наказу на підтвердження повноважень керівника податкового органу на складання та підписання податкової вимоги відсутній підпис керівника ДФС України.

Крім того, документ із назвою «вимога № Ф-2005-52 від 21.11.2018», отриманий позивачем, є підробним, оскільки не містить на відтіску печатки зображення Державного Гербу України, встановленого відповідно до вимог ч.6 ст.20 Конституції України.

Ухвалою суду від 12.04.2019 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (арк.спр. 19).

26.04.2019 за вх. № 23837/2019 надійшла заява представника позивача про усунення недоліків позовної заяви (арк.спр. 22-23).

Ухвалою судді від 02.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення недоліків та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (арк.спр. 1-2).

Ухвалою суду від 28.05.2019 задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи частково, відмовлено в задоволенні цього клопотання в частині визнання обов`язковою участі у судовому засіданні начальника Головного управління ДФС у Луганській області ОСОБА_2 (арк.спр.39).

28.05.2019 за вх. № 28877/2019 від ГУ ДФС у Луганській області надійшов відзив на позовну заяву (арк.спр. 31-32), в якому відповідач не визнав позовні вимоги з огляду на такі обставини та вимоги чинного законодавства.

За даними податкового обліку ФОП ОСОБА_1 має борг зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 20169,84 грн, що складається з: сальдо, яке станом на 01.10.2013 було передано УПФУ у м. Сєвєродонецьку в сумі 4350,30 грн; боргу за 2017 рік – 8448,00 грн; за І квартал 2018 року – 2457,18 грн, за ІІ квартал 2018 року – 2457,18 грн, за ІІІ квартал 2018 року – 2457,18 грн. Таким чином, станом на 21.11.2018 року позивач як фізична особа-підприємець мав борг зі сплати єдиного внеску, у зв`язку з чим податковим органом було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2005-52 від 21.11.2018, яку було направлено позивачу відповідно до вимог пункту 4 статті 25 Закону № 2464 та Інструкції про порядок нарахування і сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове страхування (далі Інструкція).

Податковий орган не вважає, що позивача звільнено від сплати єдиного внеску, оскільки пункт 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464 щодо звільнення певного кола суб`єктів від виконання обов`язків, визначених ч.2 ст.6 Закону № 2464, втратили чинність згідно з Законом України від 24.12.2015 №911-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Зазначена норма проіснувала в Законі №1669 з 15.09.2014 до 01.01.2016, внаслідок її виклюячення згідно з Законом №911. Неоднаразові зміни, що вносилися до цих положень різними законами, на його думку свідчать про недосконалість законотворчої техніки і не можуть бути єдиною підставою для звільнення платників єдиного внеску від його сплати та відповідно визнання протиправними та скасування вимог контролюючого органу.

Оскільки недоїмка позивача виникла частково до 14.04.2014 – часу початку АТО, та за період 2017-2018 років, позивач повинен сплатити нараховану йому суму внеску в повному обсязі. На підтвердження факту наявності боргу в позивача відповідач надав розрахунок боргу позивача, витяг з інтегрованої картки платника податків згідно даних ITC «Податковий блок», копію наказу ДФС України №3634-0.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

10.06.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив ГУ ДФС у Луганській області з посиланням на практику Верховного суду в справі № 805/4967/16-а (провадження №К/9901/42831/18), яка містить висновок про застосування норм чинного законодавства до аналогічних правовідносин.

Позивач зазначає, що він здійснював свою діяльність на території м. Сєвєродонецьк та перебував на обліку в м. Сєвєродонецьк Луганської області, яке входить до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, тому саме формування вимоги № Ф-2005-52 від 21.11.2018 є незаконним та протиправним.

