Рішення № 82740653, 18.06.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.06.2019 Справа № 920/381/19м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л. при секретарі судового засідання Пономаренко Т.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/381/19 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «ТМА» (вул. Євгена Коновальця, буд. 31, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код 25640097),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СУМИ-ЦУКОР» (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 127/1, кв. 15, м. Суми, 40021, ідентифікаційний код 40649608),

про стягнення 26249,68 грн. на підставі договору підряду № 88 від 10.05.2018, укладеного між сторонами,

представники сторін:

позивача – не з`явився.

відповідача – не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірми «ТМА» (вул. Євгена Коновальця, буд. 31, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код 25640097) звернулося до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «СУМИ-ЦУКОР» (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 127/1, кв. 15, м. Суми, 40021, ідентифікаційний код 40649608) на свою користь 26249,68 грн. заборгованості за договором підряду № 88 від 10.05.2018, з них: 18400,00 грн. заборгованість за виконані роботи, 5961,97 грн. пеня, 504,40 грн. 3 % річні, 1383,31 грн. інфляційні втрати; а також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн. покласти на відповідача.

Позовні вимоги про стягнення заборгованості обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду щодо своєчасної оплати виконаних робіт. Відповідно, до стягнення заявлено 3 % річних, інфляційні та пеню.

Ухвалою від 22.04.2019 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/381/19 за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 23.05.2019 з повідомленням учасників справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд ухвалою від 23.05.2019 закрив підготовче провадження у справі № 920/381/19 та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.06.2019, 11:00 з повідомленням учасників справи.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Сумської області від 18.06.2019, у зв`язку з відрядженням судді Спиридонової Н.О. понад чотирнадцять календарних днів, призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 920/381/19.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2019 вищезазначену справу розподілено судді Котельницькій В.Л.

Згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України, у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження..

Представник відповідача в судове засідання 18.06.2019 не з`явився, відзиву на позов не подав, про дату, час та місце судового слухання справи повідомлений судом належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто відділенням поштового зв`язку на адресу Господарського суду Сумської області.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв`язку з нез`явленням представників сторін у судове засідання та не повідомлення ним суду поважності причин неявки в судове засідання, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників сторін.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

10 травня 2018 року між сторонами укладено договір підряду № 88 (далі - договір), відповідно до якого позивач зобов`язувався виконати інженерні роботи з обстеження технічного стану апарату дифузійного DС-12 на цукровому заводі ТОВ «СУМИ-ЦУКОР» загальною вартістю 38400,00 грн. з ПДВ (20 %).

Згідно із пунктом 2.2 договору сторони домовились, що відповідач здійснює розрахунок з позивачем у наступному порядку:

2.2.1. Аванс у розмірі 50 % від суми договору, що складає 19200,00 грн. з ПДВ (20 %), відповідач сплачує банківським переказом на поточний рахунок позивача в строк не пізніше 5 (п`яти) календарних днів від дати підписання цього договору.

2.2.2. Остаточний розрахунок у розмірі 50 % від суми договору, що складає 19200,00 грн. з ПДВ (20 %), здійснюються відповідачем у строк не пізніше 5 (п`яти) календарних днів від дати фактичного виконання робіт, що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт.

Згідно з пунктом 3.1 договору, роботи за договором повинні бути виконані в наступні строки:

- початок виконання робіт - в строк не пізніше 10 (десяти) робочих днів з дати отримання позивачем повної суми авансу згідно з пунктом 2.2.1 цього договору;

- закінчення виконання робіт - в строк не пізніше 15 (п`ятнадцяти) робочих днів від дати початку.

Відповідно до пункту 9.1 договору, цей договір вступає в силу з дати його підписання сторонами і скріплення печатками сторін та закінчує свою дію 31.12.2018, але в будь-якому випадку цей договір діє до повного виконання сторонами всіх своїх зобов`язань за договором.

