Рішення № 82745009, 26.06.2019, Енергодарський міський суд Запорізької області

Справа № 316/1994/18

Провадження № 2/316/198/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2019 р. м.Енергодар

Енергодарський міський суд Запорізької області

у складі: головуючого судді Куценка М.О.

за участі секретаря судового засідання Нестерової Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Енергодар Запорізької області цивільну справу №316/1994/18 (провадження №2/316/98/19) за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Підприємства комунальної власності» Енергодарської міської ради, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

14.11.2018 р. ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Енергодарського міського суду Запорізької області з позовною заявою до Комунального підприємства «Підприємства комунальної власності» Енергодарської міської ради (далі – КП «ПКВ» ЕМР) з позовною заявою (а.с.1-2 зворот), в якій зазначає, що постановою Апеляційного суду Запорізької області від 03.05.2018 р. у справі №316/969/16 (провадження №22-ц/778/261/18) за його апеляційною скаргою на рішення Енергодарського міського суду від 10.07.2017 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до КП «ПКВ» ЕМР про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору (контракту), поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за затримку виплат при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, було скасовано рішення Енергодарського міського суду від 10.07.2017 р., вимоги зазначеного позову задоволено частково і визнано незаконним наказ КП «ПКВ» ЕМР №671-к від 07.06.2016 р. про припинення трудового договору та його поновлено на посаді директора з експлуатації електричних мереж КП «ПКВ» ЕМР з 07.06.2016 р., а також стягнуто з КП «ПКВ» ЕМР середній заробіток за час вимушеного прогулу, компенсація судових витрат. Однак, на час звернення до суду з даною позовною заявою, судове рішення не виконано, його не поновлено на роботі.

Також, позивач зазначає, що з довідки КП «ПКВ» про розмір окладу та наказу про прийняття на роботу №889-к від 13.07.2015 р., вбачається, що розмір його посадового місячного окладу становить 5815,00 грн. Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України №10846/0/14-15/13 від 20.07.2015 р. «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» кількість робочих днів складає: у квітні 2016 року - 21 день; у травні 2016 року - 19 днів. Отже, його середньоденна заробітна плата за два місяці роботи (квітень і травень 2016 року) складає 290,75 грн. ((5815,0 х 2): (21 + 19) = 11630,00 : 40 = 290,75). Та враховуючи коефіцієнт підвищення в розмірі 3,305 який відповідно до п.10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок), який повинен застосовуватися при проведенні розрахунку середнього заробітку за час його вимушеного прогулу за період з 05.05.2018 р. по 04.05.2019 р., розмір середнього заробітку який КП «ПКВ» ЕМР повинен виплатити йому, з урахуванням кількості робочих днів у зазначений період - 250 днів, буде становити розмір у 240232,19 грн., який розраховується наступним чином: 290,75 х 3,305 х 250.

Після збільшення позивачем своїх позовних вимог щодо розрахунку та розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05.05.2018 р. по 04.05.2019 р. в заяві, яка надійшла до суду 08.01.2019 р. (а.с.15-17), позивач зазначає, що згідно штатних розписів на 2016, 2017, 2018, 2019 роки коефіцієнт підвищення посадових окладів тарифних ставок на КП «ПКВ» ЕМР за період з січня 2016 р. по квітень 2019 р. становить 5,862. Отже, на думку позивача, середній заробіток за час вимушеного прогулу, враховуючи розмір середньої заробітної плати 290,75 грн., кількість робочих у період з 05.05.2018 р. по 04.05.2019 р. – 250 днів (травень 2018 р. - 18 робочих днів, червень 2018 р. - 20 робочих днів, липень 2018 р. - 22 робочих дня, серпень 2018 р. - 22 робочих дня, вересень 2018 р. - 20 робочих дня, жовтень 2018 р. - 22 робочих дня, листопад 2018 р. - 22 робочих дня, грудень 2018 р. - 20 робочих днів, січень 2019 р. - 21 робочих дня, лютий 2019 р. - 20 робочих днів, березень 2019 р. - 20 робочих днів, квітень 2019 р. - 21 робочих дня, травень 2019 р. - 2 робочих дня), розраховується наступним чином: 290,75 грн. х 5,862 (коефіцієнт підвищення) х 250 робочих дня, що складає суму у 426094,13 грн.