В судовому засіданні ухвалою суду від 27.05.2019 повернуто без розгляду клопотання представника позивача, а саме: клопотання – вимоу про зупинення розгляду підробних папірців з назвою «вимога» та про припинення винесення папірців з назвою «ухвала» без Державного Герба України національної держави Україна української нації, опис яких не відповідає ст. 20 Конституції України, клопотання про винесення окремої ухвали про порушення Верховної Радою України імперативних приписів ст. 20 Конституції України щодо встановлення опису і порядку використання державних символів, яке перешкоджає і унеможливлює належний розгляд справи № 360/1578/19 та виготовлення процесуальних документів у його ході та зупинити провадження у даній справі до виконання окремої ухвали Верховною Радою України - за вх. № 33767/2019; клопотання про витребування від САП ГПУ належним чином завірену копію оригіналу подання Прем`єр-міністра України щодо призначення ОСОБА_3 головою ДФС України, яке знаходиться в матеріалах кримінального провадження № 52017000000000218 від 31.03.2017 та зупинити розгляд справи № 360/1578/19 до надання САП ГПУ зазначеного документу, що надійшли до суду 25.07.2019 за вх. № № 33764/2019, 33762/2019 та 33760/2019 та клопотання – вимога (доповнення до вх. №т 33760/2019 від 25.06.2019) про негайне припинення використання поза конституційним ладом і ст. 20 Конституції України національної держави України української нації приватні і конфіденційні дані представника української нації і про ім`я, по-батькові, прізвище, як людини і громадянина України, і даних про конституційну підприємницьку діяльність і адресу проживання на конституційній території національної держави Україна української нації при розгляді підробних папірців з назвою «вимога» та винесення папірців з назвою «ухвала» без Державного Герба України національної держави України, опис яких не відповідає вимогам ст.20 Конституції України від 27.06.2019 за вх. № 34129/2019.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, надав заяву від 26.06.2019 за вх. № 34005/2019 про розгляд справи без його участі (арк.спр. 82).

До представника позивача ОСОБА_4 , присутнньої у судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання застосовані заходи процесуального примусу - попередження, і за повторне вчинення таких дій - видалення із залу судового засідання.

Суд розглядає справу в порядку письмового провадження за відсутності учасників справи відповідно до вимог ст. 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77 КАС України, суд встановив такі обставини справи.

За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області, дата взяття на облік як платника єдиного внеску 28.07.2010, що також визнається сторонами.

Позивач у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону від 08.07.2010 № 2464 “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон № 2464) є платником єдиного внеску.

З інтегрованої картки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування вбачається, що позивач має борг з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, який виник станом на 01.10.2013 в сумі 4350,30 грн, за 2017 рік – 8448,00 грн; за І квартал 2018 року – 2457,18 грн, за ІІ квартал 2018 року – 2457,18 грн, за ІІІ квартал 2018 року – 2457,18 грн, в загальній сумі - 20169,84 грн (арк. спр. 34).

21.11.2018 Головним управлінням ДФС у Луганській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2005-52, за якою борг зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2018 у позивача становить 20169,84 грн, з яких 19829,84 грн – недоїмка, а 340,00 грн - штрафи (арк. спр. 6).

А ні витяг з інтегрованої картки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а ні розрахунок боргу (арк. спр. 33) не містять відомостей про нарахування штрафів позивачу, про час та підстави їх нарахування у запереченнях відповідача не зазначено, документів на підтвердження факту нарахування штрафів на суму 340 гривень за перод до 01.10.2013 відповідачем суду не надано.

21.12.2018 позивач оскаржив зазначену вимогу до ДФС України (арк.спр.7-9).

Рішенням ДФС України від 25.01.2019 № 3900/6/99-99-11-05-02-25 скаргу залишено без розгляду (арк.спр. 10).

Позивач та його представник сам факт наявності боргу зі сплати єдиного внеску за даними інтегрованої картки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не заперечували, доказів на спростування цих обставин суду не надано.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон № 2464) (тут і надалі положення Закону № 2464 наведені у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин між сторонами).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 2 статті 6 Закону № 2464 встановлено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати такий внесок.

Відповідно до ч. 5, ч. 7 ст. 9 Закону № 2464 сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

При цьому в ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (п. 1 ч. 10 ст. 9 Закону № 2464).

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.

