Рішення № 82740157, 02.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.07.2019Справа № 910/5645/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сомік»

до Акціонерного товариства «ВТБ Банк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Демікс»

про стягнення 77 825,03 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сомік» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства «ВТБ Банк» про стягнення 77 825,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між позивачем та ТОВ «Демікс» договору у спрощений спосіб, на підставі рахунку № 100040658 від 21.11.2018, позивачем сплачено 77 825,03 грн. на рахунок ТОВ «Демікс» у ПАТ «ВТБ Банк», який за доводами позивача давно закритий, що є підставою для повернення означених коштів на користь позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5645/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Демікс» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, витребувано у відповідача довідку про закриття ТОВ «Демікс» рахунку № № НОМЕР_1 в ПАТ «ВТБ Банк».

17.05.2019 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

21.05.2019 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивач настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбаченої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

23.05.2019 представником третьої особи подано письмові пояснення.

29.05.2019 представником третьої особи подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

07.06.2019 представником позивача подано відповідь на пояснення третьої особи та відповідь на відзив на позовну заяву.

Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив у визначений судом у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України строк не скористався, хоча до відповіді на відзив долучено докази направлення його примірника відповідачу (опис вкладення відправлення №4900900007286), а тому суд вважає за можливе розглянути справу №910/5645/19 по суті за наявними в ній документами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

21 листопада 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Демікс» (далі - третя особа) виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Сомік» (далі - позивач) рахунок на оплату по замовленню № 100040658 від 21.11.2018 на суму 77 825,03 грн., із зазначенням рахунку для перерахування коштів - НОМЕР_1 , в Публічному акціонерному товаристві «ВТБ Банк» (далі - відповідач).

22 листопада 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Сомік» оплачено рахунок на оплату по замовленню № 100040658 від 21.11.2018 на суму 77 825,03 грн. згідно платіжного доручення № 7489 від 22.11.2018 на суму 77 825,03 грн. шляхом перерахування на рахунок, зазначений третьою особою у рахунку на оплату, а саме 26000030117663, в ПАТ «ВТБ Банк».

Однак, як вбачається з довідки ПАТ «ВТБ Банк» № 2834/1-2 від 17.05.2019 рахунок № НОМЕР_1 був закритий 07.05.2014.

07.12.2018 ТОВ «Сомік» звернулось до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію АТ «ВТБ Банк» із вимогою повернути перераховані кошти у розмірі 77 825,03 грн. згідно платіжного доручення № 7489 від 22.11.2018.

Листом № 8103/1.2 від 12.12.2018 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію АТ «ВТБ Банк» повідомила ТОВ «Сомік» про відсутність правових підстав для перерахування коштів ТОВ «Сомік».

Як зазначає позивач, оскільки на момент здійснення позивачем платежу, рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Демікс» вже був закритий, у відповідача була відсутня можливість зарахувати кошти на користь останнього, а отже на підставі ч. 7 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Публічне акціонерне товариство було зобов`язане повернути кошти, які надійшли під час дії тимчасової адміністрації.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Згідно із п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.

Згідно із ч. 2 п. 22.6 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» обслуговуючий отримувача банк у розрахунковому документі зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України / реєстраційним (обліковим) номером платника податків / реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і зараховувати кошти на рахунок отримувача лише в разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов`язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб`єктам переказу, покладається на банк, що обслуговує отримувача..

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Згідно із п. 2.31 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004, банк отримувача зобов`язаний зарахувати на рахунки своїх клієнтів кошти, що надійшли за електронними розрахунковими документами протягом операційного дня, у день їх отримання, якщо під час проведення контролю за реквізитами цих документів, що здійснюється відповідно до цієї глави, не виявлено розбіжностей. Банк отримувача зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунку отримувача і його коду, що зазначені в електронному розрахунковому документі, і зараховувати кошти на рахунок отримувача, лише якщо вони збігаються. У разі їх невідповідності банк має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів (у які враховується і день надходження до банку отримувача електронного розрахункового документа) для встановлення належного отримувача цих коштів, яку зараховує на рахунок "Кредитові суми до з`ясування". Банк має забезпечити зберігання належним чином оформленої/го (засвідченої/го підписом відповідального виконавця чи електронним цифровим підписом) паперової копії електронного розрахункового документа чи електронного розрахункового документа.

Для встановлення належного отримувача банк отримувача зобов`язаний надіслати банку платника запит щодо уточнення номера рахунку та/або коду отримувача. Обмін запитами щодо уточнення цих реквізитів та відповідями здійснюється засобами платіжної системи в захищеному вигляді за допомогою окремих типів електронних документів, формати та правила заповнення яких визначаються цією платіжною системою. У разі надання банком платника уточнених даних щодо номера рахунку та/або коду отримувача з метою зарахування коштів на його рахунок банк отримувача оформляє меморіальний ордер на підставі електронного розрахункового документа та уточнених даних банку платника щодо номера рахунку та/або коду отримувача. У реквізиті "Призначення платежу" меморіального ордера банк отримувача зазначає номер і дату електронного розрахункового документа та повторює текст реквізиту "Призначення платежу" цього документа. Документ про уточнені дані щодо номера рахунку та/або коду отримувача зберігається разом із паперовою копією електронного розрахункового документа або в електронній формі. На вимогу отримувача банк надає йому паперову копію електронного розрахункового документа, реквізити якого уточнювалися, та копію документа про уточнені дані. Якщо немає змоги встановити належного отримувача, або не надійшли уточнені дані від банку платника, то банк не пізніше четвертого робочого дня зобов`язаний повернути кошти банку, що обслуговує платника, із зазначенням номера та дати електронного розрахункового документа та причини повернення. Відповідальність за шкоду, завдану суб`єктам переказу у разі недотримання цих вимог, покладається на банк, що обслуговує отримувача (п. 2.32 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті).