Позивач зазначаючи також, що діями відповідача у вигляді умисного невиконання судового рішення та не поновлення його на роботі він позбавлений законного права на отримання заробітної плати, а отже таким чином час його вимушеного прогулу продовжується, просить суд стягнути з КП «ПКВ» ЕМР на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, в наслідок незаконного звільнення, за період з 05.05.2018 р. по 04.05.2019 р. в сумі 426094,13 грн. без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів (а.с.17)

В судове засідання, для розгляду справи по суті, позивач ОСОБА_1 не з`явився повторно, про час та місце слухання справи був повідомлений вчасно та належним чином, надав до суду письмову заяву про розгляд справи без його участі за наявними у справі матеріалами, збільшені позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

В судове засідання, для розгляду справи по суті, представник сторони відповідача КП «ПКВ» ЕМР - не з`явився повторно, заяв або клопотань про відкладення слухання справи до суду не надав, причини неявки суду не повідомив.

Позовні вимоги не визнає у повному обсязі, в їх заперечення представником відповідача КП «ПКВ» ЕМР в особі генерального директора КП «ПКВ» ЕМР ОСОБА_2 було надано до суду письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого вважають позовні вимоги не обґрунтованими та безпідставними, зазначаючи, також, що на виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі в КП «ПКВ» ЕМР, яке набрало законної сили 03.05.2018 р., після 05.05.2018 р. КП «ПКВ» ЕМР неодноразово вживалися вичерпні заходи щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі, про що до Енергодарської міської ради надсилались наступні листи: №01-13/888-07 від 07.05.2018 р. на адресу Енергодарського міського голови лист щодо погодження змін до штатного розкладу КП «ПКВ» ЕМР для включення посади ОСОБА_1 ; Повторний лист КП «ПКВ» ЕМР №01-13/2314-07 від 14.11.2018 на адресу Енергодарського міського голови щодо погодження змін до штатного розкладу КП «ПКВ» ЕМР для включення посади ОСОБА_1 на який Енергодарська міська рада відповіла листом №01 -01 -51/4792 від 21.11.2018 р.; Лист КП «ПКВ» ЕМР №01-13/2399-07 від 26.11.2018 р. на адресу Енергодарського міського голови щодо необхідності винесення на розгляд сесії Енергодарської міської ради питання щодо погодження внесення змін до штатного розкладу підприємства, зокрема щодо включення посади директора з експлуатації електричних мереж.

Однак, відповідно до листа Енергодарської міської ради №01-01-46/0167 від 09.01.2019 р. повідомлено, що на черговому пленарному засіданні Енергодарської міської ради 21.12.2018 р. розглядався проект рішення «Про затвердження штатного розпису та структури управління КП «ПКВ» ЕМР», однак він не набрав необхідної кількості голосів «за» та не був прийнятий.

Отже, у зв`язку з непогодженням внесення змін до штатного розкладу підприємства, без чого КП «ПКВ» ЕМР не має правових підстав для винесення наказу по підприємству про поновлення ОСОБА_1 , з боку КП «ПКВ» ЕМР, на думку сторони відповідача, відсутня юридично значима обставина для стягнення середнього заробітку як затримка виконання рішення суду.

Крім того, посилаючись на п.4, 5 ст.82 ЦПК України, постанову апеляційного суду Запорізької області від 03.03.2018 р. по справі №316/969/16, вважають, що позивач безпідставно посилається на інший розмір коефіцієнту підвищення заробітної плати, ніж той який зазначений у вказаній постанові суду – 1,58.

Сторона відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «ПКВ» ЕМР про стягнення середнього заробітку (а.с.31-33).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно приписів ч.2 та ч.3 ст.83 ЦПК України, позивач та відповідач повинен подати суду докази. Отже, надання доказів є не правом, а обов`язком сторін по справі. При цьому, надані сторонами докази повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності, достатності (ст.77-80 ЦПК України).

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.7 ст.235 КЗпП України, визначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Право на компенсацію заробітку, втраченого за час виконання судового рішення про поновлення на роботі встановлено статтею 236 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Підсумовуючи вищевикладене, затримка виконання власником рішення органу по розгляду трудових спорів про поновлення на роботі незаконно звільненого або незаконно переведеного працівника тягне обов`язок власника виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Відповідно до постанови Апеляційного суду Запорізької області по справі №316/969/16 від 03.05.2018р. позивача поновлено на посаді директора з експлуатації електричних мереж КП «ПКВ» ЕМР з 07.06.2016 р.

