Рішення № 82739869, 18.06.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/33/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2019 справа № 908/340/19

за позовом концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137; поштова адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 2а)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Ластівка” (69096, м. Запоріжжя, вулиця Бородінська, 4-А)

про стягнення 262728,06 грн.

господарський суд Запорізької області у складі судді Носівець В.В.

при секретарі судового засідання Лінчук А.В.

учасники справи:

від позивача: Гончаров В.І., довіреність № 519/20-19 від 26.03.2019

від відповідача: Міхантьєв М.Д., довіреність № 01/04 від 01.04.2019

Розглядаються позовні вимоги про стягнення 262728,06 грн., в т.ч. 189882,52 грн. основного боргу на підставі договору № 100008 від 01.09.2006 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, 34452,91 грн. пені, 10144,97 грн. 3% річних та 28247,66 грн. інфляційних втрат (з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2019 справу № 908/340/19 передано на розгляд судді Носівець В.В.

Ухвалою суду від 11.03.2019, враховуючи часткове усунення позивачем недоліків, які стали підставою для залишення позовної заяви без руху, позовна заява прийнята до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/340/19, присвоєно справі номер провадження 18/33/19, розгляд справи по суті призначено на 09.04.2019.

Ухвалою суду від 09.04.2019 ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі з 09.04.2019, замінити судове засідання 09.04.2019 з розгляду справи по суті підготовчим засіданням, відкласти підготовче засідання на 21.05.2019; ухвалою від 21.05.2019 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 18.06.2019.

В судовому засіданні 18.06.2019 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором № 100008 від 01.09.2006 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді призвело до утворення у останнього заборгованості за отриману теплову енергію в сумі 341882,52 грн. за період з лютого 2017 року по грудень 2018 року, що є підставою для покладення на нього відповідальності у вигляді передбачених договором та законом санкцій. Посилаючись на приписи ст.ст. 11, 15, 16, 258, 509, 526, 530, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 193, 275-277 ГК України, Закону України «Про теплопостачання», Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198, позивач просив позов задовольнити.

Відповідач у відзиві на позов проти заявлених позовних вимог заперечив частково. Вказав на часткове погашення заборгованості та визнав суму 258882,52 грн. основного боргу. Також зазначив, що порушення господарського зобов`язання сталося не за його вини, оскільки заборгованість відповідача пов`язана з наданням житлово-комунальних послуг мешканцям житлового будинку по АДРЕСА_1 та гуртожитку по АДРЕСА_1 6-А, в тому числі з постачання теплової енергії, яку він закуповує у позивача. В свою чергу, внаслідок негативної економічної ситуації у державі, відсоток сплати мешканцями будинку та гуртожитку вартості житлово-комунальних послуг дуже низький. Посилаючись на відсутність вини у порушенні господарського зобов`язання, відповідач просить відмовити у стягненні пені, річних та інфляційних втрат на підставі ст. 617 ЦК України або розглянути питання зменшення суми нарахованих позивачем штрафних санкцій.

У відповіді на відзив позивач підтвердив, що згідно з актом звірки взаєморозрахунків станом на 19.03.2019 заборгованість відповідача за договором № 100008 від 01.09.2006 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді становила 258882,52 грн. Крім того зазначив про сплату 29.03.2019 суми 69000,00 грн., у зв`язку з чим залишок заборгованості за спірним договором складає 189882,52 грн. Щодо заяви відповідача про зменшення штрафних санкцій позивач заперечив та зазначив, що, оскільки відповідач порушив умови договору, до нього мають бути застосовані всі заходи відповідальності, передбачені діючим законодавством.

