Рішення № 82749163, 02.07.2019, Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 603/273/19

Провадження №2-а/603/5/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2019 р. м.Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді Галіяна І. М.

секретаря судового засідання Бішко І.М.

розглянувши в судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області

предмет позову: визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанови старшого державного виконавця про повернення виконавчого документу без виконання

за участі:

представника позивача - адвоката Мізика С.І.

представника відповідача - не з`явився

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася в Монастириський районний суд Тернопільської області з вищевказаним адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області.

Обґрунтовуючи позов вказує, що 25.03.2019 року, на підставі її заяви, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Дубчак М.З., відкрито виконавче провадження ВП №58903508 яким зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Монастириському районі Тернопільської області провести позивачу нарахування та виплату підвищення пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» починаючи з 27.04.2010 року з врахуванням виплачених сум.

Проте виконавчий документ 18.04.2019 року відповідно до пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто без виконання.

Вважаючи постанову про повернення виконавчого документу старшого державного виконавця неправомірною, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

11.06.2019 року ухвалою судді Монастириського районного суду Тернопільської області позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Представник позивача - адвокат Мізик С.І. в судовому засіданні позов підтримав з підстав зазначених у ньому та просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідач заперечив щодо задоволення позову, надіславши відзив на нього. У відзиві вказав, що Законами України про Державний бюджет на 2018, 2019 роки виплата нарахованих підвищень «дітям війни» не передбачена, а тому рішення Монастириського районного суду Тернопільської області, на думку відповідача, Управлінням Пенсійного фонду України виконано в межах наданих цьому органу повноважень. З огляду на це зазначав, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу є законною, а тому слід відмовити в задоволенні позову.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у порядку передбаченому ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши необхідні для розгляду позову матеріали адміністративної справи, зробив висновок про задоволення позову.

Встановлені судом обставини і факти, що стали підставами звернення до суду.

Постановою Монастириського районного суду Тернопільської області від 12.11.2010 року задоволено позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Монастириському районі Тернопільської області про визнання дій Управління Пенсійного фонду України в Монастириському районі Тернопільської області неправомірними та зобов`язання провести перерахунок та виплату соціальної допомоги.

Львівський апеляційний адміністративний суд своїм рішенням від 29.03.2012 року постанову Монастириського районного суду Тернопільської області від 12.11.2010 року скасував та ухвалив нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Зобов`язав Управління Пенсійного фонду України в Монастириському районі Тернопільської області провести ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 27.04.2010 року з врахуванням виплачених сум.

Таким чином, рішення адміністративного суду набрало законної сили в 2012 році.

На підставі заяви ОСОБА_1 Монастириський районний суд Тернопільської області 12.06.2018 року видав виконавчий лист.

27.08.2018 року ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання задоволено й поновлено їй пропущений строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

23.11.2018 року ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Бучацького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на ухвалу Монастириського районного суду Тернопільської області від 27 серпня 2018 року про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання у справі № 2-а-489/2010 повернуто апелянту в зв`язку з чим, ухвала Монастириського районного суду Тернопільської області від 27.08.2018 року набрала законної сили 23.11.2018 року.

25.03.2019 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Дубчак М.З. відкрито виконавче провадження серії ВП №58703508 за виконавчим листом Монастириського районного суду Тернопільської області від 12.06.2018 року №2-а-489/10.

Після відкриття виконавчого провадження державний виконавець не повідомляв стягувача - ОСОБА_1 про взяття на облік рішення, виконання якого гарантується державою. Також не передав виконавчих документів до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для погашення наявної заборгованості.

Листом від 05.04.2019 року Бучацьке об`єднане Управління Пенсійного Фонду України Тернопільської області (далі - Управління) повідомило відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Тернопільської області, що ним нараховано ОСОБА_1 з 27.04.2010 року по 22.07.2011 року підвищення в розмірі 2530,02 грн. з урахуванням виплачених сум. Також Управління вказало, що нарахування підвищень «дітям війни» згідно рішення суду здійснено лише по 22.07.2011 року, тобто до дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету». Попри це в листі зазначалося, що законами України про Державний бюджет на 2018-2019 роки виплати нарахованих підвищень «дітям війни» не передбачені, а тому виконання рішення суду за відсутності бюджетних асигнувань, вважатиметься порушенням статей 23, 116 Бюджетного кодексу України.

Отримавши вищевказану інформацію із Управління, старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Дубчак М.З 18.04.2019 року прийняла відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» постанову про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання в зв`язку з тим, що Законами України про Державний бюджет на 2018, 2019 роки виплати нарахованих підвищень «дітям війни» не передбачені.