Згідно п.1, 2 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, як: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

В заперечення позовних вимог ОСОБА_1 представник КП «ПКВ» посилається на те, що ними були прийняті необхідні заходи щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, на виконання постанови апеляційного суду Запорізької області від 03.05.2018 р. по справі №316/969/16, та вини КП «ПКВ» ЕМР у невиконання судового рішення в цій частині сторона відповідача не вбачає, оскільки, на їх думку, починаючи з 03.05.2018 р. КП «ПКВ» ЕМР вживалися заходи щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі, однак, Енергодарською міської радою не погоджено внесення змін до штатного розкладу підприємства, без чого КП «ПКВ» ЕМР не має правових підстав для винесення наказу по підприємству про поновлення ОСОБА_1 на посаді, а отже і відсутня обставина для стягнення середнього заробітку як затримка виконання рішення суду.

Однак, заперечення відповідача у цій частині викладені у відзиві на позовну заяву, на думку суду є необгрунтованими зважаючи на наступне.

За положеннями ст.51 ЦПК України, належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України сайту https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch в Інтернет мережі, які згідно положень ч.1 та ч.2 ст.11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» № 755-IV від 15.05.2003 р. (в редакції від 31.01.2019 р., чинній на час розгляду справи судом), є відкритими і загальнодоступними та надаються також у вигляді безоплатного доступу через портал електронних сервісів. КП «ПКВ» ЕМР, є юридичною особою, ідентифікаційний код якого (ЄДРПОУ) номером 32166551, який також міститься в даних КП «ПКВ» ЕМР зазначених стороною відповідача (а.с.31) та не перебуває в процесі припинення.

Відповідно до статті 80 ЦК України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Відповідно до ч.1 ст.96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Отже, саме у відповідача по даній справі – КП «ПКВ» ЕМР, наказ якого №671-к від 07.06.2016 р. про припинення трудового договору визнано незаконним постановою апеляційного суду Запорізької області від 03.05.2018 р. по справі №316/969/16, виникло зобов`язання поновити ОСОБА_1 на посаді директора з експлуатації еклектичних мереж КП «ПКВ» ЕМР.

З огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень визначений ст.129-1 Конституції України, змісту статей 18, 430 ЦПК України, відповідно до яких, судові рішення які підлягають негайному виконанню є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням та роз`яснень у п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі, слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Зазначене вище, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати судове рішення про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця виникає обов`язок видати наказ про поновлення на роботі працівника.

Однак, матеріали справи не містять доказів наявності наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора з експлуатації електричних мереж КП «ПКВ» ЕМР.

Відповідно до ч.2 ст.18 ЦПК України, невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Положеннями статті 236 КЗпП України, передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

При цьому, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

У суду відсутні відомості, що і станом на час розгляду справи в суді по суті вимог, КП «ПКВ» ЕМР було добровільно виконано постанову апеляційного суду Запорізької області від 03.05.2018 р. по справі №316/969/16 та ОСОБА_1 (позивача по даній справі) було поновлено на посаді директора з експлуатації електричних мереж КП «ПКВ» ЕМР.

Враховуючи наведене вище, суд вважає безпідставним посилання представника КП «ПКВ» ЕМР на відсутність вини зі сторони КП «ПКВ» ЕМР щодо невиконання судового рішення і поновлення ОСОБА_1 на посаді, отже починаючи з наступного дня після ухвалення постанови апеляційним судом Запорізької області, тобто з 04.05.2018 р. КП «ПКВ» ЕМР повинно було видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді, однак у зв`язку з тим, що цього не було зроблено, з цієї дати почався відлік зобов`язання КП ПКВ» ЕМР сплачувати ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням судового рішення про поновлення його на посаді директора з експлуатації електричних мереж КП «ПКВ» ЕМР.

Частиною 1 статті 27 Закону України № 108/95-ВР від 24.03.1995 р. «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На підставі підпункту з) п.1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 р. (далі – Порядок №100), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу.