Відповідач 21.05.2019 подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів: акту звірки від 17.05.2019 та платіжного доручення № 90 від 26.04.2019 про сплату 35000,00 грн., зазначив, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 154882,52 грн.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Концерном “Міські теплові мережі” в особі директора філії Концерну “Міські теплові мережі” Ленінського (Дніпровського) району (теплопостачальною організацією, позивачем у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю “Ластівка” (споживачем, відповідачем у справі) 01.09.2006 укладено договір № 100008 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 8 від 10.06.2016) теплопостачальна організація зобов`язалась відпустити теплову енергію в гарячій воді для опалення та надати послугу з централізованого постачання гарячої води споживачу, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити їх вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід`ємними частинами.

Відповідно до п. 2.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 8 від 10.06.2016) теплова енергія відпускається споживачу в Гкал згідно з Додатком 1 до цього договору в гарячій воді на такі потреби:

- опалення та вентиляцію – на протязі опалювального періоду;

- підігрів води – за наявної можливості,

- інші технологічні потреби – по замовленню споживача.

Відповідно до п. 6.1 Договору розрахунки за даним договором здійснюються в грошовій формі або іншій формі, що не заперечує діючому законодавству, відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів (цін) діючих на час розрахунків (Додаток № 5 до цього договору) та на підставі показань приладів обліку теплової енергії або розрахунковим способом.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.2 Договору).

За визначенням пункту 6.3 Договору оплата за теплову енергію проводиться шляхом перерахування грошових коштів у розрахунковому періоді на поточний рахунок теплопостачальної організації. Остаточні розрахунки за відпущену у розрахунковому періоді теплову енергію здійснюються споживачем на підставі акта приймання-передачі теплової енергії у термін до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Пунктом 6.6 Договору (в редакції додаткової угоди № 7 від 26.01.2015) передбачено, що споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від теплопостачальної організації за адресою: вул. Щаслива, буд 2-А, документи за розрахунковий період: 1) рахунок; 2) акт приймання-передачі теплової енергії.

Згідно з підпунктом 6.6.1 Договору отриманий акт приймання-передачі теплової енергії споживач повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу теплопостачальної організації на протязі п`яти днів з дати отримання. Датою отримання акту вважається:

- при отриманні нарочним – дата вручення представнику споживача;

- при направленні рекомендованим листом - дата, у відбитку поштового штемпеля на документі, який зроблений поштовим відділенням та підтверджує відправлення, з урахуванням поштового пробігу документа (по місту – 3 дні, по області – 5 днів, по Україні – 7 днів).

В разі наявності заперечень щодо даних, зазначених в Акті, споживач зобов`язаний надати теплопостачальній організації нормативно обґрунтовані письмові заперечення до даного Акту з додаванням відповідних документів та погодити з Теплопостачальною організацією всі розбіжності у встановлений пунктом 6.6.1 договору строк. У разі неотримання акту приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у встановлений договором термін, акт підписується теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його споживачем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період (п. 6.6.2 Договору).

При отриманні заперечень в підписанні Акту та доказів в обґрунтування заперечень до нього, теплопостачальна організація розглядає їх та надає відповідь про прийняття або відмову у прийнятті заперечень. При прийнятті заперечень до Акту вносяться відповідні коригування в Акті наступного місяця. У разі відмови у прийнятті заперечень, теплопостачальна організація надає нормативно обґрунтовану відповідь (п. 6.6.3 Договору).

Відповідно до п. 10.1 Договору цей договір набуває чинності з 01 вересня 2006 року і діє до 01 вересня 2007 року.

Договір припиняє свою дію у випадках: взаємної згоди сторін про його припинення, прийняття відповідного рішення господарським судом, ліквідації однієї із сторін (п. 10.2 Договору).

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін за місяць до закінчення терміну дії даного договору не заявила про розірвання цього договору (п. 10.4 Договору).

Згідно умов Договору позивачем здійснювалось постачання теплової енергії та гарячої води на об`єкт споживання відповідача з відповідним розрахунковим тепловим навантаженням та обсягом гарячого водоспоживання, який розташовано за адресою: вул. Бородінська, 4-А згідно Додатку № 1 до Договору в редакції додаткової угоди № 8 від 10.06.2016, що підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії, рішеннями про початок та закінчення опалювальних сезонів 2016-2018 років у м. Запоріжжі.

