Рішення № 82747954, 18.06.2019, Шосткинський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 589/4842/16-ц

Провадження № 2/589/33/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Курбанової А.Р.,

за участю:

секретаря судового засідання Ніколаєнко В.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2 .А.

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шостка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на автомобіль,

ВСТАНОВИВ:

02.12.2016р. ОСОБА_1 звернувся до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на автомобіль Toyota Land Cruiser 120, 2004 року випуску, сірого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 . В обґрунтування позову позивач посилається на правомірність набуття ним права власності на вказаний автомобіль та фіктивність договору купівлі-продажу, на підставі якого вказаний автомобіль був зареєстрований за відповідачем. Необхідність реєстрації автомобілю на ім`я відповідача пояснив тим, що на ім`я позивача вже був зареєстрований автомобіль, а з відповідачем, який на той час був тестем позивача, були гарні відносини.

В свою чергу відповідач надав до суду відзив на позов, в якому проти задоволення позову заперечував повністю. Свою позицію обґрунтував тим, що вказаний автомобіль він сам придбав в 2012 році. Даний автомобіль мав досить високу ціну, проте ОСОБА_1 , який допомагав обрати автомобіль, запевнив його, що така ціна є досить вигідною для такого авто та він може позичити йому кошти, яких не вистачає для його придбання, на що відповідач погодився. ОСОБА_4 запевняє, що спірний автомобіль був придбаний як для власних цілей, так і для спільних цілей сім`ї, а тому ОСОБА_1 , будучи зятем відповідача, також час від часу ним користувався. Проте, після розлучення позивача з донькою відповідача, відносини між сторонами значно погіршились, внаслідок чого відповідач був змушений звернутись до правоохоронних органів для вилучення машини з незаконного володіння ОСОБА_1 , який, взявши авто у користування, відмовився повернути його добровільно. Також ОСОБА_4 зазначає, що гроші, які ОСОБА_1 позичив йому для купівлі спірного автомобіля, наразі повністю повернуті. Крім того, реальне виконання сторонами умов договору купівлі-продажу автомобіля свідчить про відсутність підстав для визнання цього договору фіктивним. Таким чином, спірний автомобіль придбаний за власні кошти відповідача, зареєстрований на нього, а тому, на думку відповідача, він є його єдиним законним власником. Відповідач також заявив про сплив строку позовної давності, оскільки з моменту купівлі спірного автомобіля до дня подачі даного позову минуло близько 5 років.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, додатково зазначив, що спірний автомобіль насправді був придбаний ним, та саме він придбав автомобіль у свого знайомого ОСОБА_5 , заплативши тому 30000 долларів США, використовував автомобіль для власних потреб, а також займався його технічним обслуговуванням. За словами позивача, автомобіль був оформлений на його тестя лише формально та фактично йому не належить. Позивач користувався автомобілем Toyota Land Cruiser 120 навіть після розірвання шлюбу з донькою відповідача, доки одного разу до нього не з`явились працівники поліції з вимогою повернути вказаний автомобіль відповідачу. В свою чергу, доходи колишнього тестя були зовсім незначні та він ніколи б не зміг придбати такий автомобіль.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позицію свого довірителя, додатково акцентував увагу суду на тому, що дохід позивача у 2012 році склав близько 400 000 грн., що підтверджує його фінансову спроможність на придбання спірного автомобіля, натомість відповідач такої своєї можливості не підтвердив. Крім того, зазначив, що в одному з судових засідань у іншій справі, за участю тих самих сторін, ОСОБА_4 підтвердив той факт, що спірний автомобіль фактично є власністю його колишнього зятя – ОСОБА_1 . Також представник позивача висловив свою позицію щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності, зазначивши, що такий має обчислюватись з листопада 2016 року, оскільки саме після відібрання автомобіля були порушені права позивача, пов`язані з володінням автомобілем Toyota Land Cruiser 120.

Відповідач в судове засідання не з`явився. Присутній в судовому засіданні його представник суду повідомив, що позовні вимоги він не визнає, наполягав на правомірності набуття відповідачем права власності на спірний автомобіль та посилаючись на судову практику зауважив щодо неможливості визнання правочину купівлі-продажу автомобіля фіктивним, оскільки на підставі цього правочину відбулась реальна передача майна. Разом з тим, щодо строку позовної давності представник відповідача зазначив, що хоча позивач й вважає початком перебігу такого строку саме момент відібрання в нього спірного автомобіля в 2016 році, проте правочин, за яким відповідач набув право власності на спірний автомобіль, що був вчинений ще у 2012 році, а тому строк позовної давності сплив.

