Рішення № 82748689, 18.03.2019, Волочиський районний суд Хмельницької області

Справа №: 671/1865/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2019 року Волочиський районний суд

Хмельницької області в складі:

головуючої - судді Бабій О.М.,

при секретарі Кошонько Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Волочиську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1097600,00 грн., що еквівалентно 35000,00 євро за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання позовної заяви, та про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 8000,00 грн., що еквівалентно 255,00 євро за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання позовної заяви, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

В подальшому від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 82-84), у якій позивач просить стягнути окрім вказаної у позові матеріальної та моральної шкоди, матеріальну шкоду в розмірі 59400,00 грн., що еквівалентно 1894,00 євро за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання позовної заяви, яка завдана позивачу у вигляді упущеної вигоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Зі слів позивача, внаслідок постійних грубих порушень її прав, неможливістю проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території Донецької області України, внаслідок збройної агресії, вона була вимушена переселитись в липні 2015 року до с. Бубнівка Волочиського району Хмельницької області, у зв`язку з чим зазнала значної моральної, а також матеріальної шкоди.

Позивач вказує, що відповідно до рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 10.07.2017 року у цивільній справі № 671/513/17 встановлено факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01 липня 2015 року з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Донецької області України.

Зазначає, що в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України вона- ОСОБА_1 втратила можливість проживати у рідному місті, розпоряджатись та користуватись належною їй квартирою та майном, у зв`язку з чим їй було завдано істотної шкоди. Посилається на те, що могла отримати кошти від передачі в оренду належної їй квартири, однак була позбавлена можливості реалізувати свої права власника, чим їй було заподіяно збитків у вигляді упущеної вигоди, за розрахунком позивача – в розмірі 59400,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач вказала також, що внаслідок перебування на окупованій території було заподіяно шкоду здоров`ю ОСОБА_1 , внаслідок чого вона понесла витрати в розмірі 8000 грн., а саме: 3000 грн. – на ліки та 5000 грн. – на посилене харчування.

Сторони в судове засідання не з`явились.

Від представника позивача, Ординовича Р.Б., до суду надійшла заява, в якій він підтримав заявлені позовні вимоги та просив справу слухати у його та позивача відсутності, проти проведення заочного розгляду справи не заперечує.

Представник відповідача повторно не з`явився в судове засідання, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило.

Враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, а також беручи до уваги згоду позивача по справі, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Горлівка Донецької області України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується даними паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 була вимушено переселена 01 липня 2015 року з окупованої території Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.Дана обставина підтверджується копією рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 10.07.2017 року, яке не оскаржувалось з боку Російської Федерації у встановленому порядку і набрало законної сили, та яким було встановлено вищевказаний юридичний факт (а.с. 14-16).

На даний час позивач перебуває на обліку, як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції та тимчасово проживає в с. Бубнівка Волочиського району Хмельницької області, що підтверджується довідкою № 6803000239 від 01.07.2015 року (а.с. 13).

Тож, дані обставини доводять факт вимушеного переселення та неможливості користуватись власним майном, в тому числі і нерухомим, яке залишилось на окупованій території.

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ, визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. До переліку міст, які визнані цією постановою окупованими, входить також і м. Горлівка.

Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Згідно з договором купівлі-продажу від 28.09.2001 року ОСОБА_1 є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 85).

Отже, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Донецької області України позивач ОСОБА_1 фактично позбавлена можливості володіти, користуватись та розпоряджатись належною їй квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що завдає позивачу як моральної, так і майнової шкоди у вигляді недоотриманих доходів, які позивач могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право власності на це нерухоме майно не було порушене.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом ч. 1, 3 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Розмір упущеної вигоди, яку складають недоотримані доходи від передачі в оренду квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з розрахунком позивача, за період з липня 2015 року по квітень 2018 року (33 місяці) становить 59400,00 грн., що на день пред`явлення позовної заяви до суду за офіційним курсом НБУ складало 1894,00 євро.

Щодо розрахунку компенсації за завдану ОСОБА_1 моральну шкоду, то суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При вирішенні вимог позивача про компенсацію моральної шкоди суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Туреччини (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), відповідно до якого Туреччина зобов`язана сплатити позивачу компенсацію, зокрема, й за моральні страждання через незаконну окупацію північної частини Кіпру, де народилась та проживала позивач, турецькими Збройними Силами.

У рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того, суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території ОСОБА_2 , де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.

Тож, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.

Враховуючи тривалість порушень прав та законних інтересів позивача та з врахуванням практики Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану матеріальну та моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно неї.

Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд виходить із тривалості порушення, яке продовжує існувати і на даний час, його наслідків для позивача, яка до цього часу не може повноцінно влаштувати свій побут (вимушена була залишити власне житло, не має сталого місця проживання, позбавлена можливості спілкуватись з близькими тощо), переживає значні моральні страждання, пов`язані із такими кардинальними змінами її життя, що є складними та обтяжливими.

Отже, враховуючи характер та обсяг завданих ОСОБА_1 моральних страждань, які полягають у порушенні налагодженого способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для досягнення звичного життя, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну моральну шкоду у сумі, яку визначила позивач в позовній заяві, – 1097600,00 грн., що на день пред`явлення позову за офіційним курсом НБУ еквівалентно 35000,00 євро.

Вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі 8000,00 грн., завданої ушкодженням здоров`я, не знайшли свого документального підтвердження, у зв`язку із чим задоволенню не підлягають.

Окрім цього, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме: Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, ОСОБА_3 Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Згідно з п. 2 Будапештського меморандуму визначено, що Російська Федерація, ОСОБА_4 Британії та ОСОБА_5 і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

У відповідності з Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому суд дійшов висновку про відсутність у неї судового імунітету.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню частково з наведених вище підстав.

Керуючись ст. 8 Конституції України, ст. ст. 4, 12, 13, 81, 128, 141, 247, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 16, 22, 23, 386, 1166, 1167, 1168 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 59400,00 грн. (п`ятдесят дев`ять тисяч чотириста гривень), що на день пред`явлення позову, за офіційним курсом Національного Банку України еквівалентно сумі 1894,00 євро.

Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1097600,00 грн. (один мільйон дев`яносто сім тисяч шістсот гривень), що на день пред`явлення позову, за офіційним курсом Національного Банку України еквівалентно сумі 35000,00 євро.

В іншій частині позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення через суд першої інстанції, який його ухвалив, шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відомості про учасників справи:

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_1 )Відповідач:Російська Федерація (03049 АДРЕСА_4 , Посольство АДРЕСА_5 в Україні)

Повне судове рішення складено 18 березня 2019 року.

Суддя О.М.Бабій