Однак, особливістю даної справи є те, що на час виникнення спірних правовідносин – листопад 2018 року, позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону № 2464 необхідно застосовувати з урахуванням норм Закону України № 1669-VII від 02.09.2014 “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” (далі – Закон № 1669).

Зокрема, п.п. б п. 8 ст. 14-1 Закону № 1669 розділ VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464 доповнено пунктом 9-3 наступного змісту: “Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".

Сторони не надали суду доказів звернення позивача до податкового органу з заявою про списання заборгованості, тому суд не має підстав для надання оцінки складу заборгованості, яка підлягає списанню відповідно до вимог Закону №2464. З такою заявою позивач має право звернутися до податкового органу не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Також суд зазначає, що спірна вимога сформована 21 листопада 2018 року відповідно до статті 25 Закону № 2464, яка визначає заходи впливу та стягнення. За положеннями абзацу другого частини першої цієї статті її положення поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Саме за положеннями частини четвертої цієї статті орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Що стосується посилань відповідача на те, що доповнення розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464 пунктом 9-4 втратили чинність згідно із Законом України від 24.12.2015 № 911-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі – Закон № 911), суд вважає за необхідне зазначити, що дійсно зазначена норма проіснувала в Законі № 1669 з 15 вересня 2014 року до 01 січня 2016 року, внаслідок її виключення згідно із Законом № 911, але в повній мірі зберіглася в Законі № 2464. Більш того, пункт 9-4 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464 й після внесення змін до Закону № 1669 Законом № 911 продовжує свою дію в часі.

Позивач знаходиться на обліку в ДПІ у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області, місцем його проживання є м. Сєвєродонецьк Луганської області, що визнається сторонами, та встановлено оглядом копії паспорта позивача в судовому засіданні.

Населений пункт м. Сєвєродонецьк входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

З огляду на дію пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464 позивач звільняється від виконання зобов`язань платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464, у тому числі передбачених підпунктом першим частини другої цієї статті, а саме, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від № 805/4967/16-а (провадження №К/9901/42831/18), яка містить висновок також і про те, що сам факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників, зокрема заходів впливу за порушення Закону №2464, якою є вимога.

Відповідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 1 Закону № 1669-VII визначено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Враховуючи вищевикладене, оскільки Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території Донецької та Луганської областей ще не прийнятий, не оприлюднений і не набрав чинності відповідно до вимог пункту 7 Указу Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10 червня 1997 року за № 503/97 (із змінами та доповненнями), відсутні підстави вважати, що антитерористична операція на вказаних територіях припинена.

Отже за встановлених судом обставин, з урахуванням вказаної позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що на час проведення антитерористичної операції факт перебування позивача як платника єдиного внеску на обліку в м. Сєвєродонецьку є підставою для зупинення застосування до нього заходів впливу за порушення Закону №2464, якою є спірна вимога.

Щодо посилань позивача на недотримання відповідачем самої форми документу при постановленні спірної вимоги, відсутності в ній належних реквізитів, а саме: підпису повноважної особи та печатки з Державним Гербом України - суд дійшов таких висновків.

Позивач зазначає, що оскаржена ним вимога підписана не повноважною особою, оскільки в наданій на запит позивача ДФС України копії наказу на підтвердження повноважень керівника податкового органу на складання та підписання податкової вимоги відсутній підпис керівника ДФС України.

Оскаржена ж позивачем вимога підписана виконуючим обов`яки начальника ГУ ДФС у Луганській області ОСОБА_2 , на підтвердження повноважень якої відповідачем надано належним чином завірену копію наказу від 04.11.2016 №3634-0 про призначення її виконуючим обов`язки керівника вказаного органу, який містить підпис голови ДФС України (арк.спр. 37).

Зазначений документ є належним доказом відповідно до вимог ст. 73 КАС України, сумнівів в достовірності цього документу суд не має, тому аргументи позивача з приводу підписання вимоги неповноважною особою визнаються судом незмістовними.