Суд, заслухавши позивача, представників сторін, свідка, вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами, дійшов до наступного.

17.01.2012р. ОСОБА_4 відповідно до довідки-рахунка КІМ 954069, виданої 16.01.2012р. ТОВ «Фаворит», придбав у ОСОБА_5 автомобіль Toyota Land Cruiser 120, 2004 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 . Дані обставини встановлені з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та зі змісту відповідей на запит суду територіального сервісного центру № 5945 за вих.. № 31/18/5945-49 від 26.01.2017р., № 31/18/5945-54 від 26.01.2018р. (а.с. 4, 51, 116). При цьому, факт продажу даного автомобіля саме ОСОБА_5 визнано обома сторонами у їх заявах по суті справи, що відповідає показам самого ОСОБА_5 , допитаного в якості свідка.

07.04.2012 р. відповідач зареєстрував автомобіль Toyota Land Cruiser 120, 2004 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 на своє ім`я з наданням права користування спірним автомобілем ОСОБА_1 .

Як вказують сторони, після придбання вказаний автомобіль використовувався для потреб їх сім`ї: сторони були на той час тестем ( ОСОБА_4 ) і зятем ( ОСОБА_1 ).

Після погіршення відносин між ними, 17.11.2016р. співробітниками поліції спірний автомобіль був повернутий ОСОБА_4 (а.с. 6). Невдовзі 26.11.2016р. територіальним сервісним центром № 5941 м. Глухів було замінено номерні знаки з НОМЕР_2 на НОМЕР_3 та ОСОБА_4 видано нове свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 (а.с. 51).

Посилаючись на правомірність набуття саме ОСОБА_1 права власності на вказаний автомобіль та фіктивність договору купівлі-продажу відповідно до довідки-рахунка КІМ 954069, виданої 16.01.2012р. ТОВ «Фаворит», на підставі якого вказаний автомобіль був зареєстрований за відповідачем, позивач просить суд визнати право власності на спірний автомобіль саме за собою. В свою чергу, відповідач вказує на правомірність угоди, на підставі якої ним було придбано спірний автомобіль і пропуск позовної давності позивачем.

Зважаючи на приведені доводи, вирішальне значення для розгляду даної справи має дослідження питання щодо правомірності чи неправомірності набуття відповідачем права власності на вказаний автомобіль, що потребує звернення до відповідних законодавчих положень.

Так, згідно з положеннями ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях спеціальних нормативних актів.

За загальним правилом статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 34 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух» (в редакції чинній на час вчинення правочину) державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. На транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та закріплюються номерні знаки, які відповідають вимогам стандартів.

Відповідно до пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок та інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (в редакції чинній на час вчинення правочину; далі - Порядок) державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою:

- довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб`єктом господарювання, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери;

- договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби;

- копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин;

- довідка органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що виділили автомобіль або мотоколяску;

- акт приймання-передачі транспортних засобів за формою згідно з додатком 6, виданий підприємством-виробником або підприємством, яке переобладнало чи встановило на транспортний засіб спеціальний пристрій згідно із свідоцтвом про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, із зазначенням ідентифікаційних номерів такого транспортного засобу та конкретного одержувача;

- вантажна митна декларація на паперовому носії або електронна вантажна митна декларація, або видане митним органом посвідчення про реєстрацію в підрозділах Державтоінспекції транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери;

- договір фінансового лізингу.

Таким чином, законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід`ємно пов`язаний з обов`язковою реєстрацією власником придбаного автомобіля у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Разом з тим, приписи статті 34 Закону України «Про дорожній рух» та Порядок не пов`язують момент реєстрації транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах із набуттям особою права власності на нього, а тільки регулюють та встановлюють обов`язки продавців та покупців транспортних засобів щодо зняття з реєстраційного обліку, реєстрації транспортного засобу, тощо. Дані висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі № 910/11266/17, що є обов`язковою для застосування судами.