З таким рішенням державного виконавця позивач не погодилась і звернулась до суду за захистом порушених прав.

Правова оцінка, встановлених судом, обставин і фактів справи

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Конституцією України, Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, прецедентною практикою цього суду, Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Законом України «Про виконавче провадження», Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", Порядком погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженим постановою КМУ від 03.09.2014 року № 440.

У відповідності до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування зобов`язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Завданням адміністративного судочинства, зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.ст. 14, 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 4 ст. 372 КАС України передбачено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 287 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

Як указав у п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012 Конституційний Суд України: «Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом».

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97).

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України "Про виконавче провадження").

У випадках, передбачених законом, рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Між тим ці органи не є органами примусового виконання (стаття 6 Закону України "Про виконавче провадження").

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, як верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до статті 13 цього Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (з 01.01.2013 набув чинності) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

03.09.2014 року Кабінетом Міністрів України з метою реалізації пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» прийнято постанову № 440, якою затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (далі - Порядком № 440).

Відповідно до зазначеного Порядку виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, установа, організація або юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, які видані або ухвалені до 01.01.2013 року, подаються до органів державної виконавчої служби для здійснення їх обліку, інвентаризації та подальшої передачі органам, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів для погашення заборгованості.

Погашення заборгованості проводиться в порядку черговості. В першу чергу виконуються саме рішення щодо пенсійних та соціальних виплат. Рішення вносяться до кожної з черг за датою їх надходження до органу державної виконавчої служби.

Виконавча служба не пізніше 10 робочих днів має надіслати заявнику та боржнику повідомлення про прийняття такого рішення для обліку із зазначенням черги, до якої воно включено. А з метою забезпечення заявнику та боржнику доступу до інформації Реєстру про стан погашення заборгованості за рішенням, прийнятим на користь заявника, у повідомленні про прийняття рішення до обліку зазначаються адреса відповідного веб-сайта в Інтернеті, а також ідентифікатор для доступу до інформації Реєстру.

Таким чином є змога відслідкувати, як виконується рішення суду.

Довідку про суму заборгованості за судовими рішеннями орган Пенсійного фонду надає органам державної виконавчої служби у відповідь на їх повідомлення.

Погашення заборгованості здійснюється казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Отже, виходячи з сукупного аналізу наведених правових норм вбачається, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, у спосіб встановлений Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядком № 440.

Лише чітке дотримання вищевказаної процедури виконання рішення суду, свідчитиме про правомірність дій суб`єкта владних повноважень.

Однак як установлено з матеріалів справи, старший державний виконавець зазначеним положенням законодавства належної уваги не надав, а діяв у супереч встановленому алгоритму.

У ході розгляду справи судом установлено, що після відкриття виконавчого провадження державний виконавець не повідомляв стягувача - ОСОБА_1 про взяття на облік рішення, виконання якого гарантується державою. Також не передав виконавчих документів до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для погашення наявної заборгованості.

За таких обставин повернення виконавчого документа стягувачеві без вчинення необхідних дій передбачених вищевказаним Порядком № 440 є неправомірним.

Окрім цього, посилання державного виконавця на пункт 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» суд вважає помилковим, оскільки повернення державним виконавцем (відповідальною особою) документів, наданих заявником, здійснюється лише з підстав передбачених пунктом 7 Порядку № 440, що прийнятий на виконання спеціального Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» предметом регулювання якого є особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ.

Отже у державного виконавця не було підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" для повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки виконання рішення суду мало здійснюватись відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 440 від 03.09.2014 року.

Відповідно до частини першої ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд, проаналізувавши положення ст. 77 КАС України, прийшов до висновку, що відповідач доказів щодо спростування вимог позивача суду не надав.

З урахуванням наведеного, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі наведеного, керуючись ст. 19, 129-1 Конституції України, ст.ст. 2, 77, 243-246, 255, 287 КАС України, суд, -

у х в а л и в :

1. Позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про визнання дій старшого державного виконавця щодо повернення виконавчого документу неправомірними та скасування постанови про повернення виконавчого документу стягувачу задовольнити.

2. Визнати дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про повернення виконавчого документу від 18.04.2019 року неправомірними.

3. Постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 18.04.2019 року про повернення виконавчого документу, а саме виконавчого листа виданого Монастириським районним судом Тернопільської області 12.06.2018 року по справі №2-а-489/10 скасувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до восьмого апеляційного адміністративного суду через Монастириський районний суд Тернопільської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду проголошено 02.07.2019 року.

Суддя І. М. Галіян