Формула для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передбачена у під пунктах 2 та 8 розділу ІV Порядку №100 є наступною: розмір середньоденної заробітної плати помножений на кількість робочих днів затримки розрахунку. Середньоденна заробітна плата визначається так: сума зарплати за 2 місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата, поділена на кількість відпрацьованих робочих днів за 2 місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Останнім абзацом пункту 4 цього Порядку передбачено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Пунктом 10 Порядку також передбачено, що у випадку підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Відповідно до штатного розкладу КП «ПКВ» на 2018 р., затвердженого В.о. генерального директора 2018 р. наявна посада директора з експлуатації електронних мереж з посадовим окладом 16037 грн. (а.с. 38).

Судом також встановлено, що згідно Рішення Енергодарської міської ради Виконавчого комітету від 21.02.2019 року за № 39 було затверджено новий штатний розпис КП «ПКВ» на 2019 р., відповідно якого відсутня посада Директора з експлуатації електричних мереж (а.с. 65-78), а зобов`язання видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді з 07.06.2016 р., яка існувала у штатному розписі до прийняття нового, виникло у КП «ПКВ» ЕМР з 04.05.2018 р., тобто значно раніше за дату затвердження нового штатного розпису КП «ПКВ» ЕМР.

Однак, враховуючи, що судом встановлено, а відповідачем не спростовано допущення порушення права позивача ОСОБА_1 бути поновленим на посаді директора з експлуатації електронних мереж КП «ПКВ» ЕМР за постановою апеляційного суду Запорізької області від 03.05.2018 р., яке має місце як у 2018 році так і у 2019 році на дату розгляду справи по суті вимог, при проведенні розрахунку розміру середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, суд враховуючи існування штатного розкладу за 2018 рік, згідно якого посадовий оклад ОСОБА_1 становить 16037 грн., середньоденний заробіток становить відповідно 801,85 грн.

Щодо періоду за який з відповідача на користь позивача слід стягнути розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з не поновленням ОСОБА_1 на посаді, слід зазначити на таке.

Позивач ставить питання, що дата з якого почався відлік початку його вимушеного прогулу, а отже і датою початку нарахування середнього заробітку за час такого вимушеного прогулу є 05.05.2018 р., що не порушує вимог законодавства в цій частині, отже, суд погоджується з зазначеною датою початку періоду вимушеного прогулу позивача у зв`язку з не поновленням його на посаді, тому з 05.05.2018 р. йде початок строку нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням приписів другого речення абзацу 1 п.8 розділу ІV Порядку №100, шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Суд погоджується з даними позивача щодо кількості робочих днів у 2018 р. починаючи з 05.05.2018 р. та до 31.12.2018 р., а саме: в травні 2018 р. – 18 днів, червні 2018 р. – 20 днів, липень 2018 р. – 22 дні, серпні 2018 р. – 22 дні, вересні 2018 р. – 20 днів, жовтні 2018 р. – 22 дня, листопаді 2018 р. – 22 дні, грудні 2018 р. – 20 днів, отже загальна кількість робочих днів становить 166.

Тобто, розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу у 2018 році, буде розраховуватися шляхом множення кількості робочих днів у 2018 р. на середньоденний розмір заробітної плати: 166 робочих дні х 801 грн. 85 коп., що становить суму у 133107 грн. 10 коп.

Заробітна плата за час вимушеного прогулу у 2019 році має бути розрахована виходячи з його посадового окладу, відкоригованого на коефіцієнт підвищення заробітної плати на комунальному підприємстві.

Згідно штатного розкладу за 2018 рік посадовий оклад ОСОБА_1 (Директора з експлуатації електричних мереж) становить 16037 грн. (а.с. 38), середньоденний заробіток становить відповідно 801 грн. 85 коп., коефіцієнт підвищення заробітної плати на підприємстві у 2019 році в порівнянні з 2018 роком становить 1,1; кількість днів вимушеного прогулу з 01.01.2019 року до 05.06.2019 року становить 106. Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок невиконання рішення суду, що підлягає стягненню з підприємства на користь незаконно звільненого працівника становить 93495 грн. 71 коп. (801,85*1,1*106 днів).

Вирішуючи питання про застосування до розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу розміру коефіцієнту підвищення про який зазначає позивач як в первинному позові в розмірі 3, 305 так і в уточненому позові в розмірі 5,862, суд вважає що запропонований позивачем коефіцієнт підвищення не може бути застосовано з наступних підстав.