Як було встановлено, відповідач набув право власності на автомобіль Toyota Land Cruiser 120, 2004 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , на підставі відповідного договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_5 , при цьому правомірність придбання ОСОБА_4 автомобілю підтверджувалось довідкою-рахунком КІМ 954069, виданою 16.01.2012р. ТОВ «Фаворит». Факт існування такої довідки сторонами визнано та саме ця довідка вказана як підстава для реєстрації спірного автомобіля у відповідді територіального сервісного центру № 5945 за вих № 31/18/5945-54 від 26.01.2018р. на відповідний запит суду(а.с. 116).

При цьому, доводи позивача про фіктивність цього правочину, судом оцінюються критично з огляду на наступне.

Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, у ст.204 ЦК України проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи не можуть нехтувати правами і обов`язками, що виникли в учасників такого правочину. Однак така презумпція може бути спростована у двох випадках.

По-перше, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України). По-друге, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 р. у справі N 6-2690цс16). В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається недійсним судом, тобто такий правочин є оспорюваним і потребує визнання недійсним лише в судовому порядку.

Разом з тим, висуваючи доводи про фіктивність цього договору, позивачем відповідних вимог про визнання його недійсним з цих підстав не заявлено, як не заявлено позивачем і клопотання в порядку ч. 3 ст. 264 ЦПК України з зазначенням і доведенням, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із не залежних від нього причин.

Договір, на підставі якого автомобіль Toyota Land Cruiser 120, номер кузова НОМЕР_1 , вибув з власності ОСОБА_5 та був придбаний ОСОБА_4 , в судовому порядку в межах іншої справи визнаний недійсним не був.

Наведене свідчить про правомірність набуття відповідачем права власності на спірний автомобіль, що в свою чергу, виключає можливість визнання цього права за позивачем з порушенням імперативу презумпції правомірності правочину.

У цьому контексті слід зазначити, що надані позивачем з метою підтвердження його доводів про фіктивність цього договору довідка органу ДВС від 17.02.2017р. про розмір доходів позивача за 2011р.(а.с.65), договір купівлі-продажу автомобіля від 27.03.2012р.(а.с.66), покази свідка ОСОБА_5 (у відповідній частині) не мають жодного доказового значення при встановленні власника спірного автомобіля та не спростовує законність набуття відповідачем права власності на цей транспортний засіб, з огляду на наявність чинного, не визнаного судом недійсним, правочину, на підставі якого спірний транспортний засіб був набутий ОСОБА_4 у власність.

При цьому, укладення 27.03.2012р., тобто вже після вибуття з власності ОСОБА_5 та набуття у власність відповідачем спірного автомобіля, між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 договору його купівлі-продажу позивачу жодним чином не спростовує наведені висновки суду, з огляду на приписи ст. 658 ЦК України, якими визначено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту даної правової норми, право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто у позивача є право власності на певне майно, і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

Отже, на підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права, на захист якого подано позов, останній повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його право на вказане майно, тобто право власності.

Згідно з ч. 3 ст.12, ст.ст.76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Проте належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження наявності у позивача права власності на спірний автомобіль суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову ОСОБА_1 про визнання за ним цього права та відсутність підстав для його задоволення. При цьому, з огляду на вказані висновки, доводи відповідача про пропуск позовної давності не мають значення при розгляді даної справи, а тому суд не вбачає за доцільне надавати їм окрему правову оцінку.

Зважаючи на ухвалене судом рішення щодо необхідності відмови у задоволенні позову, суд керуючись приписами ч. 9 ст. 158 ЦПК України, вважає за необхідне скасувати захід забезпечення позову, вжитий ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07.12.2016р. у справі № 589/4842/16-ц у вигляді встановлення заборони відчудження будь-якими особами та в будь-який спосіб спірний автомобіль.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати з оплати експертизи залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.. 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Скасувати захід забезпечення позову, вжитий ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07.12.2016р. у справі № 589/4842/16-ц у вигляді встановлення заборони відчудження будь-якими особами та в будь-який спосіб автомобіля «Toyota Land Cruiser 120» 2004 року випуску, сірого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 державний номерний знак НОМЕР_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду через Шосткинський міськрайонний суд Сумської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 27.06.2019р.

Суддя Шосткинського міськрайонного суду

Сумської області А.Р.Курбанова