Рішення № 82747028, 19.06.2019, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/9517/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2019 року Шевченківський районний суд м.Львова

у складі: головуючого судді Баєвої О.І.

секретаря судового засідання Якимець Ю.М.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Гальчинського С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Військової прокуратури Західного регіону України про стягнення моральної шкоди, -

установив:

позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути на його користь у відшкодування моральної шкоди 1000000 грн. з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 06.02.2015 року відносно нього було внесено відомості до ЄРДР №42015070210000043 за ч.3 ст.368 КК України. Вважає дане обвинувачення сфальсифікованим та таким, що ґрунтувалося на неправдивих показах свідка ОСОБА_3 В подальшому, 25.05.2015 року в судовому засіданні Іршавського районного суду свідок ОСОБА_3 під присягою дала покази про те, що старший прокурор військової прокуратури Ужгородського гарнізону Західного регіону України Харлапов А.М. примусив її давати неправдиві свідчення проти ОСОБА_1 , а також сфабриковував протоколи допиту свідка ОСОБА_3

У зв`язку із викладеним, ОСОБА_1 26.05.2015 року звернувся із заявою про злочин до військової прокуратури Західного регіону України. У відповідь на вказану заяву отримав відповідь за підписом заступника військового прокурора Західного регіону України Білоусова Є.О., яким його повідомлено, що підстав для внесення відомостей до ЄРДР за його заявою немає, оскільки відсутні відомості, передбачені ч.5 ст.214 КПК України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 18.08.2015 року визнано протиправною бездіяльність заступника військового прокурора Західного регіону України ОСОБА_4 щодо невнесення відомостей до ЄРДР по заяві від 26.05.2015 року та зобов`язано внести такі відомості, розпочати досудове розслідування.

На виконання ухвали слідчого судді 01.09.2015 року військовою прокуратурою Західного регіону України зареєстровано кримінальне провадження №42015140400000093 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.364, ч.1 ст.365, ч.1 ст.366 КК України.

Проте, позивач зазначає, що вже 30.12.2015 року кримінальне провадження було закрите у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення. А 03.03.2016 року ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова постанову від 30.12.2015 року про закриття кримінального провадження скасовано.

Крім того, ОСОБА_1 03.03.2016 року подав клопотання про визнання його потерпілим та про проведення допиту. Листом від 11.03.2016 року №10/1/2-243 вих.-16 військовою прокуратурою Західного регіону України повідомлено ОСОБА_1 про те, що ще 18.09.2015 року постановою відмовлено у задоволено клопотання про визнання його потерпілим у вищевказаному кримінальному провадженні.

Проте, ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 13.04.2016 року визнано протиправною бездіяльність слідчого військової прокуратури Західного регіону України та зобов`язано слідчого визнати потерпілим ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №42015140400000093 від 01.09.2015 року.

В подальшому, постановою слідчого в ОВС слідчого відділу слідчого управління військової прокуратури Західного регіону України Ящуком Р.В. від 30.06.2016 року кримінальне провадження закрито, а ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 22.07.2016 року постанову скасовано.

Крім того, слідчим військової прокуратури Західного регіону України також виносилися постанови про закриття кримінального провадження, а саме: 16.12.2016 року, 08.08.2017 року, які були скасовані ухвалами шевченківського районного суду м.Львоа від 02.02.2017 року та від 04.09.2017 року.

Позивач вважає, що його права вказаними діями прокуратури суттєво порушені, в результаті чого йому завдано моральних страждань, які виразилися в необхідності відстоювати свої права, порушенні його нормального ритму життя.

У відзиві військова прокуратура Західного регіону України позовні вимоги заперечила в повному обсязі, зазначивши, що позивачем в обґрунтування позовних вимог лише зазначено час потрачений на захист свої прав як потерпілого у кримінальному провадженні, проте не обґрунтовано в чому полягала моральна шкода, якими діями була спричинена, а також на думку відповідача, не обґрунтовано розмір моральної шкоди.

