Рішення № 82746188, 12.06.2019, Олександрівський районний суд Донецької області

Справа № 240/248/19 р.

Номер провадження № 2/240/158/19 р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 рокуОлександрівський районний суд Донецької області

у складі:

головуючого судді – Щербак Ю.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Осадчої Л.В.,

представника позивача – Трофімчука В.В.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,

В С Т А Н О В И В :

26 березня 2019 року представник позивача, діючи від імені позивачки, звернувся до суду, вказуючи, що позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з вересня 2005 року по 8 грудня 2014 року.

Під час спільного проживання подружжя придбали жилий будинок , розташований по АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 23 вересня 2008 року № 6876, посвідченого приватним нотаріусом Олександрівського районного нотаріального округу на ім`я відповідача.

Відповідно до ст.ст. 60,63,69 СК України, вказаний будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а частки в майні кожного з подружжя є рівними. Однак, відповідач бажає користуватися будинком самостійно та намагається заборонити користування будинком, чим порушує права позивачки.

За таких умов позивачка просить визнати спільною сумісною власністю спірний жилий будинок та визнати за позивачкою – ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину цього будинку.

Разом із позовом представник позивачки надав заяву про поновлення строку позовної давності, вказуючи, що про порушення свого права власності на майно позивачці стало відомо у лютому 2019 року, під час вирішення питання про припинення права відповідача на аліменти , що стягуються з позивачки на користь спільної дитини з передачею права власності на спірний жилий будинок. Відповідач відмовився від укладання такого договору , мотивуючи відмову відсутністю у позивачки права на частку у майні. Позивачка посилається, що дізналася про порушення права власності саме у лютому 2019 року та просить визнати поважними причини пропуску звернення до суду з позовом та поновити його.

Ухвалою Олександрівського районного суду Донецької області від 8 квітня 2019 року було відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

22 квітня 2019 року відповідачем надано відзив на позов, за яким він позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у позові, посилаючись на пропущення позивачкою строку позовної давності , який відраховується з часу розірвання шлюбу – 19 серпня 2015 року ( а.с.26-28).

6 травня 2019 року представник від імені позивачки надав відповідь на відзив, яким звертає увагу на фактичне визнання відповідачем, що спір про право на спільне майно виник нещодавно та вважає, що відповідач помилково тлумачить норми СК України про початок строку позовної давності саме з часу розірвання шлюбу, а не з часу, коли сторона довідалась, або повинна довідатися про порушення свого права ( а.с 41).

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про день розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги повністю, пояснивши, що сторони перебували у шлюбі з вересня 2005 по грудень 2014 року. У 2008 році вони за спільні кошти придбали жилий будинок. У 2014 році позивачка, втративши роботу, виїхала на заробітки, залишивши спільну дитину на відповідача. У 2015 році їй стало відомо, що чоловік звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, який було задоволено. Сторони дійшли згоди щодо проживання сина разом із батьком. На користь відповідача за рішенням суду з позивачки стягнуто аліменти на утримання сина, про що позивачка не знала, бо проживала в м. Одесі. У 2019 році їй стало відомо про наявний борг, тому вона приїхала до с.м.т. Олександрівка та запропонувала на погашення боргу свою частку у спільному з відповідачем майні. Відповідач, у лютому 2019 року, скориставшись, що договір купівлі-продажу будинку оформлений на його ім`я, відмовився визнавати за колишньою дружиною частку у майні. Представник заявив, що саме з цього часу необхідно відраховувати сплив строку позовної давності звернення до суду з позовом про захист порушеного права власності. Заяву про поновлення пропущеного строку позовної давності просить вважати помилково поданою.

Відповідач не оспорював викладених позивачкою та її представником обставин придбання спірного будинку та заявив, що ніколи не перешкоджав позивачці користуватися спільним сумісним майном. Крім того, він заявив, що позивачка під час шлюбу, у 2014 році, залишила йому дитину, а сама виїхала до м. Одеси. Їх відносини погіршилися та шлюб було розірвано. З цього часу вони фактично перестали спілкуватися. На утримання дитини з позивачки стягнуто аліменти та утворилася заборгованість. Позивачка з часу розірвання шлюбу не бажала виділення своєї частки у майні : вона залишила спільно придбані меблі , побутову техніку, інше. З питанням поділу майна вона звернулась саме через заборгованість по аліментам, маючи намір зарахувати свою частку у майні на погашення цієї заборгованості. На думку відповідача, це не відповідає інтересам дитини, тому він просить відмовити позивачці у позові у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Представник відповідача заявив, що позов не підлягає задоволенню через пропуск строку позовної давності, який, відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України , спливає протягом трьох років з часу розірвання шлюбу. Шлюб між сторонами розірвано за рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 8 грудня 2014 року. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 серпня 2015 року рішення про розірвання шлюбу залишено без змін, отже , саме з цього часу починається відрахування спливу позовної давності. Крім того, позивачка ще в апеляційній скарзі на рішення про розірвання шлюбу посилалась на наявний у сторін спір про поділ спільного майна.