Позивач виконав роботи згідно з договором своєчасно та в повному обсязі, що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт № 1 від 27 липня 2018 року, на загальну суму 38400,00 грн. з ПДВ (20 %). Позивач передав результати робіт (паспорт технічного стану обладнання) за актом прийому-передачі № 1 від 19 липня 2018 року.

Відповідач порушив умови пункту 2.2 договору щодо своєчасності та повноти проведення розрахунку, а саме:

- 10000,00 грн. з ПДВ (20 %) перераховано відповідачем 27.07.2018;

- 10000,00 грн. з ПДВ (20 %) перераховано відповідачем 09.08.2018, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача за 27.07.2018 та за 09.08.2018.

Таким чином, відповідач порушив зобов`язання з оплати робіт та строки перерахування платежів згідно з пунктом 2.2 договору та станом на 08 квітня 2019 року не сплатив позивачу частину остаточного розрахунку в сумі 18400,00 грн. з ПДВ (20 %), чим порушив вимоги статей 193 Господарського кодексу України, статей 526, 530, 837 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 Господарського кодексу України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Нормами статті 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями Цивільного кодексу України про ці види договорів.

Враховуючи правову природу укладеного між сторонами договору, кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору підряду.

За приписами частини першої статті 853 Цивільного кодексу України, замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідач не заявив про недоліки до виконаних робіт (за наявності таких), а тому він не звільняється від обов`язку оплатити роботи, виконані за договором підряду.

Виконання робіт позивачем та прийняття їх відповідачем є обов`язковою передумовою для виконання замовником своїх грошових зобов`язань перед підрядником. Розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів, які підтверджують обсяги виконаних робіт та їх вартість. Такі документи складаються та підписуються підрядником і передаються замовнику. Після підписання таких документів у замовника виникає обов`язок сплатити виконані роботи в передбачені договором терміни. В даному випадку, документом, що підтверджує обсяг виконаних робіт та їх вартість є акт здачі-приймання виконаних робіт № 1 від 27.07.2018.

Згідно з частинами першою, другою статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положенняЦивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договорами.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, вимога позивача щодо стягнення з відповідача на його користь основної заборгованості за виконані роботи за договором підряду в сумі 18400,00 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України,боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3 % річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

За прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачу нараховані 3 % річних в сумі 504,40 грн. за загальний період з 15.05.2018 по 08.04.2019 та інфляційні втрати в сумі 1383,31 грн. за період з 02.08.2018 по 08.04.2019.

Відповідно до пункту 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Пунктом 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, у якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, у які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті «Бизнес» від 29.09.1997 за № 39, а також в інформаційно-пошукових системах «Законодавство» і «Ліга».

Перевіривши розрахунок позивача 3 % річних та інфляційних суд встановив, що вищезазначений розрахунок виконано позивачем арифметично невірно, а саме позивачем при розрахунку 3 % річних до періоду прострочення заборгованості включено день фактичної сплати відповідачем частини заборгованості, а розрахунок інфляційних здійснено не з початку календарного місяця та включено в період заборгованості частину календарного місяця (вісім днів квітня місяця 2019), тоді як індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Судом здійснено розрахунок 3 % річних за періоди: з 16.05.2018 по 26.07.2018 (сімдесят два дні прострочення платежу); з 27.07.2018 по 08.08.2018 (п`ятнадцять днів прострочення платежу); з 02.08.2018 по 08.08.2018 (сім днів прострочення платежу); з 02.08.2018 по 08.04.2019 (двісті п`ятдесят днів прострочення платежу) за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН», можливість використання якого визнано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 917/1622/16, відповідно до якого загальна сума 3 % річних за вищевказаний період складає 501,99 грн.

Також судом здійснено розрахунок інфляційних нарахувань за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» за перерід з 01.08.2018 по 01.04.2019, відповідно до якого загальна сума інфляційних нарахувань за вищевказаний період складає 1383,31 грн. (в межах заявленої позивачем суми інфляційних нарахувань).