У відзиві на позовну заяву Державна казначейська служба України позовні вимоги заперечила, зазначивши, що у жодних відносинах із позивачем не перебувала, не порушувала його права та законні інтереси та не має жодних зобов`язань перед ним. Відтак, стягнення коштів вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, пояснивши, що у кримінальному провадженні №42015070210000043 за ч.3 ст.368 КК України відносно нього вироку ухвалено не було. Тому вважає, що дане кримінальне провадження було необґрунтованим та таким, що ґрунтувалося лише на неправдивих показах свідка. Позивач зазначив, що моральна шкода йому спричинена негативними наслідками висунутого щодо нього обвинуваченням. Зокрема включає в себе матеріальну шкоду, яку він поніс внаслідок відсторонення від посади, шкоду здоров`я у зв`язку із незаконним затриманням 09.02.2015 року, триманням під вартою в період з 09.02.2015 року по 12.02.2015 року та кримінальним переслідуванням, а також приниження престижу та порушення ділової репутації.

Представник позивача ОСОБА_5 В ОСОБА_6 В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, покликаючись на обставини викладені у позовній заяві, просив задовольнити у повному обсязі.

Представник військової прокуратури Західного регіону України Гальчинський С.О. у судовому засіданні позовні вимоги заперечив у повному обсязі. Зазначив, що позивач, як на підставу позову покликається на ст.1174 ЦК України, проте, відповідно до ст.131 Конституції України прокуратура це правоохоронний орган, а тому ст.1174 ЦК України на нього не розповсюджується. Вважає, що позивачем не доведено належним чином завдання йому моральної шкоди.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, неодноразово викликався в судове засідання, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив. Суд вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06.02.2015 року внесено відомості до ЄРДР №42015070210000043 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

У судовому засіданні Іршавського районного суду, яке відбулося 25.05.2015 року свідок ОСОБА_3 під присягою, будучи повідомленою про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показів надала покази та зазначила, що старший прокурор військової прокуратури Ужгородського гарнізону Західного регіону України Харлапов А.М. примусив її давати неправдиві свідчення відносно ОСОБА_1 . У зв`язку із чим, ОСОБА_1 26.05.2015 року звернувся до військової прокуратури Західного регіону України із заявою про злочин, в якому виклав обставини справи та просив внести відомості за даним фактом до ЄРДР.

У відповідь на подану ОСОБА_1 заяву заступник військового прокурора Західного регіону України Білоусов Є.О. листом №10/1/1-582 вих.-15 від 05.06.2015 року повідомив про те, що підстав внесення відомостей до ЄРДР немає, оскільки в заяві ОСОБА_7 відсутні відомості, передбачені ч.5 ст.214 КПК України.

ОСОБА_1 оскаржено вищевказані дії та ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 18.08.2015 року суд визнав протиправною бездіяльність заступника військового прокурора Західного регіону України Білоусова Є.О. у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 26.05.2015 року та зобов`язав внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 26.05.2015 року.

На виконання ухвали суду військовою прокуратурою Західного регіону України 01.09.2015 року зареєстровано кримінальне провадження №42015140400000093 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.364, ч.1 ст.365, ч.1 ст.366 КК України.

Проте, вже 30.12.2015 року постановою військового прокурора Західного регіону України вищевказане кримінальне провадження було закрито на підставі п.1 ч.1 ст.284КПК України у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення.

Не погодившись із постановою про закриття кримінального провадження ОСОБА_1 подано скаргу до суду, яку було задоволено частково та ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 03.03.2016 року постанову слідчого відділу слідчого управління Західного регіону України Ящука Р.В. від 30.12.2015 року скасовано як протиправну.

Цього ж дня, 03.03.2016 року ОСОБА_1 подано клопотання до військової прокуратури Західного регіону України про залучення його до кримінального провадження №42015140400000093 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.364, ч.1 ст.365, ч.1 ст.366 КК України в якості потерпілого та проведення допиту.

Листом від 11.03.2016 року №10/1/2-243 вих.-16 військовою прокуратурою Західного регіону України повідомлено ОСОБА_1 про те, що ще 18.09.2015 року постановою відмовлено у задоволено клопотання про визнання його потерпілим у вищевказаному кримінальному провадженні.

У зв`язку із чим, ОСОБА_1 знову звернувся до суду із скаргою на дії слідчого військової прокуратури. Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 13.04.2016 року визнано протиправною бездіяльність слідчого військової прокуратури Західного регіону України Ящука Р ОСОБА_6 В., зобов`язано визнати ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні №42015140400000093 від 01.09.2015 року.

У подальшому кримінальне провадження неодноразово на підставі постанов прокурорів та слідчих, а саме від 30.06.2016 року, 16.12.2016 року, 08.08.2017 року, 22.12.2017 року було закрите, та на підставі ухвал слідчих суддів Шевченківського районного суду м.Львова від 22.07.2016 року, 02.02.2017 року, 04.09.2017 року, 31.01.2018 року вказані постанови були скасовані.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даному випадку регулюються ст.ст.1174, 1176 Цивільного кодексу України.