Проаналізувавши зібрані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 8 грудня 2014 року розірвано шлюб, зареєстрований 3 вересня 2005 року Олександрівським районним відділом реєстрації актів громадського стану Донецької області між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , актовий запис № 34( а.с. 47).

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 серпня 2015 року, рішення Олександрівського районного суду Донецької області залишено без змін( а.с. 48-49).

Отже, рішення суду про розірвання шлюбу набрало чинності 19 серпня 2015 року, що є днем припинення шлюбу ,відповідно до ч. 2 ст. 114 СК України.

Згідно договору купівлі-продажу жилого будинку від 23 вересня 2008 року, посвідченого нотаріусом Олександрівського районного нотаріального округу Донецької області, ОСОБА_1 придбав житловий будинок, розташований в АДРЕСА_2 .м АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.12 цього договору, покупець на час укладання договору перебуває у шлюбі із ОСОБА_3 і цей житловий будинок набувається ними за взаємною згодою як спільна сумісна власність.

Спір з цього питання між сторонами відсутній.

Згідно з ч. 1ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

За ч. 2 цієї статті вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними( ч. 1 ст. 63 СК України).

Відповідно до ст.ст. 60,69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть будь –які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно ч.ч. 1,2 ст.68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до ст. 70 СК України,у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч.ч. 1,2 ст .71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 364 ЦК України , співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності .

Отже, в судовому засіданні встановлено, що спірний будинок, розташований в АДРЕСА_2 . АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю позивачки та відповідача та їх частки у майні є рівними.

Вирішуючи заяву відповідача та його представника про застосування наслідків пропуску позивачкою строку позовної давності, суд виходить із такого.

Відповідно до ст.256 ЦК України,позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю в 3 роки (ст.257 ЦК).

При цьому,відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України , перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Разом з тим, згідно із ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України,позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про

застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.

Отже, в разі заявлення стороною про застосування наслідків спливу позовної давності, позивачка повинна довести той факт, що вона не могла раніше дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Як вбачається із досліджених доказів та пояснень відповідача, після розірвання шлюбу він не чинив перешкод позивачці у користуванні спірним майном. Позивачка стверджує, що про порушення свого майнового права вона дізналася у лютому 2019 року, коли відповідач відмовив їй у виділі частки житлового будинку та зарахування її на погашення виниклого боргу по аліментам.

На доказ цього позивачка та її представник надали лист в.о. начальника Олександрівського районного відділу державної виконавчої служби за № 4329 від 15 березня 2019 року, за яким ОСОБА_1 відхилив пропозицію ОСОБА_3 про припинення права отримувати аліменти на сина ОСОБА_4 шляхом передачі права власності на частку в житловому будинку відповідачеві,посилаючись на те,що він є власником будинку,а позивачка не має такого права ( а.с 14).

Суд приймає до уваги, що за даними ДВС порушувалось питання щодо оголошення ОСОБА_3 у розшук, тобто,позивачка певний час, до 2019 року ,не спілкувалась з відповідачем , тому дійсно могла бути не обізнаною стосовно порушення її прав на майно.

Посилання представника відповідача на вказівку позивачки в апеляційній скарзі на рішення Олександрівського районного суду Донецької області про розірвання шлюбу на наявний майновий спір між сторонами, як на початок відліку строку позовної давності , суд сприймає критично, з огляду на те, що наявність спору не підтверджено самими сторонами, суперечить встановленим обставинам, це не було предметом розгляду за позовом про розірвання шлюбу через те, що не був заявлений сторонами, а тому не можна вважати, що відбулось порушення прав позивачки.

Відповідно до ч. 1. ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 17 Загальної декларації прав людини (1948) проголошує право приватної власності, як основне і невідчужуване право людини.

Відповідно до ст. 321 ЦК України ,право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зі змісту статтей 57 та 69, 70 СК України убачається, що внаслідок розподілу спільного сумісного майна позивачка набуває право особистої приватної власності на частину нього, а тому ,позов підлягає задоволенню у повному обсязі із визначенням за позивачкою права власності на Ѕ частину спірного житлового будинку.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст.ст.12,13,81,89,141,264,265ЦПК України , ст.ст.57,60,63,68,69,70-72,114 Сімейного кодексу України,ст.ст.256,257,261,267,321,364,368 ЦК України ,суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя задовольнити повністю.

Визнати житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_3 . АДРЕСА_1 .

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у відшкодування витрат по сплаті судового збору 768(сімсот шістдесят вісім ) гривень 40 копійок.

Апеляційна скарга може бути подана сторонами до Донецького апеляційного суду через Олександрівський районний суд Донецької протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 , місце реєстрації- АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації- АДРЕСА_3 ,РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 24 червня 2019 року.

Суддя Ю.В.Щербак