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних нарахувань підлягають задоволенню частково, а саме: 3 % річних в сумі 501,99 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 1383,31 грн., в іншій части суд відмовляє.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Штрафними санкціями у Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно частин першої, другої статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Нарахування вказаних санкцій позивач обґрунтовує положеннями договору підряду.

Згідно з пунктом 6.3 договору, за порушення строків розрахунків, зазначених в пункті 2.2 договору, відповідач виплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення від суми простроченої оплати, за кожний день затримки платежів. Пеня, передбачена даним пунктом, підлягає сплаті протягом 5 (п`яти) робочих днів наступних за днем отримання відповідачем відповідної вимоги від позивача.

Згідно з пунктом 6.4 договору період нарахування штрафних санкцій продовжується до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

07 лютого 2019 року позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату існуючої за договором заборгованості (вих. № 47 від 28.01.2019) з вимогою сплатити основну суму заборгованості, пеню в розмірі облікової подвійної ставки Національного банку України, 3 % річних від простроченої суми та інфляційні втрати (інфляційне збільшення суми боргу) за весь період прострочення. 12 лютого 2019 року відповідачем отримано вказану претензію, проте жодної відповіді відповідач не надав та заборгованість не сплатив.

Матеріалами даної справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов`язань щодо оплати виконаних робіт в передбачений договором строк.

За прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачу нарахована пеня в сумі 5961,97 грн. за загальний період з 16.05.2018 по 08.04.2019.

Перевіривши розрахунок заявленої позивачем до стягнення суми пені за порушення строків виконання зобов`язання за укладеним між сторонами договором суд встановив, що позивачем невірно визначено останній день прострочення, оскільки він нарахував пеню за день, в який відбулось виконання зобов`язання у зв`язку з чим зазначений розрахунок виконано з порушення норм закону.

Період прострочення характеризується пасивною поведінкою суб`єкта господарських відносин, протягом якого він не вчиняє дій, спрямованих на реалізацію визначеного умовами укладеного між сторонами правочину змісту зобов`язання.

У свою чергу, день належного виконання зобов`язання не є днем його прострочення, оскільки суб`єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій, проведених належним чином, припиняє таке зобов`язання (стаття 599 Цивільного кодексу України).

За таких підстав судом здійснено розрахунок пені за періоди: з 16.05.2018 по 12.07.2018 (п`ятдесят вісім днів прострочення платежу); з 13.07.2018 по 26.07.2018 (чотирнадцять днів прострочення платежу); з 27.07.2018 по 08.08.2018 (тринадцять днів прострочення платежу); з 02.08.2018 по 08.08.2018 (сім днів прострочення платежу); з 02.08.2018 по 06.09.2018 (тридцять шість днів прострочення платежу); та з 07.09.2018 по 02.02.2019 (двісті вісім днів прострочення платежу) за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН», і відповідно сума пені за зазначені періоди складає 4754,34 грн.

Враховуючи факт невиконання відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати виконаних робіт, оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами укладеного між сторонами договору, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 4754,34 грн., в іншій частині суд відмовляє.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовною заявою позивачем було сплачено 1921,00 грн. судового збору. Вищезазначений факт підтверджується платіжним дорученням № 332 від 09.04.2019 (а.с.12).

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, суд покладає на відповідача витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1832,44 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СУМИ-ЦУКОР» (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 127/1, кв. 15, м. Суми, 40021, ідентифікаційний код 40649608) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «ТМА» (вул. Євгена Коновальця, буд. 31, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код 25640097) заборгованість за договором підряду від 10.05.2018 № 88 в сумі 18400,00 грн., пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання в сумі 4754,34 грн., 3 % річних в сумі 501,99 грн., інфляційні втрати в сумі 1383,31 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1832,44 грн.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 01 липня 2019 року.

Суддя В.Л. Котельницька