Як вбачається з матеріалів справи, 21 листопада 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Демікс» виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Сомік» рахунок на оплату по замовленню № 100040658 від 21.11.2018 на суму 77 825,03 грн., із зазначенням рахунку для перерахування коштів - НОМЕР_1 , в Публічному акціонерному товаристві «ВТБ Банк», який 22 листопада 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Сомік» оплачено у повному обсязі згідно платіжного доручення № 7489 від 22.11.2018 на суму 77 825,03 грн. шляхом перерахування на рахунок, зазначений третьою особою у рахунку на оплату, а саме 26000030117663, в ПАТ «ВТБ Банк».

Відтак, суд відхиляє посилання позивача на положення ст. 1212 ЦК України, оскільки банк не є особою, яка набула грошові кошти у розмірі 77 825,03 грн. за рахунок позивача, оскільки у даному випадку позивачем ініційовано переказ на користь третьої особи, а банк лише виконує таке платіжне доручення позивача.

Однак, як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки ПАТ «ВТБ Банк» № 2834/1-2 від 17.05.2019 рахунок № НОМЕР_1 був закритий 07.05.2014.

Таким чином, як встановлено судом, 22.11.2018 позивачем перераховано кошти у розмірі 77 825,03 грн. на закритий 07.05.2014 рахунок третьої особи, відкритий в ПАТ «ВТБ Банк».

Відтак, з огляду на положення п. 2.32 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, відповідач зобов`язаний був повернути позивачу кошти до 27.11.2018.

При цьому, суд відхиляє посилання позивача на те що відповідач зобов`язаний був повернути кошти у строк до 25.11.2018, оскільки позивачем не враховано, що Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті встановлено обов`язок з повернення таких коштів не пізніше четвертого робочого дня.

Однак, на підставі рішення Правління Національного банку України від 27 листопада 2018 року №796-рш/БТ «Про віднесення АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВТБ БАНК» до категорії неплатоспроможних» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27 листопада 2018 року № 3180 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «ВТБ БАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» у АТ «ВТБ БАНК» запроваджено тимчасову адміністрацію.

Так, процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження, а також здійснення тимчасової адміністрації і ліквідації регулюються нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Згідно з ч. 7 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Кошти, що надійшли протягом дії тимчасової адміністрації до неплатоспроможного банку, у разі неможливості встановити належного отримувача мають бути повернуті банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини повернення у порядку, встановленому законодавством.

Разом з тим, розглядаючи вимоги позивача у даній справі, суд відзначає, що кошти перераховані позивачем згідно платіжного доручення № 7489 від 22.11.2018 на суму 77 825,03 грн., тобто надійшли до ПАТ «ВТБ Банк» 22.11.20018, до введення у ПАТ «ВТБ Банк» тимчасової адміністрації», а не протягом дії тимчасової адміністрації, що унеможливлює застосування ч. 7 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»

В подальшому, на підставі рішення Правління Національного банку України від 18 грудня 2018 року № 849-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВТБ БАНК» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2018 року № 3392, «Про початок процедури ліквідації АТ «ВТБ БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації.

Положеннями статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Статтею 1 вказаного Закону унормовано, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Статтею 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачена заборона на здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії.

Крім того, порядок ліквідації банку регулюється розділом VIII Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Частиною 5 статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

З дня початку процедури ліквідації банку:

1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав;

4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення правочинів, пов`язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;

7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов`язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов`язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що:

за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов`язаними з банком особами.

Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону (частини 2 та 3 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів").

Положеннями статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів;

Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (частина 1 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи:

1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;

2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;

3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (частина 2 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Частиною 4 вказаної вище статті передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Отже, з огляду на зазначене вище, та враховуючи прийняте виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення від 18 грудня 2018 року № 3392, «Про початок процедури ліквідації АТ «ВТБ БАНК» задоволення вимог кредиторів банку, здійснюється виключно у межах процедури ліквідації банку та у порядку передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Після початку процедури ліквідації банку задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, тому стягнення з банку коштів позивача, передбачатиме індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора банку за рахунок активів банку, включених до ліквідаційної маси, порушує встановлений цим Законом порядок та черговість задоволення вимог кредиторів до банку, як наслідок, ставить у нерівне становище інших кредиторів банку у порівнянні з кредитором-позивачем, який отримує задоволення своїх вимог не в тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

З огляду на вищевикладене, відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", при цьому задоволення вимог окремого кредитора, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов`язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

У свою чергу, позивач не позбавлений можливості захистити свої майнові права за договором банківського рахунку в порядку передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено: 02.07.2019

Суддя О.А. Грєхова