Крім того, позивач зазначає, що оскаржена вимога не містить Державного Герба України на відтіску печатки ГУ ДФС у Луганській області, яким скріплено підпис керівника позивача, посилаючись на такі обставини.

Відповідно до вимог частини 1 статті 20 Конституції України від 28 червня 1996 року державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (ч.6 ст.20 Конституції України від 28 червня 1996 року).

Позивач зазначає, що на час розгляду справи в суді такого Закону Верховна Рада України не прийняла. А державний символ, який використовується державними органами, «тризуб» затверджено постановою Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року N 2137-XII як малий герб України, головний елемент великого герба України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 4 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року № 3166 (Закон №3166) міністерство, інший центральний орган виконавчої влади має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Згідно з частиною 3 статті 21 Закон №3166 територіальні органи центрального органу виконавчої влади діють на підставі положень, що затверджуються керівником центрального органу виконавчої влади.

Типове положення про територіальні органи центрального органу виконавчої влади затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 17 Положення про ГУ ДФС у Луганській області, затвердженого наказом Державної фіскальної служби від 27.03.2017 №202, ГУ ДФС має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Позивач зазначає, що використання інших символів замість встановленого законом опису Державного Герба України заборонено імперативними приписами ст.ст. 8, 19, 20 Конституції України.

Тому позивач робить висновок про те, що оскаржена ним вимога, скріплена печаткою із зображенням тризуба замість Державного Герба України, є підробним документом.

Суд не погоджується з такою позицією позивача, оскільки малий герб України тризуб як елемент великого герба України, дійсно, затверджено не законом, а постановою Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року N 2137-XII (Постанова №2137), тобто до прийняття Конституції України від 28 червня 1996 року.

Пункт 1 цієї постанови зазначає, що кольорове та схематичне зображення герба до неї додаються.

Згідно з пунктом 2 Постанови №2137 зображення Державного герба України поміщується на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов`язковим додержанням пропорцій зображення герба, затвердженого пунктом 1 цієї Постанови.

Відповідно до вимог частини 3-4 статті 20 Конституції України від 28 червня 1996 року Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (ч.6 ст.20 Конституції України від 28 червня 1996 року).

Відповідно до вимог частини 2 статті 8 Конституції України від 28 червня 1996 року Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (ч.1 ст.58 Конституції України від 28 червня 1996 року).

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України від 28 червня 1996 року).

Після набрання чинності Конституцією України від 28 червня 1996 року Верховна Рада України закону щодо встановлення опису державних символів України та порядку їх використання відповідно до вимог ч.6 ст.20 Конституції не приймала.

Отже, в контексті розгляду цієї справи, суд дійшов висновку, що відповідач використовує зображення малого герба України, затвердженого пунктом 1 постанови Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року N 2137-XII, на своїй печатці державного органу України, що не суперечить вимогам статті 20 Конституції України від 28 червня 1996 року, оскільки її норми не мають зворотньої дії в часі і розповсюджуються лише на закони та інші нормативно-правові акти, які приймаються на її основі і повинні відповідати їй (тобто, які прийняті після набрання чинності самою Конституцією).

Тому, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд визнає аргументи позивача і в цій частині необгрунтованими.

Таким чином, з урахуванням правової позиції Верховного Суду щодо застосування норм Закону №2464, судом встановлено, що вимога ГУ ДФС України про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-1997-52 від 21.11.2018 є протиправною на час її формування.

Зазначений висновок суду є достатньою підставою для скасування оскарженої позивачем вимоги.

Посилання позивача на недотримання відповідачем форми складання цього документу, а саме: відсутність необхідних реквізитів для його чинності, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду цієї справи в межах заявлених позовних вимог, які суд задовільняє в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн (арк.спр. 23).

Таким чином, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2005-52 від 21.11.2018 – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2005-52 від 21.11.2018 щодо зобов`язання ОСОБА_1 сплатити борг зі сплати єдиного внеску на загальну суму 20169,84 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області (ідентифікаційний код 39591445; місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Енергетиків, буд.72) витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 01 липня 2019 року.

Суддя В.С. Шембелян