Суд не бере до уваги покликання прокурора військової прокуратури Західного регіону України Гальчинського С.О. про те, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту свої порушених прав, оскільки відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також передбачено право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

З точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судам належить зважати на ефективність такого способу.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Відтак, суд приходить до висновку, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту є ефективним та забезпечує поновлення його порушеного права.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах.

Встановлено, що правовідносини сторін виникли з підстав неправомірних дій посадових осіб військової прокуратури Західного регіону України щодо неодноразового, необґрунтованого закриття кримінального провадження, що стверджується ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду м.Львова.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Враховуючи викладене, судом критично оцінюються викладені у відзиві на позовну заяву покликання Державної казначейської служби України, про те, що у жодних відносинах із ОСОБА_1 Державна казначейська служба України не перебувала, не порушувала його права та законні інтереси та не має жодних зобов`язань перед ним.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Покликання представника відповідача прокурора військової прокуратури Західного регіону України Гальчинський С.О. про те, що відсутні будь-які докази протиправних дій працівників військової прокуратури Західного регіону України під час розслідування кримінального провадження №42015140400000093 від 01.09.2015 року, оскільки відсутні будь-які судові рішення або висновки компетентних органів, якими б було встановлено факт невиконання або неналежного виконання своїх службових обов`язків посадовими особами під час проведення розслідування у даному кримінальному провадженні суд до уваги не беруться, оскільки факт заподіяння моральної шкоди діями військової прокуратури Західного регіону України стверджується винесенням незаконних рішень, тривалої бездіяльності посадових осіб пов`язаних з невиконанням своїх обов`язків, не проведенні комплексу дій передбачених КПК України, а в подальшому і постійне закриття кримінального провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що права позивача порушені і підставою для відшкодування шкоди слугують ухвали Шевченківського районного суду м.Львова від 18.08.2015 року, 03.03.2016 року, 13.04.2016 року, 22.07.2016 року, 02.02.2017 року, 04.09.2017 року, 31.01.2018 року, якими встановлена протиправна бездіяльність слідчих військової прокуратури Західного регіону України. Крім того, у судових дебатах, виступаючи із промовою військовий прокурор повідомив, що 28.09.2018 року винесено постанову про закриття кримінального провадження, однак такі твердження судом до уваги не беруться, оскільки жодного доказу на підтвердження своїх слів військовим прокурором не представлено.

У відповідності із частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. п. 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", особа має право на відшкодування моральної шкоди лише у випадках прямо передбачених законодавством. Умовами для покладення на особу відповідальності за шкоду, заподіяну іншій особі, є протиправна дія чи бездіяльність, наявність шкоди, причинний зв`язок між дією (бездіяльністю) і негативними наслідками та вина заподіювача.

Отже, для застосування деліктної відповідальності на підставі статті 1167 ЦК України необхідною є наявність складу правопорушення, а саме: 1) наявність шкоди; 2) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

При цьому суд виходить з того, що ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Проте враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 1000000 гривен завищеними, їх розмір не знайшов свого підтвердження у судовому засіданні. Так, позивачеві були спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, проте інших доказів на підтвердження немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, істотності змін в житті, тощо) до суду не надано.

Крім того, законодавцем визначено мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць. А тому, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 78766,50 грн. При визначені суми моральної шкоди, яку слід стягнути на користь ОСОБА_1 , суд виходив із половини мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць порушення прав позивача бездіяльністю органу досудового розслідування.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги характер спірних правовідносин, доведеність неправомірних дій посадових осіб військової прокуратури Західного регіону України, суд приходить до висновку, що слід стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через казначейську службу на користь ОСОБА_1 78766,50 грн. у відшкодування моральної шкоди

На підставі ст.ст. 23, 1167, 1174, 1176 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 258, 259 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через казначейську службу на користь ОСОБА_1 78766,50 грн. (сімдесят вісім тисяч сімсот шістдесят шість гривень п`ятдесят копійок) у відшкодування моральної шкоди.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державна казначейська служба України, 01601, м.Київ, вул.Бастіонна, 6.

Відповідач: Військова прокуратура Західного регіону України, 79007, м.Львів, вул.Клепарівська, 20.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Суддя О. І. Баєва