Постачання теплової енергії здійснювалось у період: лютий-березень 2017 року жовтень-квітень 2017 року, листопад-грудень 2018 року.

Централізоване постачання гарячої води здійснювалось у періоди: лютий-березень 2017 року, червень-липень 2017 року, вересень-грудень 2017 року, лютий-травень 2018 року, липень-грудень 2018 року.

Загальна сума відпущеної теплової енергії та гарячої води складає 341882,52 грн.

Акти приймання-передачі теплової енергії та надання послуг з централізованого постачання гарячої води за період: лютий-березень 2017 року, червень-липень 2017 року, вересень-грудень 2017 року, лютий 2018 року підписані споживачем без зауважень.

Підписані акти приймання-передачі теплової енергії та надання послуг з централізованого постачання гарячої води за період: березень-травень 2018 року, липень-грудень 2018 року відповідач на адресу теплопостачальної організації не повернув, заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання-передачі теплової енергії не надав. Позивачем були зроблені помітки на актах згідно п. 6.6.2 Договору, отже, оформлені таким чином акти є погодженими та є підставою для проведення остаточних розрахунків.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань по оплаті вартості отриманої теплової енергії, позивачем направлялась на його адресу претензія № 1920/09 від 21.09.2018 з вимогою щодо сплати заборгованості за теплову енергію.

Зазначені вимоги відповідачем залишено без відповіді та без задоволення, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України "Про теплопостачання", "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198 (надалі – Правила).

Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено поняття теплової енергії – це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до п. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, ст. 1, п. 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного теплопостачальною організацією та споживачем.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є зокрема договори та інші правочини.

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами договору, які породили взаємні обов`язки: обов`язком позивача стало постачання відповідачу теплової енергії та гарячої води, а обов`язком відповідача – оплата вартості теплової енергії та гарячої води в порядку та на умовах, визначених Договором.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України).

За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної оплати теплової енергії, всупереч умов Договору та вимог закону, в обумовлений Договором строк не виконав.

Згідно долучених до матеріалів справи копій актів приймання-передачі теплової енергії, надання послуг з централізованого постачання гарячої води за період: з Постачання теплової енергії здійснювалось у періоди: лютий-березень 2017 року жовтень-квітень 2017 року, листопад-грудень 2018 року (постачання теплової енергії) та за періоди: лютий-березень 2017 року, червень-липень 2017 року, вересень-грудень 2017 року, лютий-травень 2018 року, липень-грудень 2018 року (централізоване постачання гарячої води) позивачем відпущено відповідачу теплову енергію та гарячу воду на загальну суму 341882,52 грн.

За цей період відповідачем за надані послуги теплопостачання та постачання гарячої води сплачено частково в сумі 83000,00 грн. Залишок заборгованості станом на момент подання позову складав 258882,52 грн.

Суд відзначає, що відповідач із вказаною сумою заборгованості погодився, зазначивши про це у відзиві на позов та надавши до відзиву підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств акт звірки взаємних розрахунків станом на 19.03.2019, яким зафіксовано суми боргу 258882,52 грн.

Згідно з чинним законодавством України, акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили як доказу наявності обов`язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов`язку, проте, в розумінні ст.ст. 9, 10 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами.

В ході розгляду справи відповідачем заборгованість погашено на суму 69000,00 грн., відповідно, залишок заборгованості - 189882,52 грн.

З огляду на викладені обставини, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 189882,52 грн. (з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог), заявлена обґрунтовано.

Крім того, відповідачем надано докази часткового погашення заборгованості згідно платіжного доручення № 90 від 26.04.2019 на суму 35000,00 грн.

Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження по справі в частині стягнення 35000,00 грн. основного боргу слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд визнав, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача 154882,52 грн. основного боргу за договором заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.