Згідно п.10 розділу ІV Порядку №100, на який також посилається і позивач, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Однак, матеріалами справи підтверджується наявність штатного розкладу на 2018 рік, відповідно якого розмір посадового окладу директора з експлуатації електричних мереж КП «ПКВ» ЕМР складав 16037 грн.

Щодо розміру коефіцієнта підвищення заробітної плати у 2019 році.

Як зазначалось, у затвердженому новому штатному розписі КП «ПКВ» ЕМР (а.с. 66-78), відсутня на 2019 рік посада директора з експлуатації електронних мереж КП «ПКВ» ЕМР на яку було поновлено ОСОБА_1 , отже відсутні докази того, що посадовий оклад ОСОБА_1 було збільшено, однак, на думку суду невиконання КП «ПКВ» ЕМР судового рішення, щодо поновлення позивача на посаді, не може бути підставою, як для не нарахування позивачу середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу у 2019 році так і для не проведення її корегування на розмір коефіцієнта підвищення 1,1, оскільки саме з вини КП «ПКВ» ЕМР, який не видав 04.05.2018 р. наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді, а отже не виконав рішення суду апеляційної інстанції яке набрало законної чинності, відбулось порушення прав позивача.

Враховуючи, що визначений судом розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача в періоди з 05.05.2018 р. по 31.12.2018 р. та з 01.01.2019 р. по 05.06.2019 р., шляхом складання отриманих сум: 133107 грн. 10 коп. – розмір середнього заробітку за 2018 р. + 93495 грн. 71 коп. – розмір середнього заробітку у 2019 р., становить загальну суму у 226602 грн. 81 коп., яка і підлягає стягненню з КП «ПКВ» ЕМР на користь ОСОБА_1 за виключенням обов`язкових відрахувань.

Розрахунки середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 05.05.2018 по 04.05.2019 які навів позивач у Довідках №2 (а.с.8, 19), розрахунок посадових окладів керівників КП «ПКВ» ЕМР на 2019 р. (а.с.20), як і розмір посадового окладу директора з експлуатації електромереж з 01.01.2019 р., який зазначено позивачем у Довідці №1 (а.с.18) – суд вважає необгрунтованими та неналежними доказами ні розміру посадового окладу, ні розміру середньої заробітної плати та коефіцієнту корегування підвищення заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача в період у 2018 році та у 2019 році. Матеріали справи не містять належних доказів, у тому числі бухгалтерських документів підприємства КП «ПКВ» ЕМР, які б могли підтвердити інформацію вказану позивачем у зазначених документах. Як і не можуть бути застосовані додані позивачем до матеріалів справи коефіцієнти співвідношень до мінімальної заробітної плати по робітникам – розрядникам КП «ПКВ» ЕМР та коефіцієнти співвідношень розмірів місячних посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців до мінімального окладу робітника І розряду основного виробництва (слюсар з ремонту устаткування теплових мереж) КП «ПКВ» ЕМР, які є додатком до Колективного договору на 2016 р. КП «ПКВ» ЕМР, оскільки, як зазначалось, апеляційним судом визначено коефіцієнт підвищення заробітної плати ОСОБА_1 , у тому числі у 2018 р. – 1,58, також посада на яку поновлено ОСОБА_1 у штатному розписі КП «ПКВ» ЕМР на 2019 рік - відсутня, а отже ні надані позивачем коефіцієнти співвідношень, ні проведені ним розрахунки як на 2019 р. так і на 2018 р. - не можуть бути застосовані.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що з відповідача КП «ПКВ» ЕМР на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню загальний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05.05.2018 р. по 05.06.2019 р. (включно) в сумі 226602 грн. 81 коп., яка визначено без утриманих необхідних податків та інших обов`язкових платежів.

У відповідності до ч.3 ст.88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Отже, з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 2266 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10-14, 18, 76-83, 89, 95, 141, 258, 263-265, 273, 352, 354, 355, п.2, 4 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовні ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Підприємства комунальної власності» Енергодарської міської ради, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради (ЄДРПОУ 32166551) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.05.2018 р. по 05.06.2019 р.(включно) в загальній сумі 226602 грн. 81 коп., без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

Стягнути з Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради (ЄДРПОУ 32166551) на користь Держави судовий збір в розмірі 2266 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: М. О. Куценко