Крім зазначеної вимоги про стягнення суми основного боргу позивач просив стягнути з відповідача 34452,91 грн. пені, 10144,97 грн. 3% річних та 28247,66 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” (далі – Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Сторонами в пункті 7.2.8 Договору узгоджено, що в разі несплати або несвоєчасної оплати споживачем за теплову енергію відповідно до терміну, встановленого у п. 6.3 цього договору, з наступного дня після закінчення терміну сплати споживачу нараховується пеня у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу (але не більше суми обумовленої чинним законодавством) за кожен день прострочення по день фактичної оплати.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань, вимоги про стягнення з нього пені, інфляційних втрат та 3% річних заявлені позивачем правомірно.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, виходячи з простроченої вартості теплової енергії та гарячої води за кожним окремо актом за загальний період з 25.02.2017 по 31.01.2019, суд встановив, що з огляду на допущення помилок при підрахуванні кількості днів прострочення до стягнення підлягає 30861,36 грн. пені, в решті (3591,55 грн. пені) суд відмовляє через необґрунтованість.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, виходячи з простроченої вартості теплової енергії та гарячої води за кожним окремо актом за загальний період з 25.02.2017 по 31.01.2019, за заявлений позивачем період сума 3% річних складає 10760,06 грн. Оскільки позивачем до стягнення заявлено 10144,97 грн. 3% річних, що є меншим від встановленого, а суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, вимога позивача задовольняється у визначеному позивачем розмірі.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, в якому зазначено, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», виходячи з простроченої вартості теплової енергії та гарячої води за кожним окремо актом за загальний період з 25.02.2017 по 31.01.2019, суд встановив, що сума втрат від інфляції складає 30514,06 грн. Оскільки позивачем заявлено до стягнення суму, меншу ніж підлягає до стягнення, а суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, судом задовольняється вимога про стягнення інфляційних втрат у заявленій позивачем сумі – 28247,66 грн.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 154882,52 грн. основного боргу, 30861,36 грн. пені, 10144,97 грн. 3% річних та 28247,66 грн. інфляційних втрат. В решті заявлених вимог (3591,55 грн. пені) суд відмовляє в позові через необґрунтованість.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про виконання ним зобов`язання по оплаті отриманої від позивача теплової енергії та гарячої води в повному обсязі та у визначений договором строк, не надав.

Відносно заяви відповідача про звільнення його від відповідальності за порушення грошового зобов`язання на підставі п. 1 ст. 617 ГПК України або зменшення суми штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідачем жодних доказів того, що порушення ним умов Договору сталося внаслідок непереборної сили не надано. Посилання відповідача на наявність заборгованості мешканців гуртожитку за надані їм житлово-комунальні послуги не вважається таким випадком, що звільняє порушника від відповідальності.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, господарський суд бере до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Враховуючи положення ст.ст. 74, 76-80, 236 ГПК України, судове рішення повинно містити обґрунтовану оцінку того, чи є таким випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причини неналежного виконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної пені таким наслідкам, поведінки винної сторони тощо, з викладенням відповідних обставин.

Судом встановлено, що зобов`язання за договором № 100008 від 01.09.2006 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді щодо вчасного та повного розрахунку за надані послуги відповідачем належним чином не виконувались, прострочення є тривалим, а заявлений позивачем розмір неустойки (пені) не є неспіврозмірним розміру заборгованості.

Також суд приймає до уваги доводи позивача щодо спричинення йому збитків у зв`язку з простроченням відповідачем зобов`язання по оплаті, оскільки на нього згідно рішення у господарській справі № 908/2523/18, в свою чергу, покладено відповідальність за прострочення грошового зобов`язання у вигляді пені.

При цьому суд звертає увагу відповідача, що нараховані згідно ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати зменшенню не підлягають.

Враховуючи приписи ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд у задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 3362,05 грн. судового збору.

Позивач також просив стягнути з відповідача поштові витрати згідно поштового чеку про направлення відповідачу позовної заяви та доданих до неї документів, що становить 27,40 грн.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з направленням поштової кореспонденції іншій стороні у справі, не віднесені до пунктів 1-3 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, разом з тим, аналізуючи їх на предмет відповідності витратам, вказаним у пунктів 4 такої частини, суд дійшов висновку, що диспозиція такого пункту пов`язує віднесення витрат учасника судового процесу до категорії "витрат, пов`язаних з розглядом справи", а відтак і до категорії "судових витрат" - їх пов`язаність з вчиненням інших "процесуальних дій".

З системного аналізу ст.ст. 3, 12, 13, 15, 120, 121, 185, 223, 331, 338 ГПК України будь-які дії учасника господарської справи, пов`язані із її розглядом судом - в т.ч. відправлення документів є процесуальною дією в розумінні п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, а відтак і витрати понесені такою стороною, відносяться до складу судових витрат.

Відтак, суд приходить до висновку, що витрати на відправку кореспонденції є такими, що пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, та правомірно заявлені позивачем на підставі п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Понесені позивачем витрати у розмірі 27,40 грн. на оплату послуг поштового зв`язку (за надсилання копії позовної зави та доданих до неї документів відповідачу) підтверджуються фіскальним чеком № 0093890 від 13.02.2019 та описом вкладення від 13.02.2019. Відтак, суд визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 27,40 грн. витрат на оплату послуг поштового зв`язку.

Також, суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету суми зайво сплаченого судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України “Про судовий збір”. Так, пунктом 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2 п.2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає – 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судом розглянуті вимоги про стягнення з відповідача 262728,06 грн. (з урахуванням прийнятої заяви про зменшення розміру позовних вимог), тобто, предметом розгляду даної справи є вимога майнового характеру, за яку належить до сплати – 1,5 відсотки ціни позову, що складає 3940,92 грн.

Згідно наданого до позову платіжного доручення № 16940 від 08.02.2019 позивачем сплачено 6284,82 грн. судового збору, отже, сума зайво сплаченого судового збору складає 2343,90 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивач в поданій суду 25.04.2019 заяві про зменшення позовних вимог також просив повернути 2343,90 грн. зайво сплаченого судового збору.

Отже, позивачу підлягає поверненню з державного бюджету сума зайво сплаченого судового збору в розмірі 2343,90 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Ластівка” (69096, м. Запоріжжя, вул. Бородінська, 4-А, ідентифікаційний код 32068520) на користь концерну “Міські теплові мережі” (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137; поштова адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 2а, ідентифікаційний код 32121458, п/р зі спеціальним режимом використання НОМЕР_1 у Філії – Запорізьке обласне управління ПАТ “Державний ощадний банк України”, МФО 313957) 154882,52 грн. (сто п`ятдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят дві грн. 52 коп.) основного боргу. Видати наказ.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Ластівка” (69096, м. Запоріжжя, вул. Бородінська, 4-А, ідентифікаційний код 32068520) на користь концерну “Міські теплові мережі” (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137; поштова адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 2а, ідентифікаційний код 32121458, п/р № НОМЕР_2 у Філії – Запорізьке обласне управління ПАТ “Державний ощадний банк України”, МФО 313957) 30861,36 грн. (тридцять тисяч вісімсот шістдесят одну грн. 36 коп.) пені, 10144,97 грн. (десять тисяч сто сорок чотири грн. 97 коп.) 3% річних, 28247,66 грн. (двадцять вісім тисяч двісті сорок сім грн. 66 коп.) інфляційних втрат, 3362,05 грн. (три тисячі триста шістдесят дві грн. 05 коп.) судового збору та 27,40 грн. (двадцять сім грн. 40 коп.) витрат на оплату послуг поштового зв`язку. Видати наказ.

4. В частині стягнення 35000,00 грн. основного боргу провадження у справі закрити.

5. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 01.07.2019.

Суддя